вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"07" травня 2026 р. Cправа № 902/275/26
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ М'ЯСНИЙ ХУТІР" (вул. Галицького Данила, буд. 14, м. Луцьк, Волинська область, 43016)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця(з), 21009)
про стягнення 66 130,17 грн
за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В.,
представників сторін:
позивача Бачинський С.В. за довіреністю (в режимі відеоконференцзв'язку);
відповідача не з'явився.
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 06.03.2026 (вх. № 304/26 від 09.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ М'ЯСНИЙ ХУТІР" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" про стягнення 66 130,17 грн, з яких: 62 065,82 грн - основний борг; 3 383,10 грн - пеня; 351,04 грн - інфляційні втрати; 333,21 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 21/25 від 15.08.2025 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/275/26 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 09.04.2026, про що 12.03.2026 постановив відповідну ухвалу.
За результатами судового засідання 09.04.2026 судом відкладено розгляд справи по суті на 07.05.2026, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача в режимі відеоконференції.
Відповідач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 09.04.2026, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронного кабінету відповідача - 10.04.2026.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 07.05.2026 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
15.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ М'ЯСНИЙ ХУТІР" (позивач, за Договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (відповідач, за Договором - Покупець) укладено Договір поставки № 21/25, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується протягом строку дії цього Договору здійснювати поставку продовольчих та/або непродовольчих товарів (надалі - "Товар"), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений Товар відповідно до умов цього Договору.
Згідно із п. 1.2 Договору найменування, асортимент, кількість і ціна поставленого за цим Договором Товару у кожній конкретній партії визначаються у відповідних накладних. Накладні є невід'ємними частинами цього Договору.
Умовами п. 2.1 Договору передбачено, що Товар, зазначений у Специфікації, поставляється Постачальником окремими партіями в асортименті, кількості, за ціною та в строки, відповідно до замовлень Покупця (надалі - "Замовлення").
Пунктом 3.1 Договору визначено, що поставка Товару здійснюється окремими партіями силами та за рахунок Постачальника на адреси торгових точок Покупця, зазначених у відповідних Замовленнях.
Приймання Товару за кількістю, асортиментом та комплектністю проводиться Покупцем в момент отримання Товару. Кількість та асортимент Товару, зазначений в товаросупровідних документах на кожну партію Товару, повинен відповідати кількості та асортименту, зазначеному у Замовленні Покупця (п. 3.5 Договору).
Відповідно до положень пункту 3.6 Договору при поставці кожної партії Товару Постачальник, одночасно з Товаром, зобов'язаний надати Покупцю наступні товаросупровідні документи: видаткова накладна; товарно-транспортна накладна. Товаросупровідні документи повинні бути оформлені в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
У пункті 5.1 Договору передбачено, що ціни на Товар встановлюються в гривнях та визначаються на підставі Специфікації, яка підписується Сторонами та є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно із п. 5.2 Договору загальна вартість цього Договору складається із сум поставок партій Товару, які були прийняті Покупцем за накладними, що були поставлені протягом строку дії цього Договору.
У пунктах 5.6 та 5.7 Договору сторони погодили, що оплата Товару здійснюється Покупцем протягом 30 (тридцять) календарних днів з моменту прийняття Товару та підписання Покупцем накладної на відповідну партію Товару. Оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.
Умовами пункту 6.2 Договору передбачено, що у разі прострочення оплати поставленого Товару, Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками (у разі наявності) та діє до "31" грудня 2026 року. У випадку, якщо жодна із Сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення дії Договору не повідомила іншу Сторону про відмову від Договору, Договір вважається продовженим кожного разу на той самий строк та на тих же умовах (п. 8.1 Договору).
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою постачальника, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 21/25 від 15.08.2025 позивачем у період з 30.10.2025 по 03.01.2026 здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 72 809,91 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.
Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Матеріали справи не містять доказів наявності претензій щодо якості чи кількості поставленого товару, у зв'язку з чим товар вважається прийнятим відповідачем без зауважень, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором у повному обсязі.
Як зазначає позивач, відповідно до умов Договору у період з 11.02.2026 по 12.02.2026 відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 8 597,64 грн. Після здійснення зазначених повернень сума заборгованості відповідача перед позивачем становила 64 212,27 грн.
Згідно із обопільно підписаним сторонами актом звірки розрахунків за період з 01.02.2026 по 15.02.2026, станом на 15.02.2026 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ М'ЯСНИЙ ХУТІР" становить 64 212,27 грн.
У подальшому відповідачем здійснено повернення позивачу частини товару на загальну суму 2 146,45 грн, що підтверджується накладними на повернення № 428887 від 19.02.2026, № 428895 від 19.02.2026 та № 10-9 від 19.02.2026.
Таким чином, з урахуванням зазначеного повернення, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 62 065,82 грн.
Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем не здійснено, позивач просить стягнути вказану суму заборгованості у примусовому порядку.
Крім основного боргу, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування пені - 3 383,10 грн, інфляційних втрат - 351,04 грн та 3% річних - 333,21 грн відповідно до умов Договору та положень чинного законодавства.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 21/25 від 15.08.2025.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу
Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 62 065,82 грн.
В силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 5.6 Договору оплата Товару здійснюється Покупцем протягом 30 (тридцять) календарних днів з моменту прийняття Товару та підписання Покупцем накладної на відповідну партію Товару.
Отже, прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати вартості отриманого товару виникає після спливу 30 календарних днів з моменту його прийняття, що підтверджується датою підписання відповідної видаткової накладної, та узгоджується з приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 62 065,82 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Водночас суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 3 383,10 грн, інфляційні втрати - 351,04 грн та 3% річних - 333,21 грн.
Розглядаючи заявлені позивачем вимоги про стягнення 351,04 грн інфляційних втрат та 333,21 3% річних, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Здійснивши перевірку та перерахунок сум інфляційних втрат і трьох відсотків річних із використанням сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", суд дійшов висновку, що розрахунок, наданий позивачем, є арифметично правильним, відповідає розрахунку суду та не виходить за його межі.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 351,04 грн та трьох відсотків річних у розмірі 333,21 грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 3 383,10 грн пені, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У пункті 6.2 Договору передбачено, що у разі прострочення оплати поставленого Товару, Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.
Здійснивши перевірку та перерахунок суми пені з використанням сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", суд дійшов висновку, що розрахунок, поданий позивачем, є арифметично правильним та узгоджується з розрахунком суду.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3 383,10 грн є обґрунтованими, належним чином підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а відтак суд вважає за можливе їх задовольнити з наведених вище мотивів.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 662,40 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця(з), 21009; код ЄДРПОУ 44250761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ М'ЯСНИЙ ХУТІР" (вул. Галицького Данила, буд. 14, м. Луцьк, Волинська область, 43016; код ЄДРПОУ 45585214) 62 065 грн 82 коп - основного боргу; 3 383 грн 10 коп - пені; 351 грн 04 коп - інфляційних втрат; 333 грн 21 коп - 3% річних та 2 662 грн 40 коп - витрат зі сплати судового збору.
Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 12 травня 2026 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи