ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3400/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29,
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Одеської області
від 17 листопада 2025 року (повний текст складено 27.11.2025)
у справі № 916/3400/24
за позовом: Головного управління Національної поліції в Херсонській області
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 149 528,00 грн, -
суддя суду першої інстанції: Желєзна С.П.
місце винесення рішення: м. Одеса, просп. Шевченка 29, Господарський суд Одеської області
У серпні 2024 Головне управління Національної поліції в Херсонській області (позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 149 528,00 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.11.2022 на автодорозі Т-2207 (Берислав - Велика Олександрівка - Високопілля), поблизу с. Давидів Брід Бериславського району Херсонської області, унаслідок ДТП за участю військового автомобіля під керуванням ОСОБА_1 було пошкоджено автомобіль позивача. Адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП не складався через відсутність бланків у працівників поліції, оскільки м. Берислав і район були деокуповані лише 11.11.2022.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 13.11.2024 судом було задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про призначення судової експертизи, призначено судову комплексну експертизу (транспортно-товарознавчу експертизу та транспортно-трасологічну експертизу), проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, витрати на проведення експертизи покладено на Військову частину НОМЕР_1 , провадження у справі зупинено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.11.2024 у справі №916/3400/24 про призначення судової комплексної експертизи. Поновлено провадження у справі №916/3400/24. Призначено підготовче засідання до розгляду.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3400/24 (суддя Желєзна С.П.) позов задоволений. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 / АДРЕСА_1 на користь Головного управління Національної поліції в Херсонській області завдану шкоду у розмірі 149 528,00 грн /сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот двадцять вісім грн 00 коп./, судовий збір у розмірі 2422,40 грн /дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.
Висновок суду першої інстанції мотивований тим, що з наявних в матеріалах справи доказів підтверджено, що особі, якій належить військовий автомобіль «УРАЛ 4320» є Військова частина НОМЕР_1 , а саме військовослужбовець - ОСОБА_1 , якій здійснював керування вказаним транспортним засобом в момент ДТП. Таким чином, порушення правил дорожнього руху військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 є наслідком застосуванням дисциплінарної відповідальності. Також судом зазначено, що відсутність постанови суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати завдані відповідачу збитки.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 08.12.2025 Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить:
- Скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.08.2025;
- Призначити судову комплексу експертизу;
- Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3400/25, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Головного управління Національної поліції в Херсонській області до Військової частини НОМЕР_1 відмовити.
Доводи та вимоги скаржника ґрунтуються на тому, що місцевим господарським судом порушені норми матеріального та процесуального права та неналежно досліджені всі докази у справі.
Апелянт в апеляційній скарзі посилається на наступні обставини:
- матеріали справи не містять належних допустимих та достовірних доказів розміру завданої шкоди, а саме суд визнав встановленим розмір збитків на підставі рахунку приватного підприємства;
- судом було безпідставно відмовлено у проведенні судової експертизи, через її несплату та не враховано, що Військова частина є бюджетною установою;
- місцевим господарським судом не взято до уваги, що розмір шкоди складає 149 528,00, тоді як вартість автомобіля позивача - 68000 грн.
15.01.2026 від представника Головного управління Національної поліції в Херсонській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якої просив залишити судове рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі № 916/3400/24 без змін, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що наявними в матеріалах справи, а саме з пояснень ОСОБА_1 - який керував ТЗ та здійснив зіткнення з автомобілем Головного управління Національної поліції в Херсонській, підтверджується його вина у скоєнні ДТП. Також вина ОСОБА_1 підтверджується доповіддю начальника ВІБДР ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідкою про дорожньо-транспортну пригоду 12.11.2022 та фотоматеріалами з місця ДТП.
Також у відзиві зазначено, що розмір реальних збитків визначено під час діагностики ТЗ з прорахуванням вартості ремонтно-відновлювальних робіт від 30.12.2023, складеного ТОВ «Автопланета плюс».
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 08.12.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3400/24 було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів зазначеної справи до суду апеляційної інстанції.
18.12.2025 матеріали справи №916/3400/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Однак, у зв'язку з відпусткою судді зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем, Ярош А.І., розпорядженням керівника апарату суду від 23.12.2025 № 516 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/3400/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 для розгляду справи №916/3400/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 року у справі №916/3400/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 17 листопада 2025 року у справі №916/3400/24. Вирішено розглянути апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Савенкова проти України» від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо, у зв'язку з якими існують обмеження у робочому часі; приймаючи до уваги принцип незмінності складу суду та значну завантаженість колегії суддів апеляційної інстанції, перебування членів апеляційної колегії у відрядженнях, на лікарняних та у відпустках тощо; з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга у даній справі розглядається у "розумний строк", тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та справедливого та неупередженого вирішення судом спору.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено місцевим господарським судом, Управління поліції є належним власником транспортного засобу марки ВАЗ, моделі 211010, державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Станом на 01.08.2024 вказаний автомобіль перебуває на балансі позивача, що підтверджується довідкою відповідної дати, підписаною тимчасово виконуючим обов'язки начальника Управління поліції.
12 листопада 2022 року приблизно о 10 годині на ділянці 22 км + 55 м автомобільної дороги Т-2207 (смт Велика Олександрівка - м. Берислав Херсонської області) сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: військового автомобіля «УРАЛ-4320» (військовий номер НОМЕР_3 ), яким керував військовослужбовець за контрактом, солдат ОСОБА_1 , та службового автомобіля «ВАЗ-2110» (р/н НОМЕР_4 ), що належить Управлінню поліції і перебував під керуванням співробітника Бериславського районного відділу поліції ГУНП, майора поліції ОСОБА_2 .
Факт вказаної дорожньо-транспортної пригоди, а також її обставини підтверджуються матеріалами, зібраними ІНФОРМАЦІЯ_2 , які були надані Управлінню поліції на підставі відповідного запиту, про що свідчить лист від 05.07.2024.
Відповідно до довідки №492 про ДТП за участю військовослужбовця на військовому транспорті, складеної оперативним черговим ІНФОРМАЦІЯ_3 , попередньою причиною та передумовою виникнення ДТП є порушення водієм військового автомобіля «УРАЛ-4320» вимог Правил дорожнього руху України.
Згідно з іншою довідкою, складеною начальником відділення ВІБДР зазначеного підрозділу Військової служби правопорядку, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди постраждалих осіб не було. Водночас службовий автомобіль позивача «ВАЗ-2110» зазнав суттєвих механічних пошкоджень, а саме: деформовано задні ліві двері, ліве крило та кришку багажника, пошкоджено задній бампер, ліву задню фару, ліве заднє скло та заднє вітрове скло. Військовий автомобіль «УРАЛ-4320» пошкоджень не зазнав. Після пригоди обидва транспортні засоби були повернуті відповідно до військової частини та підрозділу Національної поліції.
При цьому за фактом ДТП відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися, а адміністративні матеріали працівниками Національної поліції не складалися. Разом з тим, у матеріалах, зібраних Військовою службою правопорядку, наявні фотоматеріали з місця пригоди, які відображають як пошкодження автомобіля «ВАЗ-2110», так і сліди гальмування військового транспортного засобу.
Додатково у довідці від 22.11.2022, складеній інспектором сектору реагування патрульної поліції Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області та погодженій керівництвом, зазначено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України. Також вказано, що в його діях вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 124 та 255 КУпАП. З водієм було проведено профілактичну бесіду, а для належної фіксації події та подальшої перевірки було викликано представників Військової служби правопорядку.
З метою підтвердження обставин пошкодження транспортного засобу позивачем до суду подано також інші докази, зокрема: рапорт інспектора від 12.11.2022 про реєстрацію повідомлення про ДТП, письмові пояснення водія службового автомобіля та ОСОБА_1 , схему місця дорожньо-транспортної пригоди, копії посвідчення водія та військового квитка ОСОБА_1 .
Відповідно до розрахунку вартості ремонтно-відновлювальних робіт, складеного 30.12.2023 ТОВ «Автопланета Плюс», вартість відновлення автомобіля «ВАЗ-2110» становить 149 528,00 грн.
Листом №650 від 14.02.2024 Військова частина НОМЕР_1 повідомила Управління поліції, що солдат ОСОБА_1 з 01.03.2023, на підставі наказу командира №60, переведений до Військової частини НОМЕР_5 для подальшого проходження служби.
З метою досудового врегулювання спору, Управління поліції 11.06.2024 звернулося до Військової частини НОМЕР_1 з листом №1813/04/15-2024 щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля, у розмірі 149 528,00 грн.
Водночас листом №7669/37/01-2024 від 16.08.2024 Бериславський районний відділ поліції ГУНП в Херсонській області повідомив, що адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП за фактом зазначеної ДТП не складався у зв'язку з відсутністю бланків у працівників поліції, що було зумовлено тим, що АДРЕСА_2 були деокуповані лише 11.11.2022, а підрозділи поліції відновили свою діяльність 12.11.2022 в умовах проведення стабілізаційних заходів.
Разом з тим, листом №3218 від 24.07.2024 Військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні вимоги про відшкодування шкоди, посилаючись на відсутність належних доказів вини ОСОБА_1 , зокрема протоколу огляду місця події, адміністративного протоколу чи судового рішення, а також на відсутність, на їх думку, належного підтвердження права власності позивача на автомобіль і належним чином оформленого розрахунку вартості ремонту. У зв'язку з цим відповідач вважає вимоги позивача безпідставними.
Таким чином, зазначені обставини і стали підставою для звернення Головного управління Національної поліції в Херсонській області до суду з відповідним позовом про стягнення з Військова частина НОМЕР_1 збитків, внаслідок ДТП.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Щодо вимог апелянта про скасування ухвали суду першої інстанції від 25.08.2025 у справі №916/3400/24, призначення судової експертизи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до положень ст. 55, ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону. Тобто, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції.
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Порядок та строки апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції регулюється розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 255 Господарського процесуального кодексу України, окремо від рішення суду не допускається (ч. 2 ст. 255 цього Кодексу).
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що не має значення, були ці ухвали протокольними чи викладені у вигляді окремого рішення суду (ухвали).
Вищезазначена норма ч. 3 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України означає, що доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при винесенні ухвали включаються в текст апеляційної скарги, а сама ухвала не зазначається в апеляційній скарзі окремо (як оскаржуване рішення), щодо неї скаржник не формулює окремих вимог (зокрема, не просить її скасувати), за її оскарження не сплачується судовий збір, а строк на її оскарження збігається зі строком на оскарження рішення суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 10.07.2023 у справі №910/13020/22, від 14.06.2024 у справі №204/9551/18).
Оскаржуваною ухвалою господарського суду Одеської області від 25.08.2025 у справі № 916/3400/24 було, зокрема, скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.11.2024 у справі №916/3400/24 про призначення судової комплексної експертизи.
Однак, як зазначалось вище, у будь-якому випадку ухвала про скасування ухвали про призначення судової експертизи не може оскаржуватися окремо від рішення суду.
Таким чином, апеляційна колегія виходить з того, що суд має розглянути доводи апелянта щодо незаконності ухвали, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції, саме як один з доводів апеляційної скарги на рішення, ухваленого по суті спору.
Відповідно, апеляційні вимоги щодо скасування ухвали суду першої інстанції від 25.08.2025 у справі №916/3400/24 про скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 13.11.2024 про призначення судової комплексної експертизи у справі №916/3400/24 задоволенню не підлягають.
Разом з тим, виходячи з обставин не проведення судової експертизи в суді першої інстанції, а саме: не сплатою відповідачем вартості експертного дослідження та не надання ним до суду витребуваних ухвалою від 24.01.2025 документів, необхідних для проведення судової експертизи, що є порушенням вимог ст.105, ч.3 ст.125 Господарсько-процесуального кодексу України, судова колегія не вбачає підстав для визнання незаконним та безпідставним висновку суду першої інстанції про скасування ухвали від 13.11.2024 про призначення судової комплексної експертизи у справі №916/3400/24, а також призначення судової експертизи на стадії апеляційного перегляду даної справи, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд призначає експертизу у справі за наявності сукупності таких умов: якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо, а також якщо сторонами не надано належних висновків експертів із цих самих питань або надані висновки викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
Разом із тим, призначення судової експертизи є процесуальним правом суду, а не його безумовним обов'язком, і здійснюється виключно у разі дійсної необхідності у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин справи.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.11.2024 було призначено судову комплексну експертизу, при цьому обов'язок щодо попередньої оплати вартості експертного дослідження покладено саме на відповідача - Військова частина НОМЕР_1 .
Однак відповідачем упродовж тривалого часу не було виконано вимог суду щодо внесення попередньої оплати за проведення експертизи, що унеможливило її проведення. Крім того, відповідачем не надано й документів, витребуваних ухвалою суду від 24.01.2025, необхідних для проведення експертного дослідження.
Посилання апелянта на статус бюджетної установи та необхідність укладення окремого договору для здійснення оплати експертизи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не підтверджуються положеннями процесуального законодавства та не звільняють сторону від виконання процесуальних обов'язків, покладених судом.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що з боку відповідача жодним чином не обґрунтовано в суді першої інстанції причини не надання експертам необхідних для проведення відповідної експертизи документів.
Аналогічно, колегія суддів враховує, що під час апеляційного перегляду справи апелянтом не наведено належних, достатніх та переконливих доводів на підтвердження об'єктивної неможливості подання до суду першої інстанції доказів, необхідних для проведення судової експертизи, а також не надано жодних належних доказів вчинення дій, спрямованих на виконання вимог ухвали суду щодо оплати вартості експертного дослідження.
Водночас, апелянтом не надано доказів готовності оплатити експертне дослідження у разі призначення такого на стадії апеляційного перегляду справи №916/3400/24.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається.
Фактичне невиконання відповідачем вимог ухвали суду про оплату експертного дослідження та ненадання необхідних матеріалів для його проведення свідчить про відсутність належного сприяння суду у встановленні обставин справи та не може бути підставою для безпідставного затягування розгляду спору.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань господарського судочинства є своєчасний розгляд справи упродовж розумного строку.
За таких обставин суд першої інстанції, врахувавши неможливість проведення експертизи з причин, що залежали виключно від відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали про призначення експертизи, поновлення провадження у справі та продовження її розгляду по суті.
При цьому апеляційний господарський суд зазначає, що саме по собі незадоволення сторони результатом розгляду справи або незгода із процесуальними рішеннями суду не свідчить про незаконність відповідної ухвали.
Щодо суті спору.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18).
При цьому, перелік способів захисту, зазначений в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним, отже, суду надано право захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №5013/458/11).
Як свідчать матеріали справи, враховуючи обґрунтування заявлених Військової частини НОМЕР_1 вимог, викладених в апеляційній скарзі, норми чинного законодавства України, апеляційна колегія зазначає наступне.
Звертаючись до Господарського суду Одеської області з позовом у даній справі, позивач - Головне управління Національної поліції в Херсонській області - посилався на те, що саме Військова частина НОМЕР_1 є особою, відповідальною за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.11.2022 на автомобільній дорозі Т-2207 поблизу с. Давидів Брід Бериславського району Херсонської області, за участю військового автомобіля «УРАЛ-4320» та службового автомобіля позивача «ВАЗ-2110».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована, а докази здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України будь-яких виплат на відшкодування заподіяної шкоди в матеріалах справи відсутні. З огляду на наведене позивач вважав, що саме Військова частина НОМЕР_1 як володілець джерела підвищеної небезпеки зобов'язана відшкодувати шкоду у повному обсязі.
Разом із тим, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, перевіривши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про передчасність та необґрунтованість висновків місцевого господарського суду щодо доведеності складу цивільного правопорушення та наявності підстав для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування заявленої суми збитків.
Так, з матеріалів справи вбачається, що адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди не складався. Як зазначено у листі Бериславського районного відділу поліції ГУНП в Херсонській області, це було зумовлено відсутністю бланків адміністративних матеріалів у працівників поліції, оскільки м. Берислав та Бериславський район були деокуповані лише 11.11.2022, а підрозділи поліції відновили свою діяльність 12.11.2022 в умовах проведення стабілізаційних заходів.
Колегія суддів враховує об'єктивні обставини, пов'язані із введенням воєнного стану та деокупацією території Херсонської області, однак зазначені обставини самі по собі не звільняють позивача від обов'язку доведення належними та допустимими доказами усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема вини особи, причинного зв'язку між її діями та заподіяною шкодою, а також реального розміру збитків.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні процесуальні документи, складені уповноваженими органами безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди, які б у встановленому законом порядку фіксували:
- механізм дорожньо-транспортної пригоди;
- місце зіткнення транспортних засобів;
- порушення конкретних пунктів Правил дорожнього руху;
- причинний зв'язок між діями водія військового автомобіля та пошкодженням транспортного засобу позивача.
Надані позивачем довідки, рапорти, службові листи та пояснення не можуть вважатися беззаперечними доказами вини саме водія військового автомобіля, оскільки такі документи складені в односторонньому порядку та не містять належної процесуальної оцінки події компетентним органом чи судом.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відсутність постанови у справі про адміністративне правопорушення хоча і не виключає можливості доведення вини іншими доказами, однак у даному випадку надана позивачем сукупність доказів не є достатньою, належною та беззаперечною для висновку про порушення водієм ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України саме в такому обсязі, який би перебував у прямому причинному зв'язку із заявленими збитками.
Окремо колегія суддів зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру заявленої до стягнення шкоди.
Так, в обґрунтування суми позову позивач послався виключно на розрахунок вартості ремонтно-відновлювальних робіт, складений ТОВ «Автопланета Плюс» 30.12.2023.
Однак зазначений документ не є висновком судового експерта у розумінні Закону України «Про судову експертизу», не містить відомостей щодо методики визначення вартості ремонту, ступеня фізичного зносу транспортного засобу, ринкової вартості автомобіля до ДТП та економічної доцільності його відновлення.
При цьому матеріали справи свідчать, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт, визначена позивачем у сумі 149 528,00 грн, суттєво перевищує вартість самого транспортного засобу «ВАЗ-2110», яка, за доводами апеляційної скарги, становить близько 68 000 грн. Вказані обставини місцевим господарським судом належним чином не перевірені, оцінка економічної доцільності проведення такого ремонту судом не надавалася.
Колегія суддів також враховує, що відповідач заявляв клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою встановлення реального розміру шкоди та визначення ринкової вартості транспортного засобу, однак відповідне клопотання фактично залишилось без належного процесуального вирішення по суті спору.
За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності беззаперечно підтверджували:
- наявність вини відповідача у спричиненні ДТП;
- доведений причинний зв'язок між діями військовослужбовця та пошкодженням автомобіля позивача;
- належним чином визначений та підтверджений розмір збитків.
Відтак висновки місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і наявним доказам.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Водночас для покладення на особу обов'язку з відшкодування шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини.
Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За приписами частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - винною особою.
Отже, у справах, пов'язаних із дорожньо-транспортними пригодами за участю двох транспортних засобів, обов'язковому встановленню підлягає саме вина конкретного учасника дорожнього руху у спричиненні шкоди.
Судова колегія враховує, що відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 124 КУпАП адміністративна відповідальність настає у разі порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів чи іншого майна.
При цьому апеляційним господарським судом встановлено, що за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.11.2022, відносно ОСОБА_1 адміністративні матеріали за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у встановленому законом порядку не оформлювалися, відповідний протокол не складався, а судове рішення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності у матеріалах справи відсутнє. Також відсутні відомості про внесення інформації щодо вказаної події до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Колегія суддів враховує, що сама по собі відсутність постанови у справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою для звільнення особи від цивільно-правової відповідальності та не виключає можливості встановлення вини на підставі інших доказів у справі. Разом із тим, відповідно до вимог статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається процесуальний обов'язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, шляхом подання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.
Однак надані позивачем документи у своїй сукупності не дають можливості суду достеменно встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди, ступінь вини кожного з її учасників, а також безпосередній причинний зв'язок між діями водія військового транспортного засобу та пошкодженням автомобіля позивача.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.
Частиною 1 статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.
Як зазначалось вище, наданий позивачем розрахунок вартості ремонтно-відновлювальних робіт ТОВ «Автопланета Плюс» не є висновком судового експерта у розумінні Закону України «Про судову експертизу» та не може вважатися належним і достатнім доказом реального розміру матеріальної шкоди.
Колегія суддів також враховує положення статті 1192 ЦК України, відповідно до якої розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим, судом першої інстанції не перевірено співмірність заявлених витрат на ремонт із ринковою вартістю транспортного засобу до ДТП, не встановлено економічну доцільність проведення такого ремонту та не досліджено питання можливого фізичного знищення транспортного засобу.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що відшкодування шкоди має бути спрямоване на компенсацію реальних збитків, а не на безпідставне покращення майнового стану потерпілої особи.
Отже, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами вини відповідача у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди, відсутність належного підтвердження причинного зв'язку між діями водія військового автомобіля та пошкодженням транспортного засобу позивача, а також недоведеність реального розміру збитків, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 , скасування рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/3400/24 та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову Головне управління Національної поліції в Херсонській області у повному обсязі.
Щодо розподілу судового збору за результатом апеляційного перегляду справи №916/3400/24..
З огляду на задоволення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача - Головне управління Національної поліції в Херсонській області.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3400/24- скасувати.
У задоволенні позовних вимог Головного управління Національної поліції в Херсонській області - відмовити.
Сягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь Військової частини НОМЕР_1 3634,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області на виконання даної постанови видати відповідні накази із зазначенням повних реквизитів.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.