11 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23017/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 в адміністративній справі №160/23017/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046050021498 від 23 липня 2024 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відмовлено у зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів роботи позивача з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року у подвійному розмірі згідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року на підставі заяви про призначення пенсії №513 від 15.07.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року, зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року; з 14 червня 2024 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року на підставі заяви про призначення пенсії №513 від 15.07.2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046050021498 від 23 липня 2024 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відмовлено у зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів роботи позивача з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року у подвійному розмірі згідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року на підставі заяви про призначення пенсії №513 від 15.07.2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року, зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
15.07.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
23.07.2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046050021498 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла 55 річного віку. Також в рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року відповідно до довідки від 18.06.2024 року № 1487, оскільки відсутній запис в трудовій книжці (частково зараховано догляд за дитиною до досягнення нею трьох років). Для зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду роботи необхідно надати довідку про заробітну плату по місячно. До пільгового стажу роботи по Списку № 2 зараховано всі періоди.
Вважаючи таке рішенням протиправним, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно із статтею 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд зробив висновок, що вони суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.11.2021 року по справі № 360/3611/20, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи те, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, а також те, що позивач на час звернення за призначенням пенсії досягла віку 50 років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046050021498 від 23 липня 2024 року та, як наслідок, необхідності його скасування.
Стосовно зарахування до страхового стажу періодів роботи з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стосовно зарахування періодів роботи до спеціального трудового стажу у подвійному розмірі.
До набрання чинності Законом України №1058-IV умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначались Законом України № 1788-XII.
За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1788-XII, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України № 1788-XII в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час, зокрема, на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
У примітці 2 Переліку №909 зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з Переліком закладів охорони здоров'я, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України 28.10.2002 № 385 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 892/7180, до закладів охорони здоров'я відносяться: лікувально-профілактичні заклади (лікарняні заклади, багатопрофільні, однопрофільні, спеціалізовані, особливого типу, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортні заклади); санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; установи/заклади системи соціального захисту населення.
Згідно з приписами статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 суд встановив, зокрема, що:
- з 20.06.1995 року по 29.08.2002 року - позивач працювала медичною сестрою в Зеленопільському Психоневрологічному будинку-інтернаті;
- з 02.09.2002 року по 30.06.2024 року - позивач працювала медичною сестрою в Криворізькому Психоневрологічному Будинку-Інтернаті.
Одночасно в матеріалах справи наявна довідка № 715 від 12.06.2024 року, яка видана Комунальним закладом «Психоневрологічний інтернат», відповідно до якої позивач працювала з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року на посаді медичної сестри повний робочий день по догляду за хворими, а також довідка № 205 від 21.06.2024 року, яка видана КЗ «Криворізький психоневрологічний інтернат» ДОР», відповідно до якої позивач працювала з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року на посаді медичної сестри повний робочий день по обслуговуванню хворих.
Крім того, у вищеозначених довідках вказано, що згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» робота на посаді медичної сестри зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Отже, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказані періоди роботи позивача у реанімаційному закладі охорони здоров'я підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Так, в обґрунтування відсутності підстав для врахування до страхового стажу позивача періодів її роботи з 20.06.1995 року по 29.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 30.06.2024 року у реанімаційному у закладі охорони здоров'я у подвійному розмірі відповідач посилається на те, що пільгове обчислення страхового стажу відповідно до статті 60 Закону України № 1788-ХІІ застосовується для обчислення стажу роботи до набрання чинності Законом України №1058-IV, тобто до 01.01.2004.
З приводу вказаних доводів необхідно зазначити, що Закон України №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування статті 60 Закону України №1788-XII при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону України №1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2205-VIII від 14.11.2017) є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, у зв'язку з чим передбачене статтею 60 Закону України № 1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов'язано із набранням чинності Закону України № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004. Редакція статті 60 Закону України №1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону України №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону України №1788-XII та не зупиняє її дію.
Вказані висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 по справі № 689/872/17.
Також зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 11.02.2025 у справі №420/8637/24, у яких Верховний Суд дійшов висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом України №1058-IV.
У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058-IV та Законом №1788-ХІІ, вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058-IV. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону №1788-XII, то він мав би виключити із Закону №1788-XII усі інші положення, чого зроблено не було.
В даному випадку відповідачем не оспорюється робота позивача в реанімаційному закладі охорони здоров'я, натомість, як свідчать розрахунки страхового стажу періоди роботи позивача в психіатричному закладі охорони здоров'я з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року зараховані позивачу в одинарному розмірі без урахування кратності.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року на підставі довідки № 1487 від 18.06.2024 року, колегія суддів зазначає таке.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок від 12.08.1993) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Довідкою №1487 від 18.06.2024, виданою КНП «Криворізька міська лікарня № 7» КМР» підтверджується, що ОСОБА_1 , 1974 року народження, дійсно працювала в 14-й міській лікарні м. Кривий Ріг з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року.
Отже, довідка № 1487 від 18.06.2024 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній є належним доказом роботи позивача у період з 01.08.1993 по 16.06.1995 повний робочий день на посаді медсестри у в 14-й міській лікарні м. Кривий Ріг.
Таким чином, період роботи позивача з 01.08.1993 по 16.06.1995, згідно відомостей довідки №1487 від 18.06.2024 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній протиправно не зарахований до страхового стажу позивача
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 в адміністративній справі №160/23017/24 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 в адміністративній справі №160/23017/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко