12 травня 2026 року справа №320/48418/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі відповідач та/або Міноборони), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18в від 30.08.2024, в частині пункту 21 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, встановлену пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі пропорційно визначеному відсотку втрати працездатності від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, як військовослужбовцю, який отримав поранення під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що без зволікань вчинив всі можливі дії на проходження медичних оглядів з метою отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, тому не має зазнавати негативних наслідків від того, що відповідний огляд не відбувся (не був проведений) у тримісячний строк з дня його звільнення з військової служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Витребувано докази від відповідача.
03.12.2024 канцелярією суду зареєстровано сформований та поданий представником Міністерства оборони України через підсистему «Електронний суд» 02.12.2024 відзив на позовну заяву. Заперечуючи стосовно задоволення позовних вимог представник відповідача стверджує, що передумовою отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується Міністерством оборони України, є звернення військовослужбовця до уповноваженого органу із відповідною заявою та іншими необхідними документами, перелік яких визначений Порядком № 975 та Положенням № 530 та які в установлений строк розглядаються цим органом, після чого складається висновок за результатами розгляду заяви щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, який направляється розпорядником бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення (про призначення чи відмову в призначенні такої допомоги). Отже, представник Міноборони наголошує, що обов'язок прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги виникає у Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум після надходження документів для її призначення, визначених Порядком № 975 та Положення № 530 від уповноваженого органу, в цьому випадку - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також відповідач зауважує, що позивача звільнено з військової служби 30 серпня 2023 року. 19 грудня 2023 року встановлено ступень втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Відтак, з урахуванням положень пункту 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18в від 30.08.2024 в частині, що стосується позивача, прийнято правомірно, а тому відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Своєю чергою позивач сформував та подав через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив на позовну заяву, в якій наголошено на тому, що ним як військовослужбовцем було виконано всі вимоги чинного законодавства та вимоги безпосереднього командування щодо необхідності проходження та огляду для встановлення поранення, ВЛК та подачі документів саме у НВМКЦ «ГВКГ». Позивач наголошує, що до звільнення з військової служби, вчиняючи дії, направлені на встановлення йому ступеню втрати працездатності, діяв послідовно, без зволікань та не міг вплинути на швидкість отримання довідки МСЕК. З огляду на означене, позивач наполягає на наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову (т. 1, а.с. 87-93).
15.11.2025 канцелярією суду зареєстровано заперечення на відповідь на відзив, сформовані та подані представником Міністерства оборони України через підсистему «Електронний суд» 14.01.2025. Представник відповідача наголошує на дії спеціальної норми, а саме пункту 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що вказує на обмеження права звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності, зокрема тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби. Крім цього представник відповідача наполягає на тому, що позивач не був позбавлений можливості звернутися особисто з відповідним пакетом документів до Київського міського центру МСЕК для проходження відповідного огляду та встановлення ступеня втрати працездатності, однак таким правом не скористався. Одночасно представник відповідача наголошує, що у позовній заяві позивачем не визначено, які саме права та охоронювані законом інтереси порушено безпосередньо Міністерством оборони України. При цьому зазначено, що неотримання позивачем довідки від МСЕК раніше, ніж 19 грудня 2023 року, не пов'язано із компетенцією Міністерства оборони України, та не є наслідком неправомірних дій, рішень чи бездіяльності саме Міністерства оборони України. З урахуванням наведеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно із частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами, без врахування поданого представником відповідача відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 06 березня 2022 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України за призовом під час мобілізації.
Відповідно до Витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 06.03.2022 № 126, позивача, який прибув в частину у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 1 статті 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», пункту 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 1702-ІХ «Про загальну мобілізацію» та Закону України від 16 липня 2021 року № 1702-ІХ «Про основи національного супротиву», зараховано в списки особового складу частини з 06 березня 2022 року, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 07 березня 2022 року та призначено на посаду рекрута ОСОБА_1 у розпорядження командира частини.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2023 № 807 ОСОБА_1 в період з 12.11.2022 по 22.12.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Краматорський район, смт Ямпіль, с. Терни, с. Торське, с. Ямполівка та в Луганській області, Сєвєродонецький район, м. Кремінна, с. Діброва.
Відповідно до копії посвідчення серія НОМЕР_2 від 22 серпня 2023 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії, виданої Військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» від 27.01.2023 № 1728 солдат ОСОБА_1 , 1980 р.н.,в/ч НОМЕР_3 , у ЗС з березня 2022 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 , стрілець, проведено медичний огляд у гарнізонній військово-лікарській комісії НВМКЦ «ГВКГ», 27.01.2023. Діагноз та постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Стан після ВОНП лівого стегна (23.12.2022), лікованого етапними хірургічними обробками та фасціотомією (27.12.2022) з нестійкою змішаною комбінованою контрактурою лівого колінного суглоба при тимчасовому порушенні функції. Поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статей 81 графи ІІ Розладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів. За наказом МОЗ від 04.07.2007 № 370 травма тяжка.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії, виданої Військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» від 28.02.2023 № 4028 проведено медичний огляд у гарнізонній військово-лікарській комісії НВМКЦ «ГВКГ» солдата ОСОБА_1 . Діагноз та постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Нестійка комбінована змішана контрактура лівого колінного суглоба після МВП (23.12.2022), лікованого хірургічними обробками (27.12.2022). Поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статей 81 графи ІІ Розладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів. За наказом МОЗ від 04.07.2007 № 370 травма тяжка.
Згідно з Свідоцтвом про хворобу № 9893, 29.05.2023 гарнізонна військово-лікарська комісія НВМКЦ «ГВКГ» за розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 № 998 від 31.03.2023 провела медичний огляд солдата ОСОБА_1 , 1980 року народження, у Збройних Силах України з березня 2022 року, прийнятого (призваного) на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - Свідоцтво).
Відповідно до пунктів 12, 13 Свідоцтва «Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва:
Стан після вогнепального наскрізного осколкового поранення (23.12.2022) нижньої третини передньо-зовнішньої поверхні м'яких тканин лівого стегна з великим дефектом м'яких тканин, лікованих хірургічними обробками та операцією (26.12.2022 - вторинна хірургічна обробка рани лівого стегна, фасціотомія, дренування; 09.01.2023 - вторинна обробка рани лівого стегна, накладення вторинних швів) у вигляді зміцнілих рубців передньої та зовнішньої поверхонь лівого стегна, нестійкої змішаної контрактури лівого колінного суглоба, посттравматичного остеопорозу кісток лівого колінного суглоба з постійним больовим синдромом при тимчасовому порушенні функцій. Травма тяжка.
Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини
Посттромбофлебітична хвороба нижньої кінцівки, стадія часткової реканалізації, фаза ремісії. ХВН ІІ ст. Складний короткозорий астигматизм правого ока в 0,5Д при короткозорості в меридіані найбільшої аметропії 2,25Д та короткозорість лівого ока в 2,0Д при гостроті зору 1,0 з корекцією на кожне око.
Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
Постанова ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо.
На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб непридатний до військової служби з переоглядом через 6 місяців.
Згідно з Витягом з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 30.08.2023 № 250, солдата ОСОБА_1 , стрільця третього стрілецького відділення другого стрілецького взводу другої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 08 серпня 2023 року № 103-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців): пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 30 серпня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, знято з котлового забезпечення з 31 серпня 2023 року (далі - Наказ № 250).
Разом з цим згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серія 12 ААА № 072015 від 19.12.2023, ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 визначено на рівні 25% (двадцять п'ять відсотків) (далі - Довідка).
Підставою видачі Довідки є акт огляду МСЕК № 1370б від 19.11.2023.
Як зазначає позивач, він 28.12.2023 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Листом від 04.04.2024 ІНФОРМАЦІЯ_5 № 13/1996/с на адресу Директора Департаменту Соціального забезпечення Міністерства оборони України та ОСОБА_1 , повідомлено, що командування вважає, що ОСОБА_1 не має право на отримання одноразової грошової допомоги, так як заявника звільнено з військової служби 30.08.2023 (витяг з наказу від 30.08.2023 № 250), а 19.12.2023 (довідка МСЕК серія 12 ААА №072015 від 19.12.2023) встановлено ступінь втрати працездатності 25% внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення (п. 7 ч. 2 ст. 16 у редакції Закону України від 06.09.2018 № 2522-VІІІ).
Надалі, листом від 13.09.2024 № 13/10082/С ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача про те, що 30 серпня 2024 року відбулося засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги.
Відповідно до пункту 21 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18в від 30.08.2024 солдату в запасі ОСОБА_1 (Київський МТЦКСП), якого 30.08.2023 звільнено з військової служби та 19.12.2023 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 23.12.2022 (довідка МСЕК серія 12 ААА
№ 072015 від 19.12.2023), керуючись підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявника звільнено з військової служби 30.08.2023, а 19.12.2023 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби (далі - оскаржуване та/або спірне рішення, Протокол № 18в) (т. 1, а.с. 32).
ОСОБА_1 не погоджується з Протоколом № 18в, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За змістом частини першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби (п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини другої статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Аналіз викладеного дає суду підстави дійти до висновку, що у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, така особа має право на призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту ступеня втрати ним працездатності.
При цьому, пункт 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII визначає строк реалізації означена права, а саме не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Разом з цим положеннями частини третьої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ регламентовано, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Згідно з частиною першою статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
При цьому порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 10 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ).
Так механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975, у редакції чинній станом на час подання позивачем заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги).
Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Положеннями пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності), військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства);
документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подає уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.
Відповідно до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Згідно з абзацом першим пункту 18 Порядку №975 у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів таких державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) був (була) відряджений (відряджена).
Разом з цим Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071, затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, розділом ІV якого врегульовано Порядок оформлення документів для виплати компенсаційних сум та одноразової грошової допомоги.
Згідно з пунктом 4.7 розділу ІV Положення у разі захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва) в період проходження військової служби військовослужбовець направляється на медичний огляд до штатної ВЛК для визначення ступеня його придатності до військової служби та встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання з виконанням обов'язків військової служби або з проходженням військової служби. У разі звернення особи, звільненої з військової служби зі Збройних Сил України, щодо необхідності встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання з виконанням обов'язків військової служби або з проходженням військової служби, її документи направляються керівником ТЦКСП до штатної ВЛК.
Отриманий з штатної ВЛК витяг з протоколу засідання комісії про встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання долучається до документів, які надсилаються для призначення одноразової грошової допомоги (пункт 4.8 цього розділу).
Після проходження ВЛК у разі звернення військовослужбовця (особи, звільненої з військової служби) лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я оформляє необхідні документи на МСЕК для встановлення йому групи інвалідності та (або) відсотка втрати працездатності.
На військовослужбовців строкової військової служби, стосовно яких винесена постанова ВЛК з формулюванням: “Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби», командир військової частини (керівник ТЦКСП) подає документи на МСЕК тільки в тому разі, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) не пов'язане із вчиненням військовослужбовцем злочину чи адміністративного порушення та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
У разі якщо особа має право на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та на інші допомоги або компенсаційні виплати у зв'язку з ушкодженням здоров'я, які установлені іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам оформляє та подає в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України командир військової частини.
Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України керівник обласного ТЦКСП за місцем проживання цих осіб.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 13 Порядку № 975 ІНФОРМАЦІЯ_6 подано Директору Департаменту Соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 від 29.04.2024 № 986/13/4446. Наведені обставини підтверджуються листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 04.04.2024 № 13/1996/с (т. 1, а.с. 29). Зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 вважає, що ОСОБА_1 не має право на отримання одноразової грошової допомоги так як заявника звільнено з військової служби 30.08.2023 (витяг із наказу від 30.08.2023 №250), а 19.12.2023 (довідка МСЕК серії 12 ААА №072015 від 19.12.2023) встановлено причинний зв'язок втрати працездатності 25% внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення.
Розгляд означеного висновку здійснено Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - 30.04.2024, та прийнято спірне рішення.
Суд нагадує, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, а саме встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
У даному контексті слід зауважити, що відповідач не заперечує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, проте спірним у цій справі є питання можливості отримання одноразової грошової допомоги після спливу трьох місяців після звільнення позивача з військової служби.
Надаючи оцінку викладеному, суд враховує, що пунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII визначений присічний строк - три місяці з дати звільнення з військової служби, тоді як частиною восьмою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Суд наголошує, що в розрізі положень пункту 3 Порядку №975 саме дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії є днем, з яким чинним законодавством пов'язується можливість реалізувати особою своє право на отримання одноразової грошової допомоги.
При цьому встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Аналіз викладеного дає суду підстави дійти висновку, що чинним законодавством по суті створено ускладнений правовий механізм реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги, адже її отримання пов'язано безпосередньо з датою встановлення особі ступеня втрати працездатності, проте термін реалізації такого права обмежено тримісячним строком з дати звільнення особи з військової служби, а не з дати встановлення медико-соціальною комісією відповідного ступеня втрати працездатності.
Одночасно підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ суперечить пункту 8 статті 16-3 цього ж Закону, оскільки встановлює відмінні темпоральні межі реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд наголошує, що матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що позивач у розумінні частини другої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом.
Таке право виникло безпосередньо з дати, зазначеної у довідці медико-соціальної експертної комісії - 19.12.2023. Тобто можливість реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникла лише з 19.12.2023.
В постанові від 15 грудня 2023 року у справі № 380/2772/21 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
«Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20 червня 2018 року у справі №553/1642/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.».
Аналізуючи викладене у своїй сукупності суд вважає, що можливість позивача належним чинним та безперешкодно реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги виникло не з дати його звільнення з військової служби, а з дати встановлення МСЕК ступеня втрати працездатності, тобто з 19.12.2023.
Суд зауважує, що матеріали адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів, які б підтверджували наявність у позивача об'єктивної можливості отримання відповідної довідки МСЕК у тримісячний строк після звільнення.
Суд нагадує, що визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства. Відтак, на переконання суду позивач не має змоги, як і будь-яка особа вплинути на строки проведення МСЕК.
При цьому суд відмічає, що військовослужбовець ОСОБА_1 звернувся в клініку амбулаторної допомоги НВМКЦ «ГВКГ» для підготовки документів на МСЕК. Пройшов огляд лікарів на МСЕК та 18.08.2023 здав документи для підготовки пакета документів для МСЕК, який надалі, а саме 06.11.2023 переданий НВМКЦ «ГВКГ» на МСЕК.
Дані обставини підтверджуються листом НВМКЦ «ГВКГ» від 26.07.2024 № 545/9/2609 (т. 1, а.с. 24).
Також відповідно до листа Київського міського центру медико-соціальної експертизи від 05.07.2024 № 325 направлення на МСЕК (ф. 088/0) ОСОБА_1 були доставлені до КМЦМСЕ 06.11.2023 (т. 1, а.с. 25).
Отже, суд вважає, що позивач як сумлінна особа, вчинив дії у короткі терміни для реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд наголошує, що на терміни передання НВМКЦ «ГВКГ» до МСЕК документів позивача, та подальше визначення дати його огляду медико-соціальною комісією виходить за межі можливого впливу позивача та не залежить від його волевиявлення та бажання.
Одночасно, суд констатує, що документи позивача для проведення його огляду медико-соціальною комісією з метою встановлення ступеня втрати працездатності надійшли до МСЕК у межах тримісячного строку з дня його звільнення з військової служби.
Разом з цим при вирішенні даного спору по суті суд враховує, що у Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що «в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів» (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України також акцентував, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією; з цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Конституційний Суд України вказував, що «визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців , зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум“; «соціальні гарантії військовослужбовців випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій“ (абзаци десятий, одинадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004); «норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер“ (перше речення абзацу восьмого підпункту 2.2 пункту 2 Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 сформулював юридичну позицію щодо розуміння змісту статей 17, 65 Основного Закону України і визначив, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладається обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, встановленими у статті 46 Основного Закону України; закріплення в Конституції України обов'язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей (абзаци другий - четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що приписи статті 17 містяться в розділі I «Загальні засади“ Конституції України, який визначає такі основи конституційного ладу в Україні, як, зокрема, суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність України, захист яких покладається на Збройні Сили України та інші військові формування; особлива конституційна процедура внесення змін до цього розділу Конституції України обумовлена специфікою предмета його регулювання - основи конституційного ладу в Україні - зокрема необхідністю забезпечення національної безпеки і оборони України, потребами захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної та правової держави; зазначене є підставою для висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзаци перший, третій, четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
У Рішенні 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що з урахуванням вимог частини п'ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України). Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов'язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни.
Така позиція відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо людських прав військовослужбовців від 24 лютого 2010 року CM/Rec (2010)4, відповідно до якої: якщо військовослужбовці отримують поранення під час служби, їм слід надавати належне медичне обслуговування та, за потреби, надбавки; має також існувати система компенсацій і, за потреби, надбавок у разі смерті на службі у збройних силах; для осіб, які залишають збройні сили, та які отримали поранення або захворіли внаслідок служби, має бути доступна відповідна компенсаційна схема (пункти 72, 73).
Одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу домірності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави; додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та домірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України (абзаци сьомий, восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до якого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено.
Беручи до уваги викладене, з огляду на наявність об'єктивних та незалежних від позивача обставин, що у своїй сукупності унеможливили вчасну реалізацію ним свого права на отримання одноразової грошової допомоги (тримісячний термін з дати звільнення з військової служби - 30.08.2023), спірне рішення є таким, що не забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, у цьому випадку позивача.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає, що рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18в від 30.08.2024, в частині пункту 21 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд зауважує про таке.
Так відповідно до положень пункту 22 Порядку №975, у редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.08.2022 № 100 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 і від 28 лютого 2022 р. № 168», станом на час вирішення даного спору по суті призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Згідно з пунктом 23 Порядку №975 керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.
Строки подання рішення розпорядника бюджетних коштів уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги, а також строки видання наказу про виплату уповноваженим органом одноразової грошової допомоги встановлюються міністерствами та державними органами.
Під час воєнного стану рішення про призначення одноразової грошової допомоги приймається розпорядником бюджетних коштів протягом трьох місяців з дня отримання всіх необхідних документів.
Разом з цим згідно з пунктами 4.9-4.12 розділу IV Положення висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та ТЦКСП), які здійснюють оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, подають до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів.
Якщо документи, необхідні для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, відсутні, уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та ТЦКСП), які здійснюють оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, надають заявникам допомогу в їх розшуку.
У разі наявності технічних можливостей документи, необхідні для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, можуть подаватися уповноваженими органами через систему електронного документообігу з дотриманням встановлених вимог.
Отримані документи опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони і Генерального штабу відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яка в своїй діяльності керується наказом Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року № 564 «Про затвердження Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за № 1497/29627.
Заява та документи, що до неї додаються, щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, подані з порушенням вимог Порядку виплати допомоги, розглядаються уповноваженим органом (військовою частиною, військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу, установою, організацією та ТЦКСП), що здійснює оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника бюджетних коштів до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня щодо права на виплату одноразової грошової допомоги та у разі її призначення в порядку черговості відповідно до дати подання документів готує та надає Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, які мають власну мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, доводять ці рішення до уповноважених органів (військових частин, військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, установ, організацій та ТЦКСП), які подавали висновки щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, та впродовж трьох робочих днів готують та надають Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється не пізніше трьох робочих днів з дня відкриття асигнувань розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений отримувачем допомоги у своїй заяві.
Уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та ТЦКСП), які здійснювали оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, повідомляють заявників про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення або відмови в призначенні одноразової грошової допомоги у 15-денний строк з дня його одержання.
Після отримання коштів для виплати одноразової грошової допомоги розпорядники коштів третього рівня протягом трьох робочих днів уточнюють рахунки отримувачів допомоги, видають наказ про виплату одноразової грошової допомоги та подають платіжні документи до органів Державної казначейської служби України.
Аналіз викладеного дає суду підстави дійти висновку про те, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яка утворена при Міністерстві оборони України, є суб'єктом, який після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Разом з цим Міністерство оборони України, як головний розпорядник бюджетних коштів готує та надає Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, які мають власну мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, доводять ці рішення до уповноважених органів (військових частин, військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, установ, організацій та ТЦКСП), які подавали висновки щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, та впродовж трьох робочих днів готують та надають Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється не пізніше трьох робочих днів з дня відкриття асигнувань розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений отримувачем допомоги у своїй заяві.
Своєю чергою уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та ТЦКСП), які здійснювали оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, повідомляють заявників про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення або відмови в призначенні одноразової грошової допомоги у 15-денний строк з дня його одержання.
Отже, станом на час вирішення спору по суті визначено певний алгоритм призначення та виплати заявнику одноразової грошової допомоги заявнику, та в цій ланці Міністерство оборони України приймає рішення про призначення заявнику одноразової грошової допомоги й готує та надає Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Водночас подальша виплата одноразової грошової допомоги здійснюється розпорядниками бюджетних коштів нижчих рівнів.
Суд зауважує, що згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд у постанові від 9 травня 2024 року у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт, до якого звертається позивач, має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Окрім наведеного, суд зауважує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
дискреційне повноваження передбачено законом;
дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 26 травня 2021 року у справі № 824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі № 160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі № 280/160/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21, від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21 та від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22.
Як було зазначено вище, відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав недотримання заявником строку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з цим під час розгляду справи відповідач жодним чином не заперечив право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.
Відтак, оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, а також взявши до уваги наявність у позивача права на отримання останньої, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі пропорційно визначеному відсотку втрати працездатності від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, як військовослужбовцю, який отримав поранення під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Одночасно суд відмовляє у зобов'язанні відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, оскільки як вже було зауважено вище, в алгоритмі призначення та виплати одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України лише приймає рішення про призначення заявнику одноразової грошової допомоги й готує та надає Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Подальші дії щодо виплати одноразової грошової допомоги вчиняються розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 72 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Інші доводи та заперечення не спростовують вище встановленого судом.
Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору, відтак відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18в від 30.08.2024 в частині пункту 21 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) в призначенні одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) одноразову грошову допомогу у розмірі пропорційно визначеному відсотку втрати працездатності від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, як військовослужбовцю, який отримав поранення під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.