Номер провадження: 22-ц/813/4562/26
Справа № 493/1326/25
Головуючий у першій інстанції Ільніцька О. М.
Доповідач Комлева О. С.
12.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Танірвердієв Асим Довлат-огли на рішення Балтського районного суду Одеської області від 08 грудня 2025 року, постановленого під головуванням судді Ільницької О.М., у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 01.11.2024-100001441 від 01.11.2024 року у розмірі 36600 грн. та судовий збір.
В обґрунтування свого позову зазначало, що 01.11.2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) № 01.11.2024-100001441, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий центр» надав відповідачу кредит у розмірі 12000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 01.11.2024 року, строком на 140 днів, чим виконав свої зобов'язання вчасно та в повному обсязі.
В порушення договору відповідач не повернула кредит та не сплатила проценти за користування ним, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить: 36600 грн., яка складається із заборгованості: по тілу кредиту - 12000 грн., процентам - 16800 грн., комісії - 1800 грн., неустойки - 6000 грн.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 08 грудня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.11.2024-100001441 від 01.11.2024 року в сумі 36600 грн., та судовий збір в сумі 2422,40 грн., а всього - 39022,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Танірвердієв А.Д.о. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» - 25847,80 грн., з яких тіло - 12000 грн., відсотки - 13827,80 грн., судовий збір у розмірі 1453,44 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції стягуючи з відповідача відсотки не взяв до уваги, що наданий позивачем розрахунок відсотків не відповідає вимогам ЦПК України і паспорту споживчого кредиту, відповідно до укладеного кредитного договору від 01.11.2024 року.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції визначаючи розмір заборгованості відповідача, не перевірив обґрунтованість позовних вимог банку, не дослідив умови кредитного договору та паспорту споживчого кредиту, не звернув уваги на різницю між загальним розміром відсотків та між фактично нарахованими відсотками, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Споживчий центр», в особі представника Павленка Д.О. просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги.
За положеннями ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня 2024 року це 90 840 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028 грн. (3028 грн. х 30 = 90 840 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.
Відповідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд враховуючи, що ціна позову в даній справі становить 36600 грн., що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку, що зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, може розглядатися в порядку спрощеного провадження та не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає, з наступних підстав.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позов ТОВ «Споживчий центр» в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, порушених прав позивача, невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, які підлягають судовому захисту шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості у розмірі 36600 грн.
Колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги, в якій апелянтом не оскаржується сума заборгованості за тілом кредиту, не погоджується з висновком суду про стягнення процентів у розмірі 16800 грн., комісії у розмірі 1800 грн. та неустойки у розмірі 6000 грн., за наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.11.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (оферти) № 01.11.2024-100001441.
Відповідно до умов договору позичальнику наданий кредит у розмірі 12000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 01.11.2024 року, строком на 140 днів, з дати його надання. Дата повернення кредиту - 20.03.2025 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату подачі позовної заяви у неї утворилась заборгованість у розмірі 36600 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12000 грн., по процентам в розмірі 16800 грн., комісії в розмірі 1800 грн., неустойки у розмірі 6000 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту)другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (оферти) № 01.11.2024-100001441.
Пунктом 2 даного договору визначено, що електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферти), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію». Електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферти), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також в особистому кабінеті пози чальника на вебсайті кредитодавця; заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозицій (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомлені на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасника провадження, вказаний кредитний договір підписано позичальником шляхом використання електронного підпису - одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору - Е 211, про що зазначено безпосередньо в кредитному договорі.
Дійсність даного договору в свою чергу в судовому порядку не оскаржується.
В заяві позичальника, яка у відповідності до п. 2 кредитного договору № 01.11.2024-100001441 є невід'ємною його частиною та формується безпосередньо позичальником на сайті кредитодавця після його ідентифікації, міститься інформація щодо дати видачі кредиту - 01.11.2024 року, розмір кредиту - 12000 грн. та строк, на який надається кредит, а саме - 140 днів з дати його надання. Положеннями п. 3 вищевказаного укладеного між сторонами кредитного договору, визначено, що сума кредиту, строк, дата повернення кредиту, а також проценти за користування кредитом встановлюються в заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти.
Пунктом 6 вказаної заявки визначено, що процентна ставка - це фіксована незміна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовуються протягом всього строку, на який надається кредит. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розмір виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,82% (денна процентна ставка) = (13847,8/12000)/140х100% (п. 10).
Тобто, з огляду на викладене, сторонами було обумовлено всі істотні умови кредитування, а саме щодо розміру кредиту, строку повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Окрім наведеного, в заявці, яка формується безпосередньо позичальником, зазначено реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами - 4149-49ХХ-ХХХХ-2659.
Слід зауважити, що позивач - ТОВ Споживчий центр» не є банківською установою та відповідно до умов укладеного кредитного договору грошові кошти надані у кредит перераховуються на вже наявний відкритий рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача - 4149-49ХХ-ХХХХ-2659 (п. 4.1). Тобто, саме позичальником зазначаються відомості щодо номеру рахунку, на який перераховуються в подальшому кредитні кошти.
Зазначений в заявці номер рахунку відповідає наведеному безпосередньо в укладеному між сторонами кредитному договорі, а саме п. 4.1 містить відповідну інформацію.
На підтвердження перерахування кредитних кошів на рахунок позичальника - ОСОБА_1 , позивачем до матеріалів справи долучено копію листа ТОВ «УПР» вих. № 204-1107 від 11.07.2025 року (адресованого ТОВ «Споживчий центр»), згідно змісту якого вбачається, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, а також, що між даним підприємством та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року. Разом з тим, вказаний лист містить безпосередньо інформацію про дату і час перерахування коштів - 01.11.2024 року 16:21:16 (дата відповідає акту укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договору), розмір кредиту - 12000 грн., що відповідає обумовленому сторонами розміру відповідно до укладеного кредитного договору, а також призначення даного платежу: видача за договором № 01.11.2024-100001441.
З наведеного вбачається, що вказані грошові кошти у розмірі 12000 грн. були перераховані на підставі укладеного між сторонами кредитного договору, який підписаний відповідачем по справі - ОСОБА_1 та який в судовому порядку не оскаржувався.
Також у вказаному листі міститься зазначення номеру картки, який відповідає зазначеному безпосередньо позичальником ОСОБА_1 в заявці реквізитам платіжного засобу.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.).
Тобто, враховуючи вищевикладене, зважаючи на наявну в листі інформацію щодо номеру кредитного договору, розміру кредитних коштів, а також зазначення реквізитів платіжного засобу позичальника, колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту здійснення перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача - ОСОБА_1 за допомогою системи iPay.ua (номер транзакції - 554478945) у визначеному сторонами розмірі.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12000 грн., сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Однак вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача процентів у заявленому позивачем розмірі 16800 грн., оскільки не надав належної оцінки п. 6 заявки, в якій визначено, що процентна ставка - це фіксована незміна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовуються протягом всього строку, на який надається кредит. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розмір виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,82% (денна процентна ставка) = (13847,8/12000)/140х100% (п. 10).
Тобто, розмір нарахованих процентів в межах строку кредитування складає 13847,80 грн., що також вбачається з Паспорту споживчого кредиту, в якому визначений розмір нарахованих процентів - 13847,80 грн., відповідно до якого загальна вартість кредиту складає - 25847,80 грн.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо помилково нарахованої заборгованості за процентами у визначеному судом розмірі та вважає, що стягненню з ОСОБА_1 підлягає заборгованість за процентами у розмірі 13847,80 грн., так як суд стягуючи заборгованість за відсотками у розмірі 16800 грн. не звернув увагу, що проценти за користування кредитом були нараховані поза межами строку кредитування.
Таким чином, зважаючи на викладене в своїй сукупності, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів, обумовлення сторонами розміру процентної ставки за користування наданим кредитом та строк надання, відсутність в матеріалах справи відомостей про повернення позичальником отриманих в кредит грошових коштів та сплату процентів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо наявності підстав в даному випадку для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, що становить загальний розмір 25847,80 грн. (12000+13847,80).
Щодо позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення комісій за надання кредиту у розмірі 1800 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 7 заявки кредитного договору № 01.11.2024-100001441 від 01.11.2024 року визначено, що комісія, пов'язана із наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 1800 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Натомість, положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За наведених обставин справи в своїй сукупності, заявлені вимоги позивача про стягнення комісії у розмірі 1800 грн. задоволенню не підлягають.
Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 6000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, колегія суддів вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 6000 грн. слід відмовити.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, з наявних матеріалів справи вбачається укладення між сторонами кредитного договору, обумовлення сторонами всіх істотних умов кредитування, а саме щодо строку надання кредиту та розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, натомість з огляду на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією та неустойкою, колегія суддів вважає за необхідне зауважити про помилковість висновку суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією та неустойкою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» за наявністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 25847,80 грн., яка складається із заборгованості за основним боргом у розмірі 12000 грн. та заборгованості по процентам у розмірі 13847,80 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Оскільки, апеляційним судом встановлена невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на те, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», підлягають частковому задоволенню на суму 25847,80 грн. (70,62%), з урахуванням сплаченого позивачем судового збору у суді першої інстанції, а також сплаченого апелянтом судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та часткового задоволення позовних вимог, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України на користь позивача підлягає стягненню з відповідача судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1710,70 грн., а на користь відповідача за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню з позивача 2566,05 грн., та з урахування взаємних розрахунків остаточно підлягає стягненню з позивача на користь відповідача судові витрати зі сплати судового збору з урахування пропорційно задоволених позовних вимог у загальному розмірі 855,35 грн.
Щодо правничої допомоги:
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просила стягнути з позивача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Однак, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оскільки належних доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною відповідача, які згідно вимог закону та практики Верховного Суду мають бути документально підтверджені та доведені стороною, до апеляційного суду надано не було, а саме не надано договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги, детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт) та інші докази, передбачені цивільно-процесуальним законодавством для їх стягнення.
З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Танірвердієв Асим Довлат-огли - задовольнити частково.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 08 грудня 2025 року - скасувати.
Ухвалити постанову.
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 01.11.2024-100001441 у розмірі 25 847 гривень 80 копійок, яка складається із заборгованості за основним боргом у розмірі 12 000 гривень та заборгованості за процентами у розмірі 13 847 гривень 80 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 855 гривень 35 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 12 травня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький