Справа № 766/9699/20
н/п 2-з/766/69/26
про забезпечення позову
07 травня 2026 року Херсонський міський суд Херсонської області в складі головуючого судді Єпішина Ю.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до Херсонської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання рішення недійсним та скасування державної реєстрації права власності,-
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Херсонського міського суду Херсонської області з заявою про забезпечення позову ОСОБА_2 до Херсонської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання рішення недійсним та скасування державної реєстрації права власності в якій просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 1,2 га, за кадастровим номером 6510165300:02:001:2122 та заборонити вчинення реєстраційних дій. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 1,2 га, за кадастровим номером 6510165300:02:001:2122 до набрання законної сили остаточним рішенням суду по справі № 766/9699/20. Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії Херсонській міській раді Херсонської області, ОСОБА_3 , або будь-яким іншим особам, до набрання законної сили остаточним рішенням суду по справі № 766/9699/20, щодо земельної ділянки площею 1,2 га, за кадастровим номером 6510165300:02:001:2122. Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони всім державним реєстраторам, нотаріусам та іншим уповноваженим суб'єктам державної Документ сформований в системі «Електронний суд» 04.05.2026 6 реєстрації вчиняти/здійснювати/проводити в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі реєстраційні дії, що пов'язані із внесенням змін щодо земельної ділянки, згідно кадастрового номеру 6510165300:02:001:2122, до набрання законної сили остаточним рішенням суду у справі 766/9699/20.
Заяву мотивовано тим, що впровадженні Херсонського міського суду Херсонської області знаходиться цивільна справа №766/9699/20 за позовом ОСОБА_2 до Херсонської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання рішення недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
22 листопада 1993 року ОСОБА_4 було видано Державний Акт на право приватної власності на землю, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 гектарів в межах згідно з планом. Відповідний Акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за КН5№887.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Єдиним спадкоємцем після її смерті є позивач ОСОБА_2 , який постійно проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем. Спадкоємцем позивачем було здійснено звернення до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Новіковой Л.В. для оформлення Свідоцтва про право на спадщину. Після чисельних запитів та переписок було встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , третій особі у справі - ОСОБА_3 .
Рішенням Антонівської селищної ради № 145 від 30.11.2016 року надано дозвіл третій особі ОСОБА_3 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та надано Витяг самого рішення, із якого вбачається надання дозволу на розробку проектів землеустрою у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства розташовану в смт. Антонівка із земель запасу. Земельна ділянка за кадастровим номером 6510165300:02:001:1206, площею 1,8 га, складається з трьох земельних ділянок 202, 215 та 216, кожна з яких складає 0,60 га. Проте дані ділянки не є землями запасу, оскільки в Плані зовнішніх меж земельної ділянки Державного Акту, також у Витягу поіменного переліку власників земельних ділянок та викопіюванням, що є додатком до Рішення ХІ сесії Антонівської селищної Ради народних депутатів ХХІ скликання від 19.11.1993 року зазначається, що ділянка 6-202 належить ОСОБА_5 , ділянка 6-215 - ОСОБА_4 , 6-216 - ОСОБА_6 . Тобто земельні ділянки не є власністю Антонівської селищної ради та не могли бути передані у власність іншій особі, в розумінні ст. 122 Земельного кодексу України. Таким чином позивач вважає, що, Рішення Антонівської селищної ради № 145 від 30.11.2016 р. про надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства розташовану в смт. Антонівка, прийнято в перевищення повноважень, передбачених ст. 122 Земельного кодексу України. Оскільки даний акт вичерпав свою дію його виконанням, а після цього Антонівською селищною радою було прийнято рішення № 243 від 30.11.2017 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства розташовану в смт. Антонівка, м. Херсона, в склад якої увійшла і земельна ділянка, яка належала померлій, то оскарженню в судовому порядку підлягає саме останнє рішення, у видачі копії якого Позивачу було відмовлено. ОСОБА_3 була здійснена державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 6510165300:02:001:1206 у Державному земельному кадастрі, а потім у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В грудні 2020 року, третя особа - ОСОБА_3 , здійснив поділ земельної ділянки за кадастровим № 6510165300:02:001:1206. Після поділу земельної ділянки 6510165300:02:001:1206, було зареєстровано дві окремі земельні ділянки, одна з якої земельна ділянка площею 0,60 га, згідно кадастрового номеру 6510165300:02:001:2121 ( це земельна ділянка № НОМЕР_1 - яка належить ОСОБА_6 ), друга земельна ділянка площею 1,2 га, згідно кадастрового номеру 6510165300:02:001:2122 ( це земельна ділянка № НОМЕР_2 - яка належить ОСОБА_5 та АДРЕСА_2 - яка належить ОСОБА_4 ). Позивач вважає, що земельна ділянка, згідно кадастрового номеру 6510165300:02:001:2122, в яку входить земельну ділянка № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_4 , підлягає скасуванню державної реєстрації права власності в ДРРП та ДЗК.
Представник позивача зазначає, що існує реальна загроза того, що до завершення судового розгляду, земельна ділянка може бути відчужена іншій особі або ж знову поділена, що призведе до необхідності змінювати позовні вимоги, збільшення кількості учасників розгляду справи, ускладнення розгляду справи, порушення строків розгляду справи та взагалі знівелює ефективній спосіб захисту порушеного права заявника. На підставі чого заявник просить забезпечити позов з метою недопущення недобросовісних дій відповідачем, третьою особою або іншими особами.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню частково за наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвалам про забезпечення позову.
Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності інформації «Реєстр нерухомості», та Інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку власником спірної земельної ділянки, є третя особа у справі ОСОБА_3 .
Відчуження земельної ділянки, право власності на яке оспорюється, свідчить про реальне існування ризиків, які є підставою для застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії щодо предмета спору.
На час розгляду справи судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить третій особі ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві, тому не можна накласти арешт на майно третьої особи, яка не є відповідачем у справі.
Суд вважає необхідним роз'яснити позивачу, що визначення кола учасників справи, а саме відповідачів є виключним правом позивача.
Подібні за змістом висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 755/5333/20, у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі № 128/3291/16-ц.
За таких обставин суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку, площею 1,2 га, за кадастровим номером 6510165300:02:001:2122, в іншій частині заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, а тому заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 12, 149-150, 258-260, 353 ЦПК України,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до Херсонської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання рішення недійсним та скасування державної реєстрації права власності в частині накладення арешту на земельну ділянку, площею 1,2 га, за кадастровим номером 6510165300:02:001:2122 - відмовити.
Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_2 до Херсонської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання рішення недійсним та скасування державної реєстрації права власності шляхом заборони Херсонській міській раді Херсонської області, ОСОБА_3 , або будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії, до набрання законної сили остаточним рішенням суду по справі № 766/9699/20, щодо земельної ділянки площею 1,2 га, за кадастровим номером 6510165300:02:001:2122.
Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_2 до Херсонської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання рішення недійсним та скасування державної реєстрації права власності шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки, згідно кадастрового номеру 6510165300:02:001:2122, до набрання законної сили остаточним рішенням суду у справі 766/9699/20.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга подається до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.М.Єпішин