8 травня 2026 року
м. Київ
Справа № 154/3934/21
Провадження № 61-2376ск26
Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Гудими Д. А. ознайомився із касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Прокопчук Олег Михайлович (далі - адвокат),
на постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до скаржниці про поділ земельної ділянки, визнання права власності на її частину та
1. У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до скаржниці, у якому просив поділити відповідно до висновку експерта земельну ділянку з кадастровим номером 0720581601:01:001:0021 і площею 0,0877 га, розташовану на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), та визнати за позивачем право власності на частину цієї ділянки.
2. 25 листопада 2025 року Володимирський міський суд Волинської області ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов.
3. 29 січня 2026 року Волинський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
4. 24 лютого 2026 року адвокат в інтересах скаржниці сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 5778/0/220-26 від 25 лютого 2026 року), у якій на підставах, визначених у пунктах 1 і 2 частини другої статті 389 ЦПК України, просив скасувати зазначену постанову та скерувати справу на новий розгляд до цього суду.
5. 16 березня 2026 рокуВерховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху касаційну скаргу та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали. Скаржниця мала надати суду документ про сплату судового збору у розмірі, визначеному за законом, і копії документів, які можуть підтвердити вартість земельної ділянки.
6. 24 березня 2026 року адвокат в інтересах скаржниці сформував в системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 9082/0/220-26 від 24 березня 2026 року).
7. Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно повернути в частині оскарження постанови апеляційного суду на підставі, визначеній у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки скаржниця таку підставу належно не обґрунтувала.
7.1. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України).
7.2. За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
7.3. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України)
7.4. Касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України).
7.5. У касаційній скарзі є твердження про те, що апеляційний суд «не відступив від висновку щодо застосування норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України», який Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16. На думку скаржниці, необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16 полягає в тому, що його застосування у подібних правовідносинах, але за інших обставин й іншого їх регулювання, зумовило неправильне застосування норм матеріального права (зокрема, приписів статті 41 Конституції України, статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) і практику фактичного перерозподілу приватної власності поза межами способів, прямо передбачених законом.
7.6. Однак такі роздуми скаржниці не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України. З огляду на зміст частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційний суд не мав повноважень відступати від висновку Верховного Суду. Вказівки на те, що необхідно у Верховному Суді відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові, недостатньо для того, щоб на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України відкрити касаційне провадження.
7.7. За змістом вказаного пункту має бути мотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні. Це передбачає потребу чітко вказати на відповідну норму, зазначити висновок щодо її застосування, від якого слід відступити, а також навести той, на користь якого слід це зробити, з поясненням такої необхідності за конкретних спірних правовідносин.
7.8. Такого обґрунтування у касаційній скарзі немає. За змістом цієї скарги скаржниця не вказала, який саме висновок і щодо якого саме припису мав би інакше сформулювати Верховний Суд, ніж він це зробив у справі № 355/1060/16, висновок у якій застосував у справі № 154/3934/21 апеляційний суд. Крім того, скаржниця констатувала, що висновок Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16 сформульований за інших обставин, ніж у справі № 154/3934/21, і за іншого правового регулювання. Такі аргументи про неможливість застосування відповідного висновку не можна вважати мотивованим обґрунтуванням необхідності відступлення від нього.
7.9. Оскільки скаржниця належно не обґрунтувала підставу касаційного оскарження, передбачену у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційну скаргу в частині вказаної підстави слід повернути.
Керуючись статтями 260, 261, 389, 392, 393 ЦПК України,
повернути ОСОБА_1 касаційну скаргу в частині оскарження на підставі, визначеній у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, постанови Волинського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки та визнання права власності на її частину.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Д. А. Гудима