Справа № 199/8854/20
(1-кп/199/58/26)
іменем України
11 травня 2026 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
за участі:
прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12020040030001534 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.08.2020 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, офіційно працевлаштованого, одруженого, маючого на утримані малолітню дитину 2014 р.н., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, останні рази:
- 20.11.2023 року Кировським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років 1 місяця 14 днів позбавлення волі;
- 11.12.2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч.4 ст. 70 КК України до 4 років 10 днів позбавлення волі;
- 29.02.2024 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років 10 місяців позбавлення волі;
-17.01.2025 року Шевченківським районним судом м. Чернівці за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 6 років 5 місяця позбавлення волі;
- 29.05.2025 року Чечелівським районним судом м. Дніпра ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 до 6 років 5 місяця позбавлення волі;
- покарання, призначені судами за даними вироками, ОСОБА_4 відбуті повністю,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
Суд уважає доведеним, що що ОСОБА_4 , будучи раніше судимий за злочини проти власності, повторно скоїв корисливий злочин.
Так, 06.08.2020 року близько 07 години 30 хвилин ОСОБА_4 разом з особою, яку оголошено у розшук, знаходявся за адресою: м. Дніпро, вул. В. Макухи, де у останніх виник злочинний умисел на проникнення у житло, з метою повторного викрадення чужого майна (крадіжка), за попередньою змовою групою осіб.
Після чого, ОСОБА_4 разом з особою, яку оголошено у розшук, визначили об'єктом свого спільного злочинного посягання чуже майно, яке знаходиться у житлі - квартирі АДРЕСА_2 .
Реалізуючи свій спільний злочинний умисел, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом пошкодження замку вхідних дверей до квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 , разом з особою, яку оголошено у розшук, проникли у житло потерпілого ОСОБА_5 .
Продовжуючи свої умисні злочинні дії, спрямовані на повторне таємне викрадення чужого майна (крадіжка), за попередньою змовою групою осіб, знаходячись в квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , разом з особою, яку оголошено у розшук, таємно викрали ноутбук «Acer Aspire V-531G-7364G75MAKK», чорного кольору, разом з блоком живлення, та його сумкою Continent СС-01 чорного кольору, флеш носій з написом «Северсталь» на 8GB, планшет «Samsung Galaxy Tab 10.1», телефон «НТС ONE Vi» чорного кольору, з тріснутим склом, набір з жовтого золота, а саме пару сережок, каблучка, кулон з ланцюгом довжиною 65см, в яких були вставки «Александрит», а по колу розсипане каміння «феоніти», золотий лом (коронки, два пера), дитячі золоті сережки, з жовтого золоту, типу гвіздок з камінням цирконій, вагою 1г, тонку каблучку з жовтого золота, вагою 1,5 г, сережки із жовтого кольору, у вигляді куль, вагою 4г, каблучку із жовтого золота, з великим камінням «Рубін», вагою 8г, ланцюг з жовтого золота, довжиною 60 см, овальним камінням Янтаря, вагою 5г, Швейцарський годинник «Grovana» 1535.1192, титановий браслет та корпус, сапфірове скло, циферблат сірого кольору, спортивний жіночий костюм, чорно- коричневого кольору, фірми «Вікторія Сікрет», шорти льняні, білого кольору, шкіряний чоловічий пояс, бонусна картка «Fozzy», тример «Philips serias 5000», синього кольору, гриль-барбекю електричний «Delonghi SW12AC.S» на загальну суму згідно висновку експерта на 56 665 гривень 14 копійок, а також 5000 гривень, 150 доларів США мілкими купюрами й 100 ЄВРО мілкими купюрами, що згідно курсу НБУ на 06.08.2020 становить 7 445 гривень 54 копійки.
Після вчинення злочину ОСОБА_4 , разом з особою, яку оголошено у розшук, із викраденим майном з місця скоєння злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 матеріальний збиток на загальну суму 69 110 гривень 68 копійок.
Після оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, головуючим суддею було встановлено особу обвинуваченого та роз'яснено йому суть обвинувачення, постановлено питання обвинуваченому про те, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.
На зазначене питання обвинувачений ОСОБА_4 повідоим суд, що обвинувачення йому зрозуміле, свою вину він визнає в повному обсязі, кається, бажає давати суду показання.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 349 КПК України головуючим суддею було запропоновано стороні обвинувачення та стороні захисту проголосити вступні промови.
При цьому, прокурор зазначив, що враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, добровільності позиції обвинуваченого, відсутності сумнівів у тому, що обвинувачений розуміє суть обвинувачення та не оспорює фактичні обставини справи, він вважає за можливе визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, також дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченого, підтверджують судові витрати та відносно речових доказів.
Обвинувачений з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодився.
Судом у відповідності до положень ч. 3 ст. 349 КПК України було з'ясовано, чи правильно розуміють учасники процесу зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснено учасникам процесу, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, прокурор, обвинувачений, зазначили, що їм зрозуміло зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, їхня позиція є добровільною, та їм зрозуміло, що в подальшому вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Також, обвинувачений на питання головуючого судді заявив, що така позиція є його волевиявленням, без стороннього на нього примусу або тиску з боку певної особи, домовленістю щодо яких не будь переваг. Він на теперішній час під дією наркотичних засобів, психотропної або сильнодіючою речовини не знаходиться, не знаходиться у хворобливому стані.
З огляду на вище наведене у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначене прокурором, обвинуваченим є не усвідомленим ними, не відповідає їх внутрішній волі, а їх процесуальна позиція сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на них.
З урахуванням встановлених обставин, суд, заслухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень частин 2 та 3 статті 349 КПК України, керуючись ч. 4 ст. 371 КПК України, на місці, без виходу до нарадчої кімнати, з занесенням в журнал судового засідання постановив ухвалу про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та встановлення запропонованого прокурором порядку дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченого; дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченого; підтверджують судові витрати та відносно речових доказів.
Обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 185 КК України. Суду показав, що дійсно діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_6 , проникнувши до квартири АДРЕСА_2 , де викрали ноутбук «Acer Aspire V-531G-7364G75MAKK», чорного кольору, разом з блоком живлення, та його сумкою Continent СС-01 чорного кольору, флеш носій з написом «Северсталь» на 8GB, планшет «Samsung Galaxy Tab 10.1», телефон «НТС ONE Vi» чорного кольору, з тріснутим склом, набір з жовтого золота, а саме пару сережок, каблучка, кулон з ланцюгом довжиною 65см, в яких були вставки «Александрит», а по колу розсипане каміння «феоніти», золотий лом (коронки, два пера), дитячі золоті сережки, з жовтого золоту, типу гвіздок з камінням цирконій, вагою 1г, тонку каблучку з жовтого золота, вагою 1,5 г, сережки із жовтого кольору, у вигляді куль, вагою 4г, каблучку із жовтого золота, з великим камінням «Рубін», вагою 8г, ланцюг з жовтого золота, довжиною 60 см, овальним камінням Янтаря, вагою 5г, Швейцарський годинник «Grovana» 1535.1192, титановий браслет та корпус, сапфірове скло, циферблат сірого кольору, спортивний жіночий костюм, чорно- коричневого кольору, фірми «Вікторія Сікрет», шорти льняні, білого кольору, шкіряний чоловічий пояс, бонусна картка «Fozzy», тример «Philips serias 5000», синього кольору, гриль-барбекю електричний «Delonghi SW12AC.S» на загальну суму згідно висновку експерта на 56 665 гривень 14 копійок, а також 5000 гривень, 150 доларів США мілкими купюрами й 100 ЄВРО мілкими купюрами, що згідно курсу НБУ на 06.08.2020 становить 7 445 гривень 54 копійки. Не заперечував проти розгляду провадження «у скороченому порядку» відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України. Обставини вчинення злочину не оспорює.
Прокурор ОСОБА_3 підтримав обвинувачення, висунуте ОСОБА_4 .
Вважав, що винуватість обвинуваченої в інкримінованому злочині найшла своє повне підтвердження під час судового розгляду, адже, виходячи з наданих стороною обвинувачення доказів з числа передбачених ст. 84 КПК, слідує, що ОСОБА_4 винний у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 337, п. 1,2,3,4 ч. 1 ст. 368 КПК України, здійснивши судовий розгляд стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, дослідивши під час судового розгляду всі докази, надані сторонами кримінального провадження, Суд вважає, що мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та ОСОБА_4 винна у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що підтверджується доказами, отриманими під час кримінального провадження, долученими Судом та дослідженими під час судового розгляду.
У відкритому судовому засіданні Судом були досліджені подані сторонами докази.
Судом у судовому засіданні досліджувалися докази з боку сторони обвинувачення, які обвинувачений ОСОБА_4 підтримав, та останній не подавала докази.
Під час дослідження доказів сторони скористалися наданими їм процесуальними правами надавати Суду усні та письмові пояснення та заперечення.
Під час дослідження доказів Суд дійшов висновку, що спосіб отримання стороною обвинувачення доказів, визнаних Судом належними і допустимими, був справедливим, а процес дослідження доказів під час судового провадження забезпечував право обвинуваченого на захист.
Так, винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується:
- постановою про визнання речовими доказами від 04.09.2020 року, визнано речовим доказом у кримінальному проваденні №12020040030001534 від 07.08.2020 року циліндровий механізм замку, який поміщено до спец.пакету №5226264;
- постановою про визнання речовими доказами від 05.09.2020 року, визнано речовим доказом у кримінальному проваденні №12020040030001534 від 07.08.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, наступне: спеціальний пакет №5224089, 5224090 з об'єктами дактилоскопічної експертизи; спеціальний пакет №SUD1138254 з мобільним телефоном, конусною карткою та первинним пакуванням.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
У силу ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Саме законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, дотриманням порядку оцінки доказів і визначенням їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів повинна бути оцінена судом з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).
Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. Суд має переконатися, що мотиви рішення, наведені національними судами, не були автоматичними або стереотипними.
Тобто, право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, але суд зобов'язаний дати відповідь на істотні аргументи сторони.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі скорочено Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі скорочено ЄСПЛ) суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Перес проти Франції» (рішення від 12.02.2004) вказав, що дія статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) полягає і в тому, щоб серед іншого зобов'язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, необґрунтоване рішення суду є порушенням гарантій, втілених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ у справі «Жогло проти України» (п. 38, рішення від 24.04.2008 року) зазначив, що усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту.
Суд отримав можливість ознайомитися з позиціями сторони обвинувачення та сторони захисту, та вважає, що викладені в них мотиви зрозумілі.
Також слід констатувати, що в ході розгляду справи жодна зі сторін не стверджувала про існування обмежень у реалізації донести свою позицію до Суду та не повідомляла про перешкоди у її доведенні.
Отже, Суд забезпечив змагальність судового процесу і ключовим предметом оцінки є лише переконливість кожної з позицій в аспекті стандарту доведення.
Європейський суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
За правилами статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Докази повинні бути належними та допустимими в розумінні ст.ст. 85-86 КПК України.
Також, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За правилами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд, дослідивши наявні докази, вважає, що всі докази у кримінальному провадженні у відношенні обвинуваченого є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Недопустимих доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або доказів та відомостей, які стосуються особи обвинуваченого не має.
ЄСПЛ зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання.
Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.
Згідно ст.ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості, вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень, є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
Для того, щоб встановити направленість умислу, необхідно враховувати зовнішній прояв діяння, який розкриває внутрішній (психічний) його процес, окреслює суб'єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.
За даним кримінальним провадженням Суд уважає доведеним, що ОСОБА_4 усвідомлювала суспільну небезпечність своїх дій.
Ці докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо належності, допустимості, достовірності.
Всі докази подані Суду стороною обвинувачення взагалі, переконливо свідчать про наявність у діяннях обвинуваченого об'єктивної сторони інкримінованих злочинів.
За таких обставин, Суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії як, таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням до житла, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченому ОСОБА_4 , Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Застосовуючи покарання ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, тяжким злочином, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній є громадянином України, офіційно працевлаштований, одружений, маючий на утримані малолітню дитину 2014 р.н., має реєстрацію та місце проживання, на обліку психіатра або нарколога не побуває, раніше неодноразово судимий, та на теперішній час повністю відбувший покранння, призначені йому за вироками суду.
Обставини, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_4 : свою провину визнав повністю; не перешкоджав слідству, активно сприяв розкриттю злочину - своїми діями оказав допомогу на досудовому розслідуванні і суду у виясненні обставин скоєння кримінального правопорушення, які мають суттєве значення для повного його розкриття, повідомивши про обставини, час та місце скоєння кримінального правопорушення, щиро каявся та дав критичну оцінку своєї злочинної поведінки, що характеризує його суб'єктивне ставлення як винної особи до вчиненого злочину, та означає, що обвинувачений визнав свою вину за усіма пунктами висунутого проти нього обвинувачення, дав правдиві свідчення, висловив жаль з приводу вчиненого, негативно оцінював злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 є рецидив злочину.
Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 185 КК України є, відповідно до ст. 12 КК України, умисним тяжким злочином, карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самою обвинуваченою, так і іншими особами, є покарання у вигляді позбавленням волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75, п.1 та 2 ч.1 ст.76 КК України суд віважає необхідним встановити ОСОБА_4 іспитовий строк 2 (два) роки, та обвинуваченого звільнити від відбуття основного покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На думку суду такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення.
На теперішній час запобіжний захід ОСОБА_4 не застосовувався та він повністю відбув всі покарання, які були призначені йому за вироками суду.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Цивільний позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 69 110 гривень 68 копійок.
На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта та складання ним висновку, на загальну суму 3922 грн. 72 коп. (судово-товарознавчі експертизи): №4699-20 від 18.11.2020 у розмірі 1307 грн. 52 коп.; №19/104-7/3/1476 від 06.10.2020 у розмірі 1307 грн. 60 коп.; №19/104-7/5/536 від 31.08.2020 у розмірі 1307 грн. 60 коп..
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення (узгоджується з правовою позицією, яка викладена 13 вересня 2023 року у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду, справа № 638/4224/22, провадження № 51-2372 км 23).
Керуючись ст. 368-371, ч. 15 ст. 615 КПК України, Суд,
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавленням волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75, п.1 та 2 ч.1 ст.76 КК України встановити ОСОБА_4 іспитовий строк 2 (два) роки, та обвинуваченого звільнити від відбуття основного покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 , на відшкодування матеріальної шкоди, - 69 110 (шістдесят дев'ять тисяч сто десять) гривень 68 копійок.
На підставі ст. 100 КПК України речові докази, після набрання вироку законної сили:
- циліндровий механізм замку, який поміщено до спец.пакету №5226264 - знищіти.
- спеціальний пакет №5224089, 5224090 з об'єктами дактилоскопічної експертизи - зніщити;
- мобільний телефоном з конусною карткою, - повернути належному власнику.
На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта та складання ним висновку, на загальну суму 3922 грн. 72 коп. (судово-товарознавчі експертизи): №4699-20 від 18.11.2020 у розмірі 1307 грн. 52 коп.; №19/104-7/3/1476 від 06.10.2020 у розмірі 1307 грн. 60 коп.; №19/104-7/5/536 від 31.08.2020 у розмірі 1307 грн. 60 коп.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України обов'язково вручити учасникам судового провадження повний текст вироку в день його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
11.05.2026