01 травня 2026 рокуСправа №160/4447/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи позовну заяву ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у не знятті арешту з невизначеного, усього нерухомого майна ОСОБА_1 , зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, підстава обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 15792981, 17.11.2011, Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, реєстраційний номером обтяження №№12045617, зареєстрованого реєстратором Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України;
- зобов'язати Центрально-міський відділ державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати арешт (зняти обтяження), накладений на невизначене, все нерухоме майно ОСОБА_1 , за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 15792981, 17.11.2011, Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження №12045617, зареєстрованого реєстратором Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, шляхом внесення запису до спеціального розділу Державного реєстру речових прав про зняття (скасування) обтяження у вигляді арешту усього нерухомого майна ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 року відкрито провадження по вказаній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 19.03.2026 року ( включно) разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких грунтуються заперечення відповідача.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд адміністративної справи №160/4447/26.
Відповідачем відзиву проти позову не було надано.
Розглянувши матеріали адміністративної справи з урахуванням доводів позивача, суд вважає потрібним закрити провадження у справі з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала (наприклад, у постанові від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц), що якщо арешт накладено в межах виконання рішення суду, ухваленого в порядку цивільного судочинства, то і розгляд вимог про зняття такого арешту має здійснюватися за правилами цивільного судочинства тим судом, який видав виконавчий документ.
Таким чином, даний спір не є публічно-правовим у розумінні КАС України, оскільки випливає з виконання рішення у цивільній справі.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частинами 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Водночас, з аналізу вимог частин першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
Зазначена норма кореспондується з частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, який був чинний в період з 28.05.1999 по 05.01.2017.
Відповідно до частини першої статті 447-1 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про те, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільній справі, винесеного місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 05.03.2021 у справі № 640/19503/19, адміністративне провадження №К/9901/1100/20.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 823/359/18, справи за позовами осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, яка полягає у тому, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі є зняття арешту на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .
Судом встановлено зі змісту відповіді Центрально - Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області від 18.02.2026р. №6436, що 10.01.2012 року за реєстраційним номер №12045617, реєстратор: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №15792981 від 17.11.2011, Центрально - Міський відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, державний виконавець Павлова Олена Олексіївна, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.
Цим же листом вказано, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень вищезазначене обтяження було накладено у рамках виконавчого провадження №15792981 з примусового виконання виконавчого листа №2-385 від 08.04.2009 року, виданого Криворізьким судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі частини, що перебувало на виконанні у період з 24.04.2009 по 13.02.2014 року та було завершено на підставі п.10 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження».
Також зазначено, що у зв'язку зі знищенням виконавчого провадження надати матеріали не можливо.
З огляду на вказане, та враховуючи те, що позивач оскаржує дії, вчинені на виконання виконавчого листа №2-385 від 08.04.2009 року, виданого Криворізьким судом, то такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Ця позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №400/7751/24.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведені обставини свідчать, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд є неповноважним судом для розгляду та вирішення цієї справи з огляду на її предметну підсудність.
Оскільки, переметом даного позову є дії виконавця, вчинені на підставі виконавчого листа, виданого Криворізьким судом, предметно справа підсудна місцевому загальному суду, а саме Криворізькому районному суду Дніпропетровської області.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Оскільки суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України.
Водночас, згідно з вимогами частини 1 статті 239 КАС України, суд роз'яснює позивачеві, що його заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною 2 статті 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки на час постановлення ухвали про закриття провадження у справі відсутнє клопотання особи, яка його сплатила, питання про повернення судового збору буде вирішуватися після надходження відповідного клопотання.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 238, 239, 241, 248, 293, 294, 295 КАС України, суд,-
Закрити провадження у адміністративній справі №160/4447/26 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна