65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1848/24
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від прокуратури - Бойчук М.М.,
від Південного офісу Держаудитслужби - не з'явився,
від відповідачів:
1) Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Нікогосян О.С.,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності,
Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп", в якому просить:
- визнати недійсним договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018, укладений між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця" грошові кошти у розмірі 476010,00 грн., а з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця" одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 476010,00 грн. стягнути в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує, що 07.11.2018 Регіональною філією "Одеська залізниця" в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів (ДК 021:2015: 45310000-3: роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SKAD"), (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2018-11-07-002989-с), доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/ UA 2018-01-10-000601-c. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 400000,00 грн.
При цьому прокурор зазначає, що тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб'єктами господарювання: ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс", що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій. Тендерна пропозиція ТОВ "Інвіт Груп" становила 396675,00 грн., а ТОВ "Гранфінресурс" - 400000,00 грн.
За ствердженням прокурора, на підставі протоколу розгляду тендерних пропозицій № 905 від 03.12.2018 РФ "Одеська залізниця" та повідомлення про намір укласти договір, опублікованого 03.12.2018 в електронній системі публічних закупівель "ProZorro", переможцем електронних торгів визнано ТОВ "Інвіт Груп", на підставі чого 03.12.2018 електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір з переможцем торгів ТОВ "Інвіт Груп".
Надалі, як вказує прокурор, між AT "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця" та ТОВ "Інвіт Груп" укладено договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018, відповідно до п. 2.2 додатку № 1 до договору передбачено, що загальна вартість на роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SKAD" складає 476010,00 грн., в т.ч. ПДВ 79335,00 грн., що визначається на підставі кошторисної документації.
Між тим прокурор додає, що згідно з п. 3.2 договору розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником протягом 30 календарних днів з дати виконання робіт, але не раніше дати реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування з операцій по виконанню робіт, які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених чинним законодавством порядком та строки. У разі реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН з порушенням граничних строків їх реєстрації, встановлених чинним законодавством, оплата їх здійснюється протягом 10 банківських днів після реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Також прокурор вказує, що відповідно до складених сторонами договору акту № б/н приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року та довідки про вартість виконаних робіт та витрати № б/н за грудень 2018 року на суму 476010,00 грн. підтверджується виконання TOB "Інвіт Груп" замовнику робіт з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SKAD". Прокурор наголошує, що вказані обставини також підтверджуються копією рахунку на оплату № 3 від 26.12.2018, платіжними дорученнями № 1787499 від 26.04.2019 та № 1900934 від 07.06.2019 та копіями виписок з банку, які надійшли листом РФ "Одеська залізниця" № НЗІ-004/3 76 від 26.03.2024, як доповнення до листа № НЗ Г-002/3 76 від 25.12.2023, підтверджується сплата Регіональною філією "Одеська залізниця" на розрахунковий рахунок ТОВ "Інвіт Груп" за договором № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018 коштів у сумі 476010,00 грн., що свідчить про повне виконання замовником своїх зобов'язань за виконані роботи.
При цьому прокурор зауважує, що у подальшому рішенням Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 № 65/63-р/к визнано ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, учасники діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель за Законом України "Про публічні закупівлі".
Між тим прокурор зазначає, що вказаним рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України накладено штраф за виявлені порушення на ТОВ "Інвіт Груп" у сумі 60000,00 грн. та на ТОВ Гранфінресурс" у розмірі 60000 грн. Так, прокурор наголошує, що за інформацією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, наданою листом № 65-02/670 від 07.03.2024, рішення адміністративної колегії ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" добровільно виконано не було.
Відтак, прокурор вказує, що обставини вчинення ТОВ "Інвіт Груп" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів відкритих торгів з ідентифікатором закупівлі UA-2018-11-07-002989-с підтверджуються рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 № 65/63-р/к.
Наразі прокурор вказує, що орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні учасниками, у тому числі ТОВ "Інвіт Груп", результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі, шляхом домовленостей з іншим учасником.
Крім того, 26.04.2024 р. Керівником Київської окружної прокуратури міста Одеси подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 ГПК України, згідно з якою заявник просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп", які знаходяться на всіх рахунках відповідача-2 в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 476010,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 р. відмовлено у задоволенні заяви Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (вх. 2-712/24 від 26.04.2024 р.) про забезпечення позову у справі № 916/1848/24.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 р. позовну заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1848/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 23 травня 2024 р. об 11:30 год.
02.05.2024 р. від Київської окружної прокуратура міста Одеси до господарського суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про зміну предмету позову (вх. № 17931/24), згідно з якою прокурором викладено п. 4 прохальної частини позовної заяви у справі № 916/1848/24 в новій редакції, відповідно до якої прокурор просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця" грошові кошти у розмірі 476010,00 грн., а з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця", одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 476010,00 грн. стягнути в дохід держави на розрахунковий рахунок № UA768999980313070115099015001, отримувач ГУК в Од.обл./Одеська обл./24060300, код ЄДРПОУ 37607526.
17.05.2024 р. від Південного офісу Держаудитслужби до господарського суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 19991/24). Так, Південний офісу Держаудитслужб наголошує на тому, що оскільки предмет позову стосується процедури закупівлі UA-2018-11-07-002989-c, за результатами якої укладений договір виконаний у повному обсязі, про що свідчить оприлюднений в системі Prozorro звіт про виконання договору про закупівлю, підстави для здійснення моніторингу відсутні. З огляду на викладене позивач зазначає, що зверненню з цією позовною заявою передували направлені Київською окружною прокуратурою міста Одеси листи від 04.12.2023 № 8927ВИХ-23 (вх. від 12.12.2023 № 151501-17-6175-23) та від 21.02.2024 № 1388ВИХ-24 (вх. від 04.03.2024 № 151501-17 1566-24) щодо визнання причетними до антиконкурентних узгоджених дій ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс", які визначені рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 № 65/63-р/к та вжиття заходів стосовно визнання недійсними договорів, укладених за результатами відкритих торгів, проведених регіональною філією "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", зокрема, за предметом закупівлі: ДК 021:2015: 45310000-3 - електромонтажні роботи (Роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SKAD") (оголошення про закупівлю розміщено в електронній системі Prozorro за ідентифікатором UA-2018-11-07-002989-c).
Позивач зазначає, що 22 грудня 2023 року та 14 березня 2024 року Південним офісом Держаудитслужби надані листи-відповіді № 151531-17/5742-2023 та № 151531-17/1229-2024.
Також позивач наголошує, що відповідно до норм ч. 4 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України та відповідно питання щодо наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання не належить до повноважень органів державного фінансового контролю. Так, позивач зазначає, що з урахуванням викладеного, Південний офіс Держаудитслужби здійснює повноваження в межах, встановлених Законом з урахуванням принципів правової процедури.
Крім того, 20.05.2024 р. від Південного офісу Держаудитслужби надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника Південного офісу Держаудитслужби (вх. № 20013/24).
22.05.2024 р. від Акціонерного товариства "Українська залізниця" до господарського суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 20525/24), в якому відповідач заперечує проти заявленого позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Так, відповідач не заперечує, що між ним та ТОВ "Інвіт Груп" укладено договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018 в порядку, передбаченому Законом України "Про публічні закупівлі". Відповідач наголошує, що за своєю правою природою договір є договором підряду, за умовами якого ТОВ "Інвіт Груп" взяло на себе зобов'язання виконати роботи з технічного переоснащення електричних систем виробничого підрозділу Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" зі встановленням АСКОЕ "SKAD" і здати результати робіт АТ "Укрзалізниця", а АТ "Укрзалізниця" взяло на себе зобов'язання прийняти результати виконаних робіт і оплатити їх вартість у розмірі 476010,00 грн.
Наразі відповідач зазначає, що у грудні 2018 року на виконання умов договору ТОВ "Інвіт Груп" було виконано роботи з технічного переоснащення електричних систем виробничого підрозділу Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" зі встановленням АСКОЕ "SKAD", а АТ "Укрзалізниця" прийнято їх результати, що підтверджується копіями підсумкової відомості ресурсів, акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року, розрахунку загальновиробничих витрат, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2018 року.
Так, у подальшому, як зазначає відповідач, 26.04.2019 платіжним дорученням № 1787499 та 07.06.2019 платіжним дорученням № 1900934 АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Інвіт Груп" проведено оплату виконаних робіт за договором на загальну суму 476010,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 79335,00 грн.
Крім того, відповідач вказує, що про наявність рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 № 65/63-р/к, як і про обставини узгодження своєї поведінки відповідачем-2 та ТОВ "Гранфінресурс", відповідачеві-1 стало відомо лише після надходження відповідного запиту Київської окружної прокуратури міста Одеси від 04.12.2023 № 8926вих-23. Тобто, будь-якого умислу на укладення договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а саме з метою усунення конкуренції відповідач-1, не мав і не міг мати. На теперішній час, як зазначає відповідач, результати виконаних робіт у вигляді технічно переоснащених електричних систем Херсонської дистанції сигналізації та зв'язку регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" зі встановленою АСКОЕ "SKAD" використовуються в господарській діяльності АТ "Укрзалізниця".
Відповідач зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2023 адміністративна колегія Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи № 49-02/2021 прийняла рішення № 65/63-р/ к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", згідно з п. 22 якого визнала, що ТОВ "Інвіт Груп" при проведенні публічної закупівлі UA-2018-11-07-002989-c вчинено антиконкурентні узгоджені дії. Відповідно до вказаного рішення накладено штрафи за виявлені порушення, зокрема, на ТОВ "Інвіт Груп" у розмірі 60000,00 грн. Вищезазначене рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України не оскаржене і набрало законної сили.
Таким чином, за ствердженням відповідача, інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі"). Лише сам факт вчинення відповідачем-2 порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у вищезазначеній публічні закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
Отже, відповідач вважає, що обставини, зазначені в позовній заяві прокурора, не доводять, що зміст договору та мета, з якою він укладений (вчинений), завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, як це передбачено ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.05.2024 р. зупинено провадження у справі № 916/1848/24 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах по справі № 918/1043/21 за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" про визнання недійсним договору та стягнення 199850,40 грн.; зобов'язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
24.05.2024 р. від виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (вх. № 20937/24), відповідно до якого прокурор просить суд зупинити провадження у справі № 916/1848/24 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 918/1043/21, оскільки правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/1043/21 може мати суттєве значення для вирішення питань у даній справі та для єдності судової практики, враховуючи, що постанова Верховного Суду є остаточною та виступає джерелом формування судової практики.
Також 24.05.2024 р. від виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 20938/24), в якій прокурор зазначає, що заперечення відповідача-1, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, у зв'язку з чим не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на наступне.
Так, прокурор наголошує, що обставини вчинення ТОВ "Інвіт Груп" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів відкритих торгів з ідентифікатором закупівлі UA-2018-11-07002989-c, підтверджуються рішенням АМК Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 № 65/63-р/к. Орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ТОВ "Інвіт Груп" результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником.
Таким чином, прокурор наголошує, що дії ТОВ "Інвіт Груп" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.
Тому, враховуючи зазначене, прокурор наголошує, що в діях ТОВ "Інвіт Груп" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. У зв'язку з чим договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Також прокурор наголошує, що відповідачем-1 помилково трактується вимога прокурора в частині стягнення в дохід держави отриманих АТ "Укрзалізниця" за рішенням суду грошових коштів у розмірі 476010,00 грн., як "вимога під умовою" чи "подія на майбутнє", оскільки вимога прокурора щодо стягнення грошових коштів це є не умовою, а наслідком визнання недійсним договору № ОД/Ш-18-1277 НЮ від 22.12.2018. Вказана вимога прокурора не носить формального характеру, а спрямована на реальне поновлення порушених інтересів держави і має на меті їх відновлення.
Крім того, прокурор наголошує, що відповідачем-1 зазначається, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді визнання недійсним договору є неефективним, оскільки призведе до можливого застосування реституції та із вказаними доводами неможливо погодитись, виходячи з наступного. Так, прокурор наголошує, що відповідно до обраного способу захисту відповідач-1 не має повертати за спірним договором товар або його вартість (принцип двосторонньої реституції не застосовується). Адже умисел на порушення інтересів держави був лише з боку ТОВ "Інвіт Груп", тому замість загальної реституції у порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України мають застосовуватися спеціальні наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Таким чином, прокурор наголошує, що обставини справи, які зазначені у позовні заяві, свідчать про належним чином обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави, який включає позовні вимоги і щодо визнання недійсним договору, і щодо застосування наслідків такої недійсності, та не призведе до стягнення коштів з відповідача-1 за порушення, вчинені іншим суб'єктом господарювання.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду Одеської області від 19.06.2024 р. скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 по справі № 916/1848/24; задоволено заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову; вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" (вул. Космонавтів, 36, прим. 805Б, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 39870071), які знаходяться на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 476010,00 грн.
26.06.2024 р. від Південно-західного апеляційного господарського суду до господарського суду надійшов лист (вх. № 24993/24), в якому додано оригінал постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 р.
13.09.2024 р. від Південно-західного апеляційного господарського суду до господарського суду надійшов лист (вх. № 33451//24).
20.09.2024 р. від Південно-західного апеляційного господарського суду до господарського суду надійшов лист (вх. № 34474/24).
23.05.2025 р. від виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 916/1848/24 (вх. № 16436/25), згідно з яким прокурор просить суд поновити провадження у справі № 916/1848/24 та призначити засідання по справі. В обґрунтування поданого клопотання прокурор вказує, що 18.09.2024 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 916/1043/21, з огляду на що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, перестали існувати.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 р. провадження у справі № 916/1848/24 поновлено з 12.06.2025 р. та призначено розгляд справи на 12.06.2025 р. о 12:00 год.
02.06.2025 р. від виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 916/1848/24 (вх. № 17342/25), в якому прокурор просить суд зупинити провадження у справі № 916/1848/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах.
11.06.2025 р. від Акціонерного товариства "Українська залізниця" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання (вх. № 18442/25), в якому відповідач заяву прокурора про зупинення провадження у справі № 916/1848/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах вважає обґрунтованою, просить суд її задовольнити та зупинити провадження у справі № 916/1848/24. Також у поданому клопотанні відповідач судове засідання по справі № 916/1848/24, призначене на 12.06.2025, просить провести без участі представника АТ "Укрзалізниця" у зв'язку з перебуванням ним у щорічній відпустці.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.06.2025 р. зупинено провадження у справі № 916/1848/24 до перегляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду рішення у подібних правовідносинах по справі № 922/3456/23 за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі: Харківської міської ради, Північно-Східного офісу Держаудитслужби до відповідачів: Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів; зобов'язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 року у справі № 922/3456/23 касаційні скарги Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" задоволено; рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 - скасовано та ухвалено нове рішення; відмовлено у задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби про визнання недійсним договору; стягнуто з Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова на користь Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8052,00 грн. за подання апеляційної скарги та у розмірі 8588,80 грн. за подання касаційної скарги; стягнуто з Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова на користь Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 49101,60 грн. за подання апеляційної скарги та у розмірі 65468,80 грн. за подання касаційної скарги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 р. поновлено провадження у справі № 916/1848/24 з 26 лютого 2026 р. та призначено підготовче засідання на 26 лютого 2026 р. о 10:30 год.
20.02.2026 р. від Акціонерного товариства "Українська залізниця" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 6240/26), в яких відповідач надає пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, викладених у постанові по справі № 922/3456/23.
Відповідач наголошує, що Верховним Судом зроблено висновок про те, що, враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК , який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання ). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Також відповідач наголошує, що у справі № 916/1848/24 прокурор так само, як і в справі № 922/3456/23: не посилається як на підставу своїх вимог на обставину спричинення значних збитків державі чи суспільству в результаті вчинення сторонами договору № ОД/ Ш-18-1277-НЮ; не посилається на наявність обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, та яким встановлено обставину завдання збитків державі через вчинення оспорюваного правочину; не доводить, що сам правочин (виконання робіт з технічного переоснащення електричних систем виробничого підрозділу Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" зі встановленням АСКОЕ "SKAD") за своєю суттю є протиправним, а АТ "Укрзалізниця" через вчинення цього правочину понесло майнову шкоду, переплатило кошти або отримало результати робіт неналежної якості; в якості єдиної фактичної обставини, яка є підставою позовних вимог, визначає обставину вчинення ТОВ "Інвіт Груп" (постачальником за договором № ОД/Ш-18 1277-НЮ) антиконкурентних узгоджених дій при проведенні відповідної процедури закупівлі товару.
Крім того, відповідач наголошує, що у справі № 916/1848/24 прокурором так само, як і в справі № 922/3456/23 на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з АТ "Укрзалізниця" в дохід держави в особі Південного офісу Держаудитслужби суми коштів 476010,00 грн. після того, як ці кошти будуть стягнуті на користь АТ "Укрзалізниця" з ТОВ "Інвіт Груп" як кошти, отримані останнім на виконання недійсного правочину.
Отже, за ствердженням відповідача, зазначена вимога не підлягає задоволенню, оскільки суперечить прямим приписам ч. 3 ст. 228 ЦК України, правильне застосування якої передбачає стягнення з АТ "Укрзалізниця" отриманого за недійсним правочином майна (шести одиниць шаф ввідно-розподільчих), а не коштів, про що свідчить вищезазначена правова позиція Верховного Суду, зазначена у пунктах 109, 110, 112 постанови по справі № 922/3456/23 та про що неодноразово зазначалось АТ "Укрзалізниця" у поданих відзиві на позовну заяву та запереченнях.
У підготовчому засіданні 26.02.2026 р. прокурор заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання з огляду на подання прокурором у справі № 910/20111/23 клопотання до Верховного Суду про передачу подібної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так як у разі прийняття даної справи виникнуть підстави для зупинення провадження № 916/1848/24 для формування єдиної практики розгляду подібних спорів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2026 р. відкладено підготовче засідання на 17 березня 2026 р. о 15:30 год.
17.03.2026 р. від заступника керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про зупинення провадження у справі № 916/1848/24 (вх. № 9394/26), відповідно до якої прокурор просить суд зупинити провадження у справі № 916/1848/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/20111/23 у подібних правовідносинах.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 р. відкладено підготовче засідання на 14 квітня 2026 р. о 12:30 год.
У підготовчому засіданні 14.04.2026 року судом відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, про що зазначено у протоколі судового засідання від 14.04.2026 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/1848/24 та призначено справу до судового розгляду по суті у засіданні суду на 07 травня 2026 р. о 12:00 год.
Відповідач-2 відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 572096 від 01.05.2024). Так, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 29.04.2024 р., про поновлення провадження у справі від 28.05.2025 р., про зупинення провадження у справі від 12.06.2025 р., про поновлення провадження у справі від 26.01.2026 р., про відкладення у підготовчому засіданні від 26.02.2026 р., про відкладення у підготовчому засіданні від 17.03.2026 р., про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 14.04.2026 р. були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Крім того, відповідач про дату, час і місце розгляду справи відповідач також повідомлявся судом шляхом направлення на офіційну електронну адресу відповідача, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 572096 від 01.05.2024): "invitgryp@ukr.net", про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку електронного листа за вих. № 916/1848/24/29702/24 від 30.04.2024, за вих. № 916/1848/24/13234/25 від 23.05.2024, за вих. № 916/1848/24/32343/25 від 28.05.2025, за вих. № 916/1848/24/62716/25 від 12.06.2025, за вих. № 916/1848/24/9432/26 від 26.01.2026, за вих. № 916/1848/24/25193/26 від 19.03.2026.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019р. у справі № 915/1015/16.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Також згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчить наявне в матеріалах справи оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача-2 при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 07.05.2026 р. прокурор підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, натомість представник відповідача-1 проти заявленого позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-1, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Щодо наявності підстав у прокурора звертатися з позовом, господарський суд зазначає наступне.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру? здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру? наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру?, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру?.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру?).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту? виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином? виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність? захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права? передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру? прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру?, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру?, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 8926ВИХ-23 від 04.12.2023 Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулася до Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", в якому повідомила про виявлені обставини недобросовісної та антиконкурентної поведінки ТОВ "Інвіт Груп" під час участі в тендері, результати якого були спотворені узгодженою поведінкою учасників, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також прохала надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів, вказати чи відомо Регіональній філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" про наявність рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, зазначити чи вживалися заходи для поновлення публічних інтересів або чи планується їх вжиття.
У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, листом від 25.12.2023 № НЗТ-002/376 Регіональна філія "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" повідомила Київську окружну прокуратуру м. Одеси, що рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 № 63/63-р/к на адресу регіональної філії станом на 22.12.2023 не надходило, про його наявність регіональній філії до отримання запиту від 04.12.2023 № 8926ВИХ-23 відомо не було. В якості заходу до поновлення публічних інтересів уповноваженим особам на проведення публічних закупівель регіональної філії повідомлено про встановлення антиконкурентних узгоджених дій ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс", що буде являтися підставою для відхилення їх тендерних пропозицій при проведенні закупівель регіональною філією, водночас надано копії протоколів засідань тендерного комітету регіональної філії щодо визначення переможця торгів та укладання з останнім договорів, платіжних документів, рахунків-фактур, накладних за договором, положення про регіональну філію "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Крім того, листом від 26.03.2024 № НЗІ-004/379 Регіональна філія "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" у доповнення до листа від 25.12.2023 № НЗТ-002/376 надала матеріали до договору від 22.12.18 №Од/Ш-2018-1277НЮ, який укладено згідно з тендерною процедурою № UA-2018-11-07-002989-с.
Також разом з листом від 26.03.2024 № НЗІ-004/379 Регіональною філією "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" у доповнення до листа від 25.12.23 № НЗТ-002/376 було надано матеріали до договору від 22.12.18 № Од/Ш-2018-1277НЮ, який укладено згідно з тендерною процедурою № UA-2018-11-07-002989-с.
04.12.2023 Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулася до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з запитом № 8923ВИХ-23, відповідно до якого просила надати інформацію чи буде в подальшому Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України самостійно звертатися з позовною заявою до суду про визнання недійсним вищевказаних договорів, як таких, що укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також застосування наслідків недійсного правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.
У подальшому 19.12.2023 Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України листом № 65-02/2769 повідомило Київську окружну прокуратуру міста Одеси про те, що відділення не буде звертатися з позовною заявою до суду про визнання недійсним договорів, адже це питання до компетенції відділення не відноситься та воно не є належним позивачем з цього приводу.
04.12.2023 р. Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулася до Південного офісу Держаудитслужби із запитом № 8927ВИХ-23 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою вивчення наявності підстав для представництва, відповідно до якого просила надати інформацію щодо вжитих і запланованих заходів державного фінансового контролю, під час яких здійснювалося (планується здійснювати) дослідження викладених обставин укладення договорів між Регіональною філією "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "Інвіт Груп", а також щодо вжитих і запланованих заходів щодо визнання недійсним, зокрема, договору № ОД/Ш18-1277-НЮ від 22.12.2018, як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" і застосування наслідків недійсності договорів.
Листом від 25.15.2023 № 9636-23 Південний офісу Держаудитслужби повідомив Київську окружну прокуратуру міста Одеси про те, що наразі у органів Держаудитслужби відсутня пряма норма на здійснення повноважень задля звернення до суду безпосередньо з позовами про розірвання/визнання недійсними договорів (у тому числі укладених за результатами процедур закупівель).
21.02.2024 Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулася до Південного офісу Держаудитслужби з запитом № 1388ВИХ-24, відповідно до якого просила надати інформацію чи були предметом перевірки державного фінансового аудиту (відповідно до п. 4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на III квартал 2023 року) укладання договорів між Регіональною філією "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "Інвіт Груп".
Також 21.02.2024 року Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з запитом № 1389ВИХ-24, відповідно до якого просила надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів, що її підтверджують, а саме повідомити про сплату ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" штрафів, додавши копії підтверджуючих документів. У разі несплати суб'єктами господарювання штрафів в добровільному порядку повідомити номер справи про його стягнення в судовому порядку, стан розгляду та виконання в примусовому порядку.
Так, 14.03.2024 р. Південний офіс Держаудитслужби повідомив листом № 151531-17/1229-2024 Київську окружну прокуратуру міста Одеси, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Отже, питання щодо наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій з боку посадових осіб учасників не належить до компетенції органів Держаудитслужби.
У подальшому, 07.03.2025 Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у листі № 65-02/670 надало інформацію Київській окружній прокуратурі міста Одеси стосовного того, що на даний час в порядку контролю до відповідачів застосовується такий законодавчо встановлений засіб забезпечення виконання рішення органу Антимонопольного комітету України, як нарахування пені за кожний день прострочення сплати штрафу. У разі несплати штрафу відповідачами на виконання рішення 65/63-р/к та непогашена пені за увесь період прострочення сплати штрафу, але не більше розміру накладеного штрафу відділення звернеться до господарського суду для стягнення цих коштів у примусовому порядку.
Відтак, недобросовісна та антиконкурентна поведінка ТОВ "Інвіт Груп" під час проведення процедури закупівлі послуг та договір, укладений між АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Інвіт Груп" за результатами тендеру, результат якого спотворений антиконкурентними узгодженими діями його учасників, а також не звернення Південним офісом Держаудитслужби до суду із відповідним позовом про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів у розмірі 476010,00 грн. стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом по даній справі.
З огляду на зазначене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі та дотримання ним вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру?.
Щодо суті позовних вимог господарський суд зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 07.11.2018 Регіональною філією "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" в електронній системі закупівель опублікувало оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі товару з очікуваною вартістю предмета закупівлі 400000,00 грн. по ДК 021:2015:45310000-3 - електромонтажні роботи "Роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SKAD" (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2018-11-07-002989-с).
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подали два суб'єкта господарювання: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс".
Тендерна пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" становила 396675,00 грн, а ТОВ "Гранфінресурс" - 400000,00 грн. Упродовж аукціону розмір пропозицій учасників не змінювався.
Оскільки найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" електронна система закупівель розкрила її першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.
Так, відповідно до протоколу розгляду тендерних пропозицій № 905 від 03.12.2018 за предметом закупівлі - ДК 021:2015:45310000-3 - електромонтажні роботи "Роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SKAD" прийнято рішення про намір укласти договір з учасником-переможцем торгів - ТОВ "Інвіт Груп" на суму 396675,00 грн. без ПДВ (476010,00 грн. з ПДВ) в порядку та терміни, встановлені Законом України "Про публічні закупівлі".
Так, 22.12.2018 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" укладено договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ, відповідно до п.п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SKAD" і здати результати замовнику. Виконавець повинен виконати роботи за рахунок власних сил та засобів без залучення субпідрядних організацій.
Пунктом 2.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ визначено, що загальна вартість робіт складає 476010,00 грн. (чотириста сімдесят шість тисяч десять грн. 00 коп.), в т.ч. ПДВ 79 335,00 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста тридцять п'ять грн. 00 коп.), що визначається на підставі кошторисної документації (додаток № 1).
Розрахунки за виконані роботи здійснюються у безготівковій формі (п. 3.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ).
Відповідно до п. 3.2 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником протягом 30 календарних днів з дати виконання робіт, але не раніше дати реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування з операцій по виконанню робіт, які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених чинним законодавством порядком та строки. У разі реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН з порушенням граничних строків їх реєстрації, встановлених чинним законодавством, оплата їх здійснюється протягом 10 банківських днів після реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Згідно з п. 3.5 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ передбачені цим договором права та обов'язки замовника підрозділ Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця". Реквізити: Номер підрозділу - 205, адреса: 73026, м. Херсон, вул. Привокзальна, 9, р/р НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк" м. Херсон, МФО 328845.
За умовами п. 4.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ якість виконаних робіт за цим договором повинна відповідати встановленим нормам та стандартам відповідного виду робіт.
Відповідно до п. 6.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ термін виконання робіт до 31.12.2018 р.
Роботи виконуються на території замовника (п. 6.2 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ).
Пунктом 7.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ визначено, що замовник погоджує з виконавцем дату початку виконання робіт і надсилає виконавцю письмове повідомлення не пізніше 10 (десяти) робочих днів до початку призначеної дати.
У п. 7.3 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ передбачено, що після виконання робіт виконавець надає акти здачі-приймання робіт уповноваженим представникам замовника від виробничих підрозділів служби сигналізації та зв'язку (ШЧ).
Положеннями п. 7.4 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ погоджено, що представники замовника на протязі 5 календарних днів, з дня отримання актів здачі-приймання виконаних робіт, зобов'язані підписати їх та направити виконавцю.
За приписами підп. 8.1.1 п. 8.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ визначено, що виконавець зобов'язується забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором.
Згідно з підп. 8.1.2 п. 8.2 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ виконавець зобов'язується своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи.
Відповідно до п. 12.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ строк дії цього договору встановлюється сторонами з моменту його підписання до 31.12.2018 року, а в частині виконання обов'язків щодо розрахунків по договору - до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується строк реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього договору.
Пунктом 14.1 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ визначено, що всі зміни, доповнення до цього договору, крім випадків, передбачених цим договором, вносяться сторонами шляхом підписання додаткових угод, які є його невід'ємною частиною та мають юридичну силу, якщо вони підписані уповноваженими представниками сторін.
Положеннями п. 15.2 договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ сторони погодили, що у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються нормами чинного законодавства.
Додатком № 1 до договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018 визначено, що договірна ціна на технічне переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SCAD" виробничого підрозділу Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку регіональна філія "Одеська залізниця", що здійснюється в 2018 році становить 476010,00 грн.
Відтак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем-2 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" було надано послуги відповідачу-1 - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року від 28.12.2018 року.
При цьому відповідно до довідки від 28.12.2018 р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2018 року складає 476010,00 грн.
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" виставлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" рахунок на оплату № 3 від 26.12.2018 р. на суму 476010,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 - АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" за виконанні роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ "SCAD" сплатив грошові кошти у загальному розмірі 476010,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1787499 від 26.04.2019 р. на суму 238005,00 грн. та № 1900934 від 07.06.2019 р. на суму 238005,00 грн.
Натомість, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 65/63-р/к від 24.10.2023 по справі № 49-02/2021.
Так, із матеріалів справи вбачається, що 24.10.2023 Адміністративна колегія Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням № 63/63-р/к від 24.12.2023 р. у справі № 49-02/2021 (пункт 22) постановила визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранфінресур" вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: ДК 021:2015:45310000-3 - Електромонтажні роботи (UA-2018-11-07-002989-с), проведених Регіональною філією "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця".
За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 22 резолютивної частини цього рішення, на ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" накладено штраф у розмірі 60000,00 грн. кожному.
Такі висновки Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України мотивовані характерними спільними особливостями оформлення та подання ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" тендерних пропозицій, а саме:
- використання ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" однієї ІР-адреси під час завантаження тендерних пропозицій для участі у торгах;
- використання ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" однієї ІР-адреси під час звітування до контролюючих органів податкової служби України;
- використання ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" одних ІР-адреси під час входу до електронних поштових скриньок;
- використання ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" однієї ІР-адреси під час входу до електронних кабінетів для здійснення операцій по банківським рахункам;
- узгодження цінових пропозицій;
- спільні реєстраційні дані електронних поштових скриньок та використання одного номеру телефону;
- наявність взаємозв'язку між ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс";
- схожість оформлення документів ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс";
- синхронність дій ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" під час участі у торгах;
- неподання ТОВ "Гранфінресурс" банківської гарантії;
- синхронність оплати за участь у торгах.
Враховуючи зазначене, Адміністративна колегія Південного міжобласного територіального відділення АМКУ дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ТОВ "Інвіт Груп" та ТОВ "Гранфінресурс" усунули змагальність між собою, а отже спотворили підсумки проведених торгів Регіональною філією "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця", порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.
Рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення АМКУ № 65/63-р/к від 24.10.2023 у справі № 49-02/2021 не скасовано та залишається чинним.
При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів сплати ТОВ "Інвіт Груп" штрафу, накладеного рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення АМКУ, у розмірі 60000,00 грн.
Відтак, предметом спору у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018, укладеного між ТОВ "Інвіт Груп" та АТ "Українська залізниця", як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця" грошові кошти у розмірі 476010,00 грн., а з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця", одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 476010,00 грн. стягнути в дохід держави.
Натомість Акціонерне товариство "Українська залізниця" у відзиві на позовну заяву стверджує, що лише сам факт вчинення вказаними учасниками порушення торгів у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлених рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналогічна за змістом норма містилася у ч. 1 ст. 208 ГК України (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст. 228 була доповнена ч. 3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі № 802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі № 2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21, від 13.11.2024 у справі № 911/934/23).
Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч. 3 ст. 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
У ч. 3 ст. 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Водночас, вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах: "Isaia and Others v. Italy" (від 25.09.2025, заяви № 36551/22, № 36926/22 та № 37907/22); "Garofalo and Others v. Italy" (від 21.01.2025, заява № 47269/18 та три інші); "Imeri v. Croatia" (від 24.06.2021, заява № 77668/14); "Kurban v. Turkey" (від 24.11.2020, заява № 75414/10); "Balsamo v. San Marino" (від 08.10.2019, заяви № 20319/17, 21414/17); "Gogitidze and Others v. Georgia" (від 12.05.2015, заява № 36862/05); "Varvara v. Italy" (від 29.10.2013, заява № 17475/09); "Arcuri and Others v. Italy" (від 05.07.2001, заява № 52024/99); "Air Canada v. the United Kingdom" (від 05.05.1995, заява № 18465/91); "AGOSI v. United Kingdom" (від 24.10.1986, заява № 9118/80).
Справа "Isaia and Others v. Italy" (рішення від 25.09.2025, заяви № 36551/22, № 36926/22 та № 37907/22) та прецедентні рішення у подібних справах, на які посилається ЄСПЛ, стосуються італійського законодавства про запобіжні заходи (зокрема, антимафіозного кодексу), які дозволяють конфіскацію майна осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, до або без винесення обвинувального вироку. Заявники оскаржували судові рішення про конфіскацію їхнього майна, яке було вилучено на підставі підозр у його незаконному походженні та недостатній відповідності законним доходам. Ключовою особливістю італійського законодавства є те, що конфіскація може ґрунтуватися не на доведеній вині у вчиненні злочину, а на визнанні особи "соціально небезпечною" або "підозрюваною у належності до мафіозних структур" задовго до застосування заходів. ЄСПЛ вказав, що критерії для визнання особи "соціально небезпечною" (що є підставою для конфіскації) були чіткими, конкретними та передбачуваними у національному законодавстві. У попередніх справах, пов'язаних з Італією, ЄСПЛ встановив порушення через занадто розмиті та широкі визначення "соціальної небезпеки", які дозволяли надто широке тлумачення національними судами.
У п. 72 рішення "Isaia and Others v. Italy" ЄСПЛ вказав, що, оцінюючи, чи були заходи конфіскації сумісними із гарантіями, закріпленими у ст.1 Першого протоколу, Суд, перш за все, оцінив характер основних правопорушень, зокрема їх тяжкість, та питання, чи можна вважати, що вони призвели до отримання незаконних доходів ("Todorov and others v. Bulgaria", п. 200, та, особливо, справа "Yordanov and others v. Bulgaria", п. 115, яка стосується конфіскації без винесення обвинувального вироку, подібної до тієї, що розглядається в даній справі). Суд висловив серйозну стурбованість щодо внутрішнього законодавства, яке передбачало, що процедури застосування подібних заходів могли бути ініційовані не тільки у зв'язку з особливо тяжкими злочинами, такими як злочини, пов'язані з організованою злочинністю, наркоторгівлею, корупцією в державній службі або відмиванням грошей, або іншими злочинами, які, як можна припустити, завжди приносять дохід, але й у зв'язку з низкою інших злочинів, а також деякими адміністративними правопорушеннями (див., зокрема, "Yordanov and others v. Bulgaria", п. 115, і "Todorov and others v. Bulgaria", п.2 00).
У справі "Imeri v. Croatia" (рішення від 24.06.2021, заява № 77668/14) ЄСПЛ зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене (п. 71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (п. 84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (п. 88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (п. 91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (п. 92), і дійшов висновку, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п. 94). Суд наголосив, що конфіскаційні заходи повинні бути пропорційними та враховувати індивідуальну поведінку особи, ступінь її вини і можливість застосування менш обтяжливого заходу.
У справі "Gogitidze and Others v. Georgia" (рішення від 12.05.2015, заява № 36862/05) досліджувалася конфіскація майна, походження якого не було обґрунтовано, в рамках антикорупційного законодавства. ЄСПЛ підтвердив правомірність конфіскації без кримінального вироку. Визнав допустимим перекладання тягаря доведення на власника майна, якщо держава надала обґрунтовані підстави підозрювати незаконне походження. ЄСПЛ вважав, що вжита міра відповідала загальним інтересам, оскільки мала на меті забезпечити, щоб використання зазначеного майна не давало заявникам переваги на шкоду суспільству (п. 103).
