Рішення від 22.04.2026 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м.Харків Справа № 913/266/20(913/180/25)

Провадження №10/913/266/20(913/180/25)

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №913/266/20(913/180/25) за позовом Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

до відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про розірвання договору та стягнення збитків

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮС-Металл» (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство.

Секретар судового засідання Богуславська Є.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Демченко Я.В., діє на підставі ордеру серія АІ №1947106 від 11.07.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №11104/10 від 22.05.2023;

від відповідача: Кулик В.Б., діє на підставі ордеру серія СВ №1150639 від 20.11.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000572 від 28.12.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- розірвати кредитний договір №164 від 05.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством “Український інноваційний банк» та ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» збитки у розмірі 1596658 грн 31 коп., з яких: 621145 грн 10 коп. - реальні збитки, 975513 грн 21 коп. - упущена вигода.

Також, позивачем заявлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складає 70000 грн 00 коп.

В обґрунтування поданого позову зазначено про тривале порушення відповідачем умов укладеного кредитного договору щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів, що є в розумінні ст.651 Цивільного кодексу України істотним порушенням умов договору та є підставою для розірвання кредитного договору та стягнення реальних збитків та упущеної вигоди на підставі ст. 653 Цивільного кодексу України.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.06.2025 матеріали справи №913/266/20(913/180/25) передано на розгляд судді Масловському С.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.06.2025 позовну заяву без номеру від 17.06.2025 Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 про розірвання договору та стягнення збитків залишено без руху. Встановлено Публічному акціонерному товариству “Українська інноваційна компанія» строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду, шляхом надання: доказів надіслання на адресу відповідача - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 копії позовної заяви та всіх доданих до позовної заяви документів; доказів доплати судового збору в розмірі 3028 грн 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/266/20(913/180/25). Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.07.2025 о 14 год. 30 хв.

Судове засідання, призначене на 17.07.2025 о 14 год 30 хв., не відбулось, оскільки суддя Масловський С.В. з 15.07.2025 по 17.07.2025 перебував у відпустці. Про те, що судове засідання не відбудеться, учасників справи було повідомлено телефонограмою.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.07.2025 підготовче засідання призначено на 26.08.2025 о 14 год. 20 хв.

У судовому засіданні 26.08.2025 постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 24.09.2025 о 12 год 20 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 24.09.2025 повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 22.10.2025 о 12 год. 20 хв.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.10.2025 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 11.11.2025 о 12 год. 50 хв.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.11.2025 повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 26.11.2025 о 12 год. 30 хв.

У судовому засіданні 26.11.2025 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 10.12.2025 о 12 год 20 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 10.12.2025 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті 13.01.2026 о 14 год 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 13.01.2026 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 28.01.2026 о 15 год 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Судове засідання, призначене на 28.01.2026 о 15 год 00 хв., не відбулось, оскільки суддя Масловський С.В. з 26.01.2026 по 30.01.2026 перебував на лікарняному у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.

Про те, що судове засідання не відбудеться, учасників справи було повідомлено телефонограмою від 28.01.2026.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.02.2026 повідомлено учасників справи про призначення розгляду справи по суті на 19.02.2026 об 11 год. 40 хв.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.02.2026 повідомлено учасників справи про призначення розгляду справи по суті на 18.03.2026 о 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні 18.03.2026 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 22.04.2026 о 14 год 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач - ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях проти позову заперечила з підстав його необґрунтованості та незаконності, та зокрема зазначила, що починаючи з 10.01.2016 відповідач дійсно не виконує зобов?язання за кредитним договором внаслідок запровадження у ПАТ «Укрінбанк» тимчасової адміністрації та позбавлення банківської ліцензії; позивач зареєстрований на тимчасово окупований території, та внаслідок цього спірний кредитний договір в силу Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є нікчемним з 25.06.2022 (дата тимчасової окупації місцезнаходження відповідача) право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором виникло у позивача з 11.03.2026, в свою чергу з позовом до суду позивач звернувся лише 18.06.2025, тобто з пропуском позовної давності; позивачем не доведено належними доказами причинно - наслідковий зв?язок порушення відповідачем умов кредитного договору та стягнення збитків; оскільки позивач позбавлений банківської ліцензії, то не має права нараховувати відсотки за користування кредитом; обставини встановлені при розгляді справи №750/3043/18 (про стягнення з відповідача заборгованості за спірним кредитним договором) щодо відсутності у позивача права на стягнення заборгованості оскільки ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, мають преюдиційне значення в цій справі.

Позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву та додаткових поясненнях наведені заперечення щодо аргументів відповідача щодо незаконності позовної заяви, та зокрема зазначено, що підстави звернення з даним позовом є суттєво відмінними і базуються на підставі ст.ст.651, 653 Цивільного кодексу України, оскільки ключовою підставою звернення є розірвання кредитного договору у зв?язку з порушенням його умов відповідачем, і як наслідок стягнення завданих збитків позивачу, а не класичне стягнення заборгованості за кредитним договором; заявлені позивачем до стягнення суми є саме збитками, заподіяними позивачу, який надавши банківську послугу (кредит) не отримав належну за нею оплату (як за тілом кредиту, так і за відсотками за користування таким кредитом); позивач, укладаючи кредитний договір, розраховував на оплату заборгованості за тілом кредиту, процентів за таким договором, однак не отримував їх протягом більш як тривалого часу, а тому вимушений звернутись з даним позовом до суду; обмеження у здійсненні господарської діяльності, встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» стосуються тих, хто зареєстрований на територіях АР Крим, міста Севастополь, а також у Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з Указом Президента України №32/2019 від 07.02.2019 «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях»; при цьому сплата боргу за кредитом на рахунки банку, відкриті в установах на підконтрольній території, не є господарською діяльністю на окупованій території та не порушує публічний порядок; справа №759/3043/18 не має преюдиційного значення, оскільки Верховним Судом у справі №913/266/20 від 16.10.2024 сформовано висновок про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Укрінбанк» є однією і тією ж юридичною особою; строк позовної давності не пропущено, оскільки за умовами укладеного кредитного договору, він діє до повного виконання сторонами

Розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

05.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «Українській інноваційний банк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладеного кредитний договір №164, відповідно до умов якого банк надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, оплатності та цільового використання кредит у розмірі 600000 грн 00 коп. на термін до 04.09.2018 (п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.2 договору за користування кредитом процентна ставка (фіксована) встановлюється в розмірі 23,0% від суми фактичної заборгованості за кредитом.

Відповідно до п.п.1.3., 1.7. договору позичальник зобов?язаний на передбачених цим договором умовах повернути кредит, сплатити нараховані проценти та інші платежі. Повернення кредиту та сплата процентів за кредитом проводиться позичальником у строки, передбачені відповідно до п.п. 3.1. та 3.3. цього договору.

Відповідно до п.3.1. договору позичальник зобов?язується використати кредит на вказані в договорі цілі (потреби) повністю повернути його в термін до 04.09.2018 (включно), сплатити нараховані проценти та інші платежі, передбачені цим договором.

Зменшення кредиту заборгованості здійснюється рівними частинами, в сумі 10345 грн 00 коп., починаючи з грудня 2013 та повне погашення кредиту в сумі 10335 грн 00 коп. до 04.09.2018 (включно). З першого по десяте число (включно) кожного місяця, шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунків позичальника та/або його поручителя та/або шляхом внесення готівки до каси банку на рахунок банку, з подальшим зарахуванням на позичковий рахунок. Кредит повертається лише в тій валюті, у якій він був наданий. У разі якщо десяте число місяця є святковим та неробочим днем, то позичальник зобов?язаний сплатити кредит в перший робочий день, який слідує за десятим числом місяця.

Орієнтовний графік платежів, в тому числі сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, орієнтовної вартості всіх супутніх послуг, а також сукупної вартості кредиту в цілому та за кожним платіжним періодом окремо передбачені у Додатку 1 до цього договору. Інформація щодо реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожання кредиту та сукупної вартості кредиту, що наведена у Додатку 1 до цього договору, є орієнтовною та може змінюватись протягом дії договору.

Відповідно до п.3.2. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця. Проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення. Будь - який наступний період нарахування процентів в подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році.

Відповідно до п.3.3. договору нараховані проценти сплачуються позичальником та(або) поручителем у валюті кредиту з першого по десяте число (включно) кожного наступного місяця, за місцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунків позичальника та/або поручителя та/або шляхом внесення готівки до каси банку на рахунок банку. У разі якщо десяте число місяця є святковим та/або неробочим днем, то позичальник зобов?язаний сплатити суму нарахованих процентів у перший робочий день, що слідує за десятим числом місяця. Процентна ставка за кредитом підлягає коригуванню при зміні вартості залучених ресурсів, шляхом укладення додаткових угод до даного договору. Про зміну процентної ставки банк повинен письмово повідомити позичальника за 15 календарних днів до бажаної дати укладення додаткової угоди про зміну процентної ставки.

Відповідно до п.5.1. договору банк зобов?язується зокрема надати позичальнику кредит в сумі, порядку та на умовах, викладених у цьому договорі; щомісячно нараховувати проценти за кредитом.

Відповідно до п.5.2. договору банк має право зокрема вимагати дострокового погашення заборгованості за договором та розірвання договору, а якщо вимога щодо погашення заборгованості не буде задоволена - звернути стягнення на передане в іпотеку майно, грошові кошти та майно, які належать позичальнику на праві власності, згідно з чинним законодавством України в разі:

- затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на три календарні місяці;

- перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять процентів;

- несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту;

- у разі відмови страхувальника чи страховика від договору страхування та припинення у зв?язку з цим договору страхування або порушенням умов п.2.2. договору;

- у разі не укладення нового договору страхування із врахуванням вимог п.2.2 цього договору;

- іншого істотного порушення умов договору про надання кредиту. Істотним порушенням цього договору є порушення будь - яких умов цього договору та договору іпотеки.

Відповідно до п.5.3 договору позичальник зобов'язується зокрема використати кредит на цілі, зазначені в п.1.4. договору; забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату нарахованих процентів та інших платежів, передбачених цим договором, на рахунок, вказаний у п.п.3.1, 3.3. договору.

Відповідно до п.7.1. договору у разі порушення позичальником термінів погашення заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу.

27.11.2013 між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, за умовами якої сторони погодили викласти зокрема п.3.1 кредитного договору в наступній редакції:

«Позичальник зобов?язується використати кредит на вказані в договорі цілі (потреби), повністю повернути його в термін до 04 вересня 2018 (включно), сплатити нараховані проценти та інші платежі, передбачені цим договором.

Зменшення кредиту заборгованості здійснюється рівними частинами, в сумі 8422 грн 00 коп. починаючи з січня 2014 та повне погашення кредиту в сумі 8368 грн 00 коп. до 04.09.2018.

В день укладення цієї угоди №1 позичальник зобов?язується здійснити погашення кредитної заборгованості в сумі 120000 грн 00 коп.»

На виконання умов кредитного договору, відповідно до виписки по особовому рахунку з 01.01.2000 по 14.07.2016, позивачем 05.09.2013 були надані відповідачу грошові кошти в сумі 600000 грн 00 коп. Проте, відповідачем зобов'язання за укладеним договором зі своєчасного повернення кредитних коштів згідно погодженого графіку платежів не виконані.

Як зазначає позивач, у зв?язку з істотним порушенням відповідачем умов кредитного договору, а саме невиконання своїх зобов?язань щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів понад 12 років, позивачу завдано збитків на загальну суму 1596658 грн 31 коп., з яких 621145 грн 10 коп. - реальні збитки (тіло кредиту та нараховані проценти в межах строку дії кредитного договору, які є прямою втратою активів банку (об?єктивне зменшення майнових благ кредитора), 975513 грн 21 коп. - упущена вигода (доходи які позивач міг би реально отримати (через реінвестування, видачу нових позик іншим суб?єктам, якби відповідач належним чином виконав зобов?язання; нарахування здійснені на підставі ст.625 Цивільного кодексу України).

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до Господарського суду Луганської області з відповідним позовом про розірвання кредитного договору та стягнення збитків.

13.07.2016 на позачергових Загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк», було прийнято рішення про затвердження Статуту товариства в новій редакції, рішення про зміну назви товариства на Публічне акціонерне товариство “Укрінком».

Відомості про це були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 05839888, тобто такий самий, як у ПАТ “Укрінбанк».

28.03.2017 рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства “Укрінком», змінено найменування товариства як юридичної особи з Публічного акціонерного товариства “Укрінком» на “Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія», затверджено статут в новій редакції.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ “Укрінбанк» та ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20 зазначає, що неодноразові рішення органу управління ПАТ “Український інноваційний банк» про внесення відповідних змін щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначення органів управління, не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цією юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, а отже ПАТ “Укрінбанк» та ПАТ “Українська інноваційна компанія» є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому вищенаведені приписи частини другої статті 651 ЦК України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.

Законодавець встановлює чіткий, певний, конкретно визначений та обов'язковий перелік складових у їх сукупності для можливого застосування судами частини другої статті 651 ЦК України, а саме: 1) наявність вимоги про розірвання договору однієї зі сторін такого договору; 2) наявність встановлення саме істотного порушення такого договору; 3) або настання обставин визначених/установлених таким договором або законом для його розірвання.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору відповідно до частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Отже у кожному конкретному випадку суд має вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача і заперечення відповідача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.

Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19).

Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Істотність порушення договору визначається виключно за об'єктивними обставинами, які склалися у сторони, що вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб'єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 916/1721/24, від 30.07.2024 у справі № 917/14/22, від 30.01.2024 у справі № 917/1746/22, від 02.10.2024 у справі № 924/73/24.

Отже, в кожному конкретному випадку питання про істотність порушення договору повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 916/1721/24, від 07.05.2024 у справі № 916/326/23, від 30.10.2024 у справі № 916/19/24, від 30.04.2024 у справі № 903/775/23.

Відповідно до ч.5 ст. 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Збитки як правова категорія включають у себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права. Тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було би відновлення свого порушеного права особою. Крім того, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19, від 10.09.2024 у справі № 910/21221/21.

У постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/14341/18 зазначено, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ «Українська інноваційна компанія» зазначає про тривале невиконання відповідачем умов укладеного кредитного договору щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів, у зв'язку з чим виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 277483 грн 04 коп., та процентами за користування кредитом в розмірі 174230 грн 82 коп., яке, на думку позивача, в розумінні ст.651 Цивільного кодексу України є істотним порушенням умов договору та є, відповідно підставою для розірвання кредитного договору.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення на підставі ч.5 ст. 653 Цивільного кодексу України збитків в розмірі 1596658 грн 31 коп., з яких 621145 грн 10 коп. - реальні збитки (тіло кредиту - 277483 грн 04 коп., та нараховані проценти в межах строку дії кредитного договору- 604192 грн 69 коп., які є прямою втратою активів банку (об?єктивне зменшення майнових благ кредитора), 975513 грн 21 коп. - упущена вигода (доходи які позивач міг би реально отримати (через реінвестування, видачу нових позик іншим суб?єктам, якби відповідач належним чином виконав зобов?язання; пеня - 43275 грн 97 коп., 646254 грн 15 коп., 3% річних - 25452 грн 46 коп.).

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Отже, зміст цієї норми процесуального права свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Як вже було встановлено судом, позивач в обґрунтування підстав для розірвання кредитного договору внаслідок істотного його порушення відповідачем, послався лише на наявність заборгованості у відповідача за тілом кредиту в розмірі 277483 грн 04 коп. та процентами за користування кредитом в розмірі 6041920 грн 69 коп., що утворилась починаючи з 2016 року.

Разом з цим, судом встановлено, що відповідачем систематично відповідно до умов укладеного договору здійснювалось повернення кредитних коштів та сплачувались проценти за користування кредитом та інші платежі до запровадження у ПАТ «Український інноваційний банк» тимчасової адміністрації, що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника, а тому сама лише наявність у відповідача заборгованості щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів не може слугувати єдиною та безумовною правовою підставою для розірвання кредитного договору.

Також, господарським судом встановлено, що сторони укладаючи кредитний договір №164 від 05.09.2013 погодили умови, порядок та строки повернення грошових коштів, сплату процентів за користування кредитом та інших платежів, а також порядок та умови сплати пені у випадку невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов договору, а тому позивач не може стверджувати про те, що він значною мірою був позбавлений очікуваного при укладанні кредитного договору, оскільки сторони заздалегідь передбачили конкретні цивільно - правові наслідки порушення грошового зобов'язання, а інтереси кредитора захищені правом на стягнення цих самих коштів в судовому порядку.

Відповідно до усталеної судової практики, інфляційні втрати та 3% річних нараховані відповідно до приписів ст.625 Цивільного кодексу України - це особливий захід цивільно-правової відповідальності та спосіб компенсації майнових втрат кредитора, та розраховується на основі індексу інфляції, часу прострочення, та відповідної відсоткової ставки, в свою чергу, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

За таких обставин, заявлена до стягнення сума заборгованості за невиконання договірного зобов'язання, а саме заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, не є реальними збитками, оскільки вона не є додатковими витратами позивача на відновлення права, а є частиною основного договірного зобов'язання (самого об'єкта договору), також нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня за порушення грошового договірного зобов'язання, як міра цивільно - правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, не можуть бути розцінені судом як упущена вигода, оскільки не є доходами позивача, які б він міг одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, що виключає можливість застосування до вказаних правовідносин положень ст. 22 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, позивачем до матеріалів справи не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів в порядку статей 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували протиправність поведінки відповідача, яка потягла за собою понесення товариством збитків в розмірі 1596658 грн 31 коп., а також не наведено обґрунтування, що саме позивач, укладаючи спірний договір очікував отримати від виконання цього договору, та що не зміг отримати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань, та обставин того, що позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні спірного договору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами істотного порушення відповідачем умов кредитного договору та ступеня позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання кредитного договору та стягнення збитків не є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України ).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, оскільки у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» про розірвання кредитного договору та стягнення збитків відмовлено, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору у зв'язку з відмовою у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 про розірвання договору та стягнення збитків - відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, ідентифікаційний код юридичної особи 05839888)

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Повне рішення складено 08.05.2026.

Суддя Сергій МАСЛОВСЬКИЙ