справа № 760/13055/25
провадження № 22-ц/824/6094/2026
головуючий у суді І інстанціїКоробенко С.В.
05 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою,
У травні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою.
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності сторін (Позивачу - 1/3 частка, Відповідачу - 2/3 частки), а саме:
- виділити в особисте користування позивачу ізольовану житлову кімнату площею 18,90 кв.м (номер 2 на плані технічного паспорта), засклену лоджію площею 4,2 кв.м (номер 9);
- виділити в особисте користування відповідачу дві ізольовані житлові кімнати площею 13,50 кв.м (номер 4) та 9,60 кв.м (номер 5), засклену лоджію площею 3,1 кв.м (номер 10);
- залишити у спільному користуванні коридор площею 17,7 кв.м (№ 1), кухню площею 9,5 кв.м (№ 3), ванну кімнату площею 3,1 кв.м (№ 6), вбиральню площею 1,2 кв.м (№ 7), комору площею 1,6 кв.м (№ 8).
Позивач вказував, що квартира не може бути поділена в натурі, між співвласниками склалися конфліктні відносини, домовитися самостійно неможливо, Відповідач здає квартиру в оренду третім особам, а Позивач, хоча не проживає, сплачує комунальні платежі пропорційно своїй частці. Запропонований порядок, на його думку, відповідає розміру часток та є найбільш справедливим з урахуванням планування квартири.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою задоволено повністю.
Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , таким чином: - виділено в особисте користування ОСОБА_2 ізольовану житлову кімнату площею 18,90 кв.м (номер 2 на плані технічного паспорту), засклену лоджію площею 4,2 кв.м (номер 9 на плані технічного паспорту); - виділено в особисте користування ОСОБА_1 ізольовані житлові кімнати площею 13,50 кв.м (номер 4) та площею 9,60 кв.м (номер 5), засклену лоджію площею 3,1 кв.м (номер 10); - залишено у спільному користуванні співвласників коридор площею 17,7 кв.м (№ 1), кухню площею 9,5 кв.м (№ 3), ванну кімнату площею 3,1 кв.м (№ 6), вбиральню площею 1,2 кв.м (№ 7), комору площею 1,6 кв.м (№ 8).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 968,96 гривень.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивач у своїй позовній заяві, а також безпосередньо у судовому засіданні, яке відбулось 23.09.2025 року наголошував, що звернення з позовною заявою обумовлено порушенням його прав на доступ до 1/3 частки квартири, яка розташована у АДРЕСА_2 (далі Квартира) і перебуває у спільній частковій власності останнього і апелянта. На підтвердження своїх вимог, позивач зазначив, що він у квартирі не проживає, хоча сплачує комунальні платежі відповідно до частки в майні. Також, позивач наголосив, що квартира здається апелянтом в оренду третім особам, але жодного разу орендної плати за свою 1/3 частку позивач не отримував.
Апелянт наголошує на тому, що зазначені твердження були спростовані у судовому засіданні, як належними доказами, наявними в матеріалах справи, а саме квитанціями про сплату комунальних платежів відповідачем у повному обсязі так і відповідними квитанціями про перерахунок коштів за оренду 1/3 частки квартири позивачу.
Більше того, позивач підтвердив, а суд при цьому зауважив про те, що позивач відверто вводить в оману суд, що останній не має ключів від квартири, опір йому ніхто не чинить, про що також свідчить відсутність виклику поліції тощо, а відтак і відсутнє порушене право позивача, що свідчить про безпідставність позову. Спростовані також в суді і посилання позивача на те, що кошти від оренди останній не отримує.
В обґрунтування доводів також зазначає про те, що у своїй позовній заяві позивач просив суд визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності сторін та виділити йому в особисте користування ізольовану житлову кімнату площею 18,90 кв.м (номер 2 на плані технічного паспорту), засклену лоджію площею 4,2 кв.м (номер 9 на плані технічного паспорту), що є найбільшою за площею з трьох кімнат, однак чому саме позивач просить виділити у користування кімнату найбільшої площі, при існуванні окремої кімнати за площею більш арифметично правильною до його 1/3 частки, позивач у позовній заяві не наводить.
На думку апелянта враховуючи, що спірна квартира складається з трьох окремих ізольованих кімнат площею: 18,9 м кв., 13,5 м кв. та 9,6 м кв., що становить 42,0 м кв. житлової площі, то єдиний найближчий варіант (з дотриманням ідеальної частки у праві власності на спільне майно, про що неодноразово наголошував Верховний Суд), до ідеальної пропорції відповідності реальних часток у майні, є виділення позивачеві у користування кімнату площею - 13,5 м кв. Інші площі квартири, зокрема, і дві лоджії, які згідно з технічним паспортом на квартиру, є частиною загальної площі приміщень, мають бути розподілені згідно часток у праві спільної власності, лоджія 4,2 м кв. у користування відповідача, а лоджія 3.14 м кв. (реальна ідеальна частка (7,3 м кв. /3) становить 2.43 м кв.) у користування позивача відповідно.
Апелянт критично оцінює доводи суду першої інстанції в частині не врахування інтересів малолітнього сина відповідача, який страждає на хворобу аутизм. Визначаючи позивачу найбільшу кімнату у користування, фактично, суд врахував інтереси дорослої здорової людини, яка при цьому має окреме житло та наразі проживає сам, оскільки дружина вже тривалий час проживає за кордоном.
Зазначене, на думку апелянта, дискредитує права та інтереси дітей і дружини скаржника, зменшує частку у праві власності на спільне майно чим обмежує та порушує право власності в цілому.
Окремо звертає увагу, на те, що заслуговують уваги дії безпосередньо судді Коробенка С.В., секретаря Левіцької Н.О. та помічника судді, зокрема, щодо зміни прийнятого та проголошеного рішення, втручання в технічний запис судового засідання та викривлення протоколу (журналу) судового засідання від 23.09.2025 року.
Вказує, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23.09.2025 року не могло набрати законної сили 24.10.2025 року, що свідчить про грубе порушення норм процесуального права та упередженого ставлення суду у даній справі, що у розумінні положень ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення.
Занепокоєння у апелянта також викликає і доведений факт втручання третіми особами, які мали відповідний доступ, у технічний запис судового засідання від 23.09.2025 року, шляхом його редагування (зміни).
В той же час, з технічного запису судового засідання від 23.09.2025 року вбачається, фраза «Суд переходить до стадії ухвалення рішення», потім слідує переривання, а потім фраза «Суд проголо...» і запис обривається.
Втручання у технічний запис судового засідання є доведеним, оскільки дані файлу містять дату та час створення відмінні від дати та часу проведення судового засідання.
На думку апелянта, повне відтворення технічного запису судового засідання від 23.09.2025 року надасть змогу підтвердити доводи, викладені в апеляційній скарзі і довести неправомірність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні 28 квітня 2026 року апелянт ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник апелянта ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності: ОСОБА_2 - 1/3 частка на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.03.2024, посвідченого приватним нотаріусом Олофінським О.В. (реєстр. № 235, спадкова справа 2/2022); ОСОБА_1 - 2/3 частки (1/3 за тим же свідоцтвом та 1/3 за Свідоцтвом про право власності на житло від 02.02.1999).
Згідно з технічним паспортом квартира має загальну площу 82,4 кв.м, житлову - 42,0 кв.м і складається з трьох ізольованих житлових кімнат (18,90 кв.м, 13,50 кв.м та 9,60 кв.м - жодна з кімнат не є прохідною), кухні 9,5 кв.м, коридору 17,7 кв.м, ванної кімнати 3,1 кв.м, вбиральні 1,2 кв.м, комори 1,6 кв.м та двох засклених лоджій (4,2 кв.м та 3,1 кв.м).
Домовленості між співвласниками про порядок користування квартирою немає, відносини між сторонами є конфліктними.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що між сторонами відсутня домовленість про порядок користування квартирою, спільне проживання неможливе через конфліктні відносини, а технічна можливість виділити кожному співвласнику ізольовані приміщення пропорційно часткам існує.
Суд першої інстанції також визнав запропонований позивачем варіант розподілу житлових кімнат та лоджій найбільш близьким до ідеального співвідношення часток:
- позивачу (1/3) - найбільша кімната 18,90 кв.м + лоджія 4,2 кв.м;
- відповідачу (2/3) - дві менші кімнати 13,50 + 9,60 = 23,10 кв.м + лоджія 3,1 кв.м.
Співвідношення житлової площі, що пропонується виділити, становить приблизно 18,90 кв.м до 23,10 кв.м (44,9 % : 55,1 %), що є розумним відхиленням від ідеального 33,3 % : 66,7 % з урахуванням конфігурації квартири (наявність лише трьох ізольованих кімнат) та неможливості ідеально точного поділу в натурі. Жоден інший варіант розподілу трьох кімнат не забезпечить більш точного дотримання пропорції часток.
Суд врахував факт проживання відповідача з двома дітьми, у тому числі дитиною з аутизмом, яка потребує спокою та індивідуального простору. Проте ці обставини не є абсолютною перешкодою для визначення порядку користування за ст. 358 ЦК України, а можуть бути враховані виключно при розгляді позову про викуп незначної частки за ст. 365 ЦК України (справа № 760/20849/24).
У даній же справі право позивача на користування своєю 1/3 часткою є непорушним (ст. 317, 319 ЦК України), а запропонований порядок дозволяє реалізувати це право без створення неможливих умов для сім'ї відповідача, оскільки відповідачу залишаються дві кімнати та лоджія.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову та визначення порядку користування квартирою у спосіб, запропонований позивачем, оскільки він найбільш близько відповідає розміру часток та технічним характеристикам квартири.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року роз'яснено судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
За положеннями частини першої статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічні правила містить також стаття 405 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18) зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, суди попередніх інстанцій врахували баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою та дійшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Іншого варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, відповідач не запропонував, наполягаючи на неможливості встановлення порядку користування житлом без порушення прав когось із мешканців квартири.
Відповідно до статті 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності: ОСОБА_2 -1/3 частка, ОСОБА_1 - 2/3 частки.
Між співвласниками відсутня домовленість щодо порядку користування квартирою, відносини між сторонами є конфліктними, що виключає можливість самостійного врегулювання такого порядку.
Частиною 1 статті 358 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Дана норма вказує, що первинне значення має домовленість між співвласниками. Проте за відсутності такої домовленості та за наявності конфліктних відносин, що унеможливлюють спільне користування, порядок користування може встановити суд.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визначення порядку користування спірною квартирою, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в частині відсутності порушеного права позивача та необхідності відмови у позові є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Разом з тим, колегія суддів не може повністю погодитися з визначеним судом першої інстанції способом поділу квартири.
Так, суд першої інстанції, визначаючи порядок користування квартирою, виділив позивачу ізольовану житлову кімнату найбільшої площі - 18,90 кв.м, що не повною мірою відповідає розміру його частки у праві власності (1/3).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, загальна житлова площа ізольованих кімнат становить 42,0 кв.м (18,90 кв.м, 13,50 кв.м, 9,60 кв.м), а тому ідеальна частка позивача у житловій площі складає 14,0 кв.м.
Оскільки сторони не заявляли клопотань про призначення судової експертизи щодо визначення можливих варіантів порядку користування квартирою, суд апеляційної інстанції виходить із необхідності визначення найбільш наближеного до ідеальних часток варіанту розподілу, виходячи з площ приміщень, які можуть бути передані у виключне (особисте) користування співвласників.
За таких обставин, найбільш наближеним до частки позивача (1/3) є виділення йому у користування ізольованої житлової кімнати площею 13,50 кв.м, що є співмірним його частці та не призводить до істотного порушення прав іншого співвласника.
Водночас інші житлові приміщення (18,90 кв.м та 9,60 кв.м), з урахуванням більшої частки відповідача (2/3), підлягають виділенню у його користування.
Колегія суддів також враховує, що відповідач фактично проживає у спірній квартирі разом із сім'єю, тоді як позивач у квартирі не проживає та має інше житло, що є додатковою обставиною для забезпечення більш збалансованого та справедливого розподілу користування спірним майном.
Таким чином, визначений судом першої інстанції порядок користування підлягає зміні в частині розподілу житлових кімнат, оскільки інший варіант розподілу є більш наближеним до ідеальних часток співвласників та краще забезпечує баланс їхніх прав та інтересів.
На переконання колегії суддів, саме таке виділення у користування житлових приміщень кожному із співвласників квартири є об'єктивним та таким, що лише в незначних обсягах містить відхилення від ідеальних часток співвласників.
Що стосується доводів апеляційної скарги про істотні порушення норм процесуального права, зокрема щодо можливого втручання у технічний запис судового засідання, викривлення протоколу та незаконності набрання рішенням законної сили, то вони не можуть бути враховані, оскільки відповідача не скористався правом на зауваження до протоколу та фіксації судового засідання у порядку визначеному ст. 249 ЦПК України.
Колегія суддів визнає, що фіксування судового засідання було неповним. Разом з тим сторона відповідача не наводить доводів, що резолютивна частина рішення суперечить оголошеному в суді рішенню (його короткої частини).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду та власного тлумачення обставин справи і не спростовують правильності висновку суду про необхідність визначення порядку користування квартирою.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами ч. 1. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, ч. 10. ст. 141 ЦПК України унормовано, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи вищенаведені приписи ч. 10. ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд вважає за можливе здійснити взаємне зарахування судового збору та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю судового збору у розмірі 371,20 грн.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року в частині визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 - змінити.
Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , таким чином:
- виділити в особисте користування ОСОБА_2 ізольовану житлову кімнату площею 13,50 кв.м (номер 4);
- виділити в особисте користування ОСОБА_1 ізольовані житлові кімнати площею 18,90 кв.м (номер 2 на плані технічного паспорту), засклену лоджію площею 4,2 кв.м (номер 9 на плані технічного паспорту) та площею 9,60 кв.м (номер 5);
- залишити у спільному користуванні співвласників коридор площею 17,7 кв.м (№ 1), кухню площею 9,5 кв.м (№ 3), ванну кімнату площею 3,1 кв.м (№ 6), вбиральню площею 1,2 кв.м (№ 7), комору площею 1,6 кв.м (№ 8), засклену лоджію площею 3,1 кв.м (номер 10).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю судового збору у розмірі 241,52 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба