ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2172/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - Пясецький Д.В.;
від Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" - Федорова В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 (повний текст складено 21.05.2025) суддя: Степанова Л.В.
у справі №916/2172/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ"
про стягнення 979 933 067,95 грн,
(суддя першої інстанції Степанова Л.В., дата та місце ухвалення рішення: 19.05.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Відповідача Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" про стягнення 979 933 067,95 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" посилалося на неналежне виконання Акціонерним товариством "ОДЕСАГАЗ" умов укладеного між сторонами типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" про стягнення 979 933 067,95 грн - відмовлено; судові витрати покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".
Суд першої інстанції зазначив, що Оператор ГРМ є самостійним та окремим суб'єктом правовідносин, що виникають при постачанні, транспортуванні, розподілі та споживанні природного газу. Такий суб'єкт не є кінцевим споживачем природного газу, не використовує природний газ з метою постачання його до споживачів, а, зокрема, здійснює його розподіл у відповідних обсягах від газотранспортної мережі постачальника природного газу до кінцевих споживачів, на підставі укладених зі споживачами договорів розподілу газу.
Місцевий господарський суд у своєму рішенні вказує, що автоматичне включення Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" в Реєстр споживачів постачальника останньої надії, як споживача природного газу, є помилковим та таким, що не відповідає правовим засадам функціонування ринку природного газу.
Крім того суд зазначив, неправомірність таких дій та помилковість віднесення Відповідача до споживачів постачальника «останньої надії» підтверджується умовами самого Типового договору, а саме пунктом 2.2., яким безпосередньо передбачено, що обов'язковою умовою для постачання природного газу Споживачу є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу або Оператором ГТС договору транспортування природного газу (для прямих споживачів).
При цьому суд вказав, що оскільки укладення АТ "ОДЕСАГАЗ", як споживача, з самим собою, як з оператором ГРМ, договору розподілу природного газу є взаємовиключним, як і відсутні підстави для укладення договору транспортування природного газу з Оператором ГТС, як то передбачено для прямих споживачів.
Таким чином Господарський суд Одеської області зазначив, що оскільки при здійсненні своєї господарської діяльності, як оператора ГРМ, Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" не використовує природний газ в якості сировини, тобто для виготовлення кінцевої продукції, не має ліцензій та відповідно не здійснює господарську діяльність з постачання (продажу) природного газу до споживачів, в тому числі побутових споживачів, та з урахуванням досліджених норм законодавства, що регулюють засади функціонування газового ринку України, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" не могло виступати у правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як споживач природного газу постачальника останньої надії за Типовим договором.
Також місцевий господарський суд зазначив, що при наявності заборгованості у Відповідача за період листопад-грудень 2021 року, Позивач, відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» не міг укласти договір на наступний період постачання природного газу.
Отже, враховуючи, що Відповідач не є самостійним споживачем природного газу та має заборгованість за попередній період, що виключає відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», укладення договору на наступний період, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Відповідача вартості природного газу за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.02.2022 по 28.02.2022.
Не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі № 916/2172/24 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт вважає рішення суду незаконним та ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
Посилаючись на ч.1 ст.12, абз.1 та 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», пункт 3 розділу VI Правил постачання природного газу (в редакції на момент дії спірних відносин), Апелянт зазначає, що Оператори ГРМ (в даному випадку Відповідач) можуть здійснювати споживання природного газу від постачальника «останньої надії» за певних умов, що спростовує висновки суду першої інстанції про неможливість постачання природного газу Відповідачу з боку Позивача, як постачальника «останньої надії».
Апелянт стверджує, що посилаючись на пункт 2.2. Типового договору, суд першої інстанції зазначив, що Відповідач не міг укласти договір розподілу з самим собою, проте не врахував тієї обставини, що Відповідач є прямим споживачем в розумінні законодавства.
Враховуючи ту обставину, що газорозподільна система Відповідача безпосередньо приєднана до газотранспортної системи Оператора ГТС, то Відповідач має укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор ГТС" договір транспортування природного газу, що також передбачено вищезазначеними нормами законодавства та пунктом 2.2 Типового договору.
Позивач також вказує, що Відповідач є споживачем в розумінні Закону України «Про ринок природного газу» та використовує природний газ для власний потреб, для покриття виробничо-технологічних втрат, а за відсутності підтвердженої номінації від будь-якого іншого постачальника Відповідача, останнього автоматично було включено до реєстру постачальника «останньої надії» (Позивача), відповідно до пункту 3 розділу VI Правил постачання природного газу.