Що стосується конкретно заходу "превентивної конфіскації", передбаченого італійським законодавством, Суд вже встановив, що він мав на меті забезпечити, щоб злочин не окупався, та запобігти несправедливому збагаченню, позбавивши відповідну особу та третіх осіб, які не мають дійсних прав на конфісковане майно, прибутку від злочинної діяльності, і, відповідно, мала, по суті, відновний, а не каральний характер (справа "Garofalo and Others v. Italy" (рішення від 21.01.2025, заява № 47269/18 та 3 інші), п. 134).
У справі "Arcuri and Others v. Italy" (рішення від 05.07.2001, заява № 52024/99) ЄСПЛ наголосив, що конфіскація може бути пропорційною лише тоді, коли вилучається майно, яке є безпосереднім результатом незаконної діяльності, або використовувалося для такої діяльності. Це положення прямо корелює з обов'язком держави довести, що саме правочин, а не загальна поведінка сторін у сфері конкуренції, був укладений з метою, що "завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".
Справа "Balsamo v. San Marino" (рішення від 08.10.2019, заяви № 20319/17, 21414/17) стосувалася конфіскації грошей, виявлених у заявника, щодо яких було встановлено зв'язок із шахрайською схемою відмивання коштів. Конфіскація була застосована в рамках адміністративного/цивільного провадження, незважаючи на те, що кримінальна справа була припинена. ЄСПЛ підкреслив, що конфіскація може застосовуватися і за відсутності обвинувального вироку, який підтверджує вину, визнав, що конфіскація була пропорційною та правомірною. Суд наголосив, що оскільки метою конфіскації було вилучення вигоди, отриманої від злочинної діяльності (тобто превентивна мета, а не каральна), вона може бути застосована незалежно від доведення кримінальної вини особи. Суд врахував, що заявник не зміг надати переконливих доказів законності походження коштів.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.
Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява № 9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Обєднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст. 1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.
У справі "Air Canada v. The United Kingdom" (рішення від 05.05.1995, заява № 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало "індивідуальний і надмірний тягар" на добросовісного власника, порушує ст. 1 Першого протоколу.
Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява № 75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст. 1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
Так, враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, господарський суд вважає, що застосування у справі, яка розглядається, конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, суперечить принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з наступного.
У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання послуг з технічного обслуговування ліфтів комунального підприємства) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК.
Проте, прокурор не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала послуги неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п. 100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
Господарський суд зазначає, що, враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції.
Крім того, господарський суд звертає увагу на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст. 228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч. 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 вказав:
"82. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).
83. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
84. Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
86. Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.
87. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.
88. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.
89. Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.
90. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.
91. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.
92. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.
93. При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
94. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
95. Колегія суддів mutatis mutandis враховує висновки Конституційного Суду України (КСУ), зроблені у Рішенні від 01.11.2023 у справі № 9-р(II)/2023 за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 2 частини другої статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів) (далі - Закон № 2735).
96. У цьому Рішенні (пункти 4.8, 4.9 мотивувальної частини) КСУ звернув увагу на те, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднане з наданням законом уповноваженому суб'єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до правопорушника, щоб уможливити додержання принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути забезпечені, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми. Оспорюваний припис Закону № 2735, що визначає безальтернативну санкцію, яка до того ж має ознаки абсолютно визначеної, не надає суб'єкту накладання адміністративного стягнення можливості врахувати те, що гіпотезою пункту 2 частини другої статті 44 Закону № 2735 охоплено велику кількість виявів об'єктивної та суб'єктивної сторін цього правопорушення. Таке не забезпечує домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності порушника з урахуванням усіх значущих обставин справи.
97. Водночас колегія суддів не робить висновків про відповідність чи невідповідність Конституції України частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, оскільки для вирішення спору у справі, що переглядається, це не є потрібним, бо з огляду на невідповідність цих положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначені положення не підлягають застосуванню незалежно від того, чи відповідають вони Конституції України, чи ні. З цих же міркувань колегія суддів не аналізує правовідносини сторін та не встановлює їх характер, оскільки такий аналіз також не впливає на вирішення справи, що переглядається, по суті".
Разом з тим, господарський суд враховує постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 року у справі № 922/3456/23, в якій об'єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, таким чином:
"При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції".
Водночас ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у справі, що розглядається - добросовісної сторони правочину Акціонерного товариства "Українська залізниця").
Так, господарський суд зазначає, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
Так, у справі № 916/1848/24 прокурор просить стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної, а саме: з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв'язку "Херсонська дистанція сигналізації та зв'язку" Регіональної філії "Одеська залізниця" одержані ним за рішенням суду 476010,00 грн. стягнути в дохід держави.
Відтак, господарський суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги прокурора про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси не відповідають вимогам чинного законодавства та не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.
У зв'язку з тим, що рішення відбулося не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок прокурора.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 року у справі № 916/1848/24, а саме: зняти арешт з грошових коштів, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" (вул. Космонавтів, 36, прим. 805Б, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 39870071), які знаходяться на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіт Груп" в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 476010,00 грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 12 травня 2026 р.
Суддя В.С. Петров