707/230/26
2/707/603/26
06 травня 2026 року м.Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого-судді Суходольського О.М.
з участю секретаря Культенко Н.В.
позивачки ОСОБА_1
представника позивача адвоката Давидюк А.Ю.
свідка ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, -
26.01.2026 року до Черкаського районного суду Черкаської області через «Електронний суд» звернулася позивачка ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 прийняв у спадщину майно за померлим ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 . 26 липня 2013 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 бути його представником у всіх питаннях відносно будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .
Позивачка зазначає, що після видані даного доручення відповідач по справі ОСОБА_3 у вищезазначеному будинку не проживав, не використовував його та не підтримував його технічний стан. За наявною інформацією, більшість часу перебував за межами території України. Саме з дати видачі доручення на будинок номер НОМЕР_1 в селі Червона Слобода, Черкаської області ОСОБА_1 вступила у користування та володіння даним будинком. Станом на подачу даної позовної заяви ОСОБА_1 добросовісно та безперервно володіє та користується нерухомим майном, здійснює його утримання, поточні та капітальні ремонти.
На підставі вищевикладеного позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою та просить визнати за нею право власності на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 29.01.2026 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 07.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду, ухвалено викликати сторони та свідка в судове засідання та у порядку ст.84 ЦПК України витребувати докази про які клопотала сторона позивача.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх повністю.
Крім того, у судовому засіданні як свідка було допитано ОСОБА_2 . Свідок повідомив суду, що він є братом позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 . Свідок зазначив, що відповідач поїхав за кордон 10 років тому, зв'язку з ОСОБА_3 немає. В будинку безперервно проживає сестра ОСОБА_1 , яка вільно володіє, користується будинком та оплачує комунальні послуги.
Враховуючи, що по справі відсутні інші свідки, які б могли підтвердити доводи позивачки, тому суд вважає, що лише показання свідка ОСОБА_2 є недостатніми для задоволення позову. При цьому, суд враховує той факт, що свідок ОСОБА_2 є рідним братом позивачки і в силу родинних відносин може бути зацікавленим в результаті розгляду даної справи на користь позивачки.
Дослідивши надані письмові докази, заслухавши доводи позивача та покази свідка в судовому засіданні, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 прийняв у спадщину майно за померлим ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05.11.1997р.
Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 .
Згідно довіреності від 26 липня 2013 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 бути його представником у всіх питаннях відносно будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , в т.ч. бути представником з питання приватизації на його ім'я земельної ділянки, з питання продажу будинку, з питання реєстрації права власності на вказаний будинок і земельну ділянку. Довіреність була видана на три роки до 26.07.2016р.
Згідно відповіді з Черкаської районної державної нотаріальної контори від 23.04.2026 року встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась. Про фактичне прийняття спадщини (згідно з частинами 3,4 ст.1268 ЦК України) спадкоємцями нотаріальній конторі не відомо.
Згідно відповіді з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаській області Управління державної реєстрації від 28.04.2026 року, зазначено, що проведеною перевіркою за наявними архівними фондами відділів державної реєстрації актів цивільного стану Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у тому числі по поновлених актових записах та за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актового запису про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не виявлено. Крім того, Державний реєстр актів цивільного стану громадян не містить відомості про акти цивільного стану, що були зареєстровані компетентними органами іноземних держав.
Частиною 1статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статями 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Нормами частини першої статті 316, частини першої статті 317 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (частина друга статті 318 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
При вирішенні даного спору, суд вважає необхідним керуватись практикою розгляду аналогічних справ судами вищих інстанцій.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Вищезазначене підтверджується правовою позицією Верховного суду України по справі №539/1605/16-ц від 04.07.2018, де зазначено, що «при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
У п.6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю (безтитульність володіння).
Тобто, виключено набуття права власності на майно за набувальною давністю, яке належить володільцю в силу певного титулу оренди, найму, безоплатного користування, зберігання, оперативного управління, застави тощо.
Судом встановлено, що позивачка фактично володіє спірним будинком по волі власника на підставі раніше виданої довіреності ОСОБА_3 від 26.07.2013р., і вказану довіреність суд вважає певним титулом для виникнення права власності.
Разом з цим, згідно із роз'ясненнями, викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто, особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер.
З наявних у справі доказів та доводів позивача судом вбачається, що позивачка, як володілець спірного будинку, володіє вказаним майном по волі власника і завжли знала, що власником вказаного будинку є її брат ОСОБА_3 .
За набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Такий висновок міститься у рішенні Верховного Суду від 28 березня 2019 року справа № 215/5451/16-ц.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю та необгрунтованістю позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, визначальними ознаками володіння, що веде до набуття права власності за набувальною давністю, є його добросовісність, відкритість та безперервність протягом 10 років.
Добросовісність як елемент набувальної давності передбачає, що володілець на момент заволодіння майном не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності. У ході судового розгляду встановлено, що позивачка є рідною сестрою відповідача (власника будинку). Наявність родинних зв'язків та обізнаність позивачки про особу власника свідчать про те, що вона достовірно знала, що майно їй не належить. Таким чином, заволодіння майном не було добросовісним у розумінні ст. 344 ЦК України. Крім того, ОСОБА_1 має чинну довіреність від відповідача на представництво його інтересів. Наявність такого документа юридично підтверджує, що позивачка визнає право власності відповідача на цей об'єкт, вона перебуває у будинку не «як власник», а як довірена особа (представник), тобто її володіння є титульним (на підставі волі власника). Набувальна давність не поширюється на випадки, коли особа володіє майном на підставі договірних зобов'язань або повноважень від власника (оренда, зберігання, довіреність), оскільки в таких випадках володілець визнає владу іншої особи над річчю.
Сам по собі факт користування позивачем приміщенням будинку, сплата вартості житлово-комунальних послуг не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, а відтак, відсутні правові підстави для набуття права власності позивачем на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності. При цьому, позивачкою не надано до суду жодних документів, які б підтверджували утримання нею спірного будинку протягом останніх 10років. Також не надано будь-яких висновків, актів обстеження чи довідок з Слобідської сільської ради, які б підтверджували факт відкритості, добросовісності, тривалості володіння позивачкою спірним будинком.
Видача відповідачем довіреності на ім'я позивачки свідчить про те, що власник не припинив інтересу до свого майна та не відмовився від нього, а навпаки - вжив заходів щодо юридичного управління ним на час своєї відсутності. Відсутність відповідача в Україні (перебування за кордоном) не є доказом «залишення» майна, оскільки право власності є непорушним, а законні підстави для його припинення у даному випадку відсутні.
Суд критично оцінює копії заяв свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які містяться в матеріалах справи (а.с.19), оскільки позивач не забезпечила явку вказаних свідків у судове засідання і вподальшому не наполягала на їх допиті. Відповідно до ст.ст.90-95 ЦПК України, показання свідка мають бути надані в судовому засіданні з дотриманням процедури попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Оскільки зазначені особи в судове засідання не з'явилися, не були допитані безпосередньо судом, а суд був позбавлений можливості поставити їм уточнюючі запитання щодо характеру володіння майном, суд не може покласти ці письмові заяви в основу рішення як належні та допустимі докази. Тому, суд вважає дві заяви свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 неналежними доказами по справі.
Таким чином, оскільки позивачка знала про власника, підтримувала з ним правовий зв'язок через довіреність і фактично здійснювала догляд за майном як представник, її володіння не може бути визнано добросовісним та таким, що здійснюється «як своїм власним». За таких обставин вимоги ст.344 ЦК України не дотримані, що є підставою для відмови у задоволенні позову, а також підставою відмови у задоволенні позову є недоведенсіть і необгрунтованість позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі суд враховує, що згідно зі статтею 141 ЦПК України ці витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
По даному спору суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, тому відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 15,16,89,141, 263-265, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 травня 2026 року.
Суддя: О. М. Суходольський