07 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 11/Б-664
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
За участю представників учасників справи:
апелянта: Шкільний П.М. (в порядку самопредставництва);
кредитора ТОВ «Агро» ЛДТ: Квіткін Ю.М. (адвокат);
арбітражного керуючого Сибаля А.М.
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області (№01-05/89/26 від 12.01.2026)
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 (повна ухвала - 30.12.2025, суддя Боровець Я.Я.)
у справі №11/Б-664
за заявою ініціюючого кредитора Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, м. Тернопіль
до Відкритого акціонерного товариства "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас", м.Теребовля, Тернопільська область
про визнання банкрутом
Провадження у справі №11/Б-664 про банкрутство ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас" порушено ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 29.09.2005.
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2018 припинено процедуру розпорядження майном ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас" та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Окряка А.В.; боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Окряка А.В.
14.06.20218 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у встановленому законодавством порядку.
29.05.2025 ГУ ДПС у Тернопільській області звернулося до суду з заявою про визнання поточних грошових вимог до боржника ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас".
Ухвалою суду від 14.08.2025 відсторонено арбітражного керуючого Опришка О.З., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Сибаля Андрія Михайловича.
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 23.10.2025 заяву ГУ ДПС у Тернопільській області про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас" у справі №11/Б-664 задовольнив частково. Визнав поточні кредиторські грошові вимоги ГУ ДПС у Тернопільській області в сумі 5 677, 46 грн та в сумі 6 056,00 грн, які підлягають включенню ліквідатором до реєстру вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної Кодексом України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ). В іншій частині заяву щодо визнання поточних кредиторських грошових вимог у розмірі 1 034 638,59 грн відхилив.
Ухвала суду в частині відмови у визнанні грошових вимог мотивована тим, що заявлені податковим органом вимоги у розмірі 1 034 638,59 грн виникли у 2012- 2014 роках, а граничний строк їх сплати настав у 2015- 2017 роках, тоді як із заявою до суду кредитор звернувся лише 29.05.2025, тобто після спливу встановленого Податковим кодексом України 1095-денного строку давності для стягнення податкового боргу. У зв'язку із цим, такий борг вважається безнадійним і підлягає списанню, а відтак у контролюючого органу відсутнє право заявляти відповідні грошові вимоги у справі про банкрутство.
ГУ ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 в частині відхилення поточних грошових вимог до боржника, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції в частині відмови у визнанні грошових вимог у сумі 1 034 638,59 грн постановлена з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема помилково застосовано положення ст.102 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) щодо спливу 1095-денного строку давності.
Скаржник зазначає, що заявлені грошові вимоги підтверджуються, зокрема, судовим рішенням про стягнення податкового боргу (постановою адміністративного суду), що свідчить про вжиття контролюючим органом заходів щодо його стягнення у межах строків давності, а тому такий борг не може вважатися безнадійним і підлягає стягненню до повного його погашення.
Крім того, апелянт вказує, що висновок суду про пропуск строку є помилковим, оскільки норми ПК України не виключають можливості стягнення податкового боргу за наявності судового рішення, а тому навіть у разі подання заяви про визнання грошових вимог після встановленого строку вони підлягають розгляду у справі про банкрутство з урахуванням черговості задоволення вимог кредиторів.
Також апелянтом до апеляційної скарги доучено новий доказ на підтвердження своїх вимог - постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі №819/269/14-а.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ліквідатор покликається на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні грошових вимог у сумі 1 034 638,59 грн, оскільки такі вимоги виникли у 2012-2014 роках та були заявлені лише у 2025 році, тобто з пропуском встановленого ПК України строку давності, у зв'язку з чим відповідний податковий борг є безнадійним та підлягає списанню.
При цьому, зазначає, що посилання апелянта на наявність постанови адміністративного суду про стягнення податкового боргу є безпідставним, оскільки така постанова не подавалась до суду першої інстанції та не була покладена в основу заявлених вимог, а також відсутні обґрунтування неможливості її подання раніше, що виключає можливість врахування цього доказу судом апеляційної інстанції.
Крім того, апелянт був обізнаний із запереченнями щодо безнадійності податкового боргу ще під час розгляду справи судом першої інстанції, однак не скористався правом надати відповідні докази, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують законності оскаржуваної ухвали.
06.05.2026 через підсистему «Електронний суд» представник апелянта подав клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі №819/269/14-а.
В обґрунтування доводів зазначеного клопотання покликається на те, що постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі №819/269/14-а не була подана до суду першої інстанції з об'єктивних причин, зокрема у зв'язку з неодноразовою реорганізацією податкових органів та переданням їх повноважень правонаступникам, що вплинуло на формування та комплектування матеріалів при зверненні із заявою про визнання грошових вимог.
Зазначає, що вказаний доказ не змінює предмета та підстав заявлених вимог, а лише підтверджує обставини вжиття контролюючим органом заходів щодо примусового стягнення податкового боргу, що має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки значна частина заявленого боргу вже була предметом судового розгляду та підтверджена відповідним судовим рішенням.
Крім того, скаржник вказує, що необхідність подання такого доказу виникла саме на стадії апеляційного перегляду для повного і всебічного з'ясування обставин справи та правильного застосування норм матеріального права, а також з метою уникнення надмірного формалізму при оцінці доказів і забезпечення ефективного судового захисту.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 3 ст. 45 КУзПБ до заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника в обов'язковому порядку додаються, зокрема, документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
За змістом ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
В ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до правового висновку щодо застосування ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Скаржник подавав постанову адміністративного суду до апеляційної інстанції, долучивши її до апеляційної скарги. При цьому, клопотання про долучення відповідного доказу було заявлене лише після початку розгляду справи по суті. Водночас колегія суддів бере до уваги, що подаючи доказ до суду апеляційної інстанції, апелянт просив лише його долучити до матеріалів справи, однак не просив суд поновити строк на подання таких доказів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ще під час розгляду заяви про визнання грошових вимог у суді першої інстанції апелянту було відомо про заперечення арбітражних керуючих, викладені у відповідних повідомленнях, у яких прямо зазначалося про відхилення заявлених грошових вимог з підстав їх безнадійності у зв'язку зі спливом строків давності.
Водночас, будучи обізнаним із такими запереченнями та їх мотивами, апелянт не скористався наданим йому процесуальним правом подати відповідні пояснення чи докази на їх спростування, зокрема не повідомив суд про наявність постанови адміністративного суду та не долучив її до матеріалів справи, хоча об'єктивних перешкод для цього апелянт не вказав.
Посилання апелянта на реорганізацію податкових органів як на причину неподання зазначеного доказу є безпідставним, оскільки такі обставини не позбавляли його можливості належним чином сформувати та обґрунтувати заяву про грошові вимоги, тим більше з урахуванням того, що саме він як заявник несе обов'язок доведення підстав і розміру своїх вимог.
Більше того, матеріалами справи підтверджується, що кредитора ГУ ДПС у Тернопільськіи? області замінено у цій справі на правонаступника: ГУ ДПС у Тернопільськіи? області, як відокремленого підрозділу ДПС Украі?ни (вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 44143637) ще ухвалою суду від 10.03.2022.
Також суд вважає необґрунтованими доводи апелянта в частині виникнення необхідності подання такого доказу лише на стадії апеляційного перегляду, оскільки підстави відмови у визнанні грошових вимог (зокрема визнання боргу безнадійним) були відомі апелянту ще під час розгляду справи судом першої інстанції.
Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, подання вказаного доказу на стадії апеляційного провадження свідчить не про наявність поважних причин його неподання раніше, а про неналежне здійснення апелянтом своїх процесуальних прав, що виключає можливість долучення поданого доказу до матеріалів справи та його врахування судом апеляційної інстанції.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, учасниками справи подано не було.
07.05.2026 в судовому засіданні взяли участь представники апелянта, кредитора та арбітражний керуючий, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Представники інших учасників у справі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з?явилися.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд перевіряє дотримання судом першої інстанції процесуальних норм та правильне застосування норм матеріального права лише в частині відхилення грошових вимог ГУ ДПС у Тернопільськіи? області.
Частиною 4 ст. 60 КУзПБ визначено, що у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов'язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов'язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство.
Положеннями п. 1.1 ст.1 ПК України визначено, що ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Судом першої інстанції встановлено, що ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас" знаходиться на обліку в ГУ ДПС у Тернопільській області як платник податків.
Згідно з довідкою ГУ ДПС у Тернопільській області за банкрутом рахується заборгованість в сумі 1 040 316,05 грн, з яких:
- 510,00 грн адміністративний штраф та інші санкції;
- 26 725,84 грн податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді зарплати;
- 58888,86 грн податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства;
- 35, 60 грн місцеві податки;
- 44 867,39 грн податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг);
- 816 223,02 грн штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстратором;
- 87 387,88 грн земельний податок;
- 5 677,46 грн єдиний внесок, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договором цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності платника податків, що підтверджується розрахунком суми вимог з податкового боргу.
Статтею 67 Конституцією України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Положеннями ст. 14.1.39. ПК України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст. 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПК (пп. 16.1.4. п.16.1).
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
У частині 3 статті 45 КУзПБ встановлено, що заява кредитора має містити: розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування.
Гроші вимоги, які є предметом апеляційного розгляду, виникли у зв?язку з несплатою боржником адміністративного штрафу та інших санкції у розмірі 510,00 грн, податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді зарплати у розмірі 26 725,84 грн, податку на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства у розмірі 58 888,86 грн, місцеві податки у розмірі 35,60 грн, податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 44 867,39 грн, штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстратором у розмірі 816 223,02 грн, земельного податку у розмірі 87 387,88 грн.
Заявлені грошові вимоги виникли в 2012- 2014 роках на підставі самостійно визначених та задекларованих банкрутом зобов'язань та поданих до контролюючого органу декларацій з кінцевим строком сплати в 2015-2017 роках.
На підтвердження обґрунтованості заявлених грошових вимог кредитор долучив: податкові повідомлення - рішення, інтегровані картки платника податків, акт документальної позапланової перевірки, податкові декларації, довідку про наявність боргу та розрахунок суми податкового боргу.
Положення ст.102 ПК України визначають спеціальні строки давності для нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань та стягнення податкового боргу.
Зокрема, п. 102.1 ст.102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст.133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з п. 102.4 ст. 102 ПК України у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п. 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абз. 3 п. 59.1 ст. 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Отже, податковим законодавством встановлено спеціальний строк давності для звернення податкової інспекції до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу, який застосовується імперативно (в силу закону), на відміну від визначеної ст.256 ЦК України позовної давності, наслідки спливу якої застосовуються лише за заявою сторони спору згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16 виснував, що при розгляді грошових вимог податкової інспекції до боржника, як платника податків, заявлених на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками проведення податкових перевірок боржника, господарському суду належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який ч. 102.4. ст. 102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним.
Якщо протягом зазначеного строку (1095 днів) контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку (пункт 102.1. ст. 102 ПК України).
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16 (№К/9901/99/17) зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.
Водночас, у другому реченні п. 102.4 ст. 102 ПК України законодавець сформулював виключення із загального правила застосування строку давності для стягнення податкового боргу, а саме вказав, якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Виходячи із зазначених вище приписів Верховний Суд акцентував, що за наявності судового рішення про стягнення суми податкового боргу презюмується, що контролюючий орган нарахував та ініціював стягнення цього податкового боргу до закінчення строків давності, передбачених п. 102.1, 102.4 статті 102 ПК України, а тривале невиконання боржником відповідного судового рішення не може бути підставою для звільнення його від обов'язку сплатити присуджену до стягнення суму боргу, відтак такий податковий борг не може вважатися безнадійним, адже стягується за рішенням суду і строки стягнення щодо нього встановлюються до повного погашення платежу або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених підп. 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 п. 101.2 ст. 101 ПК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.07.2025 у справі №910/5902/18, на неврахування якої покликається скаржник в апеляційній скарзі.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення ст. 45 - 47 КУзПБ, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов'язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов'язання підтверджують, а господарський суд зобов'язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов'язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.
В силу норм КУзПБ, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з'ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанови Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18 та від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20).
Заявник самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.
У попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18 від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 12.10.2021 у справі № 01/1494 (14- 01/1494));
Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду необхідно розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №922/1014/18).
Заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, щодо визнання боргу безнадійним, апелянт покликається на те, що податковий борг, який є частиною заявлених грошових вимог, підтверджений постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі №819/269/14-а, яка не береться до уваги судом апеляційної інстанції як доказ, поданий поза межами встановленого строку.
Так, п. 101.1 ст. 101 ПК України передбачає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102цього Кодексу.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що заявлені грошові вимоги кредитора виникли в 2012- 2014 року з кінцевим строком сплати ще в 2015-2017 роках, однак із заявою з кредиторськими грошовими вимогами до банкрута кредитор звернувся лише 29.05.2025, хоча провадження у цій справі про банкрутство порушене ще у 2005 році.
Таким чином, місцевий господарський правомірно виснував, що кредитором пропущено встановлений ст. 102 ПК України 1095-денний строк для стягнення податкового боргу.
За таких обставин, у контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення суми податкового боргу у розмірі 1 034 638,59 грн, в тому числі шляхом заявлення грошових вимог у справі про банкрутство, у зв?язку з чим грошові вимоги ГУ ДПС у Тернопільській області правомірно відхилені.
При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано не враховував вимоги, передбачені ПК України, згідно з якими зупинявся перебіг строків давності, передбачені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, п. п. 102.3.5 п. 102.3, п.102.9 статті 102 цього Кодексу, оскільки вказані зміни були внесенні 18.03.2020, 01.01.2021, 15.03.2022, тобто вже після спливу 1095-денного строку у цій справі щодо податкових зобов'язань банкрута.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 у справі №11/Б-664 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Повний текст постанови складено та підписано 11.05.2026.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК