29 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3212/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від позивача: Бондар М.Л.;
від відповідача: Романець А.Б.,
розглянув апеляційну скаргу Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» б/н від 15.10.2025
на рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2025, суддя Король М.Р., м.Львів, повний текст рішення складено 29.09.2025
у справі № 914/3212/24
за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця»
до відповідача Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик»
про стягнення 1 897 234,25 грн.,
Короткий зміст позовних вимог позивача.
27.12.2024 акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» про стягнення 1 897 234,25 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022 про реструктуризацію заборгованості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованість в сумі 1 897 234,25 грн. та 28 458,51 грн. судового збору.
Рішення суду обґрунтоване тим, що між сторонами укладено договір №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022 про реструктуризацію заборгованості, відповідно до якого, боржник зобов'язався щомісяця сплачувати суму 79 051,42 грн. протягом 24 місяців, однак жодних платежів не здійснив. Суд встановив факт невиконання зобов'язань боржником та перевірив правильність нарахування суми заборгованості - 1 897 234,25 грн. З врахуванням того, що відповідач не надав доказів виконання чи спростування заборгованості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи.
16.10.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» б/н від 15.10.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2025 у справі № 914/3212/24, в якій останній просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема не врахував правові висновки, викладені у постанові Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 та ухвалі Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/3053/21.
Скаржник зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 він як орендар державного майна, що використовувалося для розміщення приватного закладу освіти, у період дії карантину був звільнений від сплати орендної плати.
У зв'язку з цим апелянт стверджує, що заборгованість, яка стала предметом договору №201-ФБМЕС-22/ю про реструктуризацію заборгованості від 30.12.2022, фактично була відсутня, що свідчить про відсутність предмета цього договору як його істотної умови.
З огляду на наведене апелянт вважає, що вказаний договір не породжує правових наслідків, а рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості є незаконним та підлягає скасуванню.
13.11.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2025 - без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025 справу №914/3212/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» б/н від 15.10.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2025 у справі № 914/3212/24 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» б/н від 15.10.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2025 у справі № 914/3212/24.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 розгляд справи №914/3212/24 призначено на 21.01.2026.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 розгляд справи відкладено на 04.03.2026.
У судове засідання 04.03.2026 представники сторін з'явилися.
Представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі №914/3212/24, яке було скеровано до Західного апеляційного господарського суду 03.11.2025. Відповідач просив зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі №914/2920/25, яка перебуває на розгляді Господарського суду Львівської області та предметом позовних вимог якої є визнання недійсним Договору про реструктуризацію заборгованості №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022.
Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення спірний договір був чинним та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Сам факт розгляду іншої справи не є підставою для зупинення провадження, оскільки рішення у справі №914/2920/25 станом на час розгляду спору не ухвалене та не набрало законної сили.
Крім того, позивач зазначив, що апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції виходячи з обставин, які існували на момент його ухвалення.
Заслухавши думку учасників справи щодо заявленого клопотання, апеляційний суд протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні, оскільки наведені відповідачем обставини не свідчать про об'єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №914/2920/25.
У судовому засіданні 04.03.2026 суд заслухав доводи і міркування сторін щодо поданої апеляційної скарги.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеним в ній, просив її задоволити.
Представник впозивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За згодою учасників справи в судовому засіданні оголошено перерву до 29.04.2026.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав
Предметом позову у цій справі є стягнення з Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» заборгованості у розмірі 1 897 234,25 грн за договором про реструктуризацію заборгованості № 201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022.
Як встановлено судами, укладенню зазначеного договору передував розгляд справи №914/3053/21 за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» про стягнення 1 992 336,38 грн заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 62 від 02.01.2003.
Так, у жовтні 2021 року АТ «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ВПНЗ «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» 1 713 425,14 грн основного боргу, 129 190,71 грн інфляційних втрат, 44 051,50 грн 3 % річних та 105 669,03 грн пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди за період з березня 2020 року по квітень 2021 року.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 у справі № 914/3053/21 позов задоволено частково та стягнуто з ВПНЗ «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» на користь АТ «Українська залізниця» 1 897 234,25 грн з яких: 1 713 425,14 грн заборгованості зі сплати орендних платежів, 129 190,71 грн інфляційних нарахувань, 44 051,50 грн 3 % річних та 10 566,90 грн пені.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 у справі № 914/3053/21 мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину», відповідно до якої орендарі закладів освіти звільняються від сплати орендної плати на період карантину, а таке звільнення застосовується автоматично та не потребує внесення змін до договору оренди.
У подальшому ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2022 у справі № 914/3053/21 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» закрито, з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки Верховний Суд уже раніше висловив правову позицію щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» у подібних правовідносинах, а суд апеляційної інстанції переглянув справу відповідно до таких висновків Верховного Суду.
Після закриття касаційного провадження, 30.12.2022 між АТ «Українська залізниця» (кредитор) та ВПНЗ «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» (боржник) укладено договір № 201-ФБМЕС-22/ю про реструктуризацію заборгованості, на підставі якого позивач у цій справі заявив вимоги про стягнення заборгованості у сумі 1 897 234,25 грн.
Відповідно до п. 1.1 договору, кредитор та боржник домовились про реструктуризацію кредиторської заборгованості з орендних платежів та нарахованих сум штрафних санкцій, а саме інфляційних нарахувань, 3% річних, пені за період з березня 2020 року по квітень 2021 року включно, що виникла у боржника перед кредитором за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 62 від 02.01.2003, шляхом розстрочення на 24 календарних місяці, без відстрочення її погашення.
Згідно з п.2.1 договору, сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до пункту 1.1 договору, становить 1 897 234,25 грн.
Реструктуризація заборгованості, вказаної у п.1.1, п.2.1 договору, надавалась за умови щомісячної сплати боргу в сумі 79 051,42 грн. протягом двох років. Боржник щомісячно, до 20 числа кожного місяця, зобов'язався перераховувати вказану суму на розрахунковий рахунок кредитора (п.2.2 договору).
Відповідачем (боржником), в порушення умов договору, не здійснено жодної оплати протягом дії договору.
Відповідно до п.7.1 договору, такий діє до 30.12.2025.
15.04.2024 позивачем направлено відповідачу претензію №183-ю від 15.04.2024 року щодо погашення заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Судами встановлено факт неналежного виконання відповідачем в повному обсязі зобов'язань щодо сплати боргу, згідно договору №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022 про реструктуризацію заборгованості, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 1 897 234,25 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок заборгованості є обґрунтованим та арифметично правильним, а матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022. Окрім того відповідач не спростував розмір наявної заборгованості.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність предмета договору реструктуризації, оскільки укладенням договору №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022 відповідач фактично визнав наявність заборгованості, її розмір та погодив порядок і строки її погашення. На момент укладення вказаного договору сторонам були відомі результати розгляду справи №914/3053/21, що прямо відображено у преамбулі договору. Незважаючи на це, відповідач добровільно підписав договір та прийняв на себе відповідні грошові зобов'язання.
При цьому матеріали справи не містять доказів визнання договору №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022 недійсним чи його розірвання у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» також не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, оскільки предметом розгляду у цій справі є виконання договору про реструктуризацію заборгованості, а не правомірність нарахування орендної плати у межах первісних орендних правовідносин.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погашення заборгованості, недійсності договору №201-ФБМЕС-22/ю від 30.12.2022 чи наявності інших обставин, які б звільняли його від виконання взятих на себе договірних зобов'язань.
Колегія суддів зазначає, що укладаючи договір про реструктуризацію заборгованості після завершення розгляду справи №914/3053/21, відповідач добровільно погодився із наявністю заборгованості, її розміром та порядком погашення, а тому зобов'язаний належним чином виконувати прийняті на себе зобов'язання.
Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Натомість заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області 17.09.2025 у справі №914/3212/24 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Рішення Господарського суду Львівської області 17.09.2025 у цій справі прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
апеляційну скаргу Вищого приватного навчального закладу «Львівський медичний фаховий коледж «Медик» б/н від 15.10.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області 17.09.2025 у справі №914/3212/24 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено та підписано 08.05.2026.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.