65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4353/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 38393029, 08130, Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" (код ЄДРПОУ 33072700, 65113, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, буд. 11, кв. 81)
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТРОМ" (код ЄДРПОУ 42829702, 57436, Миколаївська обл., Березанський р-н, с. Тузли, вул. Чигирьова, буд. 62 )
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Компанії "MEE A/S" (MAERSK A/S) (50, ESPLANADEN, DK-1098 COPENHAGEN K, DENMARK)
про стягнення 327555,00 грн.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" про стягнення збитків у сумі 327555 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані завданням позивачеві збитків внаслідок псування вантажу, який перевозився за укладеним між сторонами договором про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №1305/22-1 від 13.05.2022.
Ухвалою суду (суддя Литвинова В.В.) від 03.10.2024 відкрито провадження у справі №916/4353/24; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "КАТРОМ" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та вирішено інші процесуальні питання .
18.10.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів у позивача.
21.10.2024 третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТРОМ" подано пояснення по суті спору.
Ухвалою від 21.10.2024 було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів; зобов'язано позивача терміново надати суду: документи, що підтверджують здійснення процедури утилізації частини зіпсованого товару, який знаходився конкретно в контейнері SUDU8132445, зокрема, видані за погодженням з ТПП чи в офіційному порядку підтверджені будь-яким державним органом; копію фото-, відео- фіксації процесу завантаження товару на складі вантажовідправника KONGPHOP FROZEN FOODS CO., LTD (Таїланд) та документ, що підтверджує якість завантаженого товару (наприклад, сюрвеєрський звіт, складений при завантаженні вантажу в контейнер); графік температури в контейнері SUDU8132445 під час здійснення всього перевезення, отриманий за допомогою функції "поділитися деталями температурного режиму з іншими сторонами" ("Easy sharing with stakeholders") у сервісі Captain Peter. Код відповідача у сервісі для надання йому доступу - UA00004778; документи, в яких зазначено результати розгляду і їх обґрунтування щодо скарг, що подавались позивачем ТОВ "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" до його вантажовідправника KONGPHOP FROZEN FOODS CO, LTD (Таїланд) та перевізника, що здійснював морське перевезення компанії "MEE A/S" (MAERSK A/S).
Цією ж ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - "MEE A/S" (MAERSK A/S).
25.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРСК Україна ЛТД" подано до суду заперечення щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи.
28.10.2024 від позивача надійшли нотаріально засвідчені переклади Сюрвеєрського звіту та сертифікату якості, які були додані до позову; а також відповідь на відзив разом з додатковими доказами.
Ухвалою від 31.10.2024 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" надати до суду належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на англійську мову ухвал Господарського суду Одеської області від 21.10.2024 та від 31.10.2024 у справі №916/4353/24, позовної заяви та Прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, в трьох примірниках - в термін до 20.11.2024; після отримання належним чином (нотаріально) засвідчених перекладів на англійську мову документів, зазначених у п.1 резолютивної частини даної ухвали, постановлено направити їх до Центрального Органу запитуваної Держави - Ministry of Justice Procedural Law Division Slotsholmsgade 101216 COPENHAGEN K Denmark, для вручення їх "MEE A/S" (MAERSK A/S) в порядку, передбаченому Гаазькою Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року; зобов'язано "MEE A/S" (MAERSK A/S) протягом 10 днів з моменту отримання вищезазначених документів подати до Господарського суду Одеської області письмові пояснення щодо позовних вимог з документальним обґрунтуванням.
04.11.2024 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому, крім іншого, заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 10 ст. 81 ГПК України у зв'язку з неподанням позивачем витребуваних судом доказів без поважних причин.
22.11.2024 позивачем на виконання вимог ухвали суду від 31.10.2024 надано нотаріально засвідчені переклади позовної заяви та ухвал суду у цій справі.
Ухвалою від 25.11.2024 у зв'язку з необхідністю повідомлення третьої особи -2 "MEE A/S" (MAERSK A/S) (Данія) в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, провадження у справі зупинено до 26.05.2025.
Ухвалою від 17.12.2024 постановлено про розгляд справи №916/4353/24 за матеріалами справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
03.02.2025 Центральним органом Данії повідомлено суд про вручення 10.01.2025 судових документів "MEE A/S" (MAERSK A/S).
23.05.2026 від третьої особи-2 MAERSK A/S надійшли пояснення по суті спору.
Ухвалою суду від 28.05.2025 поновлено провадження у справі та залишено без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА".
Цією ж ухвалою прийнято до розгляду докази, подані позивачем до суду 26.10.2024 (нотаріально засвідчені переклади Сюрвеєрського звіту та сертифікату якості); не прийнято до розгляду докази, додані позивачем до відповіді на відзив (загальний ветеринарний документ на ввезення Пн030/В125.7/30/795Н, загальний ветеринарний документ на ввезення Пн030/В125.7/30/792Н, загальний ветеринарний документ на ввезення Пн030/В125.7/30/793Н, загальний ветеринарний документ на ввезення Пн030/В125.7/30/794Н, розрахунок збитків до претензії №26072024/1 від 26.07.2024, запит до вантажовідправника Kongphop Frozen Foods Co. LTD від 25.10.2024, наказ від 25.10.2024 №2510/2024-1 про відрядження директора позивача Пал Н. і покладення обов'язків із заміщення посади директора на менеджера Рогодченко А.М.); залишено без розгляду пояснення третьої особи-2 MAERSK A/S у зв'язку із поданням останніх з пропуском встановленого судом строку без клопотання про його поновлення.
Не погодившись з постановленою ухвалою, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 про залишення позову без розгляду у справі №916/4353/24 та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" задоволено; ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 про залишення позову без розгляду у справі №916/4353/24 скасовано; справу №916/4353/24 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
09.09.2025 третьою особою-2 MAERSK A/S подано до суду письмові пояснення.
Ухвалою суду від 10.09.2025 суддею Литвиновою В.В. було заявлено самовідвід від розгляду справи № 916/4353/24.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2025 справу №916/4353/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.
Ухвалою від 15.09.2025 справу №916/4353/24 прийнято до провадження.
Також, ухвалою від 15.09.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" залишено без руху; постановлено позивачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху усунути вказані в мотивувальній частині ухвали недоліки шляхом подання належного розрахунку заявлених до стягнення збитків; попереджено позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені ч. 13 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" надати переклад доданих до позовної заяви документів (Акт про розбіжності №1 від 30.04.2024, CMR 44, SURVEY REPORT з фототаблицями, температурний режим контейнеру, COMMERCIAL INVOICE від 31.01.2024 та 29.04.2024) на українську мову, засвідчений у встановленому порядку; встановлено позивачу строк на подання перекладу документів - десять днів з дня отримання ухвали суду.
22.09.2025 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви разом з обґрунтованим розрахунком сум, що підлягають стягненню.
Ухвалою від 22.09.2025 продовжено розгляд справи.
29.09.2025 позивачем подано до матеріалів справи нотаріально засвідчені переклади доданих до позовної заяви документів (Акт про розбіжності №1 від 30.04.2024, CMR 44, SURVEY REPORT з фототаблицями, температурний режим контейнеру, COMMERCIAL INVOICE від 31.01.2024 та 29.04.2024).
17.10.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
Щодо поданих третьою особою-2 MAERSK A/S та відповідачем ТОВ "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" додаткових пояснень, суд зауважує наступне.
За статтею 161 цього Кодексу, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно в заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, якими є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
При цьому, положеннями ГПК України не передбачено право відповідача на подачу до суду додаткових пояснень або доповнень до відзиву на позов.
Суд враховує, що відповідач у додаткових письмових поясненнях виклав свої додаткові заперечення проти позову, які повинні бути зазначені ним саме у відзиві.
Також, в межах провадження у цій справі третьою особою-2 вже було реалізовано право на подання пояснень. В свою чергу, ухвалою від 28.05.2025 пояснення третьої особи-2 MAERSK A/S залишено без розгляду у зв'язку із поданням останніх з пропуском встановленого судом строку без клопотання про його поновлення.
При цьому, ні відповідачу, ні третій особі-2 суд не надавав дозволу подати такі пояснення і не визнає їх подання необхідним поза межами встановленого ГПК України строку, у зв'язку з чим додаткові пояснення відповідача (вх. ГСОО №32626/25 від 17.10.2025) та третьої особи-2 (вх. ГСОО №27919/25 від 09.09.2025) підлягають залишенню без розгляду.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов'язані із запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривалі повітряні тривоги, приймаючи до уваги навантаження суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглянута поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 13.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" (виконавець) укладено договір №1305/22-1 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів.
За умовами розділу 1, у відповідності з цим договором, виконавець зобов'язується за відповідну плату та за рахунок замовника надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів морським, автомобільним, залізничним, авіаційним транспортом, а також перевезення у великотоннажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень вантажу. За цим договором транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику при експортних, імпортних, внутрішніх, транзитних перевезеннях, територією інших держав або внутрішніх перевезеннях територією України. Відносини сторін щодо договору регламентуються Законом України "Про транспортно- експедиторську діяльність" № 1955-ІV від 01.07.2004 (з наст. змін. та доповн.), Цивільним і Господарським кодексами України та іншими нормативно-правовими актами України.
В розділі 2 договору визначено обов'язки сторін.
Так, виконавець, крім іншого, зобов'язаний: за дорученням замовника організовувати перевезення вантажів замовника морським, залізничним, автомобільним, авіаційним транспортом, включаючи організацію перевалки і зберігання вантажів і контейнерів та інші операції, необхідні для виконання доручення замовника; укладати від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями, їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги, в т.ч. переупакування, перемаркування, ремонт тари, завантаження та розвантаження контейнерів, відбір проб та зразків, зважування, фумігацію, дезактивацію, визначення кількості та якості, сертифікацію та страхування вантажів і контейнерів. За рахунок коштів замовника проводити розрахунки з ними, оплачувати збори та інші обов'язкові платежі; за дорученням замовника оформлювати необхідну вантажну документацію, відправляти товаросупровідні та розрахункові документи замовнику, або його контрагентам; за попереднім узгодженням виконувати інші доручення замовника, в т.ч. організовувати охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання.
В свою чергу, замовник, в тому числі, зобов'язаний: до прибуття вантажу в порт забезпечувати оформлення та направлення товарно-супровідних документів, ввізних/вивізних/транзитних дозволів, карантинних, ветеринарних, санітарних, екологічних, радіологічних сертифікатів, аварійні картки, ліцензій та інших документів, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу; забезпечувати надання до перевезення вантажу в належній тарі та упаковці, яка запобігає його псуванню та пошкодженню при перевезенні, перевалці та зберіганні.
В розділі 4 договору обумовлено відповідальність сторін.
Так, сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків за цим договором відповідно до чинного законодавства України (п.4.1).
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, прийнятих на себе за цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні прямі дійсні збитки (реальні збитки), підтверджені документально (п.4.2).
Сторона, яка залучила третю особу для виконання своїх обов'язків, несе перед другою стороною договору відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених нею до виконання цього договору, у тому ж порядку, як і за власні дії (п.4.3).
Виконавець несе відповідальність перед замовником у вигляді відшкодування реального документально підтвердженого збитку за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликаного діями виконавця або залучених ним третіх осіб у розмірі, що не перевищує максимальну межу відповідальності, встановлену коносаментом морського перевезення, CMR, ж/д накладної (п.4.4).
Виконавець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження змісту вантажних місць та контейнерів, прийнятих/переданих за справними пломбами вантажовідправника (п.4.5).
В розділі 6 договору сторони дійшли згоди щодо порядку пред'явлення претензій та вирішення спорів.
Згідно п.6.1, зауваження, вимоги, претензії, що можуть виникнути з перевезення або у зв'язку з ним, повинні бути пред'явленні не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати завершення перевезення.
Претензія має бути пред'явлена рекомендованим листом з наданням копій документів, що її підтверджують (п.6.2).
Сторона, що одержала претензію, зобов'язана розглянути її та відповісти протягом 30 (тридцяти) календарних днів. Строки розгляду претензій обчислюються з дня одержання претензії і можуть бути подовжені на час, необхідний для досилання заявником на вимогу другої сторони додаткових документів або отримання відповіді від третіх осіб, залучених до перевезення (п.6.3).
Сторони згодні з тим, що при виникненні спорів, документи - рахунки, накладні, коносаменти, CMR і т.д., видані третіми особами, які залучалися до виконання робіт/послуг, передбачених цим договором, або органами державної влади, будуть належним доказом підтвердження витрат виконавця (п.6.4).
У випадку недосягнення сторонами згоди, справа підлягає розгляду в Господарському суді в порядку, що передбачений діючим процесуальним законодавством України (п.6.5).
Відповідно до розділу 7, цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе обов'язків. Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення дії договору не надішле письмове повідомлення другій стороні про його розірвання (п.7.1).
Всі повідомлення повинні направлятися в письмовій формі. Повідомлення будуть вважатися виконаними належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або передані засобами факсимільного чи електронного зв'язку за наявності у відправника стандартної квитанції факсимільного зв'язку про передачу повідомлення на номер факсу одержувача, зазначений в п.9 цього договору, або при наявності у відправника копії електронного листа у вигляді роздруківки з датою та часом передачі на електронну адресу (адреси) одержувача, вказану в п. 8 цього договору (п.7.4).
У всьому іншому, що не зазначено цим договором, сторони керуються чинним законодавством України та відповідними нормативними документами (п.7.6).
Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.
Як зазначає позивач, 30.04.2024 виконавець, в особі залученої ним третьої особи ТОВ "КАТРОМ", доставив замовнику вантаж в контейнері SUDU8132445, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №44. Однак, в процесі отримання даного товару замовником було виявлено його часткове псування: наявність різкого запаху, гноїння та деформації. Замовник терміново повідомив дані обставини водію і склав на місці отримання товару відповідний Акт про розбіжністі №1 від 30.04.2024.
Для повного розуміння стану, причин та обсягів зіпсованого товару замовником було залучено експертну організацію ТОВ "Остра Панді Сервісіз" (Код ЄДРПОУ 25043364).
Відповідно до висновку експертизи від 06.05.2024, контейнер, в якому був перевезений товар, знаходиться повністю в справному стані, охолоджуючий компресор - робочий, зовнішні та внутрішні пошкодження відсутні, натомість псування заморожених морепродуктів, зміна зовнішнього вигляду, протікання на картонних коробках та неприємний запах зумовлюються недотриманням перевізником необхідного температурного режиму при транспортуванні.
Позивач зауважує, що, як вбачається з аналізу температурного режиму контейнеру в період з 29.01.2024 по 01.05.2024, з приводу контейнеру SUDU8132445, після 03:00 26.04.2024 температура контейнера стрімко піднімалась, а після 14:00 27.04.2024 навіть досягла плюсової відмітки і до самого моменту отримання товару не підтримувалась в належному режимі. В даний проміжок часу контейнер перевозився ТОВ "КАТРОМ", що підтверджуєтсья міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 44.
Відповідно до інвентаризції зіпсованого товару, викладеного в доповідній записці завідувача складу позивача від 30.04.2024, в результаті неналежного виконанням ТОВ "КАТРОМ" своїх зобов'язань щодо перевезення товару, було зіпсовано:
- креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO) - вагою 2491,20 кг;
- морський коктейль, сирий, заморожений із захисною глазурью - вагою 320 кг;
- креветки варені, очищені з хвостом - вагою 31 кг;
- туби кальмарів очищені, заморожені, сирі 61+ - вагою 591,00 кг.
Загальна вартість понесених збитків замовником, враховуючи вартість зіпсованого товару, вартість доставки, утилізації та оподаткування, склала 38305,77 дол. США, що на дату завдання збитків, згідно з курсом НБУ, еквівалентно 1545574,38 грн.
Претензією від 12.06.2024 замовник звернувся до виконавця із вимогою про відшкодування вартості збитків.
Листом №18-06/01 від 18.06.2024 відповідач просив збільшити термін розгляду претензії до 30 календарних днів, а також надати перелік документів, підтверджуючих понесені замовником збитки, а саме: детальний розрахунок суми збитків, що обґрунтовує суму претензії (вартість зіпсованого товару (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи (надати копії документів), вартість доставки (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи (надати копії документів), вартість утилізації (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи), вартість оподаткування (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи (надати копії документів); документ, що підтверджує здійснення процедури утилізації частини зіпсованого товару; копію фото-, відео- фіксації процесу завантаження товару на складі вантажовідправника в Тайланді та документ, що підтверджує якість завантаженого товару.
В свою чергу, замовник надіслав відповідь №0507/2024-1 від 05.07.2024, в якій надав копії всіх необхідних документів для розгляду претензії, передбачених чинним законодавством, а також збільшив термін розгляду претензії до 30 календарних днів.
Водночас, відповідно до Комерційного інвойсу KPF24-0118 від 29.04.2024 замовником було замовлено чергову партію товару, що поставлялася в контейнері MNBU3836718.
02.07.2024 в порту Констанца, Румунія, виконавцем, при попередньому огляді контейнеру MNBU3836718 було виявлено наявність протікань контейнеру та наявність різкого запаху, що свідчило про можливе розмерзання товару.
За дорученням замовника виконавцем, для повного розуміння стану, причин та обсягів зіпсованого товару, було замовлено інспекцію компанії SGS.
В ході проведення інспекційного огляду компанії SGS було виявлено, що товар креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO), що відправлявся замовнику тим самим вантажовідправником іншими партіями, мав ідентичні недоліки - псування заморожених морепродуктів, зміна зовнішнього вигляду, протікання на картонних коробках та неприємний запах.
Разом з тим, оскільки виконавцем при транспортуванні контейнеру MNBU3836718 належним чином підтримувався температурний режим, весь інший товар в контейнері MNBU3836718 приїхав належної якості. А оскільки, за твердженням позивача, під час транспортування контейнеру SUDU8132445 температура стрімко піднімалась і не контролювалась перевізником в ході транспортування, відбулось псування інших позицій товару.
Листом №26072021/1 від 26.07.2024 замовник повідомив виконавцю про дані обставини та вирішив за необхідне уточнити суму завданих йому збитків неналежним виконанням своїх зобов'язань виконавцем, зменшивши розмір заявлених до відшкодовання вимог на вартість позиції - креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO), вагою 2491,20 кг, вартістю 30032, 59 дол. США.
Таким чином, за уточненим розрахунком замовник вимагає від виконавця відшкодувати вартість зіпсованого товару на загальну суму 327555,00 грн., а саме: морського коктейлю, сирого, замороженого із захисною глазурью, вагою 320 кг, вартістю 2817,54 дол. США; креветок варених, очищених з хвостом, вагою 31 кг, вартістю 371,35 дол. США; трубів кальмарів очищених, заморожених, сирих 61+, вагою 591 кг, вартістю 3250,50 дол. США, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Не погоджуючись із вимогами позивача відповідач у відзиві на позовну заяву зауважує, що з позивачем він співпрацює з 2022 року та надає останньому послуги виключно на етапі автомобільного перевезення контейнера з порту Констанца, Румунiя до складу позивача, після його доставки морським шляхом.
Товар, до перевезення якого залучався відповідач, в період з кінця січня по кінець квітня 2024 року доставлявся в порт морським шляхом (судном). Доставка здійснювалась в тому ж контейнері SUDU8132445, в якому в подальшому товар було доставлено позивачеві. Відповідач не був причетний до морських перевезень, замовником морських перевезень був вантажовідправник товару - KONGPHOP FROZEN FOODS CO., LTD (Таїланд), безпосередні морські перевезення (фрахт) здійснювались компанією Maersk A/S.
Відповідач зазначає, що під час передачі товару до морських перевезень було зафіксоване суттєве підвищення температури, що підтверджується температурним графіком, наданим позивачем, що і могло бути причиною псування товару. Відповідач (залучений ним перевізник) здійснював виключно автомобільне перевезення вантажу з порту на склад позивача в період з 26 по 30 квітня 2024 року в опломбованому контейнері, що визнається позивачем згідно наданих документів.
Наголошує, що позивач жодним чином не обґрунтував та не довів, яке саме порушення було допущено відповідачем (чи перевізником), а саме не довів, що відповідачу було передано для перевезення якісний товар, що товар не був зіпсований в ході морського перевезення, до якого відповідач не має відношення, що товар був зіпсований саме під час автомобільного перевезення.
Звертає увагу, що наданий температурний графік має суттєві змістовні невідповідності, що ставить під сумнів його достовірність. Наданий позивачем документ є звичайним pdf-файлом, який міг бути створений чи редагований позивачем на його власний розсуд. Відповідачу не відомо, звідки взято ці показники, чи сертифіковано було прилад компетентними установами, чи в справному стані він перебував на час здійснення перевезення. Факт його встановлення в конкретному контейнері також нічим не підтверджено. Єдиним достовірним доказом в даній сфері є оригінальний зашифрований файл з контролера рефконтейнера (зокрема, у вигляді гіперпосилання), який є у наявності вантажовідправника та морського перевізника компанії "MAERSK A/S" (Данія).
Також відповідач зазначає, що доданий до матеріалів справи Сюрвеєрський звіт не є висновком експерта в розумінні ст. 98 ГПК України, а залучене до його проведення підприємство не є експертною організацією.
Висновки, зазначені у наданому позивачем Сюрвеєрському звіті, є чинними лише в частині фіксації обставин, збитків, умов. При цьому будь-які висновки про можливі причини їх виникнення чи причетність до цього відповідача жодним чином не можуть встановлюватись сюрвеєрською компанією, оскільки зазначені факти і обставини можуть бути встановлені лише експертною установою, висновок якої буде належним доказом по справі.
Крім того, відповідач звертає увагу, що доданий позивачем Сюрвеєрський звіт жодним чином не враховує температурний режим у контейнері протягом всього шляху його перевезення - тобто і морським шляхом, і автотранспортом. Зокрема, сюрвеєром не проаналізовано значне підвищення температури в контейнері на початку морського перевезення після завантаження вантажу в контейнер.
Також відповідач наголошує, що позивачем не додано до позовної заяви ні документального підтвердження сплати вартості за поставлений товар, ні доказів її компенсації з боку вантажовідправника, не надано документального підтвердження понесення витрат на здійснення розмитнення, доставки, утилізації товару. Фактично не надано жодного документального підтвердження дійсного понесення збитків у зв'язку з псуванням товару.
В свою чергу, відсутність обґрунтованого розрахунку збитків без їх документального підтвердження свідчить, на думку відповідача, про необґрунтованість вимог позивача та є підставою для відмови в задоволенні позовної заяви.
За наведеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у зв'язку з їх безпідставністю і необґрунтованістю, зокрема недоведеністю вини відповідача і його причетності до псування вантажу, відсутністю належного обґрунтування і документального підтвердження наявності чотирьох складових умов застосування цивільно-правової відповідальності щодо відповідача, недоведенням суми збитків як реальних втрат і їх документального підтвердження, недоведеністю утилізації зіпсованого товару в повному обсязі і неотримання компенсації від вантажовідправника чи морського перевізника (за результатом розгляду поданих скарг).
Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "КАТРОМ" у поясненні по суті спору зазначає, що транспортний засіб з державними номерними знаками НОМЕР_1 та напівпричіп з державними номерними знаками НОМЕР_2 прибув на територію позивача 29.04.2024 року о 20 годині 15 хвилин. Саме розвантаження почалося 30.04.2024 року об 11 годині 33 хвилини, при цьому спочатку увесь товар був вивантажений до складського приміщення позивача, і тільки після вивантаження усього вантажу на склад позивача його працівниками було виявлено, що вантаж частково зіпсований і ними були вчиненні дії з навантаження (повернення) двох палет у контейнер SUDU8132445, дані обставини також підтверджує фото 6, 7 сторінка 10 звіту сюрвеєра (на фото тільки два палети з продукцією).
Щодо Акту розбіжностей, складеного 30.04.2024, то в ньому зазначено тільки про те, що при відкриванні ящиків виявлено псування товару (процес гниття) - креветок у паніровці, жодних інших позицій товару не значиться.
З даних обставин можливо зробити припущення, що навантажений (повернутий) вантаж вже давно не відповідав заявленим вантажовідправником вимогам або взагалі це був інший товар з іншої партії, що була доставлена раніше, чим у контейнері SUDU8132445, оскільки навантаження (повернення) здійснювалось зі складу позивача і водій не мав можливості контролювати які саме палети беруть працівники позивача.
Також третя особа звертає увагу на те, що претензія до відповідача надіслана 12.06.2024, що є порушенням термінів, визначених п. 6.1 договору №1305/22-1 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів від 13.05.2022, при тому що у позивача вже 06.05.2024 були наявні документи для надіслання претензії; що передача на утилізацію зіпсованого товару відбулася ще 30.04.2024 року, проте в подальшому про цей товар було зазначено у звіті сюрвеєра; що для визначення зіпсованого товару не було залучено інших спеціалістів.
Наполягає, що вимоги позивача не підтверджені належними доказами, є необґрунтованими, а тому просить суд відмовити в їх задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача, як експедитора, збитків, завданих псуванням вантажу позивача під час міжнародного перевезення автомобільним транспортом.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів є відшкодування збитків.
За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України (тут і далі - чинний на час виникнення спірних правовідносин), учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків, відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу та статті 224 Господарського кодексу України, є порушення зобов'язання.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже, обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими (ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
Предметом доказування у цій справі є: обставини, пов'язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми збитків; обставини, пов'язані з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п. 14 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).
Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (п.п. 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (п. 37 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 918/219/17).
Так, 13.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" (виконавець) укладено договір №1305/22-1 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів.
За умовами розділу 1, у відповідності з цим договором виконавець зобов'язується за відповідну плату та за рахунок замовника надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів морським, автомобільним, залізничним, авіаційним транспортом, а також перевезення у великотоннажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень вантажу. За цим договором транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику при експортних, імпортних, внутрішніх, транзитних перевезеннях, територією інших держав або внутрішніх перевезеннях територією України. Відносини сторін щодо договору регламентуються Законом України "Про транспортно- експедиторську діяльність" № 1955-ІV від 01.07.2004 (з наст. змін. та доповн.), Цивільним і Господарським кодексами України та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно п.п.2.1.1, 2.1.2 договору, виконавець зобов'язаний за дорученням замовника організовувати перевезення вантажів замовника морським, залізничним, автомобільним, авіаційним транспортом, включаючи організацію перевалки і зберігання вантажів і контейнерів та інші операції, необхідні для виконання доручення замовника; укладати від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями, їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги, в т.ч. переупакування, перемаркування, ремонт тари, завантаження та розвантаження контейнерів, відбір проб та зразків, зважування, фумігацію, дезактивацію, визначення кількості та якості, сертифікацію та страхування вантажів і контейнерів. За рахунок коштів замовника проводити розрахунки з ними, оплачувати збори та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до п.4.1, сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків за цим договором відповідно до чинного законодавства України.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, прийнятих на себе за цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні прямі дійсні збитки (реальні збитки), підтверджені документально (п.4.2).
Сторона, яка залучила третю особу для виконання своїх обов'язків, несе перед другою стороною договору відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених нею до виконання цього договору, у тому ж порядку, як і за власні дії (п.4.3).
Виконавець несе відповідальність перед замовником у вигляді відшкодування реального документально підтвердженого збитку за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликаного діями виконавця або залучених ним третіх осіб у розмірі, що не перевищує максимальну межу відповідальності, встановлену коносаментом морського перевезення, CMR, ж/д накладної (п.4.4).
Виконавець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження змісту вантажних місць та контейнерів прийнятих/переданих за справними пломбами вантажовідправника (п.4.5).
Відповідно до розділу 7, цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе обов'язків. Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення дії договору не надішле письмове повідомлення другій стороні про його розірвання (п.7.1).
Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.
За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов'язань перевезення вантажів, транспортного експедирування і послуг. Загальні положення про послуги, перевезення і транспортне експедирування визначені главами 63-65 Цивільного кодексу України (ЦК України), главою 32 Господарського кодексу України (ГК України), загальні положення про договір розділом ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини розділом IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Також, спірні правовідносини перебувають у сфері регулювання Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м.Женеві, Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" №57-V від 01.08.2006, які з урахуванням предмету позову є спеціальними нормативними актами.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом приписів статей 11, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.
Відповідно до положень ст.316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
За умовами ч.1 ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно ч.3 ст.929 ЦК України, умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
На підставі п.1 ч.3 ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.
Статтею 9 Закону визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Судом встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної CMR 44, за цією міжнародною товарно-транспортною накладною відбувалось транспортування товару згідно Інвойсу №KPF24-0040 від 31.01.2024, по маршруту: порт Констанца, Румунія - Петропавлівська Борщагівка, Україна. Логістику по маршруту виконувала компанія ТОВ "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" із залученням перевізника - ТОВ "КАТРОМ" (транспортний засіб держномер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). Місцем та датою навантаження вантажу на вказаний транспортний засіб є - порт Констанца, Румунія, 26.04.2024; місцем розвантаження - Петропавлівська Борщагівка, Україна.
Як зазначає позивач, під час розвантаження товару представником вантажоотримувача було виявлено псування вантажу за CMR № 44, про що в п.24 CMR здійснено відмітку наступного змісту "Товар отримано. Акт додається".
Також, 30.04.2024 позивачем було складено Акт про розбіжності №1, в якому зазначено, що завідувачем складу ТОВ "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" Шлеюк Р.Г. в присутності водія перевізника ТОВ "КАТРОМ" ОСОБА_1 було прийнято доставлений товар (заморожені морепродукти). Місце приймання - П.Борщагівка, вул.Соборна, 1. Дата і час початку приймання - 30.04.2024 11:00 год. Дата і час закінчення приймання - 30.04.2024 18:00 год.
Під час приймання товару встановлено, що пломба на автомобілі не порушена.
При цьому зазначено, що ящики креветки в паніровці зім'яті, товар в контейнері завантажено до червоної лінії. При відкритті контейнера був присутній різкий сморід пошкодженої продукції. При відкритті ящиків з креветкою в паніровці виявлено зіпсований товар (процес гниття). Температура в контейнері - 18 градусів.
Згідно Сюрвеєрського звіту від 06.05.2024, проведеного компанією "OSTRA PANDI SERVICES Co. Ltd" на замовлення ТОВ "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" слідує, що експертиза проводилась з 09:30 год до 15:55 год 01.05.2024, місце проведення - Холодильне зберігання складу одержувача, вул.Соборна, 1, Петропавлівська Борщагівка, м.Київ.
Під час огляду товару: креветки сирі, очищені, заморожені, паніровані; креветки варені, очищені з хвостом, заморожені в захисній глазурі; коктейль морський заморожений із захисною глазур'ю; труби кальмара очищені, заморожені з захисною глазур'ю було виявлено його псування.
З означеного звіту слідує, що контейнер, встановлений на причепі НОМЕР_2 вантажного автомобіля SCANIA НОМЕР_1 , в якому був перевезений товар, знаходиться повністю в справному стані, охолоджуючий компресор - робочий, зовнішні та внутрішні пошкодження відсутні, натомість псування заморожених морепродуктів, зміна зовнішнього вигляду, протікання на картонних коробках та неприємний запах пов'язані з недотриманням перевізником необхідного температурного режиму при транспортуванні. Значна частина вантажу, який перевозився у вищевказаному контейнері, є зіпсованою та не підлягає споживанню.
30.04.2024 завідувачем складу ТОВ "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" ОСОБА_2 складено доповідну записку №3004/2024-1 на ім'я директора товариства, з якої слідує, що, мовою оригіналу: "при відкритті 30.04.2024 контейнера SUDU8132445 та огляду його вмісту було виявлено, що креветка в паніровці TORPEDO 21/25 почала гнити та мала неймовірно огидний запах. Також інша продукція мала ознаки дефросту.
Встановлено такий об'єм зіпсованої продукції:
-Креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO) 21/25 - 2491,20 кг;
- Морський коктейль, сирий, заморожений із захисною глазур'ю - 320 кг;
-Креветки варені, очищені з хвостом -31,00 кг;
-Труби кальмарів очищені, заморожені, сирі 61+ - 591,00 кг.
Частину продукції одразу було утилізовано.
Складено Акт про розбіжності №1 від 30.04.2024, під яким також підписався водій перевізника, який є невід'ємною частиною CMR №44".
Згідно наявних а матеріалах справи Актів прийому-здачі товару на утилізацію №59 від 30.04.2024, №60 від 01.05.2024, означений товар було утилізовано.
За змістом ст. 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Частиною 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Умовами п.4.3 договору від 13.05.2022 передбачено, що сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх обов'язків, несе перед другою стороною договору відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених нею до виконання цього договору, у тому ж порядку, як і за власні дії.
При цьому суд враховує, що за приписами статті 934 ЦК України (Відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування), за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.618 ЦК України (Відповідальність боржника за дії інших осіб), боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Таким чином, з огляду на положення ст. 932 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також умов п.4.3 договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК", як експедитор за договором, несе відповідальність перед клієнтом (позивачем) за доставку товару.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, з метою виконання зобов'язань за договором відповідач як експедитор залучив до безпосереднього виконання перевезення Товариство з обмеженою відповідальністю "КАТРОМ" для здійснення доставки вантажу з порту Костанца, Румунія до складу, вказаного позивачем (транспортний засіб держномер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). Вказане підтверджується CMR №44, у графі 15 якої міститься номер транспортного засобу, а в графі 23 - штамп перевізника ТОВ "КАТРОМ".
Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини 1-3 статті 909 ЦК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 917 ЦК України, перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
Згідно з частиною 1 статті 918 ЦК України, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (частина 1 статті 920 ЦК України).
Також правовідносини за договором перевезення вантажу врегульовані нормами ГК України.
Так, згідно зі статтею 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Відповідно до статті 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
За приписами частин 1-3 статті 308 ГК України, вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з частинами 2, 3 статті 310 ГК України, одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.
Виходячи зі змісту наведених норм, перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.
Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (частина 1 статті 924 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізнику.
Таким чином, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли вантаж було втрачено за відсутності вини перевізника, зокрема, якщо причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.
Відтак, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Частина 1 статті 9 Конституції України унормовує, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до абзацу 39 статті 1 Закон України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.
Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (частина 1 статті 53 Закону).
Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №44, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція).
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" № 57-V від 01.08.2006 постановлено приєднатися до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві.
Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (абзац 38 частини 1 статті 1 Конвенції).
Статтею 3 Конвенції передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.
Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (пункти 1, 2 статті 17 Конвенції).
Приписами пунктів 1, 2 статті 18 Конвенції визначено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Якщо перевізник встановить, що через обставини, які склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4 статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього. Однак, позивач має право довести, що утрата або ушкодження фактично не були пов'язані, повністю або частково, з одним з цих ризиків.
Відповідно до пункту 4 статті 17 Конвенції, за умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного зокрема з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача (підпункт с пункту 4 статті 17 Конвенції).
За змістом частин 1-4 статті 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.
Отже, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти, та, по-друге, усунення яких від нього не залежало.
В той же час, зазначена спростовна презумпція вини перевізника відповідно до пункту 4 статті 17, пункту 2 статті 18 Конвенції покладає саме на позивача обов'язок доведення наявності такої вини у випадку, якщо перевізник встановить, що втрата чи пошкодження вантажу могло бути наслідком особливих ризиків, пов'язаних, зокрема, з навантаження вантажу відправником чи особами, які діють від його імені.
Обов'язки перевізника під час прийняття товару до перевезення визначені в пункті 1 статті 8 Конвенції та полягають в обов'язку перевірити вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування, нумерації місць та перевірити зовнішній стан вантажу і його упаковки. При цьому, право вимоги перевірки вмісту вантажних місць належить вантажовідправнику (пункт 3 статті 8 Конвенції).
За змістом наведених норм законодавства та з урахуванням висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №907/746/17, від 05.02.2019 у справі №903/181/18, від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17, перевізник, прийнявши товар в пункті завантаження без будь-яких зауважень у товарно-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов'язаних з порушенням порядку завантаження товару, його розміщення, кріплення у транспортному засобі, несе повну відповідальність за його збереження до моменту передання вантажоодержувачу.
Враховуючи приписи статей 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у співвідношенні із статтями 22, 611, 623, глави 64 (Перевезення) ЦК України, статтями 224, 225, глави 32 (Правове регулювання перевезення вантажів) ГК України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку та вини.
З аналізу Конвенції, глави 32 ГК України та глави 64 ЦК України вбачається, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.
Перевізник звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам (внаслідок дій або недогляду відправника вантажу, особливих природних властивостей перевезеного вантажу, внаслідок інструкцій замовника перевезення, дефекту вантажу, недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути, й інших обставин, передбачених законом).
Конвенція, ЦК України та ГК України передбачають звільнення перевізника від відповідальності у разі вчинення ним дії з запобігання та усунення обставин, що можуть спричинити втрату чи пошкодження вантажу, а також наявність обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
Суд звертає увагу, що нормами вказаної Конвенції саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання, а вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу презюмується та не підлягає доведенню замовником.
Разом з тим суд враховує, що умовами п.4.5 договору від 13.05.2022 про надання транспортно-експедиційних послуг передбачено, що виконавець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псувння або пошкодження змісту вантажних місць та контейнерів, прийнятих/переданих за справними пломбами вантажовідправника.
Як слідує з п.11 Акту про розбіжності №1 від 30.04.2024, складеного відповідальною особою позивача в присутності водія перевізника, встановлені на автомобілі пломби не були порушені.
При цьому, обґрунтовуючи свої вимоги позивач наполягає, що псування вантажу сталося внаслідок недотримання автоперевізником температурного режиму в контейнері, що підтверджено Сюрвеєрським звітом від 06.05.2024, який позивач визначає як висновок експертизи.
Щодо Сюрвеєрського звіту від 06.05.2024, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №908/807/18.
Згідно зі статтею 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Зокрема, частиною 7 статті 98 ГПК України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до п.4.12 розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5), у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України.
Отже, законодавець визначає, що обов'язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.
Зазначення експертом при складанні висновку про те, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України є його обов'язком.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18.
Суд зауважує, що надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, тоді як принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Водночас, судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2020 року у справі № 910/5300/17.
Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.
В свою чергу, при дослідженні під час розгляду справи Сюрвеєрського звіту від 06.05.2024, судом встановлено, що останній виконано С.Гуд від імені компанії "OSTRA PANDI SERVICES Co. Ltd".
Разом з тим, у звіті не зазначено, що його підготовлено для подання до суду, і що сюрвеєр обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України.
Навпаки, у звіті міститься розділ "Відмова від відповідальності", в якому зазначено, що, мовою оригіналу: "незважаючи на те, що ця перевірка була проведена зі всією належною ретельністю і увагою, а звіт був виданий у міру наших знань і можливостей, можуть існувати інші недоліки, факти та цифри, які неможливо встановити або які не були розкриті нами під час перевірки".
Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про судову експертизу" Сюрвеєрський звіт від 06.05.2024 не є належним та допустимим доказом у розумінні вказаних вище приписів закону, та в розумінні Закону України "Про судову експертизу" не є висновком експерта, відтак не може розглядатись судом як висновок експерта.
Отже, наявні підставі стверджувати, що Сюрвеєрський звіт від 06.05.2024 не містить об'єктивної оцінки причин псування вантажу, відтак цей висновок є неналежним та недопустимим доказом.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач, в тому числі, посилається на аналіз температурного режиму контейнеру SUDU8132445 в період з 29.01.2024 по 01.05.2024 та зазначає, що після 03:00 26 квітня 2024 року температура контейнера стрімко піднімалась, а після 14:00 27 квітня 2024 року навіть досягла плюсової відмітки і до самого моменту отримання товару не підтримувалась в належному режимі. В даний проміжок часу контейнер перевозився ТОВ "КАТРОМ", отже, на переконання позивача, саме з його вини сталося псування товару.
З приводу означеного суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дати завантаження контейнеру SUDU8132445 товаром, що є предметом спору. За наведеного, судом досліджено температурний режим контейнеру у період, визначений наявними в матеріалах справи таблицями, а саме з 10:00 29.01.2024 по 06:00 01.05.2024.
При дослідженні вказаного температурного режиму контейнеру суд встановив, що підвищення температури мало місце не лише у визначений позивачем період - з 10:00 29.01.2024 по 06:00 01.05.2024, а і в інші дати протягом всього часу слідування контейнеру.
Так, в період з 10:00 29.01.2024 до 14:00 29.01.2024 температура мала плюсове значення. Починаючи з 15:00 29.01.2024 температура почала знижуватися і о 23:00 29.01.2024 досягла відмітки - 20,01.
Проте, починаючи з 00:00 30.01.2024 температура почала різко підвищуватися і станом на 04:00 30.01.2024 досягла плюсової відмітки, яка трималася до 03:00 31.01.2024.
В подальшому, при заданій температурі повітря - 20 градусів (С), різке підвищення температури мало місце в наступні періоди: 04:00 31.01.2024: -5,57; 09:00 01.02.2024: -4, 10:00 01.02.2024: -10,25; 09:00 02.02.2024: -16,57; 16:00 02.02.2024: -14,96; 20:00 03.02.2024: -16,53; 09:00 04.02.2024: -16,16; 10:00 04.02.2024: -16,65; 11:00 04.02.2024: -8,67; 03:00 05.02.2024: -14,02; 20:00 05.02.2024: -14,95; 12:00 06.02.2024: -16,4; 23:00 07.02.2024: -14,44; 05:00 08.02.2024: -9,07; 06:00 08.02.2024: -6,06; 07:00 08.02.2024: -14,18; 15:00 08.02.2024: -14,89; 16:00 08.02.2024: -12,05; 22:00 08.02.2024: -16,31; 23:00 08.02.2024: -16,00; 06:00 09.02.2024: -16,84; 13:00 09.02.2024: -12,09; 06:00 10.02.2024: -13,77; 04:00 11.02.2024: -12,97; 19:00 12.02.2024: -14,92; 07:00 14.02.2024: -15,69; 17:00 15.02.2024: -16,63; 03:00 17.02.2024: -14,41; 12:00 18.02.2024: -14,52; 23:00 19.02.2024: -6,62; 21:00 22.02.2024: -15,78; 09:00 24.02.2024: -16,67; 20:00 25.02.2024: -15,57; 12:00 27.02.2024: -16,66; 05:00 29.02.2024: -15,05; 10:00 06.03.2024: -16,81; 20:00 07.03.2024: -5,18; 20:00 10.03.2024: -16,54; 12:00 12.03.2024: -15,17; 06:00 14.03.2024: -16,44; 01:00 16.03.2024: -16,77; 22:00 17.03.2024: -15,97; 19:00 19.03.2024: -16,5; 16:00 21.03.2024: -15,8; 14:00 23.03.2024: -14,31; 11:00 25.03.2024: -16,45; 11:00 27.03.2024: -16,21; 09:00 29.03.2024: -15,03; 05:00 31.03.2024: -16,1; 23:00 01.04.2024: -15,65; 20:00 03.04.2024: -16,27; 21:00 06.04.2024: -12,23; 22:00 06.04.2024: -9,29; 23:00 06.04.2024: -7,74; 00:00 07.04.2024: -6,69; 01:00 07.04.2024: -13,23; 10:00 07.04.2024: -13,61; 11:00 07.04.2024: -16,00; 19:00 09.04.2024: -15,73; 06:00 12.04.2024: -14,81; 14:00 13.04.2024: -14,05; 10:00 14.04.2024: -16,73; 22:00 14.04.2024: -15,91; 01:00 16.04.2024: -16,75; 06:00 17.04.2024: -15,04; 12:00 17.04.2024: -11,13; 13:00 17.04.2024: -6,35; 14:00 17.04.2024: -4,38; 15:00 17.04.2024: -15,59; 21:00 19.07.2024: -16,77; 06:00 24.04.2024: -15,03; 07:00 24.04.2024: -11,54; 08:00 24.04.2024: -9,83; 01:00 25.04.2024: -16,19; 03:00 26.04.2024: -15,58.
З наданого графіку вбачається, що о 03:22 26.04.2024 вантаж пройшов перевірку на терміналі CSCT в Румунії, отже саме після цього контейнер був переданий для перевезення ТОВ "КАТРОМ".
Таким чином, з наведеного слідує, що різке підвищення температури (під час якого товар міг зіпсуватися) мало місце не лише після передачі товару для перевезення ТОВ "КАТРОМ", а і до цього, і носило систематичний характер протягом всього періоду слідування контейнеру.
Отже, позивачем не доведено, що псування морепродуктів сталося саме після 26.04.2024, і що перевізнику ТОВ "КАТРОМ" було передано для перевезення якісний, незіпсований товар.
Також суд звертає увагу на наступне.
Так, умовами пунктів 6.1, 6.2 договору від 13.05.2022 передбачено, що зауваження, вимоги, претензії, що можуть виникнути з перевезення або у зв'язку з ним, повинні бути пред'явленні не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати завершення перевезення. Претензія має бути пред'явлена рекомендованим листом з наданням копій документів, що її підтверджують.
Згідно ст.30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі. Якщо стан вантажу був належним чином перевірений одержувачем та перевізником, докази, що суперечать результатам цієї перевірки, допускаються тільки у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними і за умови, що одержувач належним чином зробив перевізнику заяву у письмовій формі протягом семи днів від дня перевірки, виключаючи недільні та святкові дні. При обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується.
Таким чином, згідно укладеного між сторонами договору позивач, за умови виявлення недоліків товару, мав пред'явити відповідачу відповідну претензію не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати завершення перевезення, тобто не пізніше 30.05.2024.
А згідно приписів ст.30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів - не пізніше 10.05.2024.
Проте, як слідує з матеріалів справи, претензії на адресу відповідача були скеровані позивачем 12.06.2024 та 26.07.2024 (уточнена).
За наведених обставин, з урахуванням положень ст.30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, факт отримання позивачем вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній.
Як зазначено вище, в п.24 CMR №44 відповідальною особою позивача було здійснено відмітку наступного змісту "Товар отримано. Акт додається".
В свою чергу, складений в присутності водія перевізника ТОВ "КАТРОМ" 30.04.2024 Акт про розбіжності №1 містить посилання на виявлення пошкодженого товару - креветки в паніровці.
Проте, за змістом позовної заяви позивач не ставить питання щодо відшкодування збитків за зіпсований товар - креветки в паніровці. Вимоги позивача полягають у відшкодуванні збитків за зіпсований товар на загальну суму 327555,00 грн., а саме: морський коктейль, сирий, заморожений із захисною глазур'ю, вагою 320 кг, вартістю 2817,54 дол. США; креветки варені, очищені з хвостом, вагою 31 кг, вартістю 371,35 дол. США; труби кальмарів очищені, заморожені, сирі 61+, вагою 591 кг, вартістю 3250,50 дол. США.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведених вище мотивів та оцінки наданих сторонами доказів у сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності протиправної та винної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, оскільки не подано належних, допустимих та достовірних доказів того, що саме відповідач (виконавець) або залучена ним третя особа (перевізник) вчинили дії, які призвели до псування вантажу.
Відсутність хоча б одного із елементів складу цивільного правопорушення виключає настання цивільно-правової відповідальності.
Зазначене є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за відсутності доведеного складу цивільного правопорушення підстави для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 08 травня 2026 р.