судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Краснощокова Є. В.
29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 405/729/19
провадження № 61-2695св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., постановою від 29 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2026 року залишив без змін.
В цій справі ОСОБА_1 (боржник) звернувся зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив: визнати незаконною бездіяльність Подільського ВДВС та державного виконавця Пісної В. С. щодо перевірки фактів сплати ним за період з 01 січня 2019 року до 07 лютого 2023 року аліментів дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її картковий рахунок в АТ «Акцент-Банк»; зобов'язати Подільський ВДВС провести вказану перевірку протягом 10 днів після набрання законної сили рішенням суду за поданою скаргою.
Зазначив, що листом Подільського ВДВС від 26 січня 2023 року заявнику відмовлено у витребуванні від АТ «Акцент-Банк» довідки про надходження на картковий рахунок ОСОБА_2 грошових сум від нього в період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року з підстав, що дочка ОСОБА_2 не є стороною у виконавчому провадженні. Протиправні дії посадових осіб виконавчої служби свідчать про примус вдруге платити аліменти.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2025 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що частина третя статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавцю надано вичерпний перелік повноважень - прав, які він може вчиняти з метою повного виконання рішення, згідно з якою відсутня законна можливість звертатись до будь яких установ організацій про отримання інформації, у тому числі конференційної, стосовно третіх осіб, які не є сторонами виконавчого провадження у розумінні статті 15 Закону. Сторонами у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 405/729/10 2/405/110/19, виданого 03 березня 2023 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, є стягувач - ОСОБА_3 та боржник - ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_2 не є стороною виконавчого провадження, у державного виконавця були відсутні підстави для проведення перевірки перерахування боржником грошових сум на банківську картку ОСОБА_2 в АТ «Акцент-Банк». Тому державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Апеляційний суд також вказав, що суд першої інстанції вийшов за межі скарги ОСОБА_1 , здійснивши з'ясування обставин нарахування ОСОБА_1 коштів на картковий рахунок доньки, оскільки вказані обставини не є предметом поданої боржником скарги. Разом з тим, зазначені процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, на правильні по суті висновки за наслідками розгляду скарги не вплинули.
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що з урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року в справі № 760/17498/22 (провадження № 61-15969св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, а також у постановах від 04 грудня 2024 року в справі № 394/434/24 (провадження № 61-12078св24), від 29 травня 2024 року в справі № 283/94/22 (провадження № 61-16038св23). Апеляційний суд помилково не взяв до уваги зазначене, але мав перевірити обставини сплати ОСОБА_1 коштів на рахунок неповнолітньої ОСОБА_2 та з'ясувати, чи відбулось добровільне виконання боржником свого обов'язку зі сплати аліментів у період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року. З'ясування саме таких обставин є розглядом поданої заявником скарги на бездіяльність державного виконавця по суті, адже ОСОБА_1 заперечує наявність у нього боргу зі сплати аліментів і її нарахування може зумовити накладення на боржника штрафу на суму заборгованості зі сплати аліментів.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2026 року ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що колегія суддів апеляційного суду для вирішення цієї справи, враховуючи вказівки Верховного Суду, вважала за необхідне з'ясувати, чи відбулось добровільне виконання боржником свого обов'язку зі сплати аліментів у період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року. Державний виконавець може за запитом з питань виконання рішень судів отримати відповідну інформацію в банках щодо банківських рахунків та операцій божника. В цій справі важливим є неможливість доведення скаржником факту пересилання коштів в рахунок сплати аліментів своїй дочці ОСОБА_2 іншим способом ніж проведення перевірки державним виконавцем. Скаржник не позбавлений можливості самостійно отримати інформацію в банку, де він обслуговується, про фінансові операції свого рахунку, в тому числі про грошові перекази з власного банківського рахунку на картку, яка належить його неповнолітній дочці ОСОБА_2 . Натомість ОСОБА_1 ставить питання про витребування такої інформації перед державним виконавцем, який не має доступу до такої інформації в силу вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність». Колегія суддів дослідила довідку АТ «Акцент Банк» від 20 лютого 2024 року, згідно з якою ОСОБА_1 перерахування коштів на картку НОМЕР_1 за період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року не відбувалося. Тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Касаційний суд при новому перегляді справи зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з виконанням апеляційним судом вказівок касаційного суду, втім, не містять посилань на конкретні докази добровільного виконання боржником свого обов'язку зі сплати аліментів у період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року. Тому суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення скарги.
Ключовим питанням у спірних правовідносинах є те, чи вважається перерахування боржником аліментів на банківський рахунок неповнолітньої дитини таким, що здійснене на виконання судового рішення про стягнення аліментів?
Верховний Суд при першому та новому касаційних переглядах справи врахував висновок, викладений у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 760/17498/22 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20, у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 04 грудня 2024 року у справі № 394/434/24 про те, що з урахування обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів. Добровільне перерахування боржником аліментів на особистий рахунок його неповнолітньої дитини вважається таким, що здійснене на виконання судового наказу про стягнення аліментів на її утримання.
З цими висновками Верховного Суду погодитися не можу з таких мотивів.
Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 447 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено право сторін виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).
Оскільки особою, на користь якої виданий виконавчий лист, тобто стягувачем, є ОСОБА_4 , то, обчислюючи розмір заборгованості зі сплати аліментів, державний виконавець обґрунтовано відмовив у задоволені клопотання боржника про здійснення письмового запиту до АТ «Акцент-Банк» на отримання відповідної довідки про отримання його донькою ОСОБА_2 на свій картковий рахунок від боржника сум аліментів.
Такі дії державного виконавця відповідають вимогам статей 18, 71 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому немає сумнівів у тому, що аліменти є власністю дитини і законодавець закріпив право неповнолітньої дитини на самостійне одержання аліментів (стаття 179 СК України, стаття 31 ЦК України).
Однак, неповнолітня донька стягувача та боржника, яка відповідно до частини другої статті 47 ЦПК України наділена цивільною процесуальною дієздатністю, до суду із заявою про видачу судового наказу чи з позовом не звертався та відповідно судового рішення про стягнення аліментів на її користь немає.
Під час розгляду скарги на дії державного виконавця суд не може вирішувати питання про те, на чию користь слід стягувати аліменти, оскільки це питання вже вирішено судовим рішенням, що набрало законної сили, заходи з примусового виконання якого й здійснює державний виконавець, і порядок виконання якого не змінювався.
Водночас законом визначено процедуру захисту прав боржника в разі ознак, що можуть свідчити про нецільове витрачання аліментів.
Так, статтею 186 СК України встановлено порядок контролю органом опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів.
Згідно з частиною другою цієї статті у разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Тобто, у платника аліментів у разі нецільового витрачання аліментів передбачено право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини.
Наведене свідчить про те, що платник аліментів (боржник) не наділений правом самостійно визначати отримувача аліментів, тобто по суті ? порядок виконання судового рішення, тим більше під час розгляду питання про розмір заборгованості зі сплати аліментів, оскільки особа, на користь якої стягуються аліменти (отримувач аліментів) визначається судом за відповідним позовом/заявою про видачу судового наказу, поданим/поданою тим з батьків, з ким проживає дитина, або ж самою неповнолітньою дитиною. Боржник же в такому випадку наділений лише правом ініціювати контроль цільового використання аліментів.
Кропивницький апеляційний суд при першому розгляді справи у постанові від 20 січня 2025 року правильно вказав, що згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавця відсутні повноваження звертатись до банківських установ та інших організацій для отримання інформації, у тому числі конференційної, стосовно третіх осіб, які не є сторонами виконавчого провадження. Суд першої інстанції вийшов за межі скарги ОСОБА_1 , здійснивши з'ясування обставин нарахування ОСОБА_1 коштів на картковий рахунок доньки, оскільки вказані обставини не мають правового значення для розгляду скарги. А Верховний Суд в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 24 вересня 2025 року помилково скасував це судове рішення, яке відповідає закону.
З урахуванням викладеного, вважаю по суті правильним висновок судів та Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення скаргиОСОБА_1 .
Проте з огляду на істотні негативні наслідки застосування помилкового висновку про те, що платник аліментів (боржник) має право самостійно визначати отримувача аліментів, зокрема неповнолітніх дітей, тобто по суті ? порядок виконання судового рішення, для судової практики та порядку здійснення виконавчого провадження, які засвідчені у цій справі (по суті встановлення нового, непередбаченого Законом України «Про виконавче провадження» обов'язку виконавців вживати заходів щодо розкриття банками інформаціїстосовно третіх осіб, які не є сторонами виконавчого провадження, яка містить банківську таємницю, значне ускладнення порядку здійснення виконання судових рішень про стягнення аліментів та судового розгляду подібних справ), вважаю, що колегії суддів належало передати цю справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від наведеного висновку, викладеного у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 760/17498/22 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20, у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 04 грудня 2024 року у справі № 394/434/24.
Суддя Є. В. Краснощоков