36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
11.05.2026 Справа № 917/296/26
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС» (код ЄДРПОУ 37141112; місцезнаходження: вул. Закревського Миколи, 16, м. Київ, 02232)
до Фізичної особи - підприємця ЯЦИШИНА Юрія Григоровича (код РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 )
про стягнення 72 516,03 грн.
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ЯЦИШИНА Юрія Григоровича про стягнення за договором поставки №23096-17_2024 від 18.03.2024 у розмірі 72 516,03 грн, з яких:57 620,44 грн - сума основного боргу; 9 655,05 грн - сума пені за прострочення строку виконання зобов'язання за Договором; 3 768,63 грн - сума 12% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання; 1 471,91 грн - сума втрат від інфляції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026р. даний позов був переданий на розгляд судді Киричуку О.А.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано, зокрема, відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов, витребувано у Головного управління ДПС у Полтавській області податкові декларації з податку на додану вартість та Додаток №1 до декларацій Фізичної особи - підприємця Яцишина Юрія Григоровича (Індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1 ) за період з серпня 2025 року по грудень 2025.
Ухвалу про відкриття провадження у справі доставлено позивачу до Електронного кабінету ЄСІТС. Водночас зазначену ухвалу, направлену відповідачу за адресою місцезнаходження згідно відомостей з ЄДРЮОФОПГФ, повернуто на адресу суду із відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац третій підпункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яка стосується попередньої редакції ГПК України та на даний час є чинною).
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (позиція сформована в ухвалі Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні №К/9901/35851/20 та підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 215/7312/20 від 23.11.2023).
Окрім того, суд зазначає, що ухвалу про відкриття провадження у справі №917/296/26 офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень -www.reyestr.court.gov.ua, доступ до якого є безоплатним та цілодобовим.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Від Головного управління ДПС у Полтавській області витребувана інформація не надійшла на адресу суду.
Суд враховує, що згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/296/26.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
18 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС» (надалі по тексту - Позивач, Постачальник) та Яцишиним Юрієм Григоровичем, який зареєстрований як фізична особа - підприємець (надалі по тексту - Відповідач, Покупець, Боржник) був укладений договір за № 23096-17/2024 (надалі по тексту - Договір), згідно якого Постачальник, зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали, автомобільні шини тощо (далі Товар), а Відповідач, як Покупець, зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти Товар і послуги та здійснити їх оплату (пункт 1.1. Договору).
За умовами пунктів 1.2. та 1.3. Договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження Товару, загальна кількість, ціна за одиницю Товару, що передаються за цим Договором, термін та умови передачі визначаються у рахункахфактурах (рахунках на оплату), товарних (видаткових) накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на Товар, які є невід'ємною частиною Договору та остаточно узгоджується Сторонами на кожну окрему партію Товару. Загальна сума договору складається із вартості переданого Товару, що відповідає сумі всіх товарних (видаткових) накладних, та сумарної вартості наданих послуг, зазначених в Актах виконаних робіт, здійснених протягом дії даного Договору.
Поставка Товару здійснюється за погодженням Сторін на умовах пункту 2.3. Договору:
2.3.1. EXW (франко завод; назва місця: склад Постачальника (правила «ІНКОТЕРМС» в редакції 2020 року) Товар переходить у власність Покупця з моменту передачі товару Покупцю на складі постачальника. Доказом передачі Товару Постачальником у власність Покупця є належним чином оформлена товарна (видаткова) накладна;
2.3.2. FCA (франко-перевізник) (правила «ІНКОТЕРМС» в редакції 2020 року) Товар переходить у власність покупця з моменту передачі Товара у розпорядження перевізника на складі Постачальника. Вибір перевізника здійснюється Покупцем на власний розсуд. З моменту передачі Товару перевізнику обов'язки Постачальника перед Покупцем вважаються виконаними у повному обсязі та належним чином, а ризики загибелі, втрати пошкодження або знищення Товару переходять до Покупця.
Доказом передачі Товару Перевізнику є належним чином оформлених товарної (видаткової) накладної та товарно-транспортної накладної, що разом засвідчують факт передачі Постачальником Товару Покупцю.
Згідно з пунктом 2.4., 2.5. Договору, погодження Сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни Товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується у товарних (видаткових) накладних та в рахунках на оплату, що являються невід'ємними складовими даного Договору, без складання специфікацій. Покупець, підписуючи товарну (видаткову) накладну, виявляє згоду на прийняття Товару відповідно до попередньої домовленості із Постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого Товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом та ціною. Сторони домовилися, що уповноважуючи певну особу на прийняття Товару від Постачальника, у тому числі Перевізника, Покупець тим самим уповноважує таку особу підписувати відповідні документи на Товар: товарні (видаткові) накладні, товарно-транспортні накладні тощо.
За домовленістю Сторін датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін товарної (видаткової) накладної, що засвідчує прийняття Товару Покупцем від Постачальника. При цьому печатка Покупця може не використовуватися, якщо факт невикористання печатки в господарській діяльності підтверджений установчими документами Покупця (пункт 2.6. Договору).
Розділом 3 Договору Сторони визначили порядок розрахунків.
Так, за домовленістю Сторін Товар продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту. Кредитним лімітом вважається сума, на яку Постачальник може поставити Товар на умовах домовленого відтермінування. В залежності від загальної суми щомісячних замовлень Покупця, Постачальник визначає суму кредитного ліміту (пункт 3.2. Договору).
У випадку продажу Товару на умовах попередньої оплати Постачальник одночасно з підтвердженням замовлення надає Покупцю рахунок на оплату (пункт 3.3. Договору).
Якщо продаж Товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі Товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно на підставі рахунку на оплату, який надається Постачальником Покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. Підписання Покупцем або уповноваженою ним особою на прийняття Товару товарної (видаткової) накладної є належним підтвердженням факту отримання ним рахунку на оплату (пункт 3.4. Договору).
Оплата Товару за цим Договором здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику. При здійснені оплати покупець, крім обов'язкових реквізитів, повинен зазначати в документах на оплату номер та дату договору, а також номер та дату рахункуфактури, за яким здійснюється оплата (пункт 3.5. Договору).
Зобов'язання Покупця за цим Договором щодо оплати поставленого Товару вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок Постачальника. Взаєморозрахунки у Постачальника з покупцем ведуться в розрізі Договору (пункт 3.6. Договору).
Сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку Покупця Постачальник має право припинити подальші відвантаження Товару Покупцю до отримання повної оплати за відвантажені Товари та надані послуги, а також перейти до роботи з Покупцем на умовах 100% попередньої оплати (пункт 3.7. Договору).
Відповідно до пункту 4.2. Договору Покупець зобов'язаний прийняти Товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з розділом 3 даного Договору.
Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. Договору за порушення грошового зобов'язання за цим Договором більше 3-х календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу за весь період такого прострочення. У разі прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим Договором, винна Сторона несе відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої Сторони за Договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12% річних від простроченої суми.
Згідно з пунктами 8.2. та 8.4. Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2024 року з можливістю його пролонгації, оскільки якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного Договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, Договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.
Додатковою угодою № 1 до Договору від 18.03.2024 Сторони дійшли згоди про впровадження та організацію системи електронного обміну документами та ведення правових та первинних документів в електронному вигляді в зв'язку з чим Договір доповнили наступним пунктом: «ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУЕНТООБІГ».
За підпунктом І якого Сторони домовились перейти на електронний документообіг в частині складання, оформлення та обміну первинними бухгалтерськими документами (зокрема, первинний документ; товаросупроводжувальний документ; відмітка Сторони на документі іншої Сторони (автора документу); актів звірки взаємних розрахунків, видаткова накладна, актів приймання-передачі товарів, актів про анулювання документа, акт приймання-передачі послуг). Сторони підтверджують, що належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи у електронному вигляді матимуть силу оригіналів.
Підпунктом ІІ Сторони домовились, що датою підписання/укладення документів буде єдина спільна календарна дата, безпосередньо вказана у документах, навіть коли накладання (застосування) кваліфікованого електронного підпису однієї із Сторін або обома Сторонами відбувається пізніше за дату, вказану в тексті документу.
Згідно підпункту IV обмін електронними документами здійснюється безпосередньо за допомогою комп'ютерної програми ВЧАСНО.
Договір скріплений підписами уповноважених осіб та печатками обох Сторін.
У обгрунтування позову позивач вказує, що:
- він як Постачальник за вищевказаним договором поставив відповідачу, як Покупцю обумовлений сторонами товар на загальну суму 36 651,24 грн. за видатковими накладними від 16.04.2025 № SI0005250256; від 23.04.2025 № SI0005260693, SI0005260735; від 29.04.2025 № SI0005269185; від 05.05.2025 № SI0005279936, SI0005280022.
- із змісту видаткових накладних убачається, що строк відтермінування оплати Товару був визначений: до 19.08.2025 по ВН № SI0005452774 від 05.08.2025; до 27.08.2025 по ВН № SI0005456605 від 06.08.2025; до 22.08.2025 по ВН № SI0005460596 від 08.08.2025.
- разом з названими вище видатковими накладними Відповідачу були вручені рахунки на оплату отриманого Товару від 05.08.2025 № S0010233839; від 06.08.2025 № S0010239297; від 08.08.2025 № S0010245640, відповідно.
- відвантажений Позивачем Товар був прийнятий Відповідачем.
- проте, видаткові накладні, які відповідно до умов Договору, були сформовані Позивачем в електронному вигляді за допомогою комп'ютерної програми ВЧАСНО Відповідач не підписав.
- 27.08.2025 Відповідач підписав електронну видаткову накладну ВН № SI0005460596 від 08.08.2025.
- водночас, постачання Товару Відповідачу за спірними видатковими накладними від 05.08.2025 № SI0005452774 та від 06.08.2025 № SI0005456605 підтверджується податковими накладними № 2222 від 05.08.2025 та № 2170 від 06.08.2025, відповідно.
- відповідач зареєстрував вказані вище податкові накладні на придбання товарів від постачальника та сформував, як покупець, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних і таким чином засвідчив факт здійснення цих господарських операцій, а саме придбання у Позивача Товару на суму 78 087,36 грн.
- в окреслений період Відповідач оплату Товару не здійснив, чим порушив грошове зобов'язання за Договором, відповідальність за яке наступила з дати, зазначеної у згаданих вище видаткових накладних як останній строк оплати.
- у подальшому Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 20 466,92 грн, а саме 15.09.2025 за платіжною інструкцією № 407 на суму 10 000,00 грн та 08.10.2025 за платіжною інструкцією № 440 на суму 10 466,92 грн.
- такі дії з боку Відповідача призвели до виникнення боргу перед Позивачем у розмірі 57 620,44 грн та правових підстав у Позивача для застосування штрафних санкцій.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно дост. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначає позивач, на виконання зобов'язань за Договором Позивачем за видатковими накладними від 05.08.2025 № SI0005452774; від 06.08.2025 № SI0005456605 та від 08.08.2025 № SI0005460596; Відповідачу був відвантажений Товар на загальну суму 78 087,36 грн на умовах відтермінування строку його оплати.
При цьому, видаткові накладні від 05.08.2025 № SI0005452774 та від 06.08.2025 № SI0005456605 відповідачем не підписані, видаткову накладну ВН № SI0005460596 від 08.08.2025 Відповідач підписав 27.08.2025.
Щодо непідписання відповідачем видаткових накладних від 05.08.2025 № SI0005452774 та від 06.08.2025 № SI0005456605 суд враховує, що жодних доказів, які б спростовували та/або ставили під сумнів факт поставки позивачем відповідачу товару за цими видатковими накладними в матеріалах справи немає.
Суд враховує, що відповідач під час розгляду справи не повідомляв та не доводив факту неотримання товару за спірними видатковими накладними.
Крім цього, обставини того, що за спірними видатковими накладними відбулися господарські відносини з поставки товару, підтверджуються наданими позивачем податковими накладними № 2222 від 05.08.2025 та № 2170 від 06.08.2025, відповідно.
Тобто, на підставі видаткових накладних від 05.08.2025 № SI0005452774 та від 06.08.2025 № SI0005456605 позивачем видавалися податкові накладні, які реєструвалися відповідачем в органах державної податкової служби.
Відтак, відображення відповідачем операцій з отримання товару у податковій звітності, з огляду на наявність видаткових накладних є доказом, який підтверджує факт отримання товару відповідачем.
Ще одним доказом, який свідчить про те, що товар отримувався відповідачем є докази часткової оплати товару відповідачем, на підставі котрих встановлено, що він оплатив частково товар, отриманий за видатковими накладними на загальну суму 20 466,92 грн, а саме 15.09.2025 за платіжною інструкцією № 407 на суму 10 000,00 грн та 08.10.2025 за платіжною інструкцією № 440 на суму 10 466,92 грн.
Суд враховує, що хоча в призначенні платежу останній зазначав, що оплата здійснюється згідно Договору і не вказував конкретні видаткові накладні, разом з тим про оплату спірних накладних на думку суду, свідчить та обставина, що у випадку невизнання цих накладних відповідачем, у нього б існувала передоплата перед позивачем. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б вказували, що відповідач вказував про існування в нього передоплати за Договором та про відсутність будь-якої заборгованості у зв'язку з цим, як і не містять доказів, які б вказували, що відповідач звертався до позивача з проханням повернути надмірно сплачені кошти.
Таким чином, враховуючи наведене вище, суд вважає встановленим те, що товар за видатковими накладними від 05.08.2025 № SI0005452774; від 06.08.2025 № SI0005456605 та від 08.08.2025 № SI0005460596 відповідачем було отримано, а відтак в нього виник обов'язок щодо його оплати.
Як убачається із змісту видаткових накладних строк відтермінування оплати Товару був визначений: до 19.08.2025 по ВН № SI0005452774 від 05.08.2025; до 27.08.2025 по ВН № SI0005456605 від 06.08.2025; до 22.08.2025 по ВН № SI0005460596 від 08.08.2025.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором № 23096-17/2024 від 18.03.24 в частині здійснення повної оплати за отриманий товар, оскільки Відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару у розмірі 20 466,92 грн, а саме 15.09.2025 за платіжною інструкцією № 407 на суму 10 000,00 грн та 08.10.2025 за платіжною інструкцією № 440 на суму 10 466,92 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, доводів позивача не спростував, жодних доказів на доведення відсутності заборгованості або факту оплати за договором № 23096-17/2024 від 18.03.24 на суму 57 620,44 грн. суду не надав.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 57 620,44 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, не спростованою відповідачем та такою, що підлягає задоволенню судом.
Поряд з цим, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 9 655,05 грн, 12-ти процентів річних у сумі 3 768,63 грн та втрати від інфляції у сумі 1 471,91 грн
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
Згідно з п. 5.1. Договору сторони несуть матеріальну відповідальність за порушення умов даного Договору, передбачену чинним законодавством України.
Згідно пункту 5.2. Договору за порушення грошового зобов'язання за цим Договором більше 3-х календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу за весь період такого прострочення.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевірив наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 20.08.26 по 26.02.26 за прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару за Договором судом встановлено, що він є правильним, обгрунтованим, у зв'язку із чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 9 655,05 грн підлягає задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 12% річних суд зазначає наступне.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15- ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019р. у справі №915/880/18, від 26.09.2019р. у справі №912/48/19, від 18.09.2019р. у справі № 908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18).
Відповідно до п. 5.3 Договору що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим Договором, винна Сторона несе відповідальність, встановленої статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої Сторони за Договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12% річних від простроченої суми.
Таким чином, сторонами розмір відсотків річних збільшено до 12%, що відповідає положенням ст. 625 Цивільного кодексу України.
Перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період вересень 2025 року - лютий 2026 року, розмір яких становить 1 471,91 грн, та 12% річних за загальний період з 20.08.26 по 26.02.26 у розмірі 3 768,63 грн, судом встановлено , що він є правильним, обгрунтованим.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими наданими доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд звертає увагу на те, що позовна заява подана позивачем за допомогою підсистеми «Електронний суд».
При поданні до суду процесуальних документів в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що також передбачено Законом України «Про судовий збір».
Станом на 2026 рік (на час звернення позивача за даним позовом) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3328,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).
Зважаючи на це, при зверненні до суду із позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн.
Вказана сума визначена з урахуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору (3328,00 х 0,8).
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2662,40 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
З матеріалів справи вбачається, що у позові заявником наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. Зокрема, у вказаному розрахунку вказано, що витрати на професійну правничу допомогу за договором про надання правової допомоги (правничої) допомоги 27/01/2026-2ПД від 27.01.2026 складаються з фактично понесених 9 625,00 грн., також очікується понести 3500,00 грн.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №27/01/2026-2ПД від 27.01.2026 про надання правової (правничої) допомоги з додатковою угодою до нього від 26.02.2026, опис від 26.02.2026 наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №27/01/2026-2ПД від 27.01.2026 про надання правової (правничої) допомоги, довіреність від 28.02.2026, платіжну інструкцію №940 від 25.02.2026, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії МК №001709 від 08.11.2019. Загальний робочий час, витрачений адвокатом на надання правової допомоги клієнту в межах послуг наданих згідно опису від 26.02.2026 склав 2.75 год, загальна вартість послуг склала 9625,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено адвокату грошові кошти у розмірі 9625,00 грн. згідно з платіжною інструкцією №940 від 25.02.2026.
Таким чином, відповідно до вищевикладеного, позивачем визначено суму витрат на правничу допомогу в розмірі 9625,00 грн.
Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126,129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України, має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці, як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Так, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору №27/01/2026-2ПД від 27.01.2026 про надання правової (правничої) допомоги з додатковою угодою до нього від 26.02.2026, опису від 26.02.2026 наданих послуг, платіжної інструкції №940 від 25.02.2026 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №918/535/23 сформульовано правову позицію, відповідно до якої такі дії як надання консультацій щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду касаційної скарги з урахуванням судової практики та правових висновків, підготовки відзиву (ознайомлення, визначення предмета та підстав відзиву, доказів на обґрунтування відзиву) є складовою процесу підготовки відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд неодноразово вказував, що послуга з аналізу актуальної судової практики та підготовка правової позиції у справі охоплюється послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу (див., зокрема постанову Великої Палата Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, додаткову постанову Верховного Суду від 20.05.2024 у справі № 910/14588/21).
Подання процесуальних документів безпосередньо до канцелярії суду не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені у статтях 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», такі дії не потребують спеціальних професійних навиків, а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу (див. ухвалу Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі №9901/264/19 (адміністративне провадження №П/9901/264/19)).
Відтак, дослідивши надані ТОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, суд, при вирішенні питання щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у справі № 917/296/26 в розмірі 9625,00 грн., керуючись правилами, встановленими у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку не покладати на відповідача всі витрати позивача на надані послуги за договором про надання правової (правничої) допомоги 27/01/2026-2ПД від 27.01.2026.
При цьому, вирішуючи питання щодо того, який розмір витрат позивача на правничу допомогу може вважатись обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує ціну позову (72 516,03 грн.), а також те, що дана справа не є складною (спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки), позовна заява не потребує складної аналітичної діяльності адвоката, тому з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що обґрунтованим розміром витрат на правову допомогу у даній справі є саме 5000,00 грн., що може вважатись розумним та співмірним у заявленому спорі. Наразі судом враховано, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Також суд зауважує, що спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Таким чином, враховуючи те, що рішення суду за позовом відбулось на користь позивача, відповідно витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи № 917/296/26, підлягають відшкодуванню відповідачем згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України в розмірі 5000,00 грн.
Суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини позивача з адвокатом за укладеним договором, позаяк обов'язок виконання прав і обов'язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв'язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).
Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ЯЦИШИНА Юрія Григоровича (код РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС» (код ЄДРПОУ 37141112; місцезнаходження: вул. Закревського Миколи, 16, м. Київ, 02232) 57 620,44 грн основного боргу, 9 655,05 грн пені, 3 768,63 грн 12% річних, 1 471,91 грн втрат від інфляції, а також суму судового збору у розмірі 2662,40 грн та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Киричук О.А.