12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 686/4673/25
провадження № 61-1418св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 липня 2025 року у складі судді Чевилюк З. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - ГУ НП в Хмельницькій області) про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що в провадженні дізнавачів ГУ НП в Хмельницькій області перебуває кримінальне провадження № 12023243560000061 за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, а саме завдання йому удару в голову. Розслідування триває з 05 травня 2023 року, що на дату звернення до суду із цим позовом перевищує півтора роки.
Вказував, що незважаючи навстановлення обставин правопорушення і особи правопорушника, службові та посадові особи Хмельницької обласної прокуратури та ГУ НП в Хмельницькій областіз особливою зухвалістю та винятковим цинізмом роблять видимість розслідування даного кримінального правопорушення, оскільки всупереч статті 6 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) ОСОБА_2 в них перетворився на невідому особу. На думку позивача, такі дії дізнавача та групи процесуальних прокурорів є триваючим катуванням його як споконвічного українця, зухвалим і цинічним порушенням його прав та його людської гідності.
Посилався на те, що внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, були порушені його права та йому було завдано моральної шкоди. Надмірна тривалість кримінального провадження призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом ділової репутації.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави України на його користь 5 000 000 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності службових осіб Держави Україна, що призвело до порушення його конвенційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди та незаконності процесуальних рішень, дій слідчого, чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023243560000061, чи їх оскарження позивачем у передбаченому КПК України порядку, а також доказів того, що такими діями йому було завдано моральної шкоди, підтвердження розміру такої шкоди.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що районним судом правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 липня 2025 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Зазначає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні його позову.
На думку заявника, внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження та відсутності ефективного способу правового захисту йому було завдано моральну шкоду. Проте суди не забезпечили відповідного відшкодування завданої шкоди і не виконали завдання цивільного судочинства.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У березні 2026 року ГУ НП в Хмельницькій областіподало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відділом дізнання Хмельницького районного управління поліції ГУ НП в Хмельницькій областіздійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023243560000061 від 05 травня 2023 року за фактом спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке розпочато на підставі заяви ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою про стан досудового розслідування кримінального провадження № 12023243560000061 дізнавачами вжито такі заходи під час досудового розслідування: проведено допит потерпілого ОСОБА_1 , а також вручено йому пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого; призначено судово-медичну експертизу щодо встановлення характеру, кількості, локалізації та механізму утворення, ступеня тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень; проведено судово-медичну експертизу та отримано її висновок; допитано свідків; направлено запити, проведено оперативно-розшукові дії з метою збирання доказів та інші слідчі дії.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Тобто саме у цих статтях ЦК України реалізовані конституційні гарантії права на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними, відповідно до вимог процесуального та матеріального закону, покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Частинами першою - третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності процесуальних рішень, дій слідчого, чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023243560000061, а також того, що такими діями було завдано шкоди його правам та інтересам, у тому числі, моральної шкоди, та не надано доказів на підтвердження її розміру, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Верховний Суд з такими висновками погоджується, оскільки позивач не довів наявність обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності, завдання йому шкоди, протиправності дій та факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю), на які він посилається.
В оцінці дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, яку сам заявник у касаційній скарзі визначив як модельну (еталонну) у спірних правовідносинах, зазначено, що держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими, і сама по собі обставина незавершення досудового розслідування не є безумовною підставою для покладення на державу відповідальності з відшкодування моральної шкоди.
Однак, оцінивши конкретні обставини здійснення досудового розслідування у тій справі, та урахувавши, що досудове розслідування триває понад шість років і є неефективним, що підтверджено чисельними постановам слідчих суддів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Інші постанови суду касаційної інстанції, на які посилається позивач у касаційній скарзі, також мотивовані конкретними особливостями здійснення досудового розслідування у конкретній справі та встановленими в кожній з них фактичними обставинами.
Втім, у жодній з перелічених заявником постанов Верховного Суду не сформульовано висновок про те, що сама лише тривалість кримінального провадження без дослідження підстав та умов, з якими пов'язаний перебіг конкретного досудового розслідування, є неспростовною та абсолютною підставою для покладення на державу обов'язку з відшкодування моральної шкоди.
У цьому контексті необхідно нагадати, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2025 року у справі № 9901/374/21).
Ураховуючи викладене, установивши, що хоча досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023243560000061 триває понад півтора роки, проте в межах цього кримінального провадження регулярно здійснювалися й продовжують здійснюватися слідчі дії, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів обставину неправомірної бездіяльності органу досудового розслідування та завдання йому у зв'язку із цим моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим позивачем доказами та доводам, не врахували доведення наявності шкоди, яка підлягає відшкодуванню та обґрунтованих підстав для її відшкодування, Верховним Судом відхиляються.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що під час розгляду справи він не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 липня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник