11 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1125/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Зварич О.В.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
розглянув апеляційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, №15-638ВИХ-25 від 15.09.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/2772/25 від 16.09.2025)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025, суддя Малєєва О.В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено та підписано 18.08.2025, у справі №909/1125/24
за позовом керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська
в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Івано-Франківське лісове господарство"
до відповідача Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про витребування у власність держави земельну ділянку загальною площею 1,5282 га з кадастровим номером 2625880100:04:001:0043,
явка учасників справи:
від прокурора: Винницька Л.М.;
від позивача: Ігнатенко О.Ю.;
від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;
від відповідача: Буджак В.М.;
від третьої особи на стороні відповідача: Устінський А.В.,
Короткий зміст позовних вимог
20.11.2024 керівник Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області про витребування у власність держави земельної ділянки загальною площею 1,5282 га з кадастровим номером 2625880100:04:001:0043 та скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, яка вибула поза волею власника.
Згідно із заявою від 31.12.2024 (вх.№ 11584/24) прокурор змінив предмет позову шляхом виключення другої позовної вимоги - скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка була передана в оренду на підставі розпорядження Тисменицької РДА за договором 2009 року, а згодом їй присвоєно кадастровий номер.
У 2023 році Івано-Франківська міська рада прийняла рішення про передачу цієї ділянки в комунальну власність, після чого було зареєстровано право власності за відповідачем і право оренди за ОСОБА_1 (третьою особою без самостійних вимог).
Проте відповідно до інформації філії "Івано-Франківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель державного лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДСГП "Ліси України".
Уповноваженими органами згоди на добровільну відмову чи на вилучення та передачу спірної земельної ділянки в комунальну власність не надавалось.
У зв'язку з цим позивач вважає, що передача земельної ділянки у комунальну власність та подальша державна реєстрація речового прав на неї здійснено з порушенням вимог земельного та лісового законодавства та поза волею власника, а тому підлягає вилученню у власність держави.
Позовні вимоги обґрунтовує приписами ст.ст.1, 2, 3, 19, 55, 56, 84, 92 ЗК України, ст.ст. 4, 5, 7, 8, 31, 45, 48, 54 ЛК України, ст.ст. 106, 107, 387, 388 ЦК України, ст. 21 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 відмовлено в позові. Судові витрати покладено на Івано-Франківську обласну прокуратуру. Стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду обґрунтовано тим, що прокурор не довів наявності порушеного права чи інтересу держави. Суд встановив, що спірна земельна ділянка з 2006 року послідовно та за погодженням уповноважених органів оформлювалась і використовувалась як земля водного фонду для рибогосподарських потреб, що підтверджується розпорядчими актами, проєктом землеустрою, договорами оренди та державною реєстрацією.
Суд зазначив, що сам факт розташування ділянки всередині масиву земель лісництва не є достатнім доказом перебування її в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, зважаючи на наявність на ній об'єктів водного фонду. Надані матеріали лісовпорядкування різних років містять суперечності щодо площі земель Марковецького лісництва, а матеріали попередніх років, які могли б підтвердити включення саме цієї ділянки до земель лісового фонду, суду не подані. Суд дійшов висновку, що належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування її в постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств не доведені.
Крім того, суд розглянув питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 , який заперечив позовні вимоги.
Суд визнав підтвердженими та обґрунтованими витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу в сумі 20 000 грн. Заперечення прокурора щодо завищення судових витрат на правничу допомогу - відхилені. Неспівмірність витрат не доведена. У зв'язку з відмовою в позові понесені судові витрати на правничу допомогу стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
16.09.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга керівника Івано-Франківської обласної прокуратури №15-638ВИХ-25 від 15.09.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/2772/25 від 16.09.2025), в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/1125/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/1125/24 ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Суд дійшов помилкового висновку про недоведеність віднесення земельної ділянки площею 1,5282 га, кадастровий номер 2625880100:04:001:0043, до земель лісогосподарського призначення та її перебування у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», незважаючи на наявні у матеріалах справи докази. Зокрема, прокурором подано матеріали лісовпорядкування 2006 та 2009 років, план лісонасаджень 1996 року (долучений клопотанням від 31.03.2025), проєкти організації та розвитку лісового господарства 1979, 1988, 1997 років, а також технічну документацію із землеустрою 2022- 2023 років, якими підтверджується розташування спірної ділянки у кварталі 49, виділах 22, 26- 29 Марковецького лісництва та її належність до земель лісового фонду.
Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належним доказом права постійного користування, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, однак суд першої інстанції безпідставно не надав їм належної оцінки, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України. Також безпідставно залишено поза увагою лист ТОВ «Гектар ІФ» від 27.09.2024 № 02/24-147 як висновок спеціаліста щодо накладення спірної ділянки на землі лісогосподарського призначення, всупереч ст. 73 ГПК України.
Висновки суду про зміну площі Марковецького лісництва спростовуються розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 07.02.1996 № 85, наказом Івано-Франківського управління лісового господарства від 01.07.1996 № 62 та матеріалами лісовпорядкування, згідно з якими площа кварталів 48- 49 становить 99 га та є сталою, включаючи спірну ділянку. Дані технічної документації 2022- 2023 років також підтверджують, що загальна площа земель Марковецького лісництва 3195 га включає спірну ділянку.
Суд помилково застосував норми ст. 55 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, не врахувавши, що до земель лісогосподарського призначення належать також не вкриті лісовою рослинністю землі, зокрема водойми, які використовуються для потреб лісового господарства, що підтверджено таксаційними описами 2009 року (виділи 26- 29 - протипожежні водойми).
Передача спірної земельної ділянки у комунальну власність та її надання в оренду на підставі розпорядження Тисменицької РДА від 27.02.2006 № 68 відбулася з порушенням вимог ст. 84, 149, 122 Земельного кодексу України та без погодження уповноваженого органу і землекористувача, за відсутності доказів належного вилучення земельної ділянки з державної власності та припинення права постійного користування.
Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності підтверджують, що спірна земельна ділянка з 1979 року перебуває у складі земель лісового фонду та у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, а тому підлягає витребуванню відповідно до ст. 387, 388 ЦК України, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 30.10.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/8257/25 від 30.10.2025), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 14.11.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/8662/25 від 17.11.2025), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Позивач подав додаткові пояснення у справі б/н від 18.11.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/8730/25 від 19.11.2025), в якому підтримав доводи апелянта, просив суд апеляційну скаргу задоволити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025 справу №909/1125/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Малех І.Б., суддів Панової І.Ю., Зварич О.В..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури №15-638ВИХ-25 від 15.09.2025 (вх. №апеляційного суду 01-05/2772/25 від 16.09.2025) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/1125/24.
За розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 370 від 21.10.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2025 справу №909/1125/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Панової І.Ю., Зварич О.В..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 справу №909/1125/24 прийнято до провадження колегією суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Зварич О.В., Панової І.Ю. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 19.11.2025.
За розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 508 від 17.11.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 справу №909/1125/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Зварич О.В..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 розгляд справи №909/1125/24 відкладено на 21.01.2026.
Ухвалою від 21.01.2026 розгляд справи відкладено на 04.03.2024.
Ухвалою від 04.03.2026 розгляд справи відкладено на 25.03.2024.
У судове засідання 25.03.2026 з'явились представник прокурора, позивач, відповідач та третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача, третя особа на стороні позивача в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції, у зв'язку із чим суд визнав її неявку без поважних причин.
Прокурор та представник позивача підтримали вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеними в ній, просили її задоволити.
Представники відповідача та третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у цій справі оскаржується апелянтом в повному обсязі.
Переглянувши рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги
Предметом позову є вимога про витребування у власність держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Івано-Франківської міської ради земельної ділянки площею 1,5282 га за кадастровим номером 2625880100:04:001:0043 (далі - Земельна ділянка).
Як встановлено судами, за зверненням ОСОБА_1 . Тисменицька районна державна адміністрація Івано-Франківської області (далі - Тисменицька РДА) згідно з розпорядженням від 27.02.2006 № 68 надала йому дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки площею 0,900 га, яка знаходиться на території Березівської сільської ради за межами населеного пункту с. Березівка для облаштування ставків (а.с. 46 т. 1). За розпорядженням Тисменицької РДА від 28.04.2006 № 183 були внесені зміни в розпорядження від 27.02.2006 № 68 - вказано площу земельної ділянки 1,5282 га (а.с. 46 т. 1).
У матеріалах попереднього погодження місця розташування земельна ділянка визначається як така, що знаходиться на землях запасу Березівської сільської ради, і погоджується її надати для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (облаштування ставків). Зокрема, на це вказано в акті вибору та обстеження земельної ділянки від 10.05.2006 (а.с. 117 т. 2), висновку Тисменицького райвідділу земельних ресурсів від 26.05.2006 № 260 (а.с. 119 т. 2). В акті узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 03.09.2006 (а.с. 118 т. 2) зазначено, що це територія колишньої бази відпочинку таксомоторного парку. Цей акт підписаний головою Березівської сільської ради.
Надалі Тисменицька РДА згідно з розпорядженням від 29.12.2006 № 536 погодила місце розташування земельної ділянки для облаштування ставків та надала ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5282 га для облаштування ставків за рахунок земель запасу Березівської сільської ради за межами населеного пункту с. Березівка (а.с. 102 т. 2). За розпорядженням Тисменицької РДА від травня 2008 р. слова "облаштування ставків" замінено на слова "риборозведення" (а.с. 47 т. 1).
Проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки виготовлений ПВНЗ "Інститут управління природними ресурсами" на підставі договору з ОСОБА_1 від 17.01.2007 (далі - Проект землеустрою). Проект землеустрою містить відмітку про прийняття обмінного файлу Івано-Франківською філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 01.06.2007 за № 18 (а.с. 97 т. 2).
У висновку Тисменицького райвідділу земельних ресурсів від 16.02.2007 № 135 вказано, що земельна ділянка за категорією відноситься до земель водного фонду і належить до земель державної форми власності, площа ділянки - 1,5282 га, ставки - 0,9468 га, чагарники - 0,2235 га, землі дамби - 0,3579 га (а.с. 105 т. 2).
Відповідно до Плану погодження меж Земельної ділянки (а.с. 110 т. 2), Схеми розміщення Земельної ділянки (а.с. 111 т. 2), Схеми прив'язки Земельної ділянки (а.с. 113 т. 2) суміжним землекористувачем з півночі (від А до І) є Марковецьке ДЛГ. Представник Марковецького ДЛГ у Плані погодження меж Земельної ділянки погодив межі як суміжний землекористувач.
За заявою ОСОБА_1 від 20.11.2008 Тисменицька РДА розпорядженням від 20.02.2009 № 113 затвердила проєкт землеустрою та вирішила надати Земельну ділянку в оренду терміном на 10 років.
Між Тисменицькою РДА як орендодавцем та ФОП Василишиним Б. І. як орендарем 05.10.2009 був укладений договір оренди Земельної ділянки, який зареєстрований у Тисменицькому райвідділі центру ДЗК, запис № 040931200002 від 20.10.2009 (далі - Договір).
Об'єктом оренди визначена земельна ділянка для риборозведення, яка знаходиться за межами населеного пункту Березівка в урочищі "Чорне болото", загальною площею 1,5282 га, у тому числі під ставками - 0,9468 га, чагарниками - 0,2235 га, відкриті землі з незначним рослинним покривом - 0,3579 га. Строк дії Договору - 10 років. Договір не містив кадастрового номера Земельної ділянки.
Між сторонами договору складено акт приймання - передачі цієї Земельної ділянки від 05.10.2009.
Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру ця земельна ділянка була зареєстрована 20.10.2009, кадастровий номер 2625880100:04:001:0043, категорія земель - землі водного фонду, цільове призначення - для рибогосподарських потреб, площа 1,5282 га., документ на підстав якого здійснено державну реєстрацію земельної ділянки - проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 16.07.2007.
Згідно з додатковою угодою № 1/18 від 14.03.2016 між цими ж сторонами в Договір оренди внесено зміни, зокрема розділ "Об'єкт оренди" доповнено текстом п. 2: "кадастровий номер земельної ділянки 2625880100:04:001:0043".
За замовленням Управління екології та природних ресурсів ОДА було виготовлено паспорти вказаних водних об'єктів - ставка № 1 площею 0,5436 га, ставка № 2 площею 0,2520 га, ставка № 3 площею 0,1512 га, які погоджені Державним агентством водних ресурсів України 28.10.2019.
Щодо переходу Земельної ділянки в комунальну власність, апеляційним судом встановлено наступне.
На підставі п. 24 Перехідних положень ЗК України Івано-Франківська міська рада прийняла рішення від 31.07.2023 №157-37 "Про земельні питання", яким прийнято у комунальну власність Земельну ділянку як землі водного фонду з розташованими на ній водними об'єктами.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на Земельну ділянку за Івано-Франківською міською радою було зареєстровано 07.08.2023.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 02.10.2023 та відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 20.10.2023 № 207-38 між сторонами 20.10.2023 укладено договір оренди Земельної ділянки на 20 років.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.10.2023 зареєстровано право оренди на Земельну ділянку за ОСОБА_1 зі строком дії речового права до 20.10.2043.
Апеляційним судом встановлено належність спірної Земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення і її перебування в постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства на підставі наступних доказів.
Відповідно до розпорядження від 07.02.1996 № 85 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" Івано-Франківська ОДА надала в постійне користування, зокрема, державним лісогосподарським підприємствам земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства згідно з додатком № 1; землі лісового фонду згідно з додатком № 2 вирішено передати до земель запасу сільських, селищних, міських рад (а.с. 112-113 т. 1). В додатку № 1 вказано Івано-Франківське ДЛГ, площа лісового фонду 22 232 га, по Тисменицькому району - 14 055 га (а.с. 114 т. 2); в додатку № 2 передбачено передати до земель запасу рад по Тисменицькому району 307 га земель лісового фонду (а.с. 115 т. 1).
На підставі наказу Івано-Франківського держлісгоспу від 01.07.1996 № 62 створене нове лісництво - Марковецьке, загальною площею 3 158 га, зокрема, за рахунок Івано-Франківського лісництва (квартали 38, 39) площею 97 га (а.с. 116 -118 т. 1).
Окрім того вказаним наказом визначено необхідність при проведенні лісовпорядкування в 1996 році встановити нові межі (границі) та провести нову нумерацію кварталів лісогосподарського підприємства. В пункті 2 цього наказу зазначено, що для більш компактного розміщення територій лісництв провести частково перерозподіл лісового фонду між лісництвами в порядку, визначеному наказом.
У зв?язку з цим, відповідно до плану лісонасаджень Марковецького лісництва Івано-Франківського ДЛГ (лісовпорядкування 1996 року) (а.с. 49-64 т.3) та проєкту організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу від 1997 року змінено нумерацію кварталу 37 на 48 та 38 на 49 Марковецького лісництва із загальною площею цих кварталів 99 га.
При цьому загальна площа земель станом на 1996 рік по Марковецькому лісництву згідно вищевказаних документів становила 3277 га (у тому числі Тисменицький район - 2968 га), де відображено квартал 49 згаданого лісництва загальною площею 41 га, у який включено виділи 26 - 29 (куди входить спірна земельна ділянка).
Межі кварталів 48-49 повністю збігаються із схематичним відображенням кварталів (куди входила спірна земельна ділянка) на проєктах організації і розвитку лісового господарства за 1979 рік (стара нумерація кварталу - 38) (а.с. 125 т.1), в проєктах організації і розвитку лісового господарства за 1988 (а.с. 127 т.1), в проєкті організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу за 1997, в якому також зазначена загальна площа кварталів 48 та 49 як 99 га.
При цьому, проєкті організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу 1997 року також зазначена загальна площа кварталів 48 та 49 як 99 га.
Зважаючи на вище викладене, станом на 1996 рік (та в подальшому) площа земельних ділянок, які були закріплені за Івано-Франківським Держлісгоспом на території Березівської сільської ради складає 99 га, що підтверджується - як проєктом організації і розвитку лісового господарства та планом лісонасаджень Марковецького лісництва 1996 року, який затверджений уповноваженим органом - Івано-Франківським управлінням лісового господарства та був чинним до 2009 року.
В проєкті організації та розвитку лісового господарства ДП "Івано-Франківське лісове господарство" за 2009 рік по кварталу 49 відображено виділ 26 - ставок площею 0,6 га, виділ 27 - ставок площею 0,1 га, виділ 29 - ставок площею 0,2 га, які використовуються як протипожежні водойми.
В проєкті організації та розвитку лісового господарства ДП "Івано-Франківське лісове господарство" за 2010 рік щодо Марковецького лісництва по Березівській сільській раді Тисменицького району обліковуються землі 48 та 49 кварталу площею 99 га.
Такі ж дані містяться і в інших документах ДП "Івано-Франківське лісове господарство" за 2009 - 2010 роки (протоколи технічних нарад від 30.11.2009, від 09.07.2010, акт про площу лісгоспу станом на 01.01.2010 від 24.03.2010).
Івано-Франківське ДЛГ згідно з наказом Державного комітету лісового господарства України від 03.04.2006 № 85 перейменовано в Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство" (а.с. 184 т.1).
Івано-Франківське ДП "Івано-Франківське лісове господарство" було припинено шляхом приєднання до ДП "Ліси України" (наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №909, а.с. 185-186 т. 1), в якому утворили філію "Івано-Франківське лісове господарство" (наказ ДСГП "Ліси України" від 26.12.2022 № 117, а.с. 187 -190 т. 1). За цією філією закріпили майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.01.2023 №114 (наказ ДСГП "Ліси України" від 12.01.2023 № 287, а.с. 185-186 т. 1), а також згідно з наказом ДСГП "Ліси України" від 26.12.202 № 2142 затвердили Положення про філію (а.с. 192 -201 т. 1).
У 2022 - 2023 роках на замовлення ДП "Івано-Франківське лісове господарство" сертифіковані інженери-землевпорядники ТОВ "ПРО ЗЕМ" виготовляли Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ДП "Івано-Франківське лісове господарство" для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, зокрема за межами населеного пункту с. Березівка, далі - Технічна документація (а.c. 170 т. 1).
У завданні на проєктування щодо земель державної форми власності лісогосподарського призначення (землі Марковецького лісництва), що перебувають у постійному користуванні ДП "Івано-Франківський лісгосп" відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та розташовані на території Івано-Франківського району (раніше Тисменицький району та Івано-Франківська міська рада) Івано-Франківської області вказана орієнтовна площа земельних ділянок 3 195 га (а.c. 171 т. 1). В пояснювальній записці, в основних відомостях про об'єкти землеустрою вказано земельну ділянку площею 97,7955 га, що розташована за межами населеного пункту с. Березівка, Івано-Франківська міська територіальна громада, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область (Марковецьке лісництво: планшет 5, квартали 48, 49 Планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а.c. 175 т. 1). Також зазначено, що на території площею 1,5282 га, що відображена на планшеті 5, квартал 50 (помилково вказано зазначений квартал замість кварталу 49), виділи 26-29, частина виділу 22 Планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Марковецького лісництва (урочище "Чорне болото", за межами населеного пункту с. Березівка, Івано-Франківська міська територіальна громада, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область) в системі Державного земельного кадастру зареєстрована земельна ділянка державної форми власності за кадастровим номером 2625880100:04:001:0043 (а.c. 177 т. 1). В описі меж земельної ділянки Марковецького лісництва площею 97,7955 га земельна ділянка з кадастровим номером 2625880100:04:001:0043 відображена як землі державної власності в особі Івано-Франківської райдержадміністрації, орендар - Василишин Б. І., межі від Є до Є (а.c. 178, 179 т. 1).
Одночасно судом апеляційної інстанції при дослідженні технічної документації по встановленню меж земельних ділянок лісогосподарського призначення на місцевості, виготовленої ТОВ «ПРО ЗЕМ» упродовж 2022-2023 років, встановлено, що площа земельних ділянок, кварталів 48 та 49 Марковецького лісництва по Березівській сільській раді (без спірної земельної ділянки) становить 97,7955 га. При цьому сумарно зі спірною земельною ділянкою площа цих кварталів становить 99 га.
Наведене повністю узгоджується та підтверджується матеріалами лісовпорядкування 1996 та 2009 років.
Відповідно до наказу ДП "Ліси України", філія "Івано-Франківське лісове господарство" (в порядку правонаступництва від ДП "Івано-Франківський лісгосп") від 24.03.2023 № 60 (а.c. 182 -183 т. 1) затверджена Технічна документація в частині внесених на її підставі до ДЗК відомостей про земельні ділянки Марковецького лісництва, право постійного користування на які перейшло до ДП "Ліси України" (в порядку правонаступництва від ДП "Івано-Франківський лісгосп") та в частині земельних ділянок Марковецького лісництва, щодо яких державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до ДЗК у зв'язку із знаходженням в межах таких земельних ділянок Марковецького лісництва зареєстрованих земельних ділянок інших землевласників.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що під час виготовлення наведеної вище технічної документації (2022-2023 роки) технічно неможливо було внести відомості щодо спірної земельної ділянки як землі лісового фонду, оскільки раніше (при виготовленні технічної документації для передачі в оренду Василишину Б.І.) її було безпідставно сформовано за іншим цільовим призначенням (для риборозведення) та присвоєно кадастровий номер.
У зв?язку з вказаною обставиною землевпорядна організація була позбавлена можливості виготовити документацію на право державної власності та постійного користування ДСГП «Ліси України» на земельну ділянку загальною площею 99 га та включити спірну земельну ділянку (1,5282 га) до загального складу земель лісогосподарського призначення, які згідно вищевстановлених обставин перебувають на праві постійного користування у державного лісогосподарського підприємства.
Разом з тим, в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) ДП «Івано-Франківське лісове господарство» зазначено орієнтовну площу земельних ділянок Марковецького лісництва - 3195 га.
У згаданій технічній документації зазначено, що вона розроблена із врахуванням відомостей Державного земельного кадастру про наступні земельні ділянки:
- 0,5686 га - земельні ділянки, які надані у постійне користування НЕК «Укренерго» для обслуговування лінії електропередачі;
- 0,1500 га - земельна ділянка, яка передана у приватну власність фізичній особі
- 0,5000 га - надана у постійне користування ТОВ «Інтервіза»;
- 1,5282 га - спірна земельна ділянка;
- 3192,2532 га - землі Марковецького лісництва, що вносяться до Державного земельного кадастру згідно даних технічної документації.
Враховуючи наведене, апеляційний суд здійснивши арифметичний підрахунок дійшов висновку, що площа 3195 га включає в себе спірну земельну ділянку.
Філія "Івано-Франківське лісове господарство" ДП "Ліси України" звернулась з листом до Окружної прокуратури міста Івано-Франківська від 23.05.2024 (вх. №3582-24 від 24.05.2024) про перетин земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні філії, а саме за матеріалами лісовпорядкування 2009 року - квартал 49, виділи 26-29, 22 (частково).
Вищенаведені докази узгоджуються з даними листа ТОВ «Гектар ІФ» від 27.09.2024 № 02/24-147, основним видом діяльності якого є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, а також надання послуг технічного консультування у зазначених сферах. Таким чином, відомості, що містяться у цьому листі, за своєю правовою природою можуть розцінюватися як висновок фахівця (спеціаліста) у відповідній галузі.
Зі змісту зазначеного листа вбачається, що за результатами розгляду листа Окружної прокуратури міста Івано-Франківська від 03.09.2024 № 09.50-69-5034ВИХ-24), встановлено що площа накладення (перетин) на земельну ділянку (квартал 49 Марковецького лісництва) в користуванні філії "Івано-Франківське лісове господарство" ДП "Ліси України", спірної Земельної ділянки складає 1,5282 га (а.c. 102 т. 1). Додатком до цього листа є план (схема) (а.c. 103-104).
У відповідності до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Лист ТОВ «Гектар ІФ» від 27.09.2024 №02/24-147 з додатком підготовлений та сформований сертифікованим інженером - землевпорядником Кухтей М.В. (свідоцтво про підвищення кваліфікації інженера-геодезиста серія АА №1179 від 01.10.2020), є письмовим доказом і оцінюється апеляційним судом як належний доказ, на підставі якого та в сукупності з іншими письмовими доказами апеляційним судом встановлено обставини, що входять в предмет доказування та дають можливість стверджувати, що спірна земельна ділянка перебувала та перебуває на праві постійного землекористування в спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 1 ЗК України).
Положеннями статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
У статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі лісогосподарського призначення.
Питання встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок визначено статтею 20 ЗК України.
Згідно із частиною 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.
У відповідності до частини 1 статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Згідно статті 56 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття наказу від 26.11.2020 року № 5-ОТГ) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
За приписами частини 1 статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
За положеннями частини 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За змістом статті 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
За змістом статті 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Відповідно до статті 48 Лісового кодексу України затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Згідно статті 54 Лісового кодексу України встановлено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України унормовано, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
При цьому правова позиція, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, неодноразово підтверджена Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.10.2020 у справі №369/16418/18, від 30.09.2020 у справі №363/669/17, від 25.01.2023 справа №372/2093/19, від 01.11.2023 справа №676/5079/21.
За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
При зверненні з позовом до суду на обґрунтування своїх вимог прокурором долучено копії матеріалів лісовпорядкування 2006 року та 2009 року, документи про їх затвердження (наявні в матеріалах справи), що підтверджують право постійного користування ДСГП «Ліси України» землями лісогосподарського призначення, у тому числі спірною земельною ділянкою, яка розташована у кварталі 49 виділи 22, 26-29 Марковецького лісництва.
Також у матеріалах справи міститься інформація філії «Івано-Франківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», з якої вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 2625880100:04:001:0043, входить у межі земель лісового фонду (квартал 49 виділи 26-29 Марковецького лісництва філії «Івано-Франківське лісове господарство») та у відповідності до положень п. 5 розділу 8 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України згідно з відомостями, що містяться у планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування, перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».
За приписами статті 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Враховуючи викладене, правом приймати рішення щодо розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення наділені обласні державні адміністрації.
Статтею 149 ЦПК України врегульовано порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування.
У відповідності до статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ч.5 ст. 149 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.
Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Як встановлено апеляційним господарським судом, що спірна земельна ділянка в кварталі 49 кадастровий номер 2625880100:04:001:0043 не вилучалась Івано-Франківською ОДА (як уповноваженим органом) з постійного землекористування державного лісогосподарського підприємства.
Водночас, як встановлено апеляційним судом спірна земельна ділянка в кварталі 49 кадастровий номер 2625880100:04:001:0043 згідно відомостей Державного земельного кадастру віднесена до категорії земель із цільовим призначенням 10.07 для рибогосподарських потреб та сформована в порушення вимог земельного законодавства, що зазначалося вище.
Отже, апеляційним судом враховано норми ЗК України та ЛК України у відповідних редакціях, як на момент прийняття відповідних рішень, так і на момент затвердження матеріалів лісовпорядкування, зокрема статті 122, 149, 150 ЗК України, що підтверджує доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем цих вимог законодавства.
Таким чином, апеляційним судом встановлено порушення інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин, адже у комунальну власність передано спірну земельну ділянку неуповноваженим органом.
Сам факт, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати, в тому числі і в комунальній власності (згідно статті 56 Земельного кодексу України) не свідчить про законність рішення органу місцевого самоврядування - Івано-Франківської міської ради про прийняття в комунальну власність спірної земельної ділянки та розпорядження нею.
Суд першої інстанції, з висновками якого не погоджується суд апеляційної інстанції, не надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам і зробив необґрунтовані висновки про те, що спірна земельна ділянка не належить до земель лісового фонду, а також про те, що вона не перебувала у складі земель, які знаходилися у постійному користуванні ДСГП «Ліси України». Підготовка і затвердження відповідних матеріалів лісовпорядкування відбувалася ще у 1979, 1996- 1997 роках, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, проєктом організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу, а також відповідними наказами і розпорядженнями уповноважених органів. Саме ці матеріали, відповідно до вимог лісового законодавства, є належним доказом права постійного користування земельними ділянками лісового фонду державним лісогосподарським підприємством та підтверджують належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
Як встановлено апеляційним судом, спірна земельна ділянка була віднесена до комунальної власності на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 31.07.2023 №157-37 «Про земельні питання», однак таке рішення прийняте за відсутності повноважень у відповідного органу, оскільки вказана земельна ділянка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, а її вилучення у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Відповідач указаних обставин у визначений процесуальним законом спосіб не спростував. Заперечення на апеляційну скаргу зводяться до припущень, що спірна земельна ділянка не могла входити до складу земель лісового фонду, проте на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення.
Щодо обраного прокурором способу захисту
Згідно усталеної судової практики Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Згідно з вимогами ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 Цивільного кодексу України).
Статтями 387, 388 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (п. 56 постанови).
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Встановивши, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду та вибула з володіння власника - держави Україна поза її волею, ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є заявлення до суду віндикаційного позову щодо витребування з чужого незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення.
Щодо застосування такого способу захисту як віндикація у разі приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду (повне накладення) підтверджують постанови Верховного суду від 19.06.2024 у справі №931/9/23 та від 18.07.2024 у справі №931/14/23.
Надаючи правову оцінку правомірності прийнятих рішень органу місцевого самоврядування про прийняття в комунальну власність, про зміну цільового призначення земель лісового фонду (віднесення до водного) судом враховано, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення тому рішення Івано-Франківської міської ради від 31.07.2023 №157-37 «Про земельні питання», відповідно до якого на підставі пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України прийнято у комунальну власність земельну ділянку водного фонду загальною площею 1,5282 га, кадастровий номер 2625880100:04:001:0043 прийнятті неуповноважним на це органом .
Отже, з урахуванням наведених норм матеріального права та усталеної судової практики Верховного Суду, обраний прокурором спосіб захисту у вигляді пред'явлення віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння є належним та ефективним. Такий спосіб безпосередньо спрямований на відновлення порушеного права державної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка вибула з володіння держави поза її волею, та забезпечує реальне повернення цієї ділянки у власність держави.
Щодо представництва прокурором інтересів держави
Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
У відповідності до абзацу 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно з частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Мотивуючи наявність підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації є те, що передача земель державної власності лісогосподарського призначення у комунальну власність, а також для інших цілей, ніж визначені законом, не уповноваженим органом, без їх вилучення у постійного лісокористувача, порушує інтереси держави щодо правомірного використання земель лісогосподарського призначення державної власності як основного джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах; протиправне зайняття земель державної власності лісогосподарського призначення перешкоджає захисту державою лісових насаджень, проведення планових заходів щодо заліснення та охорони земель, дотримання правового режиму земель цієї категорії; неповернення Івано-Франківській РДА спірної земельної ділянки порушує інтереси держави в частині можливості ефективного використання права державної власності та реалізації державної політики в сфері захисту лісів. Проте, в даному випадку має місце нездійснення уповноваженим органом протягом розумного строку повноважень із захисту інтересів держави пов'язаних з незаконним зайняттям земель лісового фонду, що є підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави.
Перед пред'явленням позову прокуратурою, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 03.09.2024 надіслано лист до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про надання документів, а також з вимогою повідомити про вжиті заході з метою відновлення інтересів держави.
У відповідь на лист прокуратури, Івано-Франківська обласна державна адміністрація 02.10.2024 повідомила, що у зв?язку з обмеженим фінансуванням на сплату судового збору не заперечує щодо звернення прокуратури до суду із відповідним позовом.
Це свідчить про наявність підстав у Окружної прокуратури міста Івано-Франківська самостійно вживати заходи на захист інтересів держави та прав постійного користувача спірної земельної ділянки, в частині усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, а також дає право прокурору, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», вживати заходів для представництва інтересів держави в суді.
Перед поданням до суду позовної заяви Окружною прокуратурою позивачу надіслано лист про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
За вказаних обставин, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська дотримав вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо здійснення представництва в суді законних інтересів держави, належним чином обґрунтував порушення інтересів держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації та необхідність їх захисту.
Щодо строків позовної давності
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд. Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначеної норми права викладено в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 136/277/18 та від 10.07.2019 у справі № 321/1702/16-ц.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ч. 1 ст. 261 ЦК України, у поєднанні із загальним правилом, встановленим ст. ст. 13, 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, свідчить, що відповідач має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, у цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних обов'язків як міри належної поведінки, у результаті яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та особу, яка їх вчинила. Такий правовий висновок щодо застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постановах від 24.07.2019 у справі № 521/14384/16-ц та від 02.07.2019 у справі № 925/271/18.
Окружною прокуратурою міста Івано-Франківська заявлено вимогу щодо витребування у власність держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Івано-Франківської міської ради земельної ділянки площею 1,5282 га з кадастровим номером 2625880100:04:001:0043.
Як встановлено апеляційним судом, спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 31.07.2023 №157-37 «Про земельні питання».
Позов поданий прокурором до суду - 20.11.2024.
Враховуючи вищевикладене, строк позовної давності не пропущений.
Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тоді як заперечення відповідача та третьої особи на стороні відповідача, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, не підтверджуються дослідженими матеріалами справи та доводами, наведеними у судовому засіданні.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/1125/24 постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим воно не є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги містять підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/1125/24 прийнято порушенням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Відповідно позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.
Апелянтом спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки ним доведено неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із скасуванням рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/1125/24, висновки суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь Василишина Б.І., втратили правову підставу, у зв'язку з чим такі витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури, №15-638ВИХ-25 від 15.09.2025 - задоволити.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 - скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області про витребування у власність держави земельної ділянки загальною площею 1,5282 га з кадастровим номером 2625880100:04:001:0043 - задоволити.
Витребувати у власність держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Івано-Франківської міської ради земельну ділянку площею 1,5282 га кадастровий номер 2625880100:04:001:0043.
Стягнути з Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, ідентифікаційний код 33644700) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76604, ідентифікаційний код 03530483) 6056,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 9 084,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Зварич О.В.