Справа № 183/8848/25
№ 2/183/2757/26
07 травня 2026 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Гуиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, треті особи - Товарна біржа "Новомосковська", Друга самарівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом ,-
У серпні 2025 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом у якому просить визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223284000:03:402:0038, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, та на земельну ділянку з кадастровим номером 1223284000:03:402:037, розташована за тією ж адресою, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства площею 0,2563 га в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ту обставину, що між його батьком та ОСОБА_2 17.05.2002 укладено договори купівлі-продажу нерухомості, відповідно до яких ОСОБА_3 придбав житловий будинок та земельну ділянку площею 5063 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу батько позивача отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,5063 га, розташовану за вищезазначеною адресою, цільове призначення земельної ділянки: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,2563 га для ведення особистого підсобного господарства. Після смерті батька позивач звернувся до нотаріуса, йому було видано свідоцтво про право на спадщину на вищезазначений житловий будинок. У видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки позивачу відмовлено, оскільки державний акт видано на підставі договору, який не було нотаріально посвідчено. Договори купівлі-продажу не було нотаріально посвідчено, у зв'язку з тим, що їх зареєстровано на товарній біржі. Оскільки покупець повністю виконав умови зазначеного договору, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володів об'єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалася недійсною, батько позивача ОСОБА_3 набув право власності на спірні об'єкти нерухомості. Після його смерті відкрилася спадщина, у тому числі і на земельні ділянки. На теперішній час здійснити нотаріальне посвідчення договору не можливо, відповідно позивач позбавлений можливості у повному обсязі реалізувати свої спадкові права, а тому змушена звернутися до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 15.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20.01.2026 закрито підготовче провадження та залучено у якості співвідповідача Підгородненську міську раду Дніпропетровської області.
У судове засідання позивач не з'явився, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно, причини неявки суду не повідомила.
Представник відповідача - Губиниської селищної ради у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату та час судового розгляду повідомлений належним чином.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Судом встановлено, що 17 травня 2002 року між ОСОБА_2 , як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_3 , як покупцем з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу нерухомості, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав об'єкт нерухомості: житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , розташований на приватизованій земельній ділянці площею 5063 кв.м.
Також, 17 травня 2002 року між ОСОБА_2 , як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_3 , як покупцем з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу нерухомості, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав об'єкт нерухомості: земельну ділянку площею 5063 кв.м., розташовану на землі, що знаходиться на території Миколаївської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності серії ІІ ДП№103669 на земельну ділянку площею 0,5063 га, розташована на території АДРЕСА_1 , землю передано для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,250 га, ведення особистого підсобного господарства 0,2563 га.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру НВ-1212892992020 від 13.02.2020 ОСОБА_3 належить земельна ділянка з кадастровим номером 1223284000:03:402:0038, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17.09.2018.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру НВ-1212893482020 від 13.02.2020 ОСОБА_3 належить земельна ділянка з кадастровим номером 1223284000:03:402:0037, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства площею 0,2563 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 14.09.2018.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Після смерті ОСОБА_3 . Другою Новомосковською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу за №193/2019, номер у спадковою реєстрі 64658455, у відповідності до якої дружина померлого - ОСОБА_4 подала заяву про відмову від спадщини на користь сина ОСОБА_1 .
Позивачу, як сину померлого та спадкоємцю за законом першої черги видано свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відомості про інших спадкоємців у матеріалах спадкової справи відсутні.
Листом нотаріуса від 18.09.2024 відмовлено позивачеві у видачі свідоцтво про право на спадщину за законом на земельні ділянки , у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу спадкової земельної ділянки, на підставі якого видано державний акт, посвідчений із порушенням вимог ч.1 ст.132 Земельного кодексу України. Також у листі нотаріус послався на ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року) про недійсність договорів.
Оскільки правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, стосовно вимог про визнання дійсним договору мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.
Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.132 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату укладання договору купівлі-продажу), угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.
За змістом ст. ст.128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.
Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу» № 1956-ХІІ від 10 грудня 1991 рокузгідно ч. 2 якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Положеннями ст. 47 ЦК УРСР(в ред. 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2ст. 48 цього Кодексу.
Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
В укладеному договорі купівлі-продажу сторони повністю погодили усі істотні умови у тексті біржового договору, всі зобов'язання за договором купівлі-продажу нерухомого майна сторонами виконані в повному обсязі. Також факт купівлі-продажу і виконання умов укладеного договору ніким не оскаржено і ніким не оспорюється.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Також суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 501/896/23 відповідно до якої суд виснував, що в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору, правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалися правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів; у частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статтей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року, адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі; прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу») має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами, відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».
Таким чином, суд вважає, що оскільки ОСОБА_3 повністю виконав умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, фактично володів об'єктом нерухомості, договір купівлі-продажу нерухомого майна не визнавався недійсним, на підставі ст. ст.128,153 ЦК УРСР і ст. 49 ЗУ «Про власність» набув право власності на спірні земельні ділянки і правомірно володів ним.
Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на спадкове майно, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Оскільки померлому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, а також на підставі державного акту належали земельні ділянки, позивач своєчасно звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, враховуючи, що нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спадкове майно обґрунтовані та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223284000:03:402:0038, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223284000:03:402:0037, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства площею 0,2563 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП не відомий, адреса: АДРЕСА_3 ;
відповідач - Губиниська селищна рада Самарівського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338457, адреса: Дніпропетровська область, Самарівський район, с.Губиниха, вул.Шевченка, 16;
третя особа - Товарна біржа "Новомосковська", код ЄДРПОУ 32286683, адреса: Дніпропетровська область, Самарівський район, с.Вільне, вул.Жовтнева,1.
Повне судове рішення складено і підписано 07 травня 2026 року .
Суддя Оладенко О.С.