11 травня 2026 року
м. Київ
справа №120/3805/25
адміністративне провадження № К/990/17124/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 120/3805/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 жовтня 2016 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 жовтня 2016 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
Встановивши невідповідність апеляційної скарги вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Сьомим апеляційним адміністративним судом відповідно до ухвали від 27 серпня 2025 року залишено апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без руху. При цьому особі, яка подала апеляційну скаргу, запропоновано в строк до 5 днів усунути недоліки апеляційної скарги, шляхом надання документу про сплату судового збору.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги на 5 днів.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги на 5 днів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу повернув скаржнику.
Скаржник повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 18 лютого 2026 року.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху, запропоновано скаржнику протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку.
20 лютого 2026 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтоване введенням на території України воєнного стану, а також відсутністю фінансування.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року.
Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Військова частина НОМЕР_1 раніше вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначене судове рішення. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року зазначену касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
16 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла повторно подана касаційна скарга Військова частина НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 120/3805/25.
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2026 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, із зазначенням інших поважних причин пропуску такого строку та поданням відповідних доказів.
28 квітня 2026 року на виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху скаржником надіслано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивовану аналогічними підставами, наведеними Військовою частиною НОМЕР_1 у її клопотанні, якому було надано оцінку Верховним Судом в ухвалі від 21 квітня 2026 року. Зокрема, зазначено про подання касаційної скарги в межах тридцятиденного строку на касаційне оскарження, а також про активну поведінку скаржника щодо вчинення дій, які свідчать про намагання подати таку скаргу в межах визначеного процесуального строку.
Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як було установлено, відповідач вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року її було повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Крім того, установлено, що копію ухвали про повернення первісно поданої касаційної скарги (провадження № К/990/13228/26) скаржник отримав у своєму електронному кабінеті 02 квітня 2026 року о 22:25.
Однак з повторною касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду лише 16 березня 2026 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення касаційної скарги, не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а тому не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Скаржник, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків.
Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень.
Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Отже, станом на дату постановлення цієї ухвали скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 21 квітня 2026 року, оскільки скаржник не зазначив інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 120/3805/25, жодного доказу на підтвердження поважності пропуску строку не надав.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених скаржником підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Верховний Суд також зазначає, що однією із складових верховенства права є дотримання принципу res judicata, тобто принципу поваги до остаточного судового рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення, тому відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Проте аргументи скаржника зводяться до його цілеспрямованості оскарження в касаційному порядку судових рішень та вжиття заходів щодо усунення недоліків попередніх касаційних скарг, що не є об'єктивними підставами для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
З урахуванням означеного заява скаржника про продовження процесуального строку не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 329, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 120/3805/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 120/3805/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов