Рішення від 04.05.2026 по справі 918/380/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/380/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Редько К.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури (33001, м. Рівне, вул. Гарна, буд.29, код ЄДРПОУ 0291007721) в інтересах держави в особі Городоцької сільської ради (35331, Рівненська обл., Рівненський район, с. Городок, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 04387183)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач" (33003, м. Рівне, вул. Грушевського академіка, 2К, офіс 212, код ЄДРПОУ 45053047),

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 660 316 грн. 86 коп..

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Панчук І.В.;

від відповідача: не з'явився;

від прокурора: Мельничук Л.О..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Городоцької сільської ради звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач" в якому просить:

- визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 04.07.2024 до Договору №ЕЛ/82/02/24 про постачання електричної енергії споживачу від 14.02.2024, укладену між Городоцькою сільською радою та "Електрогазпостач";

- визнати недійсною Додаткову угоду №4 від 15.08.2024 до Договору №ЕЛ/82/02/24 про постачання електричної енергії споживачу від 14.02.2024, укладену між Городоцькою сільською радою та "Електрогазпостач" ;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач" (33003, м. Рівне, вул. Грушевського академіка, 2К, офіс 212, код ЄДРПОУ 45053047) на користь Городоцької сільської ради (35331, Рівненська обл., Рівненський район, с. Городок, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 04387183) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 660 316 грн. 86 коп..

Даний позов обгрунтовує наступним. Городоцькою сільською радою проведено відкриті торги UA-2023-12-22-011176-а за предметом закупівлі "Електрична енергія".

За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано TOB "Електрогазпостач", з яким 14.02.2024 укладено Договір №ЕЛ/82/02/24 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір). Відповідно до п.2.1 Договору, за цим

Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші патежі згідно умовами цього Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору та додатком № 2 до Договору «Комерційної пропозиції», ціна за 1 кВт*год електричної енергії становить 8,28 грн/кВт*год з ПДВ.

Керуючись пп. 5 п. 19 Особливостей, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, сторонами підписано додаткову угоду №1 від 21.03.2024, за умовами якої ціну на електричну енергію знижено до 7,62 грн з ПДВ.

В подальшому, керуючись пп. 7 п. 19 Особливостей, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, п.п. 5.6.7 пункту 5.6. та пунктом 13.5. Договору, Сторонами укладено 2 додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, а саме:

- № 3 від 04.07.2024, за умовами якої визначено, що ціна за 1 кВт* год електричної енергії, становить 9,72 грн з ПДВ (збільшено на 17,4% відносно ціни за основним Договором та 27,5 % відносно ціни, визначеної за умовами додаткової угоди №1);

- № 4 від 15.08.2024, за умовами якої визначено, що ціна за 1 кВт* год електричної енергії, становить 10,56 грн з ПДВ (збільшено на 27,5% відносно ціни за основним Договором та на 38,5 % відносно ціни, визначеної за умовами додаткової угоди №1).

Прокурор зазначає, що внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 27,5% від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору, та на 38,5% від ціни, визначеної за умовами додаткової угоди № 1 від 21.03.2024.

Прокурор вважає, додаткові угоди № 3 від 04.07.2024 та № 4 від 15.08.2024, укладені в порушення вимог частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з ТОВ "Електрогазпостач" на користь Городоцької сільської ради.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на "21" квітня 2026 року.

15.04.2026 року через систему Електронний суд Відповідачем подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує. При цьому зазначає, що додаткові угоди № 3 та № 4 укладено на законній підставі - пп. 7 п. 19 Особливостей № 1178 та п. 5.6.7 Договору. Зазначає, шо це самостійна правова підстава, яка не обмежена 10%-м порогом; правові позиції Верховного Суду щодо 10% ліміту стосуються виключно пп. 2 і не поширюються на пп. 7. Фактичне зростання середньозважених цін на РДН документально підтверджено довідками Рівненської ТПП та офіційними даними ДП «Оператор ринку», а постанова НКРЕКП № 949 є одним із регуляторних чинників цього зростання. Договір № ЕЛ/82/02/24 містить установлений порядок зміни ціни у зв'язку зі зміною цін на РДН (п. 5.6.7 та п. 5.9), що є необхідною умовою пп. 7 п. 19 Особливостей. Вважає, що ТОВ "Електрогазпостач" дотримувалося цього порядку в повному обсязі. Стверджує, що ретроактивне застосування змін ціни є правомірним на підставі ч.3 ст. 631 ЦК України та п. 13.7 Договору; на момент підписання Додаткової угоди зобов'язання по оплаті за червень 2024 р. ще не були виконані, що виключає застосування ч. 3 ст. 632 ЦК України, обидві сторони вільно і свідомо підписали оспорювані угоди, ознак обману, примусу чи введення в оману не встановлено.

Відповідач вважає, що розрахунок позовних вимог є методологічно хибним та не враховує об'єктивних складових ціни електроенергії.

20.04.2026 року через систему Електронний суд Керівником Рівненської окружної прокуратури подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує повністю.

Ухвалою суду від 21.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на "04" травня 2026 року.

В судове засідання 04.05.2026 року не з'явився представник відповідача, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема, в його Електронний кабінет. Відповідач причин неявки в судове засідання не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Під час розгляду справи по суті представник Рівненської окружної прокуратури та представник Городоцької сільської ради позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Городоцькою сільською радою проведено закупівлю UA-2023-12-22-011176-а за предметом «Електрична енергія».

За результатами закупівлі, між Городоцькою сільською радою, як Споживачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач", як Постачальником, укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №ЕЛ/82/02/24 від 14.02.2024.

Відповідно до п. 2.1 Договору, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умовами цього Договору.

Відповідно до пп. 5 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників (далі Особливості), які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, сторонами підписано додаткову угоду №1 від 21.03.2024, за умовами якої ціну на електричну енергію знижено до 7,62 грн з ПДВ.

Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01 березня 2024 року.

В подальшому, керуючись пп. 7 п. 19 Особливостей, п.п. 5.6.7 пункту 5.6. та пунктом 13.5. Договору, Сторонами укладено 2 додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, а саме:

Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України розповсюджує свою дію на відносин між сторонами з 01 липня 2024 року.

На виконання додаткових угод № 3 та № 4 (які почали діяти з червня 2024 року), ТОВ "Електрогазпостач" поставлено Замовнику - Городоцькій сільській раді 233 153 кВт*год електричної енергії на загальну суму 2 436 942,72 грн з ПДВ, а саме:

- відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії за червень 2024 року № 462 від 08.07.2024 - 29 944 кВт*год електричної енергії на суму 291055,68 грн (сплачено згідно платіжних інструкцій № 167 та № 111 від 08.07.2024);

- відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії за липень 2024 року № 548 від 15.08.2024 - 22703 кВт*год електричної енергії на суму 239743,68 грн (сплачено згідно платіжних інструкцій № 208 та № 136 від 15.08.2024);

- відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії за серпень 2024 року № 615 від 04.09.2024 - 39599 кВт*год електричної енергії на суму 418 165,44 грн (сплачено згідно платіжних інструкцій № 223 та № 145 від 05.09.2024);

- відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії за вересень 2024 року № 717 від 04.10.2024 - 38262 кВт*год електричної енергії на суму 404 046,72 грн (сплачено згідно платіжних інструкцій № 248 та № 167 від 04.10.2024);

- відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії за жовтень 2024 року № 807 від 05.11.2024 - 28963 кВт*год електричної енергії на суму 305 849,28 грн (сплачено згідно платіжних інструкцій № 281 та № 188 від 05.11.2024);

- відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії за листопад 2024 року № 898 від 09.12.2024 -2285 кВт*год електричної енергії на суму 340 929,60 грн (сплачено згідно платіжних інструкцій № 323 та № 217 від 09.12.2024);

- відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії за грудень 2024 року № 1012 від 24.12.2024 - 41397 кВт*год електричної енергії на суму 437 152,32 грн (сплачено згідно платіжних інструкцій № 349 та № 233 від 24.12.2024).

Отже, внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 27,5% від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору, та на 38,5% від ціни, визначеної за умовами додаткової угоди № 1 від 21.03.2024.

Проаналізувавши підстави внесення змін до договору шляхом підписання додаткових угод № 3 від 04.07.2024 та № 4 від 15.08.2024, судом встановлено, що останні укладені в порушення вимог частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, що є підставою для визнання їх недійсними, а надмірно сплачені кошти підлягають стягненню з відповідача на користь Городоцької сільської ради в дохід місцевого бюджету.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі" № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина п'ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими, ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Варто відмітити, що Закон не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Відповідно до преамбули Закону № 922-VIII метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Така мета розкрита у статті 5 Закону № 922-VIII, в якій, зокрема, закріплений перелік принципів здійснення публічних закупівель, до яких віднесені: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Зазначена правова позиція неодноразово була закріплена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 22.11.2025 у справі №920/19/24.

Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.11.2025 у справі №920/19/24 зазначила, що з урахуванням наведеного у постанові аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Крім того у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на практику Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС), який, з-поміж іншого, зазначає, що основною метою правил Співтовариства у сфері державних закупівель є забезпечення вільного руху послуг та відкриття ринку для неспотвореної конкуренції у всіх державах-членах (див. справу 26/03 Stadt Halle та RPL Lochau [2005] ECR I-1, пункт 44). Задля досягнення цієї подвійної мети право Співтовариства застосовує, серед іншого, принцип недискримінації за ознакою громадянства, принцип рівного ставлення до учасників тендеру та випливаюче з цього зобов'язання щодо прозорості (див. справу C-275/98 Unitron Scandinavia та 3-S [1999] ECR I-8291, пункт 31; справу C-324/98 Telaustria та Telefonadress [2000] ECR I-10745, пункти 60 та 61 та справу C-496/99 P Commission проти CAS Succhi di Frutta [2004] ECR I-3801, пункти 108 та 109).

Суд ЄС зауважує, що з метою забезпечення прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру, зміни до положень державного контракту під час його дії становлять нове укладення контракту в розумінні Директиви 92/50, якщо вони істотно відрізняються за характером від початкового контракту і, отже, свідчать про намір сторін переглянути основні умови цього контракту. Зміна державного контракту під час його дії може вважатися істотною, якщо вона вводить умови, які, якби вони були частиною початкової процедури укладення контракту, дозволили б допуск інших учасників тендеру, крім тих, які були допущені спочатку, або дозволили б прийняття іншої пропозиції, крім тієї, яка була прийнята спочатку. Зміна також може вважатися істотною, якщо вона змінює економічний баланс договору на користь підрядника в спосіб, який не був передбачений умовами початкового договору (див. справу C-454/06 pressetext Nachrichtenagentur GmbH v Republik Osterreich (Bund), APA-OTS Originaltext - Service GmbH, APA Austria Presse Agentur registrierte Genossenschaft mit beschrankter Haftung).

У пункті 61 рішення від 07 грудня 2023 року у справах C-441/22 та C-443/22, EU:C:2023:970 Obshtina Razgrad Суд ЄС звернув увагу, що пункт 72 директиви 2014/24ЄС по суті має на меті забезпечити дотримання принципів прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру. Ці принципи виключають, після укладення державного договору, внесення замовником та переможцем тендеру змін до положень цього договору таким чином, щоб ці положення суттєво відрізнялися за своїм характером від положень початкового договору. Дотримання цих принципів, у свою чергу, є частиною більш загальної мети правил ЄС у сфері державних закупівель, яка полягає у забезпеченні вільного руху послуг та відкриття для неспотвореної конкуренції в усіх державах-членах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13988/20, в якій було здійснено посилання на рішення Суду ЄС для ілюстрації підходу застосування схожих положень (принципів) у практиці ЄС).

Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

На обґрунтування необхідності внесення змін до договору TOB "Електрогазпостач" надало Споживачу довідки Рівненської торгово-промислової палати, у яких наведено інформацію з сайту АТ «Оператор ринку» щодо середньозважених цін на РДН. Водночас, як уже зазначалося, підпунктом 5.6.7 Договору, який за своїм змістом є тотожним підпункту 7 пункту 19 Особливостей, передбачено, що однією із підстав для внесення змін до Договору є зміна середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Отже, застосування вказаної підстави можливе виключно у випадку, якщо договором прямо визначено порядок розрахунку ціни із використанням показника середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед».

Разом з тим, пунктом 1 додатку № 2 до Договору «Комерційна пропозиція» визначено лише фіксовану ціну за 1 кВт/год електричної енергії (з урахуванням актуального тарифу на послуги з передачі та розподілу, встановленого НКРЕКП), яка становить 8,28 грн з ПДВ.

Таким чином, умовами Договору не передбачено, що показник середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» є складовою формули для визначення ціни електричної енергії або використовується при її визначенні.

Більше того, аналіз підпункту 7 пункту 19 Особливостей свідчить про те, що зміна ціни на зазначеній підставі допускається лише за наявності в договорі чітко визначеного порядку її зміни.

Проте, у Договорі відсутній будь-який механізм (формула) розрахунку ціни за одиницю електричної енергії, який би дозволяв здійснювати її перегляд залежно від зміни середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед».

За таких обставин надане ТОВ "Електрогазпостач" обґрунтування свідчить про те, що фактичне збільшення ціни за одиницю товару відповідно до додаткових угод № 3 від 04.07.2024 та № 4 від 15.08.2024 відбулося у зв'язку з коливанням ціни електричної енергії на ринку, тобто на підставі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», підпункту 2 пункту 19 Особливостей та підпункту 5.6.2 Договору.

При цьому, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що збільшення ціни товару відповідно до пункту 2 ч. 5 ст. 41 Закону може відбуватися лише в межах 10 %, і цей ліміт застосовується як максимальний, незалежно від кількості підписаних додаткових угод (постанова Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21, Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22).

Разом з тим вказані відомості не могли братись до уваги та бути підставою для внесення змін до Договору №ЕЛ/82/02/24 від 14.02.2024, щодо ціни електричної енергії, шляхом укладення додаткових угод №3 від 04.07.2024 та №4 від 15.08.2024 оскільки вони не відображають коливання цін, що відбувались з моменту укладення договору до моменту підписання додаткової угоди.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

Як встановлено судом, при укладенні додаткових угод, якими вносились зміни до умов договору, додатковою угодою № 3 до Договору № ЕЛ/82/02/24 від 14.02.2024 сторонами було збільшено ціну за одиницю товару на понад 27,5 %, а додатковою угодою № 4 - на 38,5%, що суттєво перевищує законодавчо встановлений ліміт у 10%.

Крім того, відповідно до п. 2.3.13 та п. 4.19 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №12, а також п. 5.18 Договору № ЕЛ/82/02/24 від 14.02.2024, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Проте, вищевказаними додатковими угодами № 3 від 04.07.2024 та № 4 від 15.08.2024, передбачено збільшення ціни за 1 кВт*год спожитої електроенергії (одиницю товару) з 01.06.2024 та 01.07.2024 відповідно, тобто після виконання Продавцем зобов'язання з передачі товару (електричної енергії за червень та за липень 2024 року) у власність Покупця.

Вказане суперечить вимогам ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.11.2025 у справі №920/19/24 зазначила, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (також див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом № 922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель також не визначено і певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім суд у порядку статті 86 ГПК України досліджує та оцінює їх за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

Водночас суд зазначає, що надані ТОВ "Електрогазпостач" документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання, у них відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв'язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

За наведеного суд доходить висновку, що необхідність внесення зазначених змін не можна вважати обґрунтованим та такою, що підтверджена належними доказами.

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі та мети проведення відкритих тендерів, визначених Законом.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначено, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Враховуючи наведене, перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету та укладення договору про постачання (закупівлю) електричної енергії за ціною 8,28 грн. без ПДВ за 1 кВт*год електричної енергії та її подальше підвищення шляхом укладення додаткових угод (без відповідного коливання ціни на ринку), що призвело до загального збільшення ціни на 38,5 % є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, та, окрім вищенаведеного, вказано, що відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

Також слід наголосити, що підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та «каскадного» підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону. Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Аналізуючи вищевказану інформацію щодо підстав укладання додаткових угод та рівня середньозважених цін на ринку, можна прийти до висновку, що ТОВ "Електрогазпостач" ініціювало укладення додаткових угод фактично для збагачення за рахунок бюджетних коштів, сплачених закладом освіти.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що оскаржувані додаткові угоди №3 від 04.07.2024 та №4 від 15.08.2024 укладені з порушенням вимог ст. 41 Закону, а тому, з огляду на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

З приводу тверджень відповідача ТОВ "Електрогазпостач" про те, що додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладені між сторонами відповідно до діючих як на час укладення основного договору так і на час їх підписання Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Водночас, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 даного Закону (в редакції чинній на момент укладення договору) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

При цьому, ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими, ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затвердженні Постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 (далі-Особливості).

Разом з тим, варто звернути увагу на висновок викладений Верховним Судом в постанові від 06.02.2025 у справі №916/747/24. Зокрема Верховним Судом зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 не передбачає внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі», а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану, (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 21.11.2025 у справі №920/19/24)

Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23 також вказав на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відтак, оскільки вищевказані додаткові угоди визнаються недійсними, то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною за умовами додаткової угоди №1 від 21.03.2024, а саме 7,62 грн. з ПДВ.

Як встановлено судом, на виконання оскаржуваних додаткових угод № 3 та № 4 (які почали діяти з червня 2024 року), ТОВ "Електрогазпостач" поставлено Замовнику - Городоцькій сільській раді 233 153 кВт*год електричної енергії на загальну суму 2 436 942,72 грн з ПДВ, а саме:

Здійснюючи розрахунок вказаний період за ціною, визначеною додатковою угодою № 1, Городоцька сільська рада мала би сплатити Постачальнику ТОВ "Електрогазпостач" кошти у розмірі 1 776 625,86 грн (233 153*7,62 грн).

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання додаткових угод №3 від 04.07.2024 та №4 від 15.08.2024 з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 660 316, 86 грн..

Відповідно до вищевказаних норм кошти, які безпідставно та незаконно витрачені у розмірі 660 316, 86 грн., підлягають поверненню до бюджету Городоцької сільської ради.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, грошові кошти в сумі 660 316, 86 грн. є такими, що були безпідставно одержані ТОВ "Електрогазпостач", підстава їх набуття відпала, а тому відповідач ТОВ "Електрогазпостач" зобов'язаний їх повернути в дохід місцевого бюджету, що відповідає приписам ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

Щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі Городоцької сільської ради суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 3 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 5 ст. 55 ГПК України, відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (п. 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пп. 8.17) і №922/1830/19 (пп. 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пп 8.18) і № 922/1830/19 (пп 7.3)).

У п. 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Статтею 8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє верховенство права. Держава виступає гарантом реалізації та впровадження на території країни прийнятих законів та інших нормативно-правових актів, тобто будь-які суспільно-правові відносини, які виникають, мають реалізовуватися виключно в правовому полі, в межах визначених чинним законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У преамбулі Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об'єднаних територіальних громад.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, статтею 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. ст. 61, 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.

Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.

Встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного процесу є завданням бюджетного контролю, що здійснюється як спеціальними органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», так і учасниками бюджетного процесу в межах компетенції.

Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами) (ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ст. 70 Бюджетного кодексу України, видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно зі статтями 89-91 цього Кодексу. Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені рішенням про місцевий бюджет відповідно до законодавства.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228.

Враховуючи те, що Городоцька сільська рада, яка є позивачем у справі, укладенням спірних додаткових угод до договору поставки електричної енергії порушені її матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод TOB "Електрогазпостач" здійснено надмірну сплату бюджетних коштів, тобто коштів, що належать Городоцькій сільській територіальній громаді.

Таким чином, укладення безпідставних додаткових угод та зайва сплата бюджетних коштів порушує економічні права та інтереси територіальної громади, що спричинило невиправдані витрати бюджетних коштів без отримання очікуваного блага для українського народу, що представляється органом місцевого самоврядування - Городоцькою сільською радою Рівненського району Рівненської області.

Право представляти орган місцевого самоврядування підтверджено і у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Заявлена прокурором позовна вимога спрямована на захист державного та суспільного інтересу, оскільки протиправне витрачання публічних коштів унеможливлює раціональне та ефективне їх використання, що підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема селищної ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності (близькі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Для реалізації наданих повноважень орган місцевого самоврядування, має право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 126/2157/19 вказала, що у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, ст. 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, зокрема, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21.

Відповідно до роз'яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 р. № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09.03.2006 №3.4 - 22/498 та від 12.02.2008 №7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за змістом ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19, тощо.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Враховуючи те, що Городоцька сільська рада, яка не здійснює захист інтересів держави, прокурор, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язаний був здійснити представництво в суді законних інтересів держави.

Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зроблено правовий висновок про те, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Поряд з цим, при наявності беззаперечних порушень інтересів держави Городоцькою сільською радою не вжито заходів до усунення порушень вимог законодавства у сфері публічних закупівель за результатами розгляду листа Рівненської окружної прокуратури від 10.02.2026 за №50-56-1423вих-26.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Також у п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 в справі № 910/3486/18 вказано, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Таким чином, вбачається, що прокурор обґрунтовано дійшов висновку, що орган, уповноважений на виконання функцій держави - Городоцька сільська рада не здійснює захист інтересів держави на належному рівні.

Порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій щодо їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді саме в інтересах уповноваженого органу - Городоцької сільської ради.

До того слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові №920/19/24 від 22.11.2025 звертала увагу, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. У такому разі двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевказане, та те, що Керівник Рівненської окружної прокуратури довів належними та допустимими доказами недійсність Додаткової угоди №3 від 04.07.2024, Додаткової угоди №4 від 15.08.2024 до Договору №ЕЛ/82/02/24 про постачання електричної енергії споживачу від 14.02.2024, укладену між Городоцькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач", а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов Керівника Рівненської окружної прокуратури задоволити.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 04.07.2024 до Договору №ЕЛ/82/02/24 про постачання електричної енергії споживачу від 14.02.2024, укладену між Городоцькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач".

3. Визнати недійсною Додаткову угоду №4 від 15.08.2024 до Договору №ЕЛ/82/02/24 про постачання електричної енергії споживачу від 14.02.2024, укладену між Городоцькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач" (33003, м. Рівне, вул. Грушевського академіка, 2К, офіс 212, код ЄДРПОУ 45053047) на користь Городоцької сільської ради (35331, Рівненська обл., Рівненський район, с. Городок, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 04387183) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 660 316 грн. 86 коп..

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач" (33003, м. Рівне, вул. Грушевського академіка, 2К, офіс 212, код ЄДРПОУ 45053047) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52) 13 248 грн. 60 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 12.05.2026 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.

Попередній документ

136427264

Наступний документ

136427266

Інформація про рішення:

№ рішення:	136427265
№ справи:	918/380/26
Дата рішення:	04.05.2026
Дата публікації:	13.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Рівненської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (04.05.2026)
Дата надходження:	30.03.2026
Предмет позову:	визнання недійсними додаткових угод та стягнення в сумі 660 316,86 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (2)

21.04.2026 11:30	Господарський суд Рівненської області
04.05.2026 15:00	Господарський суд Рівненської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

МАРАЧ В В

відповідач (боржник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електрогазпостач"

позивач (заявник):

Керівник Рівненської окружної прокуратури

позивач в особі:

Городоцька сільська рада

прокурор:

Михайліченко Євгеній Іванович