07 травня 2026 року
м. Київ
справа № 686/23962/24
провадження № 51-116км26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024243000000074, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грозинці Хотинського району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово засудженого, останній раз 22 червня 2018 року вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області, за ч. 3 ст. 186, ч. 4 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Крім того, цим вироком було вирішено цивільний позов, долю речових доказів та судових витрат.
За вироком суду, 08 січня 2024 року близько 14:30 ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні готельного номеру № 4 кафе-мотелю «Ситий ковбой», що на вул. Вінницька, 80, у м. Хмельницькому, пересвідчившись, що за його протиправними діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, таємно, повторно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, з метою особистого збагачення, розуміючи та усвідомлюючи, що в країні діє воєнний стан, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, викрав телевізор марки «SAMSUNG» моделі «UE32T4510A», серійний номер: O77y3K3RA01577P, білого кольору, вартістю 7033, 33 грн, що належить потерпілій ФОП ОСОБА_8 . Після вчиненого ОСОБА_7 залишив місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши ФОП ОСОБА_8 майнову шкоду на суму 7 033, 33 грн.
Хмельницький апеляційний суд 09 жовтня 2025 року вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишив без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2025 року та ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 , його захисник ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Захисник зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказав про порушення права на захист під час досудового розслідування, про те, що він не розумів самого процесу розгляду справи, не зміг ні на досудовому слідстві, ані в суді приєднати документи, які характеризують його особу, його стан здоров'я, які, як впевнений ОСОБА_7 , вплинули би на прийняття рішення по справі.
Адвокат стверджує, що ОСОБА_7 страждає на психічну хворобу, з приводу чого з дитинства періодично перебував на стаціонарному лікуванні в ОКПН «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» та на підтвердження цієї інформації надає копію довідки від 11 листопада 2024 року № 7986 виданої ОКПН «Чернівецька обласна психіатрична лікарня».
Звертає увагу суду на те, що у вироку міститься посилання на те, що ОСОБА_7 не перебуває на відповідних обліках у лікарів нарколога та психіатра, що не відповідає дійсності. Також акцентує, що досудове слідство було проведено без участі захисника, що є обов'язковим в розумінні ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), чим було порушено фундаментальне право на захист ОСОБА_7 . Крім того, під час досудового слідства не призначалася та не проводилася судово-психіатрична експертиза, що позбавило орган досудового слідства та суд зробити обґрунтований висновок щодо осудності ОСОБА_7 як складової підстави кримінальної відповідальності.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги.
Від прокурора, який приймав участь в апеляційному перегляді, надійшли письмові заперечення, в яких він виклав мотиви незгоди з вимогами та доводами касаційної скарги сторони захисту, оскаржені судові рішення просив залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Інших учасників судового провадженнябуло повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Доводи касаційної скарги захисника зводяться до тверджень про порушення права на захист ОСОБА_7 , які адвокат обґрунтовує твердженнями про психічну хворобу його підзахисного, надає копію довідки про перебування останнього на стаціонарному лікуванні в ОКПН «Чернівецька обласна психіатрична лікарня».
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 18 КК суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
В ч. 1 ст. 19 вказаного Кодексу визначено, що осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Здатність особи під час вчинення кримінального правопорушення усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак цього правопорушення та їх соціальної значущості, і вона обов'язково поєднується зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками, бо взаємопов'язаність свідомості і волі є складовою підстави кримінальної відповідальності (ч.1 ст. 2 КК).
Стан осудності зазвичай презюмується, оскільки він характерний для переважної більшості людей і є нормою в психічній сфері діяльності, типовим станом психіки людини. Тому в правозастосовній діяльності питання про осудність виникає тільки за наявності обставин, які дають підстави вважати, що особа перебувала під час вчинення суспільно небезпечного діяння в неосудному або обмежено осудному стані чи перебуває в такому стані на час здійснення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Разом із тим, за правилами ст. 20 КК підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Отже, неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності, а обмежено осудна особа з підлягає кримінальній відповідальності, однак визнання її обмежено осудною зобов'язує суд врахувати цю обставину під час призначення покарання.
Втілити в правозастосовній діяльності вказані приписи норм матеріального права під час здійснення досудового розслідування, дізнання покликані правила ч. 1 ст. 509 КПК, за якими слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Такими обставинами, зокрема, є: 1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання; 2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо).
Також в п. 3 ч. 2 ст. 242 КПК йдеться про те, що слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності.
Отже, приписи ч. 1 ст. 509 КПК та п. 3 ч. 2 ст. 242 вказаного Кодексу у їх взаємозв'язку визначають обов'язок сторони обвинувачення залучити експерта щодо визначення психічного стану підозрюваного як у випадку наявності у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання згідно з медичним документом, так і у разі наявності відомостей, які викликають сумнів у її психічному здоров'ї (осудності, обмеженої осудності) навіть за відсутності таких документів.
Крім того, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 цього Кодексу. У разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи, незалежно від наявності клопотання, суд своєю ухвалою може доручити проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Разом із тим, як вже зазначав Суд в постанові від 29 квітня 2026 року (справа № 164/1008/25, провадження № 51-254км26) вказані приписи не виключають, за наявності відповідних обставин, призначення судом із власної ініціативи амбулаторної психіатричної експертизи для з'ясування істотних обставин кримінального провадження, тим більше у випадку, коли імперативна норма, викладена у ч. 1 ст. 509 КПК щодо залучення експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи, не була виконана органом досудового розслідування.
В тих провадженнях, де відповідні медичні документи стали предметом дослідження та оцінки на етапі судового розгляду, або лише під час судового розгляду виникли небезпідставні сумніви щодо осудності, обмеженої осудності обвинуваченого, суд, керуючись приписами ст. 332 КПК, за клопотанням сторін кримінального провадження, потерпілого або незалежно від наявності таких клопотань, має право своєю ухвалою доручити проведення психіатричної експертизи експертній установі, експерту або експертам.
В цій справі за клопотанням захисника ухвалою від 17 лютого 2026 року із Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» та із Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний медичний центр психічного здоров'я» Суд витребував інформацію про те, чи перебував ОСОБА_7 на психіатричному лікуванні, чи перебуває на обліку як особа, стосовно якої в аспекті приписів ч. 2 ст. 19 КК є підстави вирішувати питання про осудність у разі притягнення до кримінальної відповідальності.
Вбачається, що під час досудового розслідування та судового розгляду не в повному обсязі встановлено дані, які характеризують особу засудженого, оскільки згідно з наданою на запит письмовою відповіддю від 28 квітня 2026 року ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня», ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець Чернівецької області, Хотинського району, с. Бочківці, звертався за спеціалізованою психіатричною медичною допомогою в ОКНП «ЧОПЛ», неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні, останній раз з 10 по 12 листопада 2024 року, діагноз: легка розумова відсталість з вираженим порушенням поведінки та емоцій з демонстративним суїцидальним наміром.
Отже, в цій справі наявні обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані, про що свідчить відповідний медичний документ.
Водночас в матеріалах справи відсутні відомості, які свідчать про встановлення психічного стану осудності підозрюваного в спосіб, визначений приписами ч. 1 ст. 509 КПК, п. 3 ч. 2 ст. 242 цього Кодексу під досудового розслідування, судового та апеляційного розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 не перебуває на спеціальному обліку у лікаря психіатра, оскільки в матеріалах провадження відсутні відомості про перебування ОСОБА_7 на такому обліку.
Ця обставина не піддавалася сумніву і в апеляційному суді.
Водночас, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що диспансерний облік осіб, що страждають на психічні розлади не здійснюється з 2019 року, оскільки, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 13 травня 2019 року № 1063, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства охорони здоров'я України від 22 січня 2007 року N? 20 «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги».
Враховуючи приписи ч. 2 ст. 19 КК у їх взаємозв'язку із тими, про які йдеться в ч. 1 ст. 509 КПК, за наявності відповідного медичного документу про наявність у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання, суд має вживати заходів до з'ясування психічного стану обвинуваченого й у тому разі, коли останній не демонструє явних ознак хворобливого стану психіки, оскільки без визначення стану осудності такої особи, рішення суду про те, що інкриміноване діяння вчинила осудна особа є необґрунтованим припущенням, позаяк презумпція осудності не діє в такому провадженні, отже притягнення останнього до кримінальної відповідальності не можна вважати законним, з огляду на що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки цей суд дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .
У цьому конкретному кримінальному провадженні суд належним чином не перевірив наявності ознак одного з обов'язкових елементів складу кримінального правопорушення - суб'єкта, не з'ясував відповідних обставин, які підлягають доказуванню за вимогами пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 91 КПК, встановлення яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення враховуючи приписи ч. 1 ст. 2, статей 18, 19, 20 КК. Тому ці порушення є істотними в контексті ч. 1 ст. 412 КПК.
Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини, питання про з'ясування яких хоча й не порушувалося перед судом апеляційної інстанції, однак, з огляду на те, що їх належне встановлення могло вплинути на законність і обґрунтованість судових рішень, а також на правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, мають бути перевірені саме апеляційним судом, який є судом факту.
Зважаючи на вказане, Суд не вбачає належного підґрунтя для надання оцінки іншим доводам касаційної скарги захисника.
Отже, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню частково, а ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду, апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність має постановити рішення, яке відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3