Справа № 128/658/26
Іменем України
12 травня 2026 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
за участю:
захисника ОСОБА_4
потерпілого ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025020050000776 від 20.12.2025 року по обвинуваченню:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Костирка Бериславського району Херсонської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, військовослужбовця, УБД,
-за ч. 2 ст. 345 КК України,
24.02.2022 сержант ОСОБА_6 призваний на військову службу за мобілізацією на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №219 від 28.07.2024 сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_6 , призначено на посаду старшого оператора 1 відділення засобів виявлення 1 взводу виявлення та цілевказання 1 роти радіоперехоплення та пеленгування військової частини НОМЕР_1 . Являючись військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, сержант ОСОБА_6 відповідно до вимог Конституції України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Проте, сержант ОСОБА_6 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин. Під час виконання службових обов'язків ПОГ СВГ ВП №3 Вінницького РУП капітаном поліції ОСОБА_5 , який відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є працівником правоохоронного органу, 20.12.2025 біля 20:00 год., перебуваючи в с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області по вул. Тиврівське шосе, ним було виявлено ОСОБА_7 .
В подальшому під час адміністративного затримання ОСОБА_7 капітаном поліції ОСОБА_8 , до них підійшов військовослужбовець ОСОБА_6 , сержант, старший оператор 1 відділення засобів виявлення 1 взводу виявлення та цілевказання 1 роти радіоперехоплення та пеленгування військової частини НОМЕР_1 та почав перешкоджати законній діяльності працівника поліції. Через певний час сержант ОСОБА_6 вступив в словесний конфлікт з працівником поліції ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що працівник поліції, який був одягнутий у формений одяг Національної поліції є службовою особою, яка згідно зі ст. 255 КУпАП уповноважена на складання постанов про адміністративні правопорушення.
Надалі сержант ОСОБА_6 , розуміючи незаконність своїх дій, діючи з прямим умислом, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, посягаючи на діяльність правоохоронних органів та їх авторитет, усвідомлюючи та розуміючи, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу у сезонному форменому одязі, застосував фізичну силу відносно працівника поліції ОСОБА_5 та під час штовханини повалив останнього на землю, чим спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_5 у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу головного мозку, травматичного набряку м'яких тканин та синця на підборідді справа, які відповідно до висновку експерта від 26.01.2026 належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В підготовчому судовому засіданні року було поставлено на розгляд питання про затвердження угоди про примирення між обвинуваченим ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_5 від 09.02.2026 року, яка була подана на адресу суду захисником обвинуваченого ОСОБА_4 11.05.2026. За даною угодою потерпіла сторона примирилися з обвинуваченим, який беззастережно визнав свою вину. Сторони дійшли згоди щодо призначення покарання ОСОБА_6 . Вважають можливим застосувати ст. 69 КК України та перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, непередбаченого в ч. 2 ст. 345 КК України, а саме: штрафу в межах двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить розмір 34 000 грн.
В підготовчому засіданні потерпілий ОСОБА_5 підтримав угоду про примирення від 09.02.2026 року та просив її затвердити з призначенням покарання ОСОБА_6 , погодженому сторонами.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_4 підтримали угоду про примирення від 09.02.2026 року, просили її прийняти та затвердити. При цьому, обвинувачений зазначив, що вину визнає, розкаюється у скоєному та примирився з потерпілим.
Прокурор ОСОБА_3 проти прийняття та затвердження угоди про примирення від 09.02.2026 в підготовчому засіданні не заперечувала, просила її затвердити з застосуванням положень ст. 69 КК України до обвинуваченого.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про примирення, суд виходить з наступного:
Відповідно ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим.
Згідно ч.3 ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Згідно угоди про примирення від 09.02.2026 року потерпілий ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_6 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч.2 ст. 345 КК України, щодо істотних для даного кримінального правопорушення обставин, обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у зазначеному діянні. За вказаною угодою визначено покарання, яке повинен понести ОСОБА_6 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання за ч. 1 ст. 286 КК України, із застосуванням ч. 2 ст. 53 та ст. 69 КК України - у виді штрафу.
Кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України, у відповідності до ст.12 КК України відносяться до нетяжкого злочину.
Суд, шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений повністю усвідомлює зміст укладеної з потерпілим угоди про примирення, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження даної угоди судом, розуміє свої права, визначені ч.5 ст.474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч.1 ст.473 КПК України, наслідки її невиконання, передбачені ст.476 КПК України.
Потерпілий зазначив, що розуміє наслідки укладення та затвердження даної угоди про примирення, передбачені п.2 ч.1 ст.473 КПК України.
Визначаючись щодо наявності чи відсутності підстав для затвердження угоди про примирення від 09.02.2026 року, суд виходить з того, що згідно з ст.471 КПК України в угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди та дату її укладення. Угода скріплюється підписами сторін.
Таким чином закон пов'язує можливість укладення угоди, серед іншого, з тяжкістю кримінального правопорушення, і не містить прямої заборони на укладення угоди у цьому кримінальному провадженні.
При вирішенні питання щодо затвердження угоди, суд приймає до уваги висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 31.03.2016 року (справа № 5-27кс16), згідно з якою примирення є комплексним міжгалузевим інститутом кримінального та кримінального процесуального законодавства, спрямованого на задоволення/відновлення прав потерпілого та заохочення позитивної посткримінальної поведінки суб'єкта злочину. На забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають "складні" зв'язки між принципами публічності і диспозитивності.
Також, як зазначено у вказаному рішенні, суд надає особливого значення існуванню в інституті примирення конкуренції принципів публічності і диспозитивності, яка визначає пріоритети публічного і приватного інтересів та їх взаємозв'язок, і вважає, що для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія саме "інтерес".
Під час примирення сторін у кримінальному судочинстві кожна зі сторін кримінально-правового конфлікту переслідує свої інтереси. Для потерпілого - це відновлення порушених прав, шляхом відшкодування заподіяної злочином шкоди, для захисту якої він у кримінальному процесі наділений відповідними правами. Для обвинуваченого (підозрюваного) - це уникнення кримінальної відповідальності або призначення мінімального покарання. Держава, у свою чергу, будучи носієм публічного інтересу, регулює суспільні відносини, які є предметом кримінального процесуального права. І під час вирішення кримінально-правових конфліктів Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди дотримуватись балансу між приватними і публічними інтересами.
Так, відповідно до рамкового рішення Ради Європейського Союзу «Про місце жертв у кримінальному судочинстві» від 15 березня 2001 року медіація у кримінальному проваджені визначає дану дію як процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи - медіатора. На підставі цього рішення всі країни Європейського Союзу зобов'язані поширювати посередництво у кримінальних провадженнях (справах) та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між потерпілим та правопорушником, досягнутої у процесі посередництва.
При цьому, угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу. Адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норму права про примирення щодо конкретного (їх) випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні (публічні) інтереси.
Тобто існує така група суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом, у яких приватні інтереси їх учасників можуть переважати над суспільними (публічними) інтересами настільки, що волевиявлення потерпілого може мати вирішальне значення для кримінальної відповідальності винної особи. Без наявності приватних інтересів і вираження волевиявлення до їх реалізації ніякі публічні інтереси не можуть бути досягнуті.
Отже, судом було встановлено, що потерпілий та обвинувачений прийшли до примирення, потерпілий відновив своє порушене право, обвинувачений реалізував надані йому права шляхом узгодження з потерпілим покарання в межах санкції статі ч. 2 ст. 345 КК України, що відповідно є і реалізацією права потерпілого на призначення справедливого та законного покарання, за вчинений відносно неї проступку. Також, суд перевірив угоду на відповідність вимогам закону, встановивши, що її укладення є добровільним і умови угоди не суперечать вимогам кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Колегія суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 03 лютого 2021 року №629/2739/18 зауважила про те, що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи. При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. Відповідно до ч.1 ст.53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Згідно з ч. 2 ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Узгоджене сторонами угоди покарання за видом та розміром відповідає вимогам ст.65 КК України і не виходить за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.
Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
На переконання суду угода про примирення між обвинуваченим ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_5 від 09.02.2026 року не суперечить інтересам суспільства, у ній повною мірою забезпечено баланс інтересів учасників примирення для виконання цілей нормативних положень ч.3 ст.469 і п.7 ст.474 КПК України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про примирення від 09.02.2026 та призначення ОСОБА_6 , узгодженої сторонами кримінального провадження, міри покарання.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
Питання щодо речових доказів та судових витрат судом не вирішується, оскільки такі відсутні в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.314, 373, 374, 471, 473, 474, 475 КПК України, суд -
Затвердити угоду про примирення від 09.02.2026 року, укладену між стороною потерпілого ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 .
Визнати винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ч. 2 ст. 53, ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн 00 коп.
Роз'яснити, що відповідно до ст.476 КПК України у разі невиконання угоди про примирення потерпілий має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.
Копію вироку вручити учасникам провадження.
Вирок набирає законної сили після спливу строку на апеляційне оскарження. В разі якщо вирок оскаржений учасниками процесу, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, яке набирає законної сили з моменту його проголошення.
Вирок суду на підставі угоди між потерпілим та обвинуваченим про примирення може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України:
- обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5-7 ст. 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
- потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; не роз'яснення йому наслідків укладання угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами 6-7 ст. 474 КПК України;
- прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому угода не може бути укладена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_9