Також Скаржник зазначає, що частина 2 статті 15 відповідного Закону встановлює загальне правило про неможливість укладення договору з постачальником «останньої надії» за наявності простроченої заборгованості, однак прямо передбачає винятки, зокрема щодо окремих категорій споживачів та спеціальних періодів правовідносин. З урахуванням змін, внесених законами №1850-IX від 02.11.2021 та №2479-IX від 29.07.2022, які застосовуються до правовідносин у період з 1 січня по 28 лютого 2022 року, наявність у Відповідача заборгованості перед Позивачем за попередні періоди не є перешкодою для укладення договору на спірний період постачання (січень-лютий 2022 року).
Додатково Апелянт вказує на наявну судову практику Верховного Суду, який виснував про можливість постачання природного газу постачальником «останньої надії» Операторам ГРМ (в тому числі Відповідачу), як споживачу в період січень-лютий 2022 року навіть за наявності простроченої заборгованості за минулі періоди поставки.
Враховуючи умови Типового договору, норми законодавства, якими врегульовано зобов'язальні правовідносини з поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальником «останньої надії», Позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню (статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 №329-VIII, Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2493, Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015).
На переконання Апелянта, під час ухвалення оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було порушено вимоги статей 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у відкритті апеляційного провадження, оскільки заявником було пропущено на один місяць процесуальний строк на подання апеляційної скарги і заявником не вказано жодної поважної причини для поновлення такого строку.
Постановою КГС ВС від 10.11.2025 означену ухвалу було скасовано та направлено справу №916/2172/24 до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.12.2025 для розгляду справи 916/2172/24 головуюча суддя Принцевська Н.М., судді - Діброва Г.І., Богацька Н.С.
За змістом абз. 2 ч. 10 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.
Враховуючи положення підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ "Перехідні положення" ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді, у зв'язку із перебуванням судді - учасника колегії суддів Богацької Н.С. з 12.12.2025 по 23.12.2025 відповідно до наказу в.о. голови суду від 03.12.2025 №340-в у відрядженні, розпорядженням керівника апарату суду №507 від 17.12.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2172/24.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 17.12.2025 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 прийнято справу №916/2172/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 до свого провадження колегією суддів у новому складі; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі №916/2172/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі №916/2172/24; призначено розгляд справи №916/2172/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 на: 09.02.2026 року о 14-00 год.; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 по справі №916/2172/24.
18.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшла заява про участь у всіх судових засіданнях у справі №916/2172/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
29.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У своєму відзиві АТ "ОДЕСАГАЗ" вважає, що доводи Позивача, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та непереконливими, оскільки ґрунтуються на довільному й суб'єктивному тлумаченні норм матеріального права та спростовуються наявними у справі доказами, у зв'язку з цим Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду попередньої інстанції та не доводять їх помилковості, відтак не можуть бути підставою для скасування такого рішення.
Відповідач стверджує, що сам Позивач не визнає законність дій оператора ГТС щодо включення операторів ГРМ до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та заперечує віднесення до себе відповідних обсягів природного газу, що підтверджується його позицією у господарській справі № 910/3971/22, предметом якої є стягнення заборгованості за негативні небаланси, що виникли внаслідок відбору природного газу споживачами, включеними до реєстру постачальника «останньої надії». У межах цієї справи Позивач вказує на відсутність обов'язку постачати природний газ операторам ГРМ для покриття обсягів фактичних та виробничо-технологічних витрат, а також наголошує на невідповідності обсягів газу, відображених у актах приймання-передачі, даним остаточних алокацій та неможливості достеменного встановлення таких обсягів на підставі наявних документів. Крім того, ініціювання судово-економічної експертизи та витребування інформації щодо обсягів використаного газу свідчить про спірність і невизначеність зазначених обставин.
Також Відповідач стверджує, що Позивачем не надано доказів наявності у власності природного газу, подачі обсягів природного газу до газотранспортної системи в точках входу, надання оператору ГТС номінацій, підтвердження номінацій оператором ГТС, транспортування природного газу в т.ч. без номінацій, витрат на його придбання. За таких обставин, Відповідач вважає, що факт постачання природного газу Позивачем є недоведеним.
Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" у своєму відзиві зазначає, що станом на 01.01.2022 та у спірний період Позивач не міг бути постачальником «останньої надії» для Відповідача, оскільки на зазначену дату у Відповідача перед Позивачем обліковувалася значна прострочена заборгованість у розмірі 618 684 448,67 грн, що прямо унеможливлює укладення відповідного договору відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» (у редакції Закону № 1850-IX від 02.11.2021), яким передбачено, що договір між постачальником «останньої надії» та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед цим постачальником.
Разом з тим, на переконання Відповідача, Позивач помилково посилається на висновки Верховного Суду зроблені у справі № 910/1007/22 та викладені у постанові від 07.08.2024, а саме: « 59. При цьому абз.2 п.1 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2479-IX встановлює, що зміни, які вносяться до абз.3 ч.2 ст.15 Закону "Про ринок природного газу", застосовуються виключно до правовідносин з 1 січня по 28 лютого 2022 року, тому що в даній справі предметом позову були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ" про зобов'язання останнього виключити з 01.01.2022 з реєстру споживачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальника "останньої надії", низку операторів ГРМ.
Відтак, Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" вважає, що доводи Скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, з огляду на що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 відкладено розгляд справи №916/2172/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 до 05.03.2026 року о 13-00 год.
05.03.2026 протокольною ухвалою у судовому засіданні оголошено перерву до 13.04.2026 о 12-30 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 повідомлено, про те, що у зв'язку з перебуванням судді учасник колегії суддів Діброва Г.І. з 13.04.2026 по 18.04.2026 у відрядженні та судді учасника колегії суддів Ярош А.І. з 17.04.2026 по 01.05.2026 у запланованій щорічній відпустці учасників справи, судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 по справі №916/2172/24 відбудеться: 04.05.2026 року о 15-00 год.
04.05.2026 у судове засідання, яке відбувалося в режимі відеоконференції, з'явилися представники Позивача та Відповідача, які підтримали вимоги та доводи, викладені ними письмово.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газова компанія "Нафтогаз Україна" здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 917-р від 22 липня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" за результатами державного визначено постачальником «останньої надії» строком на три роки як переможця конкурсу.
Постановою НКРЕКП № 3011 від 24.12.2019 прийнято рішення про видачу ліцензії з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" (далі ТОВ "Оператор ГТС України"), на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу.
Акціонерне Товариство "ОДЕСАГАЗ" здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу в межах території Одеси та Одеської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Оператора ГРМ, відповідно до постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 841 «Про видачу ліцензії на розподіл природного газу АТ "ОДЕСАГАЗ" та від 31.05.2019 № 920 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 841».
В матеріалах справи наявний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" від 06.01.2022 за №119/4.1- 244-2022, в якому було зазначено, що з 01 січня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", є постачальником газу для забезпечення потреб Вашої організації як постачальник «останньої надії» (далі, але не виключно ПОН). Підключення до ПОН було здійснено автоматично, шляхом приєднання до публічного договору, у зв'язку з відсутністю Ваших точок у Реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на умовах Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501 та з урахуванням положень Правил постачання природного газу.
Згідно з наявними в матеріалах справи документами, зазначений лист було направлено Відповідачу 06.01.2022.
11.02.2022 Позивачем було складено Рахунок на оплату природного газу № 6528 за розрахунковий період з 1 по 31 січня 2022 року на загальну суму 344 010 360,44 грн (з ПДВ). У зазначеному рахунку також вказано, що заборгованість станом на 01.01.2022 становить 618 684 448,67 грн. Згідно з наявними в матеріалах справи документами, цей рахунок було направлено Відповідачу 16.02.2022 та отримано ним 18.02.2022.
12.03.2022 Позивачем було складено рахунок на оплату природного газу № 10122 за розрахунковий період з 1 по 28 лютого 2022 року на загальну суму 300 476 584,51 грн (з ПДВ). У зазначеному рахунку також вказано, що заборгованість станом на 01.02.2022 становить 962 694 809,11 грн. Згідно з наявними в матеріалах справи документами, цей рахунок було направлено Відповідачу 30.03.2022 та отримано ним 05.04.2022.
19.05.2022 Позивач звернувся до Відповідача із Вимогою № 119/4.3 6308-2022 про сплату заборгованості за спожитий газ, в якій зазначав, що за умовами Типового договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" взяло на себе зобов'язання постачати АТ "ОДЕСАГАЗ", як Споживачу, природний газ, а останнє, як Споживач, взяло на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість природного газу відповідно до діючих цін. Товариство належним чином виконує свої зобов'язання, натомість поставлений природний газ на загальну суму: 1 263 171 393,62 грн станом на « 19» травня 2022р. зі сторони АТ "ОДЕСАГАЗ" залишився неоплаченим.
15.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося із адвокатським запитом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНИХ СИСТЕМ", в якому просило надати інформацію щодо фактичних обсягів споживання природного газу, зокрема АТ "ОДЕСАГАЗ" код ЕІС- код 56X250000000001K в період з 01.11.2021 по момент надання відповіді.
В матеріалах справи наявна відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНИХ СИСТЕМ" за листом №ТОВВИХ-22-12812 від 25.11.2022 на адвокатський запит Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" від 15.11.2022, у якому зазначено, що згідно з абзацом 4 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (далі Кодекс ГТС), кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один EIC-код. Ідентифікація споживачів в інформаційній платформі здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.
У якості додатку до відповіді було надано витяги з інформаційної платформи стосовно інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K в період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та в період з 01.02.2022 по 28.02.2022.
Із вказаних витягів вбачається, що споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K, у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 було закріплено за постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України ".
Остаточна алокація відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 встановлена в розмірі 8382556,98 м3.
Остаточна алокація відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 встановлена в розмірі 7233179,44 м3.
В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" за січень-лютий 2022 року по договору постачання ПОН на загальну суму 644 486 944,95 грн.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначає ст. 509 Цивільного кодексу України. Так, за ч. ч. 1-2 цієї статті зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України) та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Законодавець у ст. 525 Цивільного кодексу України закріпив норму, відповідної до якої одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України "Про ринок природного газу".
Відповідно до пункту 26 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
Пунктами 17, 19 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що оператор газорозподільної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників); оператор газотранспортної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі Типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Відповідно до пунктів 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГТС (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Кодекс є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.
У пункті 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС містяться такі визначення:
алокація - це обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників;
договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі Типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги);
номінація - попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу;
EIC-код - код енергетичної ідентифікації суб'єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу.
За п. п. 1, 2 гл. 3 роз. IV Кодексу ГТС для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення.
Суб'єкти ринку природного газу, які уклали (переуклали) з оператором газотранспортної системи договір транспортування, набувають права доступу до інформаційної платформи та статусу користувача платформи з моменту укладення (переукладення) договору.
Оператор газотранспортної системи присвоює кожному такому суб'єкту ринку природного газу код користувача платформи та створює на інформаційній платформі інтерфейс такого користувача відповідно до його статусу суб'єкта ринку природного газу (постачальник, оператор газорозподільної системи, оптовий продавець/покупець, оператор газосховищ тощо), про що має повідомити останнього. При цьому додатком до договору визначаються уповноважені особи суб'єкта ринку природного газу (користувача платформи), які будуть мати право доступу до інформаційної платформи від імені користувача платформи (зазначаються їхні адреси електронної пошти та контактні дані), для їх електронної реєстрації, що оформлюється у вигляді повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, наведеною в додатку 1 до цього Кодексу, до якого додаються у письмовій формі довіреності користувача платформи на кожну уповноважену особу.
Пунктами 1, 2 гл. 4 роз. IV Кодексу ГТС визначено, що інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: 1) перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; 2) інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; 3) інформацію про постачальника "останньої надії"; 4) інформацію про постачальників із спеціальними обов'язками; 5) інформацію про реєстри споживачів постачальників.
Відповідно п. 5 гл. 4 роз. IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем відповідно до вимог цього Кодексу та за формами оператора газотранспортної системи, погодженими з регулятором, повинні вносити до інформаційної платформи інформацію, зокрема: визначену пп. 1, 2, 5- 8, 12, 13, 14 п. 2 цієї глави, по всіх споживачах, підключених до газорозподільної системи; дані щодо операторів газорозподільних систем (за їх наявності), яким природний газ передається з газорозподільної системи, з визначенням місць підключення таких операторів; дані щодо газовидобувних підприємств (за їх наявності), промислові газопроводи яких безпосередньо підключені до газорозподільної системи.
Згідно з п. 2 гл. 5 роз. IV Кодексу ГТС встановлено, що реєстрація побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, або оператора газорозподільної системи здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта в таких випадках:
відсутність підтвердженої номінації та реномінації діючого постачальника побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником "останньої надії" відключення по об'єкту такого споживача. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за днем включення до реєстру споживачів постачальника "останньої надії";
відсутність за три дні до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, в Реєстрі іншого постачальника. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за кінцевим днем постачання попереднім постачальником. Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначається в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі.
Законодавець у ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" закріпив норму, відповідно до якої у разі, якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується регулятором.
Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Після закінчення цього строку постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов'язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником "останньої надії", відповідно до типового договору постачання постачальником "останньої надії".
Договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" від 29.07.2022 № 2479-IX (далі - Закон № 2479-IX) внесено зміни до абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу", доповнивши його словами "та оператор газорозподільної системи".
Колегія суддів зазначає, що постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 затверджено типовий договір.
Відповідно до п. 1.1. Типового договору цей типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Згідно з п. 3.3. Типового договору період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Положеннями пункту 11.1. Типового договору передбачено, що дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.
В пункті 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи визначено, що в разі, якщо за 5 днів до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником інформаційна платформа не фіксує такого споживача в Реєстрі іншого постачальника, у тому числі в Реєстрі постачальника із спеціальними обов'язками або постачальника "останньої надії", інформаційна платформа одночасно направляє оператору газорозподільної системи (оператору газотранспортної системи по прямих споживачах) інформаційне повідомлення про відсутність у споживача постачальника з певної дати за формою оператора газотранспортної системи, погодженою з Регулятором.
Оператор газорозподільної системи (оператор газотранспортної системи по прямих споживачах), отримавши таке повідомлення, зобов'язаний протягом 2 робочих днів проінформувати такого споживача про відсутність у нього постачальника з певної дати та можливі наслідки для нього і за необхідності розпочати заходи з припинення (обмеження) в установленому порядку газопостачання на об'єкти такого споживача.
Пунктом 5 розділу VI Правил постачання природного газу встановлено, що після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником "останньої надії", передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем.
Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником "останньої надії", до такого споживача повинні застосовуватися заходи з припинення розподілу / транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.
Судовою колегією встановлено, що листом від 06.01.2022 Позивач повідомив Відповідача про те, що з 01 січня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", є постачальником газу для забезпечення потреб Відповідача як постачальник «останньої надії» (далі, але не виключно ПОН). Підключення до ПОН було здійснено автоматично, шляхом приєднання до публічного договору, у зв'язку з відсутністю точок Відповідача у Реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що автоматичне включення Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" в Реєстр споживачів постачальника «останньої надії», як споживача природного газу, є помилковим та таким, що не відповідає правовим засадам функціонування ринку природного газу, оскільки Відповідач не міг виступати у правовідносинах з Позивачем, як споживач природного газу постачальника «останньої надії» за Типовим договором.
Судова колегія не погоджується із вказаним висновком та зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 глави 6 розділу ІІІ Кодексу ГРМ, з урахуванням специфіки переміщення природного газу газорозподільною системою, що пов'язана з умовною нормативною герметичністю газопроводів, з'єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, інших приладів та обладнання (тобто стан, за якого можливий витік газу, що не може бути зафіксований органолептичним методом) та витоками газу під час технічного огляду чи обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, устаткування, Оператор ГРМ укладає договір (договори) на закупівлю або постачання природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ для забезпечення фізичного балансування ГРМ та власної господарської діяльності.
Пунктом 3 глави 1 розділу IV ГТС, оператор газорозподільної системи зобов'язаний укласти договір (договори) на закупівлю або постачання природного газу для покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі та у відносинах з оператором газотранспортної системи діє як:
1) замовник послуг транспортування - у випадку укладення договору (договорів) закупівлі природного газу в оптового продавця;
2) споживач - у випадку укладення договору постачання природного газу з постачальником.
При використанні природного газу на власні потреби для власної господарської діяльності оператор газорозподільної системи є споживачем.
Згідно з абз. четвертим пункту 4 глави 6 розділу III Кодексу ГРМ Оператор ГРМ для забезпечення власної господарської діяльності (в тому числі для фізичного балансування ГРМ, власних виробничо-технічних потреб та для покриття фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ) закуповує природний газ у власника природного газу (в тому числі ГДП, ВБГ, оптового продавця, постачальника) або отримує послуги постачання природного газу на підставі договору постачання природного газу, укладеного з постачальником природного газу на загальних підставах та ринкових умовах.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Правил постачання природного газу (в редакції на момент дії спірних відносин), Постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачу (за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта) та оператору газорозподільної системи в таких випадках, в тому числі у разі відсутності підтвердженої номінації та реномінації постачальника споживача, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником «останньої надії» відключення по об'єкту такого споживача (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу, споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператору газорозподільної системи).
Пунктом 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС визначено, реєстрація побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, або оператора газорозподільної системи здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта в таких випадках, зокрема, відсутність підтвердженої номінації та реномінації діючого постачальника побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо- технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником «останньої надії» відключення по об'єкту такого споживача.
Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що Відповідач може бути споживачем в розумінні Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, та може використовувати природний газ для власних потреб, зокрема для покриття виробничо-технологічних втрат.
Разом з тим судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу VI Правил постачання природного газу та пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС реєстрація оператора газорозподільної системи в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» здійснюється автоматично на інформаційній платформі оператора ГТС за відсутності підтвердженої номінації (реномінації) діючого постачальника та за умови відсутності інформації про відключення або ініціювання відключення такого об'єкта.
Судова колегія зауважує, що Відповідач жодним чином не спростував, що у спірний період він не був включений до реєстру споживачів жодного з постачальників, не надав доказів складання актів приймання-передачі природного газу від інших постачальників, а тому спожиті об'єми природного газу автоматично включені оператором газотранспортної системи до портфеля постачальника "останньої надії".
Враховуючи відсутність у Відповідача іншого постачальника в Реєстрі на інформаційній платформі та, як наслідок, відсутність підтверджених номінацій/реномінацій обсягів природного газу для покриття виробничо-технологічних витрат, судова колегія доходить висновку, що Відповідача, відповідно до положень Кодексу ГТС та Правил постачання природного газу, було правомірно автоматично зареєстровано в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» щодо покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
З огляду на зазначене, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції щодо помилкового автоматичного включення Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» таким, що не відповідає положенням норм матеріального права. За наведених умов, доводи Позивача в його апеляційній скарзі в цій частині є обґрунтованими та слушними.
Наведене спростовує також висновок суду першої інстанції про неможливість використання Позивачем природного газу, окрім як його розподілу від газотранспортної мережі постачальника природного газу до кінцевих споживачів, оскільки, як було зазначено, Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" може використовувати його для власних потреб, зокрема для покриття виробничо-технологічних втрат.
Також суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що при наявності заборгованості у Відповідача за період листопад-грудень 2021 року, Позивач, відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» не міг укласти договір на наступний період постачання природного газу.
За змістом ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператор газорозподільної системи (з урахуванням змін, внесених Законом України № 2479-IX). Зміни до Закону України "Про ринок природного газу", які включили операторів газорозподільних систем до цього переліку, застосовуються виключно до правовідносин, які мали місце в період із 01.01.2022 по 28.02.2022 (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 917/1297/23).
Закон № 2479-IX включив операторів ГРМ до кола суб'єктів, з якими у період січень-лютий 2022 року договір постачання міг бути укладений навіть попри наявність простроченої заборгованості (абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" (постанова Верховного Суд від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22).
Верховний Суд у постанові від 20.05.2025 у справі № 910/6287/24, з урахуванням раніше викладених правових висновків Верховного Суду, зазначив, що заборона на укладення відповідного договору за наявності простроченої заборгованості споживача, передбачена частиною 2 статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», не застосовується до правовідносин у спірний період з 01.01.2022 по 28.02.2022.
Отже, враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що наявність у Відповідача заборгованості перед Позивачем за попередні періоди не є перешкодою для укладення Типового договору на спірні періоди поставки (січень-лютий 2022 року).
У зв'язку з цим апеляційний господарський суд вважає висновок суду першої інстанції в цій частині помилковим, оскільки він не відповідає нормам матеріального права та наведеним правовим висновкам Верховного Суду, тоді як доводи Позивача в цій частині є слушними та приймаються колегією суддів.
Як було зазначено, нормами Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі Типового договору.
Судова колегія зазначає, що у зв'язку із закріпленням АТ "ОДЕСАГАЗ" як споживача за Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальника «останньої надії», між ними 01.01.2022 було укладено Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Факт укладання Типового договору з 01.01.2022 (включення Відповідача до реєстру споживачів Позивача, як постачальника «останньої надії», та віднесення газу, спожитого Позивачем, до портфеля Відповідача) підтверджується листом оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001К.
Відповідно до наданої інформації вбачається, що у періоді з 01.01.2022 по 28.02.2022 Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" закріплено у реєстрі споживачів постачальників з ЕІС-кодом 56X250000000001К за постачальником Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" з ЕІС-кодом 56X930000008780В.
Умовами Типового договору передбачено, що Постачальник (ТОВ "ГК "Нафтогаз України") зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього обсягах, а Споживач (АТ "ОДЕСАГАЗ") - своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, визначені договором. Постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора транспортної системи як день початку постачання у Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Відповідно до п. 4.2. Типового договору, об'єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
На виконання умов Типового договору у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 Позивачем поставлено Відповідачу природний газ в обсягах:
· за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 8 382 556,98 м3;
· за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 7 233 179,44 м3.
Вказане підтверджується матеріалами справи, зокрема інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K у період з 01.01.2022 по 28.02.2022, зазначене також спростовує доводи Відповідача, щодо недоведеності факту постачання природного газу Позивачем.
Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи, у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Отже Позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1102.
Відповідно до п. 24 «Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 № 809, переможець конкурсу погоджується, що він як постачальник “останньої надії» буде здійснювати постачання природного газу за ціною, що з 1 жовтня 2021 р. визначається за такою формулою:
Ціна ПОН = [(SK VTP + SK Exit fee) Ч X-RateEUR Ч 10,6 + UA Entry fee Ч Daily booking coefficient Ч X-RateUSD + націнка] + податок на додану вартість,
Де SK VTP - середньоарифметичне значення між “Bid» та “Offer» для котирування Day-ahead згідно з даними, опублікованими у джерелі котирувань ICIS European Spot Gas Markets під заголовком “Slovakia Price Assessment» на дату, що передує дню визначення ціни ПОН у євро/МВт·г;
SK Exit fee - плата за вихід із газотранспортної системи Словаччини, розрахована за допомогою тарифного калькулятора, що розміщений за посиланням https://tis.eustream.sk/TisWeb/#/?nav=oa.calw&lng=EN&pcrw=true, з розрахунку на 10000 МВт·г денної потужності при бронюванні потужності на одну добу для кожного розрахункового місяця в точці “Budіnce», євро/МВт·г;
UA Entry fee - тариф на послуги транспортування природного газу для входу в газотранспортну систему України на міждержавному з'єднанні для точки входу “Budіnce» на рівні 4,45 долара США за 1000 куб. метрів на добу без урахування податку на додану вартість;
Daily booking coefficient - коефіцієнт, який застосовується до тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу в газотранспортну систему на міждержавних з'єднаннях на регуляторний період 2020-2024 років у разі замовлення потужності на добу наперед на рівні 1,45;
X-RateEUR - офіційний курс гривні до євро, актуальний на дату розрахунку ціни ПОН, опублікований на офіційному сайті Національного банку, гривень за 1 євро;
X-RateUSD - офіційний курс гривні до долара США, актуальний на дату розрахунку ціни ПОН, опублікований на офіційному сайті Національного банку, гривень за 1 долар США;
націнка - 20 відсотків Ч [(SK VTP + SK Exit fee) Ч X-RateEUR Ч 10,6 + UA Entry fee Ч Daily booking coefficient Ч X-RateUSD];
податок на додану вартість - 20 відсотків Ч [(SK VTP + SK Exit fee) Ч X-RateEUR Ч 10,6 + UA Entry fee Ч Daily booking coefficient Ч X-RateUSD + націнка].
Як уже зазначалося, умовами Типового договору передбачено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на його офіційному вебсайті, яка визначається відповідно до розділу VI Правил постачання природного газу та є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення; при цьому вартість природного газу, який Позивач постачав Відповідачу як постачальник «останньої надії», була належним чином оприлюднена на офіційному вебсайті Позивача в мережі Інтернет.
Таким чином, приєднавшись до умов Типового договору, Відповідач фактично погодився на зазначений порядок формування та застосування ціни на постачання природного газу, який оприлюднюється Постачальником на його офіційному вебсайті.
Виходячи з ціни на постачання природного газу, визначеної та оприлюдненої Постачальником на його офіційному вебсайті, Позивачем сформовано відповідні рахунки на оплату природного газу:
1) Рахунок на оплату природного газу № 6528 від 11.02.2022 за розрахунковий період з 1 по 31 січня 2022 року на загальну суму 344 010 360,44 грн (з ПДВ), який згідно наявних в матеріалах справи документах, було направлено Відповідачу 16.02.2022 та отримано ним 18.02.2022.
2) Рахунок на оплату природного газу № 10122 від 12.03.2022 за розрахунковий період з 1 по 28 лютого 2022 року на загальну суму 300 476 584,51 грн (з ПДВ), який згідно наявних в матеріалах справи документах, було направлено Відповідачу 30.03.2022 та отримано ним 05.04.2022.
Здійснивши перевірку зазначених рахунків та розрахунків у них, судова колегія встановила, що вони є арифметично правильними та відповідають чинним тарифам, водночас Відповідач, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не висловлював жодних зауважень щодо їх правильності та способу нарахування.
Відповідно до п. 4.3 Типового договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 Типового договору).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що у Відповідача виник обов'язок зі сплати за поставлений природний газ за січень 2022 року на суму 344 010 360,44 грн зі строком оплати до 28.02.2022 та за лютий 2022 року на суму 300 476 584,51 грн зі строком оплати до 31.03.2022.
Разом з тим колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про сплату Відповідачем заборгованості за поставлений Позивачем природний газ з період з 01.01.2022 по 28.02.2022.
За наведених обставин, у зв'язку з невиконанням Відповідачем обов'язку з оплати поставленого природного газу за спірний період, судова колегія дійшла висновку про наявність у Відповідача заборгованості перед Позивачем у загальному розмірі 644486944,95 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 37 947 906,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 177 601 063,47 грн за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати природного газу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 у справі № 905/600/18.
Норма статті 625 Цивільного кодексу України є імперативною, тобто застосовується незалежно від того, чи вказано її у договорі. Таким чином, кредитор має право вимагати стягнення інфляційних втрат навіть за відсутності відповідної умови в договорі.
Нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) .
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Даний висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зазначила про те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 у справі № 657/1024/16-ц зазначено, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Судова колегія, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за зобов'язаннями щодо оплати за газ, спожитий Відповідачем в січні 2022 року, за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та за зобов'язаннями щодо оплати за газ, спожитий в лютому 2022 року, за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, згідно з наданим Позивачем розрахунком, в загальному розмірі 177 601 063,47 грн - інфляційних втрат, 37 947 906,04 грн - 3% річних, вважає, що зазначені розрахунки є арифметично вірними та не спростовані Відповідачем.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 119 897 153,49 грн за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати природного газу колегія суддів зазначає наступне.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина перша статті 550 Цивільного кодексу України).
Вище вказано, що у п. 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Судова колегія, перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені на загальну суму 119 897 153,49 грн, вважає, що він є арифметично вірним та здійснений з урахуванням облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, що відповідає умовам п.4.5 Типового договору.
Разом з тим судова колегія зазначає, що відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначеної норми Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Разом з тим, такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).
Застосоване у ст. 551 Цивільного кодексу України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (пункт 8.22).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (пункт 8.23).
Водночас у пункті 8.24 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Висновки про те, що застосування таких заходів відповідальності як стягнення неустойки має на меті забезпечити компенсаційний, а не каральний характер, містяться також у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19 та від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, на які Скаржник посилається у касаційній скарзі.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
У пункті 7.42 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статей 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Крім того, судова колегія зазначає, що сума нарахованої Позивачем до стягнення пені (з урахуванням висновків суду щодо обґрунтованої розміру пені), разом з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, становить більш ніж 50% суми основного боргу. Поряд з цим, зменшення судом розміру неустойки свідчить про те, що зменшення розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.
Враховуючи наведене, колегія суддів, керуючись принципами справедливості, розумності та співмірності відповідальності порушенню зобов'язання, дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір пені є надмірним.
Таким чином, з урахуванням установлених обставин справи, принципів справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України), апеляційний господарський суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 90 %, визначивши до стягнення 11 989 715,35 грн із заявлених 119 897 153,49 грн.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" заборгованості за спожитий природний газ за договором постачання постачальником «останньої надії», а також пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим доводи Апелянта під час апеляційного перегляду справи знайшли своє підтвердження, а отже апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі №916/2172/24 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі №916/2172/24 підлягає скасування, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі №916/2172/24 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі №916/2172/24 - скасувати.
3. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства ОДЕСАГАЗ про стягнення 979 933 067,95 грн - задовольнити частково.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" (Україна, 65003, Одеська обл., місто Одеса, вул. ОДАРІЯ, будинок 1, код ЄДРПОУ: 03351208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452) заборгованість у загальній сумі 872 025 629,81 грн, у тому числі:
- основний борг у сумі 644 486 944,95 грн;
- пеня 11 989 715,35 грн;
- три проценти річних у сумі 37 947 906,04 грн;
- інфляційні втрати у сумі 177 601 063,47 грн.
5. В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" - відмовити.
6. Стягнути з Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" (Україна, 65003, Одеська обл., місто Одеса, вул. ОДАРІЯ, будинок 1, код ЄДРПОУ: 03351208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452) судові витрати, а саме 847 840,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
7. Стягнути з Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" (Україна, 65003, Одеська обл., місто Одеса, вул. ОДАРІЯ, будинок 1, код ЄДРПОУ: 03351208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452) судові витрати, а саме 1 271 760,00 грн сплаченого судового збору подання апеляційної скарги.
8. Стягнути з Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" (Україна, 65003, Одеська обл., місто Одеса, вул. ОДАРІЯ, будинок 1, код ЄДРПОУ: 03351208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452) судові витрати, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 у справі №916/2172/24.
9. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
10 Матеріали справи №916/2172/24 повернути до Господарському суду Одеської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.05.2026.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош