Справа № 755/15015/25
про залишення апеляційної скарги без руху
12 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши матеріали апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2026 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу.
Вивчення змісту матеріалів апеляційної скарги дає підстави вважати, що така не відповідає вимогам, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), з огляду на наступні недоліки.
З матеріалів справи слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 оскаржує рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2026, в той же час із апеляційною скаргою останній звернувся до суду апеляційної інстанції 03.05.2026, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.
За загальним правилом строк на апеляційне оскарження регламентований статтею 295 КАС України, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина 2 статті 299 КАС України).
Разом з тим, предметом оскарження у цій справі є постанова про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення.
Так, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності регламентовані у статті 286 КАС України, згідно із частиною четвертою якої апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, установлені законом.
При цьому, стаття 286 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, та частина четверта якої встановлює спеціальні у відношенні до статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового рішення).
Водночас статтею 286 КАС України не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини З статті 295 КАС України.
Отже, строк на апеляційне оскарження вважається пропущеним у разі подання апеляційної скарги після спливу десятиденного строку з дня проголошення судового рішення у справі, визначеній статтею 286 КАС України, а подання апеляційної скарги у межах процесуального строку на оскарження судового рішення, виходячи з дати отримання повного тексту такого рішення, є, в силу приписів частини 2 статті 295 КАС України, підставою для поновлення такого строку.
Оскільки статтею 286 КАС України передбачено спеціальний, усічений строк апеляційного оскарження, який становить 10 днів (а не 30 днів, як передбачено частиною першою статті 295 КАС України), тому строк, протягом якого особа відповідно до частини 2 статті 295 КАС України має право вимагати поновлення строку на апеляційне оскарження у зв'язку з несвоєчасним отриманням рішення суду, також не повинен перевищувати 10 днів.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №717/314/22.
Разом з тим, в обґрунтування поновлення строку на апеляційне оскарження, ІНФОРМАЦІЯ_2 посилається на вплив воєнного стану на належне функціонування органів військового управління, зокрема надвелике навантаження в роботі та нанесення повітряних ударів, котрі зумовлюють переїзди та знаходження підрозділів і документів в різних адміністративних будівлях, що, на переконання апелянта, є поважною причиною для поновлення пропущеного строку.
Частинами 1 та 2 статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Тобто, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й установленням строків на звернення до суду з апеляційними скаргами. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.
Тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).
Поруч із наведеним суд звертає увагу на те, що питання поновлення пропущеного процесуального строку вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку, та наданих на їхнє підтвердження доказів. Доведення поважності причин пропущення строку звернення до суду покладається на особу, яка звертається із апеляційною скаргою та заявою/клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Щодо посилання скаржника на обставину запровадження на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, суд зазначає таке.
Так, після затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за №64/2022 будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на апеляційне оскарження судових рішень та їх обчислення до КАС України не вносилось.
Зазначеним Указом в Україні введено воєнний стан із 5 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який був неодноразово продовжений і триває дотепер.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стан" в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд погоджується, що введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування суб'єктів владних повноважень. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалах від 18.04.2025 у справі №280/5470/22, від 05.05.2025 у справі №420/17020/24.
Відповідно до висновків, які викладено в постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №640/3489/21, при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Надаючи оцінку зазначеним причинам пропуску на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції погоджується, що введення в Україні воєнного стану, повітряні тривоги та обстріли суттєво ускладнює (подекуди унеможливлює) повноцінне функціонування суб'єктів владних повноважень.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах, самі по собі обставини щодо воєнного стану, обстрілів та відсутності електроенергії, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
При цьому лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу скаржника.
Аналізуючи зазначені заявником підстави, які він вважає поважними причинами для поновлення пропущеного процесуального строку, суд наголошує, що вказані обставини не мали ознаки безперервності, а наведені ним доводи не містять обґрунтування наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між такими обставинами і пропуском строку на апеляційне оскарження, передбачені процесуальним законом.
З приводу ж посилань скаржника на обставини нанесення повітряних ударів, котрі зумовлюють переїзди та знаходження підрозділів і документів в різних адміністративних будівлях, суд зауважує про не наведення та недоведення заявником обставин, які б свідчили про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між такими умовами діяльності та пропуском установленого законом строку на апеляційне оскарження.
До того ж, не надано будь-яких доказів, які б підтверджували, що представник, який представляє інтереси ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідний період часу з об'єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу раніше, та не дав належних доказів, які б підтверджували такі обставини.
Суд також зауважує, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків скаржника, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Приписами КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їхню реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок і зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, установлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження, усунення недоліків апеляційної скарги.
Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб і невиконання відповідачем вимог процесуального закону або суду не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження.
Державні установи, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків разом з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватися своїх власних внутрішніх правил і процедур, установлених, у тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їхнього порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтермінувати виконання процесуальних обов'язків.
Враховуючи викладене, доводи скаржника не виправдовують безпідставність порушення суб'єктом владних повноважень процесуальних строків, встановлених законом, для реалізації права на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2026, та не свідчить про поважність причин пропуску цього строку.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження заявником не зазначено, відтак суд дійшов висновку про неповажність наведених скаржником підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження необхідно відмовити.
Приписами пункту 1 частини 5 статті 296 КАС визначають, що до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору.
Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (частина 6 статті 296 Кодексу).
Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 за №3674-VI (надалі по тексту також - Закон №3674-VІ), судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону №3674-VІ, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Втім, ІНФОРМАЦІЯ_3 до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору чи документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати останнього.
Поруч із наведеним, у межах апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до завершення розгляду апеляційної скарги на Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2026 по справі №755/15015/25. Зазначене мотивовано тим, що зважаючи на обставини віднесення ІНФОРМАЦІЯ_4 до органів військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, діючи в інтересах національної безпеки, обороноздатності та територіальної цілісності, останній не отримує достатніх коштів для здійсненням платежів із сплати судового збору органами Державної казначейської служби України у зв'язку дефіцитом Державного бюджету України та переорієнтування бюджетних коштів на воєнні цілі.
Розглядаючи коментоване клопотання, суд виходить із наступного.
Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору та перелік суб'єктів, до яких такі умови можуть бути застосовані, визначені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням звільнити, відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Поміж викладеного суд зазначає, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною для відстрочення сплати судового збору.
Разом з тим, посилання скаржника на обставини введення в Україні воєнного стану наведені в загальному без конкретизації того, яким саме чином ці обставини вплинули на можливість виконання процесуальних обов'язків, та без надання належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин, зокрема наявності причинно-наслідкового зв'язку з відсутністю та/або недостатністю відповідних коштів на рахунку для сплати судового збору.
Зокрема, стверджуючи про неотримання достатніх коштів для здійсненням платежів із сплати судового збору, ІНФОРМАЦІЯ_5 не надав до суду жодної виписки з бюджетних рахунків, котрі могли б про таке свідчити, а також не вжив заходів із часткової сплати судового збору з одночасним поданням клопотання про продовження строку на сплату судового збору у недоплаченій частині. На переконання суду, саме така процесуальна поведінка могла б свідчити про добросовісність скаржника та дійсний намір реалізувати право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Так само усталеною є практика Верховного Суду, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість клопотання ІНФОРМАЦІЯ_4 про відстрочення сплати судового збору, у зв'язку з чим останнє не підлягає задоволенню.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VІ, за подання апеляційної скарги на рішення суду, розмір судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону №3674-VІ передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 2 статті 4 Закону №3674-VІ).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 вказала на те, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028 гривень.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону №3674-VІ).
З огляду на викладене, судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у спірному випадку підлягає сплаті у розмірі 726,72 гривень (605,60 х 150% х коефіцієнт 0,8).
За приписами частини 2 статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, установлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Приписами частин 1, 2 статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Поруч із цим, згідно частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
У зв'язку із викладеним, відповідно до частин 1, 2 статті 169 КАС України, частини 2 статті 298, апеляційну скаргу слід залишити без руху та надати ІНФОРМАЦІЯ_1 строк, достатній для усунення недоліків шляхом приведення у відповідність останньої до вимог, встановлених пунктом 1 частини 5 статті 296 коментованого Кодексу.
Керуючись статтею 161, частинами 1, 2 статті 169, пунктом 1 частини 5 статті 296, частинами 1, 2 статті 298, статтями 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Відмовити у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про відстрочення сплати судового збору.
2. Відмовити у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження.
3. Визнати неповажними причини пропуску ІНФОРМАЦІЯ_1 строку на апеляційне оскарження на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2026.
4. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - залишити без руху.
5. Встановити ІНФОРМАЦІЯ_1 з дня вручення цієї ухвали десятиденний строк для усунення вказаних в описовій частині ухвали недоліків шляхом приведення у відповідність апеляційної скарги до вимог, встановлених пунктом 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, необхідно надати (долучити) до апеляційної скарги:
- заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з посиланням на обставини, які перешкоджали звернутись до суду із відповідною скаргою з дотриманням строку, встановленого приписами КАС України, навести належні доводи на обґрунтування поважності причин пропуску строку та надати докази на підтвердження даних доводів;
- платіжне доручення про сплату (доплату) судового збору в розмірі 726,72 гривень.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Чуприна О.В.
Суддя Попова О.Г.
Суддя Говорун О.В.