справа № 752/20458/24
провадження № 22-ц/824/4607/2026
головуючий у суді І інстанції Слободянюк А.В.
06 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Писаної Т.О.,
суддів Приходька К.П., Журби С.О.
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2025 року за заявою позивача за зустрічним позовом про зміну предмету позову та залучення третьої особи у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача за зустрічним позовом адвоката Старовойтової Дарини Андріївни про зміну предмету позову та залучення третьої особи у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Не погоджуючись із указаною ухвалою адвокат Старовойтова Дарина Андріївна, що діє в інтересах ОСОБА_1 , 18 листопада 2025 року звернулась до суду із апеляційною скаргою через підсистему «Електронний суд».
Для вирішення питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження з суду першої інстанції було витребувано цивільну справу, яка надійшла до Київського апеляційного суду.
Вирішуючи питання щодо прийняття апеляційної скарги до провадження, апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 353 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал, на які подаються апеляційні скарги окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про зміну предмету позову не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки така ухвала суду першої інстанції відсутня в переліку ухвал суду, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України. Проте, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду, яким спір має бути вирішений по суті.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
До основних засад судочинства належить, зокрема й забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
У частині другій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від
рішення суду не допускається.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
У рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що право на апеляційний перегляд справи, визначене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас цей конституційний припис не позбавив законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті. Встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист. З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.
Об'єднана палата з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист. Суть цього підходу полягає в тому, що:
1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об'єктами апеляційного оскарження;
2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);
3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 202/18514/13-ц (провадження № 61-6628сво25)).
Аналіз матеріалів цієї справи свідчить, що:
У провадженні суду перебуває на розгляді вищезазначена цивільна справаза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання за участю сторін.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року прийнято до спільного розгляду із первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом про стягнення заборгованості за договорами позики.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними. Залучено ОСОБА_1 до участі у справі № 752/20458/24 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
29 вересня 2025 року від представника позивача за зустрічним позовом адвоката Старовойтової Д.А. надійшла письмова заява про зміну предмета зустрічного позову, в якій просить залучити до участі у справі приватного нотаріуса КМНО Тарасову Юлію Петрівну, як третю особу, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом.
Також просить розглядати зустрічні позовні вимоги в наступній редакції:
1) визнати фіктивним та недійсним договір позики, укладений 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
2) визнати недійсним договір безвідсоткової позики № 01/160523, укладений 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
3) визнати недійсним договір іпотеки квартири, укладений 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарасовою Ю.П., зареєстрований в реєстрі за № 529;
4) припинити обтяження речового права: іпотеки на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , внесеної на підставі договору іпотеки, укладеного 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Тарасовою Ю.П., зареєстрований в реєстрі за № 529, номер запису про іпотеку: 50386379, внесені приватним нотаріусом КМНО Тарасовою Ю.П., та внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
5) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Відмовляючи у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову суд першої інстанції мотивував, що предметом первісного позову, з яким звернувся ОСОБА_2 до суду, є вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором безвідсоткової позики № 01/160523 від 24 травня 2023 року у сумі 69 970,00 дол США та за договором позики від 24 травня 2023 року у сумі 69 970,00 дол США.
Відповідно до наданої до суду зустрічної позовної заяви, ОСОБА_1 , вказуючи, що грошові кошти вона від ОСОБА_2 не отримувала, оскільки у сторін був інший намір - укласти договір іпотеки з метою накладення обтяження на квартиру до її продажу, просить визнати фіктивним та недійсним договір позики, укладений 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та визнати недійсним договір безвідсоткової позики № 01/160523, укладений 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Приймаючи до спільного розгляду з первісним позовом про стягнення заборгованості за договорами позики зустрічний позов про визнання договорів позики недійсними, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність їх спільного розгляду, оскільки вони є взаємопов'язаними та у випадку задоволення зустрічного позову про визнання договорів позики недійсними буде виключена можливість задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за договорами позики.
Відповідно, на будь-які подальші процесуальні дії сторони позивача за зустрічним позовом, зокрема і на звернення із заявою про зміну предмета зустрічного позову, повинно розповсюджуватись правило про взаємопов'язаність вимог зустрічного позову вимогам первісного позову, регламентоване ст. 193 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Разом з тим, на думку суду першої інстанції, нові зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки квартири, укладеного 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , припинення обтяження речового права: іпотеки на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не є взаємопов'язаними з первісними позовними вимогами про визнання недійсними договорів позики, і задоволення нових зустрічних позовних вимог не виключить повністю або частково задоволення первісних позовних вимог, а їх спільний розгляд не буде сприяти оперативному, доцільному і правильному вирішенню спорів.
З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову, суд також вказав, що не підлягає задоволенню клопотання про залучення у справі приватного нотаріуса КМНО Тарасової Ю.П., як третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом.
При цьому, колегія апеляційного суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, що відмовляючи у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову суд першої інстанції фактично постановив ухвалу про повернення позовної заяви, що суперечить матеріалам справи, оскільки як було встановлено, зустрічна позовна заява ОСОБА_1 судом першої інстанції була прийнята до спільного розгляду із первісним позовом.
Апелянт безпідставно ототожнює окремі процесуальні дії: подання позову та подання заяви про зміну предмета зустрічного позову, які регулюються окремими процесуальними нормами.
Ухвала про відмову у задоволенні заяви про зміну предмету позову не підлягає окремому оскарженню від рішення суду, оскільки не входить до переліку ухвал, визначених статтею 353 ЦПК України.
Крім того, як слідує із мотивувальної частини рішення, яка викладена з наведенням аналізу змісту позовних вимог, зустрічних позовних вимог та позовних вимог третьої особи, особа, яка подає апеляційну скаргу, може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції (яка не підлягає окремому оскарженню), а саме: шляхом включення заперечення на таку ухвалу до апеляційної скарги на остаточне рішення суду, або подання самостійного позову.
Жодних перешкод для реалізації апелянтом такого права щодо поновлення прав в інший із наведених способів, не встановлено.
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).
Згідно з пунктом "d" статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини 5 статті 357 ЦПК України.
Відтак, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2025 року за заявою позивача за зустрічним позовом про зміну предмету позову та залучення третьої особи у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів підлягає поверненню заявнику.
Керуючись п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2025 року за заявою позивача за зустрічним позовом про зміну предмету позову та залучення третьої особиу цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів повернути особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба