12 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/1927/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Херсонобленерго»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2026
у справі за позовом Фермерського господарства «Аделаїда» відокремлена садиба
до Акціонерного товариства «Херсонобленерго»
про стягнення 559 281,13 грн,
Акціонерне товариство «Херсонобленерго» (далі - АТ «Херсонобленерго», скаржник) 27.04.2026 через Електронний суд вдруге звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №916/1927/25 скасувати залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2025. Крім того у касаційній скарзі просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 для розгляду справи №916/1927/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
АТ «Херсонобленерго» 23.03.2026 вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №916/1927/25.
Верховний Суд ухвалою від 08.04.2026 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Херсонобленерго» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №916/1927/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню з тих підстав, що ціна позову у цій справі не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а касаційна скарга АТ «Херсонобленерго» не містила жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, посилання у касаційній скарзі на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Між тим у касаційній скарзі АТ «Херсонобленерго» зазначає про те, що касаційна скарга подається у зв'язку із наявністю трьох підстав передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, а саме: не врахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду, відсутністю висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, що стосуються факту надання послуг з приєднання та не дослідження зібраних у справі доказів судами, що є підставою для скасування рішень згідно зі статтею 311 ГПК України та, враховуючи підпункти «а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме підтвердження закінчення надання послуг з приєднання, а отже й припинення дії договірних відносин, справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для АТ «Херсонобленерго», оскільки стосується питання здійснення діяльності Товариства і неможливості повернення коштів по виконаним договорам, виконання яких відбулось до 24.02.2022 на територіях, які на сьогоднішній день є тимчасово окуповані.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник розумів або мав розуміти, що ціна позову у цій справі не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування критерію ціна позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним.
Суд окремо відзначає, що застосування Верховним Судом приписів пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не залежить від того чи визнавав, чи не визнавав суд першої інстанції справу як малозначну, оскільки за приписами пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків визначених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статі 287 ГПК України.
У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Суд враховує позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України визначено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення та є загальним для всіх суб'єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Разом з тим Суд вважає за необхідне зазначити про те, що правилами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України касаційному суду приписано імперативно відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Оскільки конструкцією вказаної норми встановлено імперативне правило щодо наслідків повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на теж саме судове рішення, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, то відмова у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, не є реалізацією дискреції, а є виконанням судом процесуального обов'язку.
Пункт 3 частини першої статті 293 ГПК України не передбачає для суду касаційної інстанції можливості альтернативно обирати варіант дій та вирішувати про застосування чи не застосування цих положень процесуального закону на власний розсуд.
Відповідно, у випадку повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на те ж саме судове рішення, зокрема, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, суд касаційної інстанції зобов'язаний відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.
Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі №903/682/21 відповідно до якої Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.08.2022 у справі №903/357/21 щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.
Отже, наявна підстава, що виключає можливість розгляду по суті його повторної касаційної скарги на ті ж самі судові рішення.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Херсонобленерго» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №916/1927/25 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалою Верховного Суду від 08.04.2025 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядається.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №916/1927/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов