справа №380/24697/25
11 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 01.11.2025 про звільнення його з військової служби на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
- зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача, 27.11.1975 народження від 01.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки суду;
- зобов'язати відповідача звільнити позивача, 27.11.1975 народження з військової служби на підставі підпункту «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді санітарного інструктора медичного пункту 1 механізованого батальйону. 06.05.2025 під час виконання обов'язків військової служби позивач отримав вибухову травму, осколкові поранення нижніх кінцівок, сідниць, правого передпліччя, забій поперекового відділу хребта і кісток тазу, заочеревинну гематому, акубаротравму та струс головного мозку. Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 03.10.2025 (витяг 97/25/6880/В, рішення 97/25/6880/Р) позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи з причиною - поранення (контузії, травми, каліцтва), отримані під час захисту Батьківщини, на строк до 02.10.2026. У зв'язку з цим 01.11.2025 позивач у встановленому порядку подав по команді рапорт про звільнення з військової служби з усіма необхідними доданими документами, однак протягом понад півтора місяця рапорт не розглянуто, рішення по його суті не ухвалено, що позивач вважає протиправною бездіяльністю, яка порушує його право на звільнення зі служби, передбачене абз.2 пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII. Просить позов задовольнити повністю.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач посилається на те, що рапорт позивача надійшов до Військової частини НОМЕР_1 лише 17.12.2025 (зареєстрований за вх.№34166) та станом на дату подання відзиву перебуває на розгляді командира військової частини; адвокатський запит представника позивача від 20.11.2025 №440/2 не розглянуто з підстав неналежного посвідчення копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; за позивачем збережено посаду, що відповідає його стану здоров'я згідно з висновком ВЛК; Військова частина НОМЕР_1 бере участь у бойових діях на Лиманському напрямку; звільнення військовослужбовця належить до дискреційних повноважень командира військової частини. Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідь на відзив від позивача не надходила. Інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.
Ухвалою судді від 22.12.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 КАС України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді санітарного інструктора медичного пункту НОМЕР_3 механізованого батальйону, що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 28.10.2025 №54-РС та витягом з наказу по стройовій частині від 03.11.2025 №323. Військове звання - солдат. Має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 , видане 25.11.2024).
06.05.2025 під час виконання обов'язків військової служби позивач отримав вибухову травму, осколкові поранення нижніх кінцівок, сідниць, правого передпліччя, забій поперекового відділу хребта і кісток тазу, заочеревинну гематому, акубаротравму, струс головного мозку, що підтверджується довідкою про обставини травми від 19.05.2025 №180.
Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 03.10.2025 (витяг 97/25/6880/В, рішення 97/25/6880/Р) позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи на строк один рік - до 02.10.2026. Причина інвалідності - поранення (контузії, травми, каліцтва), отримані під час захисту Батьківщини.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 30.09.2025 №2025-0930-1157-0457-0 позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
01.11.2025 позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз.2 пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII у зв'язку з наявністю інвалідності. На примірнику рапорту, який залишився в позивача, наявна відмітка: «Прийнято начштабу-першим заступником командира НОМЕР_1 ОСОБА_2 01.11.2025». До рапорту додано копію паспорта, витяг з реєстру територіальної громади, нотаріально засвідчену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, копію довідки ВЛК від 30.09.2025, копію довідки про обставини травми від 19.05.2025 №180, копію посвідчення учасника бойових дій, копію військового квитка серії НОМЕР_5 , оригінал супровідного листа адвоката від 29.10.2025 №440/1.
20.11.2025 адвокат Чумак С.Г. в інтересах позивача направив на адресу Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит від 20.11.2025 вих.№440/2, який зареєстровано військовою частиною 03.12.2025 за вх.№32571.
У відповіді листом від 05.12.2025 вих.№7259 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відмову у розгляді запиту з мотивів відсутності на копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю відмітки про посвідчення копії згідно з Рішенням Ради адвокатів України від 04.08.2017 №162.
Відповіді по суті рапорту від 01.11.2025 про звільнення з військової служби позивач від відповідача не отримав. Будь-якого рішення по поданому рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 не ухвалено, наказу про звільнення не видано, мотивованої відмови у задоволенні рапорту не надано. Бесіду з військовослужбовцем у встановленому порядку не проведено, аркуш бесіди не складено.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваної бездіяльності суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (ч.2 ст.2).
Згідно з ч.ч.3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №2232-ХІІ, правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені ч.4 цієї статті.
Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а п.2 - під час воєнного стану.
Відповідно до пп.«б» п.2 ч.4 цієї статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), у п.233 якого встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.236 Положення №1153/2008 з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення. Форма, порядок оформлення та зберігання документа, в якому відображається зміст проведення бесіди, визначаються Міністерством оборони України.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170), у Додатку 19 якої визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби за станом здоров'я (за наявності інвалідності).
Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі - Порядок №531).
Згідно з п.9 розділу III цього Порядку, розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Відповідно до ст.14 Закону України від 24.03.1999 №548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Закон №548-XIV) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та якому в установленому порядку встановлено інвалідність, має право на звільнення з військової служби на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII за умови висловленого ним небажання продовжувати військову службу.
При цьому, суд враховує, що така підстава звільнення не залежить від моменту встановлення інвалідності, не пов'язана з причиною інвалідності та не зумовлена групою інвалідності. Закон не робить різниці між інвалідністю І, ІІ та ІІІ груп для цілей застосування цієї норми, а також не ставить право на звільнення в залежність від того, чи може військовослужбовець за висновком ВЛК виконувати окремі обов'язки на посадах забезпечення.
Реалізація військовослужбовцем права на звільнення відбувається у спосіб, визначений нормативно - шляхом подання по команді рапорту з документами, що підтверджують підставу звільнення (п.233 Положення №1153/2008, Додаток 19 до Інструкції №170, пп.2 п.9 розділу III Порядку №531). Цьому праву військовослужбовця кореспондує обов'язок безпосереднього та прямих командирів (начальників), в т.ч. - командира військової частини, що наділений правом видавати накази по особовому складу, у строк не більше 14 днів з дня подання рапорту розглянути його по суті, провести бесіду з військовослужбовцем (п.236 Положення №1153/2008), оформити аркуш бесіди та прийняти одне з двох можливих рішень: видати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби або надати мотивовану обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту з посиланням на конкретну норму закону.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач 01.11.2025 особисто подав по команді рапорт про звільнення з військової служби, який того самого дня прийняв начальник штабу - перший заступник командира військової частини НОМЕР_1 . У розумінні пп.2 п.9 розділу III Порядку №531 строк розгляду паперового рапорту розпочинається саме з часу його подання військовослужбовцем.
Однак станом на 17.12.2025 - день звернення позивача до суду - жодного рішення по суті рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 не прийнято, наказу про звільнення не видано, мотивованої відмови у задоволенні рапорту позивачу не надано, бесіду з військовослужбовцем не проведено, аркуш бесіди не складено. Викладене свідчить про триваючу протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у неприйнятті рішення щодо рапорту позивача про звільнення з військової служби та у нездійсненні юридично значущих і обов'язкових дій, які на підставі закону віднесені до компетенції командира Військової частини, є об'єктивно необхідними та реально можливими для реалізації, але фактично не вчинені.
Аналогічний підхід до розуміння поняття протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі №9901/345/20, у якій сформульовано правовий висновок, відповідно до якого протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що рапорт позивача нібито надійшов до військової частини НОМЕР_1 лише 17.12.2025. Така позиція спростовується наявним у матеріалах справи примірником рапорту з відміткою про прийняття його начальником штабу - першим заступником командира НОМЕР_1 ще 01.11.2025. Сам факт реєстрації документа службою діловодства військової частини у пізнішу дату не може заперечувати юридичну значущість моменту його прийняття уповноваженою посадовою особою у порядку, визначеному ст.14 Закону №548-XIV та п.233 Положення №1153/2008.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відмову у розгляді адвокатського запиту через нібито неналежне посвідчення копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю як на обставину, що виправдовує бездіяльність щодо самого рапорту. Питання дотримання адвокатом вимог Рішення Ради адвокатів України від 04.08.2017 №162 жодним чином не стосується процедури розгляду рапорту військовослужбовця, поданого ним особисто по команді у порядку, визначеному Положенням №1153/2008 та Порядком №531. Адвокатський запит та рапорт військовослужбовця є самостійними правовими документами, мають різну природу та різний правовий режим розгляду, тому відмова у задоволенні адвокатського запиту не звільняла відповідача від обов'язку розглянути рапорт по суті у встановлений 14-денний строк.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на положення Додатка 19 до Інструкції №170 щодо нібито відсутності копії аркуша бесіди серед документів, поданих позивачем. Аркуш бесіди не належить до документів, які військовослужбовець зобов'язаний додати до рапорту; відповідно до п.236 Положення №1153/2008 бесіда з військовослужбовцем перед звільненням є обов'язком командування військової частини, а не військовослужбовця. Аркуш бесіди складається командуванням за результатами проведеної бесіди і не може існувати до того, як командир військової частини здійснить організаційні заходи з його оформлення. Невчинення відповідачем відповідних дій є проявом тієї самої протиправної бездіяльності, яку оскаржує позивач, і не може використовуватися відповідачем як підстава для виправдання нерозгляду рапорту.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач займає посаду, яка нібито відповідає його стану здоров'я згідно з висновком ВЛК від 30.09.2025 №2025-0930-1157-0457-0. Висновок ВЛК про обмежену придатність до служби у певних видах підрозділів становить самостійний юридичний факт, що не виключає та не підміняє права позивача на звільнення з підстави, передбаченої пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII. Ця норма не залежить від групи інвалідності та від висновку ВЛК щодо придатності до окремих видів служби, а пов'язана виключно з фактом встановлення інвалідності та висловленим військовослужбовцем небажанням продовжувати службу. Крім того, Закон не ставить право на звільнення в залежність від оперативної ситуації у військовій частині, її дислокації чи участі у бойових діях, тому посилання відповідача на участь Військової частини НОМЕР_1 у бойових діях на Лиманському напрямку, попри значущість виконуваних особовим складом завдань, не може бути юридичною перешкодою для розгляду рапорту в установлений законом строк.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що в межах спірних правовідносин мала місце протиправна бездіяльність відповідача, яка виразилась у неприйнятті рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 01.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII (за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Водночас суд, установивши протиправну бездіяльність відповідача, повинен обрати ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки це є метою адміністративного судочинства відповідно до вимог ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на встановлену судом протиправну бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення по суті рапорту позивача від 01.11.2025 про звільнення з військової служби, належним та ефективним способом захисту його порушеного права буде зобов'язання відповідача розглянути цей рапорт по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення. У розгляді мають бути задіяні передбачені нормативними актами процедурні дії - проведення бесіди з військовослужбовцем та оформлення аркуша бесіди, підготовка матеріалів та видання командиром військової частини, наділеним відповідними повноваженнями, наказу по особовому складу про звільнення позивача з військової служби або вмотивованої відмови із зазначенням конкретних правових підстав.
Водночас вимога позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо звільнити його з військової служби на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII задоволенню не підлягає. У межах судового контролю за публічно-правовими відносинами адміністративний суд не наділений компетенцією підміняти собою орган військового управління та видавати замість нього наказ по особовому складу. Звільнення військовослужбовця як юридичний факт настає внаслідок видання наказу командира Військової частини, що оформлюється у спосіб та в порядку, передбачених Положенням №1153/2008 та Інструкцією №170, після проведення низки організаційних дій (бесіди, оформлення аркуша бесіди, складення розрахунку вислуги років, підготовки документів, направлення особової справи до відповідного ТЦК та СП тощо), які не можуть бути виконані судом. У разі ухвалення командиром військової частини при повторному розгляді рапорту рішення, що не відповідатиме закону та правовій оцінці суду, наданій у цьому рішенні, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду повторно з відповідним позовом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.12 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 01.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 01.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ланкевич А.З.