08 травня 2026 року
м. Київ
справа № 509/3754/19
провадження № 61-17283св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління,
відповідачі: Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2024 року в складі судді Кочка В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року заступник військового прокурора Військової прокуратури Південного регіону України (наразі - Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону), діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - КЕВ м. Одеси) (наразі - Одеське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Одеське КЕУ)), звернувся до суду з позовом до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (наразі - Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просив: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 733071, площею 0, 0200 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3949, виданий на ім'я ОСОБА_1 на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30 травня 2011 року № 284-VI, а також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України зі складанням акту приймання-передавання земельну ділянку, загальною площею 0, 0200 га, вартістю 41 984, 00 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3949.
На обґрунтування позову зазначав, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 1986 року серії Б № 032344 виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (далі - КЕЧ Одеського району) було надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586, 5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка АДРЕСА_2 ( НОМЕР_1 ) площею 296, 8 га, що знаходиться на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського Одеської області.
Частина земельної ділянки військового містечка площею 7, 7330 га за адресою: АДРЕСА_3 , на якій розміщено будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку в КЕВ м. Одеси.
Позивач зазначав, що земельна ділянка площею 7, 7330 га незаконно вибула з числа земель оборони та була зарахована до земель запасу на підставі відповідного рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.
Факт незаконності вибуття із державної власності указаної земельної ділянки встановлений рішенням Господарського суду Одеської області від 15 лютого 2017 року в справі № 916/1900/16, на виконання якого земельна ділянка площею 6, 2930 га була повернута Міністерству оборони України, втім решта ділянки загальною площею 1, 44 га не повернута, оскільки перебуває у власності 72 фізичних осіб. Зокрема, у приватну власність ОСОБА_1 була передана частина земельної ділянки військового містечка площею 0, 0200 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3949, яка в подальшому була відчужена на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що первісний набувач земельної ділянки - ОСОБА_1 діяла у добросовісному порядку, оскільки станом на момент передання їй у власність земельної ділянки сільська рада діяла в межах своїх повноважень, так як документи, які надавали змогу сільській раді приймати рішення щодо передачі відокремлених земельних ділянок у власність громадян, були чинними та скасовані лише у 2017 році.
Крім того, суд вказав, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку за договором дарування без будь-яких документальних та законодавчих перешкод, збудувала на ній житловий будинок та оформила право власності на нього у встановленому законом порядку. Відтак, ОСОБА_2 як добросовісний набувач земельної ділянки та власник житлового будинку, розташованого на ній, не має відповідати своїм майном внаслідок незаконних дій органу державної влади або місцевого самоврядування.
Апеляційний суд з такими висновками погодився, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2024 року керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіонузасобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 488/5476/14-ц, від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 18 лютого 2020 року в справі № 917/154/15, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від 31 травня 2023 року в справі № 947/5/20.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, неправильним застосуванням судами норм матеріального права. Заявник вважає безпідставними висновки судів щодо того, що втручання держави у право власності та право мирного володіння майном ОСОБА_2 не носить легітимної мети такого втручання та не створює рівнозначний баланс між інтересами держави та приватними інтересами.
Зазначає, що судами безпідставно не було враховано наведені позивачем обґрунтування суспільної необхідності у витребуванні спірної земельної ділянки.
Крім того, на думку заявника, відмова у задоволенні позовних вимог через будівництво на земельній ділянці дачного будинку є передчасною.
Також вказує, що ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у приватну власність як член обслуговуючого кооперативу «Дачне товариство «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ОК «ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), а тому вона не могла не знати про її приналежність до земель оборони.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січн 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
28 січня 2025 року справа № 509/3754/19 надійшла до Верховного Суду.
Міністерство оборони України надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить скаргу задовольнити.
Відзив поданий з незначним пропуском установленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження строку. Зважаючи на положення частини другої статті 127 ЦПК України, Верховний Суд вважає за можливе продовжити Міністерству оборони України строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Інші учасники справи у встановлений судом строк відзиви на касаційну скаргу не подали.
У касаційній скарзі керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону просить розгляд справи проводити в судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.
Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання заявника про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судивстановили, що Державним актом на право користування землею від 1986 року серії Б № 032344 КЕЧ Одеського району, правонаступником якоїє КЕВ м. Одеси (наразі - Одеське КЕУ), в користування для державних потреб було відведено земельну ділянку площею 586, 5 га в межах згідно з планом землекористування.
17 липня 2007 року Молодіжненською сільськоюрадою було прийнято рішення № 774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7, 7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільськоїради (в межах с. Молодіжного)» (далі - рішення № 774-V).
Згідно з цим рішенням земельну ділянку загальною площею 7, 7330 га було вилучено із земель Міністерства оборони України (КЕВ м. Одеси) та зараховано її до земель запасу рекреаційного призначення Молодіжненської сільської ради (в межах с. Молодіжного).
На виконання рішення № 774-V було складено акт прийому-передачі земельної ділянки, затверджений 06 серпня 2007 року заступником командувача Південного ОК з будівництва ОСОБА_4 , а 07 серпня 2007 року - головою Молодіжненської сільської ради Гуляєвим В. О.
Згідно з указаним актом земельна ділянка загальною площею 7, 7330 га була передана із користування земель Міністерства оборони України військового містечка № НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) до земель запасу рекреаційного призначення Молодіжненської сільської ради (в межах с. Молодіжного). Передача відбувалась за участі відповідних посадових осіб державних органів та органу місцевого самоврядування.
В подальшому рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 11 жовтня 2007 року № 895-V було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ДП Міністерства оборони України «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесаавіаремсервіс» у довгострокову оренду строком на 49 років земельної ділянки площею 3, 9505 га для експлуатації та обслуговування фактично існуючих будівель та споруд бази відпочинку.
14 грудня 2007 року рішенням Молодіжненської сільської ради № 1005-V було надано дозвіл ОК ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки загальною площею 3, 7825 га для індивідуального дачного будівництва та надано дозвіл на розроблення містобудівного обґрунтування для індивідуального дачного будівництва.
Рішенням Молодіжненської сільської ради від 30 травня 2011 року № 284-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам України - членам ОК ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», ухвалено видати членам ОК ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» державні акти на право власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва.
Молодіжненською сільською радою також були прийняті рішення від 24 листопада 2011 року № 508-VI, від 30 червня 2010 року № 1930-V, від 11 жовтня 2011 року № 459-VI, від 28 липня 2014 року № 1555-VI, від 27 червня 2014 року № 1519-VI, від 22 серпня 2013 року № 1184-VI, якими затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам України - членам ОК ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1».
13 березня 2012 року Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області було видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 733071.
У подальшому вказана земельна ділянка на підставі договору дарування від 07 червня 2012 року перейшла у власність ОСОБА_2 , яка збудувала на ній житловий будинок площею 20, 1 кв. м.
Також встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 15 лютого 2017 року в справі № 916/1900/16, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2022 року, визнано незаконним та скасовано рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17 липня 2007 року № 774-V та зобов'язано Молодіжненську сільську раду Овідіопольського району Одеської області повернути державі в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 6, 2930 га, вилучену згідно з указаним рішенням.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 77 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Статтею 2 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.
Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України (стаття 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
За приписами частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, тому згідно зі статтею 142 ЗК України виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, шляхом прийняття відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України.
Звертаючись до суду позовом, прокурор виходив з незаконності заволодіння земельною ділянкою державної власності відповідачем у справі ОСОБА_1 , яка в подальшому неправомірно відчужила її на користь ОСОБА_2 на підставі договору дарування.
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , керуючись статтею 116 ЗК України, звернулась до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області з заявою про надання їй безоплатно у власність земельної ділянки. 13 березня 2012 року їй було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0200 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3949.
Зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07 червня 2012 року відчужила ОСОБА_2 , яка в свою чергу збудувала на ній житловий будинок та у встановленому законом порядку оформила на нього право власності.
Також встановлено, що передання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки відбулось на підставі документа, який був скасований у судовому порядку, а також інших документів, які підписувались відповідними посадовими особами державних органів.
Оскільки відведення спірної земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 та видача їй державного акта на право власності на цю земельну ділянку суперечило вимогам законодавства, суди дійшли висновку про наявність порушеного права держави на спірну земельну ділянку, проте вказали, що відбувається непропорційне втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном.
Разом з тим, на думку судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 не знала та не могла знати про те, що орган влади, який передавав ділянку ОСОБА_1 , діяв всупереч вимогам закону, адже правові підстави для безоплатної передачі ділянки у власність ОСОБА_1 були діючими як на момент видачі державного акта на право власності на спірну ділянку, так і протягом шести років після цього. Відтак, ОСОБА_2 як добросовісний набувач земельної ділянки та власник житлового будинку, розташованого на ній, не має відповідати своїм майном за незаконні дії органу державної влади або місцевого самоврядування.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Згідно зі статтями 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши факт того, що відповідачем у добросовісному порядку отримано спірну земельну ділянку, на якій збудовано житловий будинок, у зв'язку з чим втручання держави у право власності та право мирного володіння майном ОСОБА_2 не носить легітимної мети такого втручання та не створює рівнозначний баланс між інтересами держави та приватними інтересам, дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав задоволення позову.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а також зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлених обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону та підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи відмовити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко