вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2026 р. Справа№ 910/13060/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаратова Ю.А.
суддів: Скрипки І.М.
Бестаченко О.Л.
При секретарі судового засідання Кафлановій А.С.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 30.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Метробуд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026
у справі № 910/13060/25 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРТІС";
до Приватного акціонерного товариства "Метробуд";
про стягнення 1 643 015,03 грн
Історія справи. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАРТІС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Метробуд" з вимогою про стягнення 1 643 015,03 грн, з яких: 1 528 991,25 грн - основна заборгованість, 102 577,14 грн - пеня, 926,82 грн - 3 % річних та 1 519,82 грн - інфляційних втрат за Договором № 124/23-08-24 від 23 серпня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
25.11.2025 та 19.01.2026 позивач подав заяви про зменшення розміру позовних вимог, якими остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь 1 228 991,25 грн. боргу, 102 577,14 грн. пені, 9 926,82 грн. 3 % річних, 1 519,82 грн. інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Метробуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРТІС" 1 228 991,25 грн боргу, 102 577,14 грн пені, 9 926,82 грн 3 % річних, 1 519,82 грн інфляційних втрат, 20 145,23 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- на виконання умов вказаного договору позивачем на підставі видаткових накладних № 37583 від 15.07.2025, № 38812 від 21.07.2025, копії яких наявні в матеріалах справи, та які підписані сторонами, поставлено товар відповідачу на загальну суму 2 254 904,95 грн. (1 104 662,35 грн. за накладною № 37583 та 1 150 242,60 за накладною № 38812);
- за відсутності доказів повної оплати та з огляду на те, що строк оплати є таким, що настав, вимоги про стягнення 1 228 991,25 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню;
- здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем 9 926,82 грн - 3 % річних, 1 519,82 грн - інфляційних втрат, суд задовольнив вказані вимоги в межах поданого розрахунку, оскільки вказані розрахунки є вірними;
- здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем 102 577,14 грн - пені, суд задовольнив вказані вимоги, оскільки вказані розрахунки є вірними;
- заперечення відповідача з приводу одночасного нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені є безпідставними, відхилені судом оскільки суперечать вимогам чинного законодавства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Метробуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. У поданій апеляційній скарзі скаржник просить:
- рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910/13060/25 змінити в частині стягнення: пені у розмірі 102 577,14 грн; 3 % річних у розмірі 9 926,82 грн; інфляційних втрат у розмірі 1 519,82 грн; судового збору у розмірі 20 145,23 грн та ухвалити нове рішення в цій частині, яким: зменшити розмір пені, застосувавши частину третю статті 551 ЦК України, з урахуванням добросовісної поведінки Відповідача, відсутності доказів збитків Позивача та обставин воєнного стану.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у зменшенні розміру неустойки (пені), незважаючи на наявність сукупності підстав, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, а саме: добросовісної поведінки боржника, об'єктивних причин прострочення, невідповідності розміру неустойки реальним збиткам, відсутності доказів збитків;
- сукупний розмір штрафних санкцій є надмірним та невідповідним принципу справедливості, пропорційності та верховенства права;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки аргументам відповідача щодо правомірності одностороннього зарахування позивачем передоплати;
- суд першої інстанції не надав оцінки суттєвій невідповідності суми рахунку фактури та фактично поставленого товару;
- суд першої інстанції не оцінив суперечність між договірними умовами переходу права власності та умовами поставки DDP, а також недоліки доказування факту доставки;
- суд не врахував добросовісну поведінку відповідача при вирішенні питання розподілу судових витрат та не сприяв примиренню сторін.
Позиція позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАРТІС») щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАРТІС», погоджуючись з мотивами оскаржуваного рішення суду, просило останнє залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач, серед іншого, зазначав, що:
- апелянтом не було доведено розмір збитків позивача; не доведено, що пеня є явно неспівмірною з наслідками порушення;
- посилання апелянта на складне фінансове становище, спричинене умовами воєнного стану та специфікацією будівельної галузі, не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності або її зменшення;
- посилання апелянта на співвідношення розміру пені із сумами інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим та ґрунтується на неправильному розумінні правової природи цих нарахувань;
- доводи апелянта про надмірність сукупного розміру нарахувань є безпідставними та зводяться до довільного тлумачення принципів справедливості та пропорційності;
- доводи апелянта про неправомірність зарахування позивачем передоплати є безпідставними та спростовуються змістом укладеного між сторонами договору;
- різниця між сумою рахунку-фактури та фактично поставленим товаром не свідчить про порушення чи невизначеність зобов'язань, а є звичайною господарською практикою виконання договорів поставки (з урахуванням часткових поставок, зміни обсягів замовлення тощо);
- підписання видаткових накладних у сукупності з товарно-транспортними накладними є належним доказом виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки товару, у тому числі на умовах DDP.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга (Приватного акціонерного товариства «МЕТРОБУД») від 20.02.2026 № 01-01/18 зареєстрована судом 23.02.2026 за вх. № 09.1.04.1/1075/26.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Шаратова Ю.А., суддів: Скрипки І.М., Бестаченко О.Л., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13060/25.
Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Метробуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/13060/25.
12.03.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/13060/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метробуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910/13060/25 - залишено без руху.
Встановлено Приватному акціонерному товариству «Метробуд» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 305,60 грн у встановленому порядку.
Попереджено Приватне акціонерне товариство «Метробуд», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
24.03.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Метробуд» про усунення недоліків разом із платіжною інструкцією від 23.03.2026 № 519 про сплату судового збору в розмірі 305,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Метробуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910/13060/25.
Призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метробуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910/13060/25.
Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 30.04.2026 о 10:40 в приміщенні Північного апеляційного господарського суду (м. Київ, вул. Шолуденка, 1а, зал судових засідань № 6).
Апелянт не забезпечив явку свого повноважного представника до судового засідання, про місце, дату та час повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документа від 31.03.2026.
У судовому засіданні представник позивача надала усні пояснення.
Представник позивача просила оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
23.08.2024 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено Договір №124/23-08-24, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.
Згідно п. 2.1 Договору кількість, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що передається за цим Договором, зазначається у Рахунках-фактурах Постачальника, які мають силу Специфікації, та видаються Постачальником на підставі замовлень Покупця складених у будь-якій зручній для нього формі (письмовим повідомленням, через засоби електронної пошти, телефонного зв'язку тощо) або і в інших додатках до цього Договору та визначаються у видаткових накладних.
Відповідно до п. 4.1.1 Договору при передачі Товару Постачальник передає Покупцеві по одному примірнику товаросупроводжувальних документів на кожну партію Товару: - рахунок-фактура, - видаткова накладна або акт прийому-передачі, - сертифікат якості за вимогою Покупця (копія). Сторони, підписуючи цей Договір, погодили, що факт отримання Покупцем товару по видатковій накладній підтверджує передачу вказаних в цьому пункті договору оригіналів документів, в тому числі наявність у Покупця відповідного Рахунку-фактури, і не потребує подальшого доведення Передачі Постачальником Покупцю факту передачі цих документів.
Відповідно до умов у п. 3.5 Договору оплата Товару проводиться на умовах передплати та на умовах відстрочення платежу в такому порядку: 3.5.1 Передплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у цьому Договорі або у Рахунках-фактурах в розмірі 100% вартості Товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати Рахунку-фактури; 3.5.2 При відвантаженні Товару Постачальником Покупцю без отримання попередньої оплати Покупець здійснює оплату отриманого Товару та доставку на умовах відстрочення платежу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару.
Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач на підставі видаткових накладних № 37583 від 15.07.2025, № 38812 від 21.07.2025, копії яких наявні в матеріалах справи, та які підписані сторонами, поставлено товар відповідачу на загальну суму 2 254 904,95 грн (1 104 662,35 грн за накладною № 37583 та 1 150 242,60 за накладною № 38812). Відповідач оплатив одержаний товар у розмірі 1 228 991,25 грн.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що за відсутності доказів повної оплати та з огляду на те, що строк оплати є таким, що настав, вимоги про стягнення 1 228 991,25 грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також за прострочення виконання грошового зобов'язання судом першої інстанції стягнуто з відповідача 102 577,14 грн пені за періоди з 28.07.2025 по 17.10.2025.
Окрім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання судом першої інстанції стягнуто з відповідача 9 926,82 грн 3 % річних та 1 519,82 грн інфляційних втрат за періоди з 28.07.2025 по 17.10.2025.
Джерела права. Позиція суду апеляційної інстанції.
Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частин першої, другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 21.10.2019 у справі № 910/1005/19.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо безпідставності відмови судом першої інстанції у зменшенні розміру неустойки пені, з огляду на наступне.
Слід зазначити, що у даному випадку, суд першої інстанції не відмовляв відповідачу у зменшенні суми штрафних санкцій, адже відповідачем не подавалося відповідної заяви (клопотання).
Оцінюючи доводи апелянта щодо можливості зменшення штрафних санкцій колегія суддів вказує на наступне.
Щодо добросовісної поведінки боржника.
У пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України встановлено норму-принцип "справедливість, добросовісність та розумність".
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується ще на римській максимі - ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.
Можна виділити такі критерії добросовісної поведінки:
- очікувана поведінка: поведінка сторони має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин в порівнянних обставинах;
- врахування прав та законних інтересів іншої сторони правовідносин: поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб;
- законна мета: поведінка сторони має бути законною, не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі;
- сприяння іншій стороні цивільного обороту: учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі отримання необхідної інформації.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням умов договору щодо своєчасної оплати товару не може бути визнано добросовісною поведінкою відповідача.
Посилання апелянта на часткові оплати, визнання боргу та переговори про мирову угоду не є підставами для зменшення неустойки, оскільки, відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України, сам факт прострочення вже є порушенням, часткова оплата після прострочення не усуває відповідальності, а виконання зобов'язання із запізненням не є добросовісною поведінкою в розумінні норм пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України.
Щодо об'єктивних причин прострочення.
Посилання апелянта на складне фінансове становище, спричинене умовами воєнного стану та специфікою будівельної галузі, не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності або її зменшення.
Зазначені обставини не мають індивідуального характеру, не підтверджують неможливість виконання саме спірного грошового зобов'язання та не звільняють боржника від відповідальності за його порушення.
Окрім того, укладаючи Договір від 23.08.2024 № 124/23-08-24 вже після введення воєнного стану, апелянт як учасник господарських відносин міг самостійно оцінити свої фінансові можливості, ризики здійснення діяльності та наслідки невиконання грошових зобов'язань.
Невиконання або неналежне виконання зобов'язань третіми особами не може впливати на обсяг та характер обов'язків апелянта перед позивачем.
Окремо слід зазначити, що сторони у даних правовідносинах перебували в однаковому правовому та економічному середовищі, однак саме апелянт допустив порушення договірних зобов'язань.
Щодо співвідношення розміру пені із сумами інфляційних втрат та 3 % річних.
Колегія суддів не приймає довід апелянта щодо перевищення розміру пені сумам інфляційних втрат та 3 % річних, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Інфляційні втрати та 3% річних мають компенсаційний характер, спрямовані на відшкодування втрат кредитора від знецінення коштів та користування ними боржником.
Отже, 3% річних та інфляційні не мають характеру штрафних санкцій.
Натомість пеня є самостійним видом відповідальності, передбаченим договором, виконує стимулюючу та забезпечувальну функцію, нараховується за сам факт порушення строків виконання зобов'язання.
Отже, 3 % річних, інфляційні та пеня мають різну правову природу та не можуть бути порівняні.
Крім того, сам по собі розмір інфляційних втрат не може свідчити про відсутність негативних наслідків для кредитора, адже прострочення виконання грошового зобов'язання позбавляє Позивача можливості своєчасно використовувати належні йому кошти у господарській діяльності.
Відтак, співвідношення між цими показниками саме по собі не може свідчити про надмірність або несправедливість пені. Крім того, визначений сторонами розмір пені є передбачуваним наслідком порушення зобов'язання, прямо залежить від тривалості прострочення та не виходить за межі звичайної ділової практики.
Щодо відсутності доказів збитків.
Колегія суддів зазначає, що сама лише відсутність у матеріалах справи доказів понесення збитків позивачем не може бути підставою для зменшення суми пені. Необхідним є також наявність інших критеріїв (обставин), а саме: чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У свою чергу, пеня встановлена сторонами як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, нараховується незалежно від доведення конкретного розміру збитків та покликана компенсувати ризики несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів враховує правову позицію викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, згідно якої у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і будуть джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що сукупний розмір штрафних санкцій є надмірним та невідповідним принципу справедливості, пропорційності та верховенства права, оскільки апелянтом не доведено, що стягнення 102 577,14 грн пені буде для нього непомірним тягарем і будуть наслідком отримання невиправдних додаткових прибутків для ТОВ «ВАРТІС».
Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки аргументам відповідача щодо правомірності одностороннього зарахування позивачем передоплати, з огляду на наступне.
Обставина здійснення попередньої оплати, її зарахування не входить до предмету доказування під час вирішення питання про зменшення розміру пені на підставі норм статті 551 Цивільного кодексу України. Окрім того, зарахування попередньої оплати фактично зменшило базу для нарахування штрафних санкцій.
Також колегія суддів відхиляє довід апелянта, про те, що суд першої інстанції не надав оцінки суттєвій невідповідності суми рахунку-фактури та фактично поставленого товару, з огляду на те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару (роботи, послуги) не є первинним документом, а тільки носить інформативний характер. А відповідач міг самостійно визначити розмір вартості товару, що підлягає сплаті на підставі первинних документів.
Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що суд першої інстанції не оцінив суперечність між договірними умовами переходу права власності та умовами поставки DDP, а також недоліки доказування факту доставки. Оскільки підписання відповідачем видаткових накладних без зауважень у сукупності з товарно-транспортними накладними є належним доказом виконання Позивачем своїх зобов'язань щодо поставки товару, у тому числі на умовах DDP.
Висновки суду апеляційної інстанції
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, з огляду на все наведене вище, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910//13060/25 відповідає нормам процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. А тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 276, 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Метробуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910/13060/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910/13060/25 - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.05.2026.
Головуючий суддя Ю.А. Шаратов
Судді І.М. Скрипка
О.Л. Бестаченко