Справа №760/17946/25
1-кп/760/2253/26
Про продовження строку дії запобіжного заходу
(повний текст)
1 травня 2026 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024240010000469 від 22.08.2024 р.,
клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
Відповідно до змісту обвинувального акта, курсант навчального взводу навчального курсу навчального центру військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_6 , обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, усупереч вимогам ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 21.07.2024, діючи умисно, з особистих мотивів і з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, без поважних причин та без дозволу командування самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокувалася у АДРЕСА_1 . У подальшому свої службові обов'язки він не виконував, час використовував на власний розсуд, жодних заходів для повернення до місця несення служби не вживав та незаконно перебував поза межами військової частини до 05.03.2025, тобто до дня його затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Отже, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Також курсант навчального взводу навчального курсу навчального центру військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_6 , обвинувачується в тому, що він, порушуючи вимоги ст. ст. 3, 28 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 49, 50 Статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 05.03.2025 приблизно о 19 год. 50 хв., перебуваючи біля входу до скверу поблизу будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раніше сформованих неприязних відносин до ОСОБА_7 , а саме до його дружини та їхнього малолітнього сина, маючи умисел на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, діючи умисно, перебуваючи навпроти потерпілого, під час конфлікту, який виник між ними, дістав із правої кишені одягнених на ньому джинсів тичковий ніж та, утримуючи його у правій руці, наніс потерпілому ОСОБА_7 один удар у ділянку лівої щоки, один удар у ділянку правого передпліччя та один удар у ділянку живота, чим умисно спричинив потерпілому ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення живота.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто в умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент його заподіяння, що охоплюється ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 23 травня 2026 р. року включно.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України суд за клопотанням сторони обвинувачення до закінчення двомісячного строку дії запобіжного заходу зобов'язаний розглянути питання щодо наявності підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою або зміни такого запобіжного заходу.
Прокурор подав до суду клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, обґрунтовуючи його наявністю ризиків, визначених ст. 177 КПК України. У клопотанні прокурор зазначив, що перебування обвинуваченого на волі може створити реальні перешкоди для належного судового розгляду, оскільки ОСОБА_6 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, здійснювати незаконний вплив на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора. Сторона захисту просила суд застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, посилаючись на відсутність, на її думку, належних даних, які б підтверджували існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Представник потерпілого підтримав клопотання прокурора і просив його задовольнити, оскільки на його переконання ризик незаконного впливу на учасників кримінального провадження є реальним та таким, що не втратив своєї актуальності.
Суд, заслухавши думку прокурора, пояснення обвинуваченого, доводи захисника, позицію потерпілого та його представника, а також перевіривши матеріали кримінального провадження в межах питання про продовження строку дії запобіжного заходу, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення.
За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування або продовження запобіжного заходу суд оцінює в сукупності всі обставини кримінального провадження, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що може бути призначене особі у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров'я особи, міцність її соціальних зв'язків, наявність постійного місця проживання, репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше покладених процесуальних обов'язків, а також інші обставини, які мають значення для оцінки процесуальних ризиків.
Тримання під вартою відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України є винятковим запобіжним заходом. Його застосування або продовження допускається за умови, якщо прокурором доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатний запобігти встановленим судом ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Оцінюючи доводи клопотання прокурора, суд враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, одне з яких віднесено законом до категорії тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. Тяжкість можливого покарання сама по собі не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою, однак у поєднанні з конкретними обставинами кримінального провадження, даними про особу обвинуваченого та характером інкримінованих діянь вона має істотне значення для оцінки ризику ухилення від суду.
Суд бере до уваги, що на цій стадії кримінального провадження обвинувальний акт перебуває на розгляді суду, судовий розгляд триває, а тому забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого має істотне значення для своєчасного, повного та безперешкодного розгляду справи. Усвідомлення обвинуваченим характеру пред'явленого обвинувачення, тяжкості можливого покарання та реальної перспективи призначення покарання у виді позбавлення волі у разі доведення винуватості об'єктивно підвищує ризик його ухилення від суду.
Ризик переховування від суду, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, суд вважає таким, що продовжує існувати. Цей ризик підтверджується даними про тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, характер пред'явленого обвинувачення, видом та розміром покарання, яке може бути призначене у разі визнання обвинуваченого винуватим, а також обставинами кримінального провадження, які свідчать про необхідність забезпечення його сталої процесуальної поведінки під час подальшого судового розгляду.
Суд також враховує наявність ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України. Зазначений ризик підтверджується даними про характер конфлікту, який, згідно з обвинувальним актом, передував інкримінованому насильницькому кримінальному правопорушенню, даними щодо попередніх неприязних відносин між обвинуваченим і потерпілим, а також поясненнями потерпілого та його представника про висловлення погроз на адресу потерпілого, його дружини та малолітньої дитини.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими доводи сторони обвинувачення про те, що у разі звільнення з-під варти обвинувачений матиме можливість контактувати з потерпілим та свідками поза межами належного процесуального контролю, впливати на їх поведінку, у тому числі шляхом переконання, психологічного тиску або погроз, з метою зміни їхньої процесуальної позиції чи показань. Такий вплив може перешкодити встановленню фактичних обставин кримінального провадження під час судового розгляду.
Суд бере до уваги і ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК України. Його наявність оцінюється з урахуванням характеру інкримінованого обвинуваченому насильницького діяння, обставин його ймовірного вчинення, даних про застосування предмета, придатного для заподіяння тілесних ушкоджень, а також відомостей про те, що інше інкриміноване кримінальне правопорушення стосується самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану. У сукупності ці дані свідчать про наявність підстав вважати, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належного запобігання зазначеному ризику.
Доводи сторони захисту про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу суд перевірив, однак підстав для їх задоволення не встановив. Застосування домашнього арешту, особистого зобов'язання, особистої поруки чи іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, за наявних обставин не забезпечить досягнення мети, визначеної ст. 177 КПК України, оскільки такі заходи не унеможливлять переховування обвинуваченого від суду, його позапроцесуальні контакти з потерпілим та свідками, а також не створять достатніх гарантій запобігання вчиненню іншого кримінального правопорушення.
При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправданим лише за наявності конкретних і достатніх підстав, які свідчать про існування реального суспільного інтересу, що переважає право особи на свободу, гарантоване ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такий підхід потребує оцінки не абстрактних припущень, а конкретних обставин кожного кримінального провадження.
З огляду на характер пред'явленого обвинувачення, тяжкість інкримінованих діянь, дані про особу обвинуваченого, стадію судового розгляду та встановлені ризики, суд дійшов висновку, що подальше тримання ОСОБА_6 під вартою відповідає меті запобіжного заходу, є необхідним та пропорційним втручанням у право особи на свободу на цьому етапі кримінального провадження.
Суд вважає, що наведені прокурором обставини у своїй сукупності є достатніми для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та не усуне ризики, передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час постановлення ухвали про застосування або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Із пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення вбачається, що одне з інкримінованих йому кримінальних правопорушень за своїм змістом є умисним насильницьким злочином, пов'язаним із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. З урахуванням правової кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України, характеру обвинувачення, способу ймовірного вчинення діяння та наслідків, які ставляться обвинуваченому у провину, суд вважає, що кримінальне провадження належить до категорії, у якій закон надає суду право не визначати заставу як альтернативу триманню під вартою.
При вирішенні питання про заставу суд також враховує, що визначення її розміру має бути спрямоване на забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання встановленим ризикам. За обставин цього кримінального провадження, з огляду на ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого і свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, застосування застави не забезпечить належного рівня процесуальних гарантій.
Застава як альтернативний запобіжний захід у цьому випадку не здатна належним чином запобігти ризикам, передбаченим п.1, п.3, п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки саме ізоляція обвинуваченого від суспільства на визначений законом строк є тим процесуальним засобом, який забезпечує недопущення його ухилення від суду, позапроцесуального впливу на потерпілого та свідків, а також запобігання новому кримінальному правопорушенню.
У зв'язку з викладеним суд вважає за необхідне на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України продовжити щодо ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки саме такий запобіжний захід є необхідним, достатнім і співмірним встановленим ризикам та обставинам кримінального провадження.
Виходячи із зазначеного, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали до 29 червня 2026 р. включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення, а обвинуваченим, що тримається під вартою - в той же строк з моменту отримання її копії.
Повний текст ухвали оголошений 7 травня 2026 р.
Суддя ОСОБА_1