Справа № 206/978/26
Провадження № 4-с/206/4/26
07 травня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Задорожній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу скаргою (заявою) ОСОБА_1 , заінтересована особа: Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій неправомірними та про зобов'язання до вчинення дії, -
04 березня 2026 року представник скаржника Маркело В.О. звернулася до суду з даною скаргою, яку обґрунтувала тим, що з 2019 року ОСОБА_1 було відомо про те, що на його майно Самарським ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було накладено арешт на майно згідно постанови від 21 липня 2008 року. Наявність арешту на майно позбавляє ОСОБА_1 розпорядитися ним на власний розсуд. Представник заявника ОСОБА_1 адвокат Маркело Валентина Олексіївна звернулася до Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про скасування арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 згідно постанови державного виконавця Самарського ВДВС ДМУЮ від 21 липня 2008 року. Згідно відповіді на цю заяву Самарським ВДВС ДМУЮ від 29 грудня 2025 року № 58010, в знятті арешту було відмовлено. Представник вважає, що відмова є безпідставною з урахуванням таких обставин. У Самарському ВДВС з 27 квітня 2010 року перебувало виконавче провадження № 20462581 з примусового виконання виконавчого листа № 2-41 від 21 липня 2008 року, виданого Самарським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 19 504,88 гривень. Виконавче провадження було відкрито 15 липня 2010 року. Виконавчий лист був повернений стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 16 лютого 2013 року. Повторно виконавчий документ на виконання до Самарського ВДВС не надходив. Крім того, у відповіді також зазначено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта існує запис про обстяження на підставі постанови від 21 липня 2008 року на виконання виконавчого листа № 2-11 від 12 листопада 2007 року Самарського районного суду м. Дніпропетровська, реєстраційний номер обтяження 7689328, реєстратор Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора. Але жодних відомостей щодо накладення арешту на майно в АСВП відсутні, так як АСВП впроваджене в 2008-2009 роках. З урахуванням викладеного зазначено про те, що зняття арешту можливе в судовому порядку. Самарський ВДВС формально поставився до розгляду заяви, не з'ясував фактичні дані та не зняв арешт з належної ОСОБА_1 частки квартири. Арешт на належне ОСОБА_1 майно було накладено в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого листа № 2-41, виданого Самарським районним судом м. Дніпропетровська. Згідно витягу з Єдиного реєстру боржників інформація щодо ОСОБА_1 станом на 05 січня 2026 року відсутня. Так, з моменту закінчення виконавчого провадження минуло близько 13 років, виконавче провадження уже знищене, у зв'язку з закінченням строку його зберігання, а ОСОБА_1 позбавлений можливості вільно розпоряджатися та користуватися своїм майном. Подальше накладення арешту на майно ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном та обтяжує його права, позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном. Враховуючи вищевикладене, представник скаржника просила суд зобов'язати Самарський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна боржника - ОСОБА_1 , який накладений на підставі постанови про арешт майна боржника б/н ВДВС у Самарському районі м. Дніпропетровську від 21 липня 2008 року на виконання виконавчого листа № 2-41 від 12 листопада 2007 року, реєстраційний номер обтяження 7689328 від 05 серпня 2008 року, зареєстрований Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою.
Ухвалою суду від 05 березня 2026 року прийнято дану скаргу до розгляду, призначено до розгляду в судовому засіданні та витребувано з Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) матеріали виконавчого провадження № 20462581.
На виконання вимог ухвали суду від 05 березня 2026 року від представника Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Федько Б.А. надійшла заява, в якій вона вказує про те, що в Самарському ВДВС на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 2-41 від 21 липня 2008 року на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 20462581 від 15 липня 2010 року. Надати належним чином завірені матеріали виконавчого провадження неможливо, оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить три роки, та після закінчення строку зберігання підлягає знищенню.
Скаржник ОСОБА_1 та його представник Маркело В.О. в судове засідання не з'явилися, однак від представника 07 травня 2026 року до канцелярії суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та його представника, в якій вона просила її задовольнити.
Від представника Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Федько Б.А. 05 травня 2026 року до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно інформації з КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» ДМР № 14991 від 23 жовтня 2019 року, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності за: гр. ОСОБА_3 - 1/3 частина; гр. ОСОБА_1 - 1/3 частина, на підставі свідоцтва про право власності на дитло від 10 січня 1999 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів, згідно розпорядження № 7/98-99, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 390п за реєстровим № 2-38. За ОСОБА_3 - 1/6 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17 грудня 2004 року, виданого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-2806, зареєстроване КП «ДМБТІ» ДОР в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 7409359. Постановою Самарського ВДВС ДМУЮ від 21 липня 2008 року накладено арешт на все майно, що належить гр. ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в межах суми стягнення.
З відповіді Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вих. № 58010 від 29 грудня 2025 року на запит адвоката Маркело В.О. вбачається, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні в Самарському відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 27 квітня 2010 року перебувало виконавче провадження № 20462581 з примусового виконання виконавчого листа № 2-41 від 21 липня 2008 року, виданого Самарським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 19 504,88 гривень. Державним виконавцем 15 липня 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Державним виконавцем 16 лютого 2013 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинним на той час) та разом з виконавчим документом направлено стягувачу. Вищезазначений виконавчий документ повторно до Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусове виконання не надходив. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта існує запис про обтяження на підставі постанови від 21 липня 2008 року на виконання виконавчого листа № 2-41 від 12 листопада 2007 року Самарського районного суду м. Дніпропетровська, реєстровий номер обтяження 7689328, реєстратор Восьма дніпровська нотаріальна контора. Відомості щодо накладення вищезазначеного арешту в АСВП відсутні у зв'язку з тим, що ведення Автоматизованої системи виконавчого провадження запроваджено з 2008-2009 роках. Відповідно до діючого законодавства, передбачений чітко визначений порядок зняття арешту з майна боржника, а саме: у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна або повною сплатою заборгованості за виконавчим провадженням.
Згідно витягу з Єдиного реєстру боржників відносно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 станом на 05 січня 2026 року інформація в реєстрі відсутня.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заброн відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 459396603 від 06 січня 2026 року встановлено, що на нерухоме майно ОСОБА_1 було накладено арешт реєстровий номер обтяження № 7689328 зареєстрований 05 серпня 2008 року за № 7689328 реєстратором: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора; підстава обтяження обтяження: постанова, б/н від 21 липня 2008 року ВДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська, державний виконавець Шулайкін Т.С.; на виконавчий лист № 2-41 від 12 листопада 2007 року, Самарським районним судом м. Дніпропетровська.
З витягу з ВП-спецрозділ наданого Самарським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17 березня 2026 року встановлено, що виконавче провадження № 20462581 відкрите 15 липня 2010 року на підставі виконавчого листа № 2-41 від 21 липня 2008 року виданого Самарським районним судом м. Дніпропетровська щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в загальному розмірі 19 504,88 гривень було завершено. 16 лютого 2013 року виконавчий документ був повернений стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно положень ст.447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа 21 липня 2008 року, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у ч.1 ст.48 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), який діє з 05 жовтня 2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року, як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно зі ст.49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі ст.47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно зі ст.48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII відсутня норма, аналогічна нормі ч.1 ст.30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачеві в статті 37.
Частина перша ст.47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачеві в разі, якщо:
1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника юридичної особи, місце проживання, перебування боржника фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Виконавчий лист від 21 липня 2008 року № 2-41 був повернутий стягувачеві на підставі п. 4 ч.1 ст.47 Закону № 606-XIV, а аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в ч. 1 ст.37 Закону №1404-VIII.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у ст.48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (п.10 ч.1 ст. 39 Закону №1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 31) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст.75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені ст. 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч.1 та 2 ст.49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у суді визначені у ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться.
Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених ч.1 ст.49 Закону № 606-XIV (ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (ч.1 ст.40 Закону № 1404-VIII).
Водночас ч. 5 ст. 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в ч. 5 ст.37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст.50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у ч.ч.1,2 ст.40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас законодавець у Законі №1404-VIII передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Чинне законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.
Випадки, за яких державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, зазначалися вище, а саме: виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (ч. 1 ст. 40 Закону №1404-VIII). Подібні положення містяться у ч.1 ст.50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 ч. 1 ст.37 Закону №1404-VIII.
У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.
Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (ч.4 ст.40 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ч.3 ст.60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.60 Закону № 606-XIV; ч.5 ст.59 Закону № 1404-VIII).
Аналогічні висновки викладені у п.п.39-60,68-71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025, справа № 2/1522/11652/11.
Оскільки після повернення виконавчого документу, стягувач повторно не звернувся до виконавця для примусового виконання судового рішення в межах строку, встановленого законом, то державний виконавець не мав права зняти арешт з нерухомого майна після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону № 606-XIV.
На теперішній час діє Закон № 1404-VIII, де встановлений строк пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання у 3 роки (ч.1 ст.12 Закону № 1404-VIII), які на теперішній час сплили.
Враховуючи те, що виконавчий документ повернутий стягувачу з підстав, зазначених вище, це не є закінченням виконавчого провадження, а законом не передбачено обов'язку виконавця зняти арешт з нерухомого майна.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача впродовж строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання та тривалого часу після закінчення цього строку, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення заборгованості за рішенням суду, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст.9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна сторона має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 року № 6 (в редакції від 30.06.1978 року № 5) надані роз'яснення, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз'яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Положеннями частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та впорядку, встановленому законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року, справа № 1-10/2004, під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об'єктивний і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
Суд враховує те, що виконавче провадження відносно ОСОБА_1 було завершене на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 16 лютого 2013 року.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що через наявність арешту, який досі накладені на майно ОСОБА_1 , права останнього порушуються, внаслідок чого він не має змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а тому порушені права ОСОБА_1 підлягають відновленню та судовому порядку, що відповідатиме і правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 202/5715/24 (провадження № 61-15823 св 24) від 10.12.2025 року.
Виходячи зі змісту статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Керуючись ст.ст. 30, 47-50, 52, 60 Закону № 606-XIV, ст.ст. 37, 39,40, 48, 59 Закону №1404-VIII та керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 , заінтеросована особа: Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій неправомірними та про зобов'язання до вчинення дії - задовольнити частково.
Зняти арешт накладений Самарським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49127, м. Дніпро, вул. вул. Леоніда Каденюка, буд. 6В, ЄДРПОУ 34984535) на майно боржника ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладений на підставі постанови про арешт майна боржника від 21 липня 2008 року на виконання виконавчого листа № 2-41 від 12 листопада 2007 року, реєстраційний номер обтяження 7689328 від 05 серпня 2008 року, зареєстрований Восьмою дніпропетровською державної нотаріальної контори.
В задоволенні інших вимог скарги ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук