07 травня 2026 р.Справа № 520/29627/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 01.04.26 року по справі № 520/29627/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом - відповідач), в якому просив суд:
- скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О. В. від 03 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 72570926 за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 № 520/2199/23.
В обґрунтування позовних вимог послався на неправомірність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження № 72570926 від 03.06.2025, оскільки рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23, яке набрало законної сили 18.04.2023, станом на день подання позову залишається невиконаним, що підтверджує і сам виконавець у спірній постанові, що унеможливлює вважати таке рішення суду виконаним та є підставою для скасування спірної постанови.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 520/29627/25 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Ярослава Мудрого, буд.26, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024, код ЄДРПОУ: 43316700) про скасування постанови - задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О. В. від 03 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 72570926 за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 №520/2199/23.
Зобов'язано Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження № 72570926.
Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (далі - Харківське МУМЮ України, апелянт), не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне та невсебічне з'ясування обставин у справі та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 520/29627/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 72570926 в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про правомірність складеної державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження № 72570926 від 03.06.2025 та відсутність підстав для її скасування у судовому порядку, оскільки державним виконавцем вчинено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі за текстом - Закон № 1404-VIII), з метою виконання рішення суду, про що винесено відповідні процесуальні документи та зібрано докази, які свідчать про невиконання рішення боржником, внаслідок чого було направлено неодноразові вимоги про необхідність виконання рішення суду, накладено штрафи за його невиконання та направлено повідомлення до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення згідно зі статтею 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду справи повідомлені вчасно і належним чином за допомогою засобів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».
У поданій апеляційній скарзі апелянт просив розглянути справу без участі представника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23 адміністративний позов задоволено частково та, зокрема, стягнуто на підставі постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі № 2002/2-а-464/11 і рішення Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена заява ОСОБА_1 № 4862 від 03.01.2013, а також Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява № 46852/13 та ін.) з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набрало законної сили - 18.04.2023
На виконання рішення суду у справі № 520/2199/23 видано виконавчі листи.
Відповідно до виданого 17.05.2023 виконавчого листа № 520/2199/23, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ждановою О. В., керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404-VIII, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.08.2023 № 72570926.
03.06.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Ждановою О. В., у межах виконавчого провадження ВП №72570926 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону № 1404-VIII.
Не погодившись з постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О. В. від 03 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 72570926 за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 № 520/2199/23, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки вказану постанову прийнято відповідачем передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт повного виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання у спосіб, визначений судовим рішенням, тобто, з порушенням вимог статті 39 Закону № 1404-VІІІ.
Керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, для належного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження № 72570926, що слугувало підставою для часткового задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок незгоди позивача, як стягувача, з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О. В. від 03 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 72570926 за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 № 520/2199/23.
Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу№ 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі “Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон № 1404-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із положеннями статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з абзацом 1 частини 6 статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Положеннями статті 39 Закону № 1404-VIII встановлено перелік підстав, у разі настання яких, виконавче провадження підлягає закінченню.
Згідно із пунктом 11 частини першої статті 39 вказаного Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 63 цього Закону.
Відповідно до частини 1, 2 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до положень частини 3 статті 63 вказаного Закону, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Враховуючи, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23 безпосередньо пов'язано зі здійсненням боржником особисто конкретних дій (нарахування та виплата позивачу компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум), колегія суддів констатує, що можливість виконання такого без участі боржника виключається.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що після встановлення факту невиконання боржником рішення суду, державним виконавцем 12.09.2023 на підставі статей 63, 75 Закону № 1404-VIII прийнято постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100,00 грн та зобов'язано його виконати рішення протягом десяти робочих днів з попередженням про кримінальну відповідальність.
При повторному невиконанні боржником рішення суду у повному обсязі, державним виконавцем 12.10.2023 прийнято постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 10200,00 грн.
04.12.2023 державним виконавцем скеровано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення (в порядку статті 378 КАС України) шляхом його зміни на стягнення на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 і Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена заява ОСОБА_1 № 4862 від 03.01.2013 року, а також Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява № 46852/13 та ін.) з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум, в сумі 109578,38 гривень.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 №520/2199/23 у задоволенні заяви головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
12.09.2024 державним виконавцем направлено до Головного управління національної поліції повідомлення № 72570926 про вчинення кримінального правопорушення боржником.
Листом Головного управління національної поліції в Харківській області від 17.09.2024 № 23698/117-24/03-2024 було проінформовано, що згідно з вимогами наказу МВС України від 08.02.2019 № 100 надіслані повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, які надійшли з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 09.09.2024 та 12.08.2024 для подальшої реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" для прийняття рішення у встановленому законом порядку, згідно з вимогами статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.
Листом № 03-15/733 від 29.05.2025 Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області повідомило виконавця, що виплата коштів на виконання рішення суду здійснюється відповідачем згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 року № 902 (далі - Порядок № 902), за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 2501290), у порядку черговості, передбаченою вищезазначеним Порядком.
За результатами розгляду вказаного листа, 03.06.2025 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 72570926 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вказавши у спірній постанові про не надання боржником доказів повного виконання рішення згідно з виконавчим документом, державний виконавець робить суперечливий висновок про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження з підстав неможливості виконання рішення суду.
При цьому, стверджуючи про правомірність закінчення виконавчого провадження, відповідач зазначає про вчинення ним усіх дій, передбачених приписами Закону № 1404-VIII та посилається на пункт 11 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що з аналізу правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону № 1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. Водночас, у справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити нарахування та виплату особі компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру.
У розумінні приписів статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
При цьому, колегія суддів наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
У постанові від 26.10.2023 по справі № 420/1511/23, у аналогічних правовідносинах, Верховний Суд дійшов висновку, що накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, саме по собі вчинені державним виконавцем виконавчих дій (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2023 по справі № 420/1511/23, від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08.12.2022 у справі №457/359/21, від 27.03.2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020.
У спірних правовідносинах відповідачем не заперечується, що судове рішення виконано не у повному обсязі, оскільки позивачу не здійснено виплату компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, а відтак, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду залишилося не лише невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Відповідно до вимог Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки виконання рішення у повному обсязі, разом з цим, доказів здійснення перевірки виконання боржником рішення, що підлягає виконанню відповідно до цього Закону за приписами пункту 1 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII, матеріали справи не містять.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасне прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження № 72570926 від 03.06.2025, без дотримання вимог статті 39 Закону № 1404-VІІІ та за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття всіх можливих заходів, спрямованих на його виконання, а відтак, наявні підстави для визнання її протиправною та скасування.
Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 287, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 520/29627/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко