П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35941/25
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Дата і місце ухвалення: 09.03.2026р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Гудзікевич Я.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 29.07.2025р. №1608-VІІІ «Про внесення змін до переліку об'єктів комунальної власності Білгород - Дністровської міської територіальної громади».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що на території міста Білгород - Дністровський є об'єкт загального користування - сквер Михайлівський, обладнаний фонтаном, танцювальним майданчиком, зеленими насадженнями та, відповідно до ДБН, є зоною рекреаційного призначення. Спірним рішенням від 29 липня 2025 року Білгород - Дністровська міська рада відповідний елемент благоустрою, як єдиний об'єкт рекреаційного призначення із відповідними спорудами: літ. В - ротонда, літ. Г - танцювальний майданчик, №1 ворота, №2 огорожа, №І замощення, №II замощення, №III замощення, вирішила розподілити на окремі об'єкти із присвоєнням окремої адреси. Позивач стверджувала, що оскаржуване нею рішення ухвалено міською радою без громадських слухань, без належного обговорення та належного обґрунтування. Пояснювальна записка відсутня. Погодження та належне законодавче обґрунтування головного архітектора міста також відсутнє.
05.03.2026р. ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, у якій просила суд:
- зупинити дію рішення Білгород-Дністровської міської ради від 28.07.2025р. №1608-VІІІ «Про внесення змін до переліку об'єктів комунальної власності Білгород - Дністровської міської територіальної громади»;
- заборонити Білгород - Дністровській міський раді до набрання законної сили рішенням суду у даній справі приймати рішення щодо передачі у користування (у тому числі на праві узуфрукта) спірного об'єкта; укладати будь-які договори щодо спірного майна громади; вчиняти дії, спрямовані на державну реєстрацію речових прав або обтяжень щодо цього об'єкта;
- заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати реєстраційні дії щодо зазначеного об'єкта.
Вимоги поданої заяви ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що у зв'язку з прийняттям Білгород-Дністровською міською радою спірного рішення від 29.07.2025р. №1608-VІІІ наразі існує очевидний ризик втрати соціального об'єкта територіальної громади - скверу Михайлівський, як комплексного об'єкта благоустрою, що обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення існуючого стану речей до вирішення спору по суті. Зокрема, позивач стверджувала, що 05.03.2026р. на сесію міської ради винесено проект рішення «Про передачу на праві узуфрукту комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 », що фактично стосується зазначеного об'єкта (туалет 2 на 1,5 та роздягальня 3 на 2 у складі естради, яким вже надано окрему адресу). Отже, відповідач вчиняє дії, спрямовані на подальше відчуження (обтяження речовим правом узуфрукту) спірного об'єкта, який розташований на ділянці рекреаційного призначення. Водночас, відповідачем здійснюється штучна заміна правового статусу елемента благоустрою на «нежитлові приміщення» з подальшою передачею на праві узуфрукту. Така правова конструкція створює реальну загрозу комерціалізації об'єкта рекреаційної інфраструктури та порушення прав територіальної громади на вільне користування об'єктом благоустрою. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до зміни фактичного та правового стану об'єкта, що істотно ускладнить або зробить неможливим ефективний захист прав позивача. Дії міської ради фактично спрямовані на спробу обійти процедуру зміни цільового призначення та правового режиму земельної ділянки. Заявник стверджувала, що подальша передача об'єкта на праві узуфрукта створить нове речове право третьої особи, виникне необхідність окремого судового спору щодо припинення узуфрукту, зміниться правовий статус об'єкта благоустрою та його функціональне призначення, у разі задоволення позову виконання рішення стане істотно ускладненим або неможливим.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу від 09.03.2026р. та задовольнити подану нею заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції не враховано, що танцювальний майданчик з естрадою, а також допоміжні приміщення ( роздягальня 2x3 та туалет площею 1,5 на 2 ) є складовими елементами об'єкта благоустрою - скверу, що належить до території загального користування відповідно до правового режиму, визначеного Законом України «Про благоустрій населених пунктів». Ототожнення допоміжних споруд з окремими нежитловими об'єктами фактично призводить до трансформації цільового призначення частини скверу та втрати громадою соціального об'єкта, що суперечить принципам збереження об'єктів благоустрою, їх цілісності та недопустимості звуження змісту права територіальної громади на користування майном комунальної власності. Танцювальний майданчик з естрадою має соціальне призначення проведення культурних та громадських заходів, є складовою частиною об'єкта рекреаційного призначення - скверу Михайлівський. Спірний об'єкт розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням: код 07.08 «Землі загального користування», вид використання - для утримання та обслуговування Михайлівського скверу, площа земельної ділянки 1,1167 га. Він не створювався як окремий об'єкт нерухомості комерційного характеру, Білгород - Дністровська міська рада не приймала рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, не приймала рішення про вилучення частини ділянки, не формувала окрему земельну ділянку і не змінювала категорію земель. Попри це Білгород - Дністровська міська рада спірним рішенням без жодного підтверджуючого документа перетворила елемент благоустрою в «нежитлові приміщення», надала окрему адресу і наразі готує передачу на праві узуфрукта ( право користування з можливістю отримання доходів). Наразі відповідач вчиняє дії, спрямовані на подальше відчуження (обтяження речовим правом узуфрукту) спірного об'єкта, що є предметом оскарження у даній справі.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням ОСОБА_1 , що у даному випадку: подальша передача об'єкта на праві узуфрукта створить нове речове право третьої особи; виникне необхідність окремого судового спору щодо припинення узуфрукту; у разі задоволення позову виконання рішення стане істотно ускладненим або неможливим; зміниться правовий статус об'єкта благоустрою та його функціональне призначення; об'єкт є складовою частиною земельної ділянки рекреаційного призначення, він перебуває у постійному користуванні комунального підприємства для утримання скверу; розпочато кримінальне провадження за ч.1 ст.366 КК України, існує очевидна небезпека порушення публічного інтересу та ускладнення виконання майбутнього судового вирішення.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, надасть змогу мінімізувати ризик помилок з боку органу місцевого самоврядування, а також у разі встановлення судовим рішенням порушень з боку органу місцевого самоврядування зупинить отримання вигоди від своїх правопорушень всупереч інтересам територіальної громади. Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.
Білгород-Дністровська міська рада подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що відповідно до ч.5 ст.151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта, як захід забезпечення позову, допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта. У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтована «очевидна протиправність оскаржуваного рішення». Така протиправність є спірною та підлягає встановленню під час розгляду справи по суті. Оскаржуване рішення жодним чином не впливає на права ОСОБА_1 та не зачіпає її інтереси, адже об'єкт нерухомого майна існує з 1993 року був до моменту прийняття спірного рішення та перебуває в комунальній власності до цього дня.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Колегія суддів наголошує, що заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.
Крім того, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим, суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 правомірності рішення Білгород-Дністровської міської ради від 29.07.2025р. №1608-VІІІ «Про внесення змін до переліку об'єктів комунальної власності Білгород - Дністровської міської територіальної громади», яким міському центру «Благоустрій» (код ЄДРПОУ 26015743) передано у користування на праві узуфрукта комунального майна об'єкт майна комунальної власності з реєстраційним номером 3258244151040 - комплекс будівель та споруд, загальною площею 27,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказаним рішення, серед іншого, встановлено, що зазначене комунальне майно передається на праві узуфрукта: з цільовим призначенням використання майна для забезпечення виконання статутних завдань міського центру «Благоустрій»; з правом отримання плодів, продукції і доходів від користування таким майном; безстроково, з правом володіння і користування комунальним майном, без права відчуження майна переданого на праві узуфрукта, без права передавати його у довічну власність або довічне управління, вносити його до статутного капіталу юридичних осіб, виділяти його для спільної діяльності, а також не може вчиняти щодо такого майна інші дії, наслідком яких може бути його відчуження або зміна цільового призначення.
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 27.10.2025р. суд першої інстанції визначив правову природу оскаржуваного рішення Білгород-Дністровської міської ради як нормативно-правового акту та постановив розгляд справи здійснювати з урахуванням особливостей, визначених ст.264 КАС України.
Заперечень щодо таких висновків суду першої інстанції сторонами не висловлено та про їх помилковість не зазначено апелянтом і в поданій апеляційній скарзі. При цьому, в рамках розгляду апеляційної скарги на ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення позову колегія суддів, з врахуванням положень ст.308 КАС України щодо меж перегляду судом апеляційної інстанції, не надає правової оцінки таким висновкам суду.
В свою чергу, частиною п'ятою статті 151 КАС України передбачено, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо очевидності ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, незважаючи на те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх якість: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
При цьому, основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача в частині очевидної протиправності оскаржуваного рішення Білгород-Дністровської міської ради від 29.07.2025р. №1608-VІІІ «Про внесення змін до переліку об'єктів комунальної власності Білгород - Дністровської міської територіальної громади» фактично не є беззаперечними та потребують оцінки під час розгляду справи по суті спору. Тобто, встановлення наявності/відсутності підстав для прийняття оспорюваного рішення відповідача, є можливим лише під час розгляду справи по суті на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі.
Як виснував Верховний Суду у постанові від 21.05.2025р. у справі № 320/28579/24 нормативно-правовий акт, як акт загальної дії, що регулює однотипні публічно-правові відносини та застосовується щодо невизначеного кола осіб, має особливий правовий статус. Його зупинення як захід забезпечення позову є допустимим лише за наявності беззаперечних та очевидних ознак протиправності, а не лише припущень або правових сумнівів, які вимагають повноцінної оцінки у процесі розгляду справи по суті.
З огляду на комплексний характер правового регулювання, яке здійснюється через нормативно-правовий акт, втручання суду у його чинність не повинно підміняти собою остаточне судове рішення. Такий підхід забезпечує стабільність нормативного регулювання та правову визначеність, а також запобігає передчасному втручанню у публічне управління без достатніх правових підстав.
Також, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 не наведено обґрунтування порушення оскаржуваним рішенням міської ради безпосередньо її індивідуально виражених прав, свобод або інтересів.
За наведених обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову у даній справі, передбачених частиною п'ятою статті 151 КАС України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду першої інстанції від 09.03.2026р. колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 12 травня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук