Справа № 588/445/26
Провадження № 2/588/342/26
12 травня 2026 року м. Тростянець
Тростянецький районний суд Сумської області у складі: головуючого судді Огієнка О.О., за участю: секретаря судових засідань Гаврилович Я.Д., представника позивачки Сумцова Є.С., представниці відповідача Панченко П.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Сумцова Євгена Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Представник позивачки адвокат Сумцов Є.С. у березні 2026 року звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із указаним позовом, який мотивував тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді чергового станційного поста централізації цеху формування поїздів станції Тростянець-Смородине регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 02.06.2025 позивачка звільнилася з займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України.
У день звільнення роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 166 КЗпП України, не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а саме не виплачена одноразова матеріальна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога в розмірі п'яти середньомісячних заробітків.
У відповідь на адвокатський запит відповідачем був наданий лист від 15.12.2025 № НЗ-1-41/2443н, у якому останній повідомив, що відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (діяла до 12.09.2025) на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця», а також листа члена правління ОСОБА_2 від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25, у зв'язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.
Пунктом 3.18 Колективного договору, укладеного між адміністрацією і Дорпрофсожем Південної залізниці, передбачено, що при звільненні працівника вперше з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, роботодавець зобов'язується виплачувати матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки.
Другим абзацом пункту 3.18 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов'язується у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі для жінок: з 15 до 20 років - 1 середньомісячний заробіток; з 20 до 25 років - 2 середньомісячні заробітки; з 25 до 30 років - 3 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 років - 4 середньомісячні заробітки; більше 35 років - 5 середньомісячних заробітків.
Положення вищезазначеного колективного договору на період дії воєнного стану не були зупинені.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату за 12 місяців, виданої роботодавцем, загальна сума нарахованої заробітної плати позивачки за розрахунковий період становить 198 029,04 грн. Таким чином середньомісячний заробіток позивачки становить 16502,49 грн (198 029,04 грн/12 місяців).
Оскільки ОСОБА_1 працювала на залізниці більше 39 років, то роботодавець мав їй виплатити при звільненні матеріальну допомогу саме у розмірі 8 середньомісячних заробітків, що становить 132019,36 грн (одноразова матеріальна допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітків у розмірі 49507,26 грн та додаткова матеріальна допомога у розмірі 82512,10 грн).
Крім того, відповідно до положень Колективного договору регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» працівникам підприємства при наданні щорічної основної відпустки виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
У порушення вимог колективного договору та статей 9, 97 КЗпП України, позивачці не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за попередні роки роботи. Згідно з інформацією про оплату праці позивачки її посадовий оклад становив 8 634 грн.
Отже, розмір невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить: за 2022 рік - 8634 грн; за 2023 рік - 8634 грн; за 2024 рік - 8634 грн.
Загальна сума невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить: 25902 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Також, представник вказав, що оскільки відповідачем не було проведено повний розрахунок з позивачкою у день звільнення - 02.06.2025, відповідно до статті 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.
Згідно довідки про середню зарплату за 12 місяців від 13.02.2026 № Д-3-03-36/81, виданої Відокремленим підрозділом «Служба роботи станцій» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про середню заробітну плату (дохід), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила на день звільнення 542,55 грн.
Максимальний період відповідальності роботодавця відповідно до статті 117 КЗпП становить 6 місяців, що у даному випадку складає 184 календарні дні (з 03.06.2025 по 03.12.2025).
Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить: 542,55 грн х 184 дні = 99829,20 грн.
Посилаючись на вказані обставини, представник позивачки просить суд стягнути з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 49507,26 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, що становить 82512,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки у розмірі 25902 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99829,20 грн, а всього 257750,56 грн, а також понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору та на отримання професійної правничої допомоги у орієнтованому розмірі 10000 грн.
Ухвалою суду від 18.03.2026 було відкрито провадження у даній справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
08.04.2026 представниця відповідача ОСОБА_3 подала відзив на позов, у якому вказала, що одноразова матеріальна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога в розмірі 5 середньомісячних заробітків не входять до фонду оплати праці та нараховуються виключно на підставі колективного договору. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, додаткові виплати, що передбачені колективними договорами структурних підрозділів, зокрема одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення, було призупинено. Зупинення (а не скасування) окремих положень колективного договору здійснено у чіткій відповідності до приписів частини першої ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Матеріальна допомога на оздоровлення виплачується на підставі заяви працівника. Позивачка не зверталася до роботодавця у 2022 та 2023 роках із заявами про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік була виплачена 06.08.2024 разом із відпускними, згідно відомості від 06.08.2024 № 1396/444. Таким чином, відповідач не порушував гарантії оплати праці, встановлені колективним договором та трудовим законодавством. Оскільки вимога позивачки про стягнення з АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки є необґрунтованою та такою, що на думку відповідача не підлягає задоволенню, як похідна, не підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. Також представниця відповідача зазначила, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн не відповідає реально наданій професійній правничій допомозі та є неспівмірною зі складністю справи. Крім того, представниця вказала, що позивачкою був пропущений тримісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, для звернення до суду із даною позовною заявою, оскільки з липня 2025 року позивачка знала про невиплату коштів. У зв'язку з наведеним, представниця відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
16.04.2026 представник позивачки ОСОБА_4 подав відповідь на відзив, у якій вказав, що право позивачки на виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п'яти середньомісячних заробітків підтверджується самим наказом про припинення трудового договору від 02.06.2025 № 621/ос, яким прямо передбачено: «виплатити матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (стаж 39 р. 8 м. 12 д.)». Тобто сам роботодавець на дату звільнення визнав наявність у позивачки права на вказану виплату. Крім того, з наданої самим відповідачем інформації про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні вбачається, що у день звільнення позивачці фактично були виплачені лише заробітна плата, окремі разові виплати та компенсація за невикористані 33 календарні дні відпустки, тоді як матеріальна допомога у розмірі 8 середньомісячних заробітків у цьому розрахунку відсутня. Отже, існує пряма суперечність між наказом про звільнення, яким роботодавець визнав належність позивачці зазначеної виплати, та фактичним розрахунком при звільненні, в якому така виплата відсутня. Таким чином, доводи відповідача про те, що матеріальна допомога при виході на пенсію не входить до фонду оплати праці, не спростовують обов'язку відповідача провести повний розрахунок при звільненні та не виключають застосування статей 116, 117 КЗпП України. Призупинення дії окремих положень колективного договору, зокрема щодо одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення не підтверджені належними та допустимими доказами. Із відповіді на адвокатський запит від 16.03.2026 вбачається, що: за 2024 рік матеріальна допомога на оздоровлення була визначена у розмірі 2590,20 грн (30 % від окладу 8634,00 грн), а її виплата, за твердженням відповідача, була проведена 06.08.2024 разом із відпускними; за 2025 рік матеріальна допомога на оздоровлення була визначена у розмірі 2590,20 грн (30 % від окладу 8634,00 грн), а її виплата, за твердженням відповідача, була проведена 11.04.2025 у розмірі 1900,00 грн. Отже, сам відповідач новими письмовими доказами підтвердив, що у 2024 та 2025 роках матеріальна допомога на оздоровлення не була повністю скасована або безумовно призупинена, а навпаки - нараховувалась і виплачувалась. Це прямо суперечить доводам відзиву про нібито суцільне призупинення відповідних виплат на весь період воєнного стану. Останні отримані на адвокатський запит докази підтверджують не відсутність права позивачки на матеріальну допомогу на оздоровлення, а навпаки - існування у відповідача усталеної практики визначення конкретного розміру такої допомоги у кожному році. Посилання відповідача на відсутність заяв позивачки у 2022 та 2023 роках саме по собі не є достатнім для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки: відповідач не надав суду належного локального нормативного акта, який би безумовно встановлював, що без письмової заяви працівника матеріальна допомога на оздоровлення не підлягає виплаті; відповідач не довів, що такий порядок був доведений до відома позивачки у встановленому законом порядку; надані відповідачем документи свідчать, що у 2024 та 2025 роках виплата такої допомоги фактично здійснювалась, а отже твердження про її суцільне призупинення є недостовірним. Надана відповідачем платіжна відомість № 1396/444 від 06.08.2024 не є достатнім та безспірним доказом виплати саме матеріальної допомоги на оздоровлення у 2024 році, оскільки вказана відомість не містить повної розшифровки структури виплати, не дає можливості встановити, яка саме частина суми була відпускними, а яка матеріальною допомогою. Оскільки матеріальна допомога при виході на пенсію та інші належні позивачці виплати не були виплачені у день звільнення, а відповідач не довів належного та повного розрахунку при звільненні, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є правомірною та відповідає статті 117 КЗпП України. Сам факт наявності спору про розмір або правову природу спірних сум не звільняє відповідача від наслідків порушення строків розрахунку, якщо за результатами розгляду справи суд встановить, що такі суми були належними позивачці при звільненні. Доводи відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду є безпідставними, оскільки відповідач фактично сам визнає, що належного письмового повідомлення про всі суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивачці не надавалося. Тому початок перебігу строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, відповідачем не доведено. Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Тому посилання відповідача на нібито універсальний пропуск строку звернення до суду не може бути прийняте судом. Заперечення відповідача стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу є передчасними. Питання про розподіл судових витрат вирішується судом за результатами розгляду справи з урахуванням фактично понесених витрат, поданих доказів, складності справи, обсягу наданої правничої допомоги та критеріїв співмірності. Тому самі по собі оціночні заперечення відповідача щодо попереднього розрахунку не є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.
22.04.2026 представницею відповідача Панченко П.Е. було подано заперечення на відповідь на відзив, у якому остання вказала, що у розрахунку заробітної плати не могли бути зазначені суми виплат матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, так як на день звільнення позивачки вони не були нараховані та не підлягали виплаті, тобто не були належними до виплати при звільнені. Тому відповідач не порушував гарантії оплати праці, встановлені колективним договором та трудовим законодавством, та виконав у повному обсязі вимоги статей 116, 117 КЗпП України. При призупиненні виплат вищевказаної матеріальної допомоги право на їх отримання зберігається та буде реалізовано після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану. Призупинення виплат, передбачених колективним договором, не було проведене роботодавцем у односторонньому порядку, а відбувалося за погодженням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України. Надана відповідачем платіжна відомість від 06.08.2024 № 1396/444 є достатнім та безспірним доказом виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік разом з відпускними. Посилання представника позивачки на рішення Конституційного суду є неправильним, оскільки лише ч.1 ст. 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 № 1-р/2025, а частина друга ст. 233 КЗпП України, якою регулюються правовідносини у цій справі, залишено без змін.Таким чином, позивачка саме з липня 2025 року знала про невиплату вказаних вище коштів, проте звернулась до суду лише 17.03.2026, тобто більше ніж через вісім місяців з дня звільнення, а отже з пропуском тримісячного строку на звернення до суду за захистом своїх прав. Тож, враховуючи вимоги ст. 233 КЗпП України, тримісячний строк для звернення до суду для позивачки давно сплинув, а подання позовної заяви більш ніж через вісім місяців є порушенням строку та підставою для відмови у задоволенні позову.
07.05.2026 представник позивачки Сумцов Є.С. подав заяву про розподіл судових витрат разом із доказами понесених витрат, у якій просить суд покласти на відповідача понесені позивачкою судові витрати на отримання професійної правничої допомоги у розмірі 10000 грн.
У судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, обґрунтувавши обставинами викладеними у позовній заяві та відповіді на відзив, просив задовольнити вимоги. Також представник позивачки пояснив, що на час складання позовної заяви не було інформації про отримання позивачкою допомоги на оздоровлення у 2024 році. Заяви позивачки на виплату допомоги на оздоровлення у 2022-2023 роках мають бути у відповідача. У наказі про надання відпустки ОСОБА_1 у 2023 році було зазначено про надання матеріальної допомоги на оздоровлення.
Представниця відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову пославшись на обставини викладені у відзиві на позов та в запереченні.
Заслухавши пояснення представника позивачки та представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що між сторонами мають місце трудові правовідносини, позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 з 27.07.1988 по 02.06.2025 перебувала у трудових відносинах з відповідачем (а.с. 29-33).
На підставі наказу начальника Сумського регіонального відділу управління персоналом № 621/ОС від 02.06.2025 про припинення трудового договору ОСОБА_1 була звільнена з посади чергової станційного поста централізації Служби роботи станцій Штат виробничо-технологічних підрозділів Станції Сумського регіону Станції Тростянець-Смородине Цех формування поїздів, за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України (а.с. 11).
Також у вказаному наказі зазначено: компенсувати за невикористані 33 дні відпустки, у тому числі 27 днів за період 27.07.2021-31.12.2023; 4 дні за період із 01.01.2024-26.07.2024; 2 дні за період із 27.07.2024-02.06.2025; виплатити матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (стаж 39 р. 8 м. 12 д.) з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/90 Ком.т.)
Згідно наказу (розпорядження) №633 від 25.07.2022 виданого Виробничим підрозділом «Сумська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 14 календарних днів з 02.08.2022 по 15.08.2022, без надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 22).
Відповідно до наказу (розпорядження) №29 від 13.01.2023 виданого Виробничим підрозділом «Сумська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 10 календарних днів з 27.01.2023 по 05.02.2023, без надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 23).
Згідно наказу (розпорядження) №354 від 20.07.2023 виданого Сумським регіональним відділом управління персоналом Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 14 календарних днів з 02.08.2023 по 15.08.2023, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 24).
Відповідно до наказу (розпорядження) №547 від 25.07.2024 виданого Сумським регіональним відділом управління персоналом Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 14 календарних днів з 10.08.2024 по 23.08.2024, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 25).
Згідно інформації про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням 02.06.2025 була нарахована та виплачена зарплата за травень 2025 року у розмірі 5993,07 грн, а також проведено розрахунок за червень 2025 року при звільненні в розмірі 13092,08 грн, в тому числі виплачена компенсація за невикористану відпустку за 33 календарних дні в розмірі 11178 грн (а.с. 14, 19).
Відповідно до інформації про розмір та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівнику у 2022-2025 роках, наданої Виробничим підрозділом «Служба роти станцій» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 24.03.2026 за № Д-З-03-36/146, а також розрахунку заробітної плати за серпень 2024 року ОСОБА_1 у 2022 та 2023 роках виплата матеріальної допомоги на оздоровлення не здійснювалася у зв'язку з відсутністю заяви на виплату. У 2024 році матеріальна допомога була нарахована у розмірі 2590,20 грн (30% від окладу) та виплачена разом із відпускними 06.08.2024 з вирахуванням податків. У 2025 році матеріальна допомога була нарахована у розмірі 2590,20 грн (30% від окладу) та виплачена 11.04.2025 з вирахуванням податків (а.с. 70, 98).
Підставами для нарахування вказаної матеріальної допомоги на оздоровлення у 2024 - 2025 роках були заяви ОСОБА_1 від 25.07.2024 та від 21.03.2025 (а.с. 71).
Між адміністрацією Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Дорожнім комітетом профспілки Південної залізниці був укладений колективний договір на 2002-2006 роки, до якого неодноразово вносились зміни та доповнення, а також дію якого неодноразово було продовжено, зокрема спільною постановою адміністрації Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та президії Дорпрофсожу Південної залізниці від 01.12.2025 дію колективного договору продовжено до 31.12.2026 (а.с. 15-16, 72-83).
Відповідно до абзацу першого пункту 3.18 Колективного договору, при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, адміністрація зобов'язується виплачувати матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки.
Другим абзацом пункту 3.18 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов'язується у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі для жінок: з 15 до 20 років - 1 середньомісячний заробіток; з 20 до 25 років - 2 середньомісячні заробітки; з 25 до 30 років - 3 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 років - 4 середньомісячні заробітки; більше 35 років - 5 середньомісячних заробітків.
Листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.03.2022 № ЦЦУП-10/195, на виконання рішення правління від 14.03.2022 № Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, філій направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану (а.с. 94).
Спільним листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/з-91/1459/ЦПроф/30-22 було повідомлено керівникам структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», раді Профспілки залізничників і транспортних будівельників України, головам дорожніх профспілкових організацій про те, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 93).
Також листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04.04.2025 за № Ц-5-1.5-25/122-25 було повідомлено керівників регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» про те, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв'язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с. 94).
Згідно витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 було ухвалено зокрема таке: п. 1 На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024: п. 1.1 Зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; п. 1.2 Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснити згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника в щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки; п. 4 Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24.02.2022 по 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначити окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024 (а.с. 96-97).
Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 2 статті 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Суд, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, стягує на підставі статті 117 КЗпП України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Тобто визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця у непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.
У рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 Конституційним Судом України надано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема роз'яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Згідно ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Згідно ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.
Указом Президента України від 24.02.202 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.
У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.
Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до п.2.4. зазначеної угоди, за спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою.
Представниця відповідача заперечуючи проти задоволення позову, послалася на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, як на законну підставу для невиплати належних позивачці сум при звільненні у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом із тим, стороною відповідача не надано суду доказів внесення змін до колективного договору чи зупинення дії його положень за взаємною згодою його сторін, стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової грошової допомоги у зв'язку із виходом на пенсію вперше, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачці при звільненніодноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 49507,26 грн, а також додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті (жінкам понад 35 років стажу), що становить 82512,10 грн.
Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю та з відповідача на користь позивачки суд вважає необхідним стягнути відповідні кошти.
Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки суд зазначає наступне.
Умовами колективного договору регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» передбачено, що працівникам підприємства при наданні щорічної основної відпустки за письмовою заявою виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Як установлено судом, на підставі сукупності досліджених доказів у 2022 році позивачці надавалась основна відпустка тривалістю 14 календарних днів без надання матеріальної допомоги на оздоровлення.
Стороною позивача не надано доказів про те, що позивачка зверталася до відповідача із заявою про виплату матеріальна допомога на оздоровлення у 2022 році. Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік не підлягають задоволенню.
Разом з тим, при наданні позивачці відпустки у 2023 та 2024 роках роботодавцем у відповідних наказах було зазначено про те, що відпустка надається з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Відтак, відсутні підстави для сумнівів у тому, що позивачка зверталася до відповідача із заявою про виплату матеріальна допомога на оздоровлення у 2023 році.
Крім того, як установлено судом, позивачці була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у 2024 році в розмірі 2590,20 грн (30% від окладу).
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення у 2023 році та недоплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення у 2024 році є неправомірними, і заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 13178,80 грн, з яких 7135 грн невиплаченої допомоги на оздоровлення за 2023 рік; 6043,80 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2024 рік.
Крім того, у зв'язку з не проведенням відповідачем остаточного розрахунку з позивачкою у день звільнення з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, але не більше як за 6 місяців.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки наданої Виробничим підрозділом «Служба роти станцій» Регіональною філії «Південна залізниця» від 13.02.2026 за № Д-З-03-36/81 середньоденна заробітна плата позивачки складає 542,55 грн (а.с. 21).
Максимальний період відповідальності роботодавця, відповідно до ст. 117 КЗпП України становить 6 місяців, що у даному випадку складає 184 календарні дні (з 03.06.2025 по 03.12.2025).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 542,55 грн, складає суму 99829,20 грн (542,55 грн х 184 дні).
Отже вимога позивачки щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 99829,20 грн підлягає задоволенню повністю.
Доводи представниці відповідача про пропущення позивачкою тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, суд відхиляє оскільки, як зазначав суд вище у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 Конституційним Судом України надано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема роз'яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн за заявлену вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (а.с. 37).
Оскільки позовні вимоги у частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку задоволені повністю, тому з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню кошти на відшкодування витрат по оплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн.
Разом із тим, оскільки позовні вимоги у частині стягнення матеріальної допомоги задоволені частково на 91,94% , та позивачка при зверненні до суду із даною вимогою звільнена від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача у дохід держави 1451,93 грн судового збору.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачкою судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, суд враховує таке.
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник позивача в обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу подав: договір про надання правничої допомоги від 02.12.2025; додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 02.12.2025; ордер на надання правової допомоги адвокатом Сумцовим Є.С. від 17.03.2026; акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 07.05.2026; фіскальний чек від 07.05.2026 про перерахування позивачкою адвокату Сумцову Є.С. коштів за надання правової допомоги в розмірі 10000 грн (а.с. 34).
Указані докази підтверджують факт понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір в сумі 10000 грн.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Дослідивши надані представником позивачки докази понесених витрат на професійну правничу допомогу суд вважає, що заявлений представником позивачки розмір витрат на правничу допомогу є завищеним зважаючи на таке.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 07.05.2026 адвокатом Сумцовим Є.С. на виконання умов договору про надання правової допомоги від 02.12.2025 було вчинено такі дії: надано консультацію щодо спору, здійснено вивчення законодавства та судової практики, узгоджено правову позицію, підготовлено позовну заяву на що витрачено 4 год. 30 хв., а вартість послуг склала 4500,00 грн; підготовлено адвокатські запити до відповідача, на що витрачено 2 год., а вартість послуги склала 2000 грн; підготовлено процесуальні заяви та клопотання, на що витрачено 1 год., а вартість послуги склала 1000 грн; підготовлено заяву про розподіл судових витрат, на що витрачено 30 хв., а вартість послуги склала 500,00 грн.
Суд погоджується із позицією сторони відповідача та вважає, що вартість правничих послуг є завищеною, оскільки дана справа є незначної складності, наявна стала судова практика щодо вирішення спорів пов'язаних зі стягненням коштів не виплачених працівнику при звільненні.
Також заява про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 02.02.2024 по справі №910/9714/22.
Зважаючи на обсяг наданих правничих послуг та виконаних робіт, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу Бурик К.М. до суми 8000 грн.
Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.
Таким чином, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог 95,06% у розмірі 7604,80 грн.
Керуючись вимогами статей 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов Сумцова Євгена Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 49507,26 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, що становить 82512,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки в розмірі 13178,80 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99829,20 грн, а всього разом 245027,36 (двісті сорок п'ять тисяч двадцять сім) грн 36 коп., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування судових витрат по оплаті судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.тана відшкодування витрат на отримання професійної правничої допомоги у розмірі 7604(сім тисяч шістсот чотири) грн 80 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у дохід держави судовий збір у розмірі 1451 (одна тисяча чотириста п'ятдесят одна) грн 93 коп.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», адреса місцезнаходження: вул. Єжи Ґедройця, буд. 7, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815.
Суддя О. О. Огієнко