справа №380/1425/26
про залишення зустрічної позовної заяви без руху
06 травня 2026 року зал судових засідань №7
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Петровської А.М.,
представника позивача за первісним позовом Мандзиняк Г.В.,
представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом Байла Є.С.,
представника відповідача за зустрічним позовом Онущак А.А.,
розглянувши у підготовчому засіданні у місті Львові клопотання представника відповідача за зустрічним позовом про залишення позову без розгляду та клопотання представника позивача за зустрічним позовом про поновлення пропущеного строку звернення до суду у справі за первісним позовом Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень
у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за первісним позовом Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень.
Представник відповідача за зустрічним позовом 19.03.2026 подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин. Клопотання обґрунтовано тим, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. ГУ ДПС у Львівській області надіслало на вказану позивачем податкову адресу акт перевірки, а також податкові повідомлення-рішення, що підтверджується квитанцією з номером відправлення. Проте кореспонденція повернута у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Відлік шестимісячного строку починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про вчинення оскаржуваних дій ГУ ДПС у Львівській області, а саме з березня 2025 року (дата повернення поштового відправлення 08.03.2025). Враховуючи те, що позивач звернувся до суду в кінці лютого 2026року (позовна заява подана 26.02.2026), то слід вважати, що шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду з позовом пропущено. При цьому позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду, а тому адміністративний позов слід залишити без розгляду.
У зустрічній позовній заяві позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення направлені на податкову адресу позивача 21.02.2025, а податкова вимога - 06.06.2025. Зазначені відправлення повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що не може вважатись належним оповіщенням (постанова ВС справа № 591/3717/21 від 12.01.2023). Про наявність податкового боргу позивачу стало відомо після звернення ГУ ДПС у Львівській області до суду та відкриття провадження у справі.
Представник позивача за зустрічним позовом подав до суду відповідь на відзив від 24.03.2026, у якому проти клопотання заперечив з тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення направлені на податкову адресу позивача 21.02.2025, а податкова вимога - 06.06.2025. Зазначені відправлення повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що не може вважатись належним оповіщенням (постанова ВС у справі №591/3717/21 від 12.01.2023). Про наявність податкового боргу позивачу стало відомо лише після звернення ГУ ДПС у Львівській області до суду та відкриття провадження у справі.
Представник відповідача за зустрічним позовом подав до суду додаткові пояснення від 27.03.2026, у яких зазначила, що відповідно до абзаців 1,2 пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Верховний Суд у постанові від 19.06.2025 справа №420/35627/23 зазначив, що законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. З огляду на зазначене, відлік строку для оскарження податкових повідомлень-рішень від 20.02.2025 є саме 08.03.2025.
Представник відповідача за зустрічним позовом подав до суду додаткові пояснення від 04.05.2026, у яких зазначила, що Верховний Суд у постанові від 05.03.2026 справа №120/12990/25, визначив, що законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Згідно з даними, наявними у ІКС «Податковий блоку», податкова адреса ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . Саме за такою адресою надсилалась уся кореспонденція, яка міститься у матеріалах справи. З огляду на фактичні обставини, ГУ ДПС у Львівській області в повній мірі виконано обов'язок щодо надсилання документів платнику податків на його податкову адресу.
Представник позивача за зустрічним позовом подав до суду додаткові пояснення від 05.04.2026, у яких зазначив, що повернення листа з відміткою “за закінчення терміну зберігання» не є належним оповіщенням (постанова ВС у справі № 591/3717/21 від 12.01.2023), а про наявність податкового боргу ОСОБА_1 стало відомо виключно після звернення ГУ ДПС у Львівській області до суду та відкриття провадження у справі №380/1425/26.
У підготовчому засіданні представник відповідача за зустрічним позовом та представник позивача за первісним позовом клопотання про залишення зустрічного позову без розгляду підтримали, просили зустрічний позов залишити без розгляду.
У підготовчому засіданні представник позивача за зустрічним позовом проти задоволення клопотання представника відповідача за зустрічним позовом заперечив, просив відмовити у задоволенні клопотання.
Суд, вирішуючи питання щодо строку звернення з позовом до суду, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин першої, третьої та шостої статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Частина четверта статті 122 КАС України передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд встановив, що копія Наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 05.12.2024 № 6649-ПП, а також письмове повідомлення від 09.12.2024 №970/13-01-24-08-08 про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки надіслано платнику податків - фізичній особі ОСОБА_1 10.12.2024 на її податкову адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення (квитанція №0600991771910 від 10.12.2024).
За результатами проведеної перевірки складено Акт про результати документальної перевірки від 27.01.2025 № 2902/13-01-24-08-03/3543707140 (надалі за текстом - Акт перевірки). Акт перевірки надісланий ОСОБА_1 рекомендованим листом 27.01.2025 (відправлення №7902600166696).
Згідно з даними Довідки Укрпошти про причини повернення кореспонденції, лист повернутий 12.02.2025 у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
За наслідками виявлення згаданих порушень, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 20.02.2025 № 7047/13-01-24-08, № 7048/13-01-24-08, № 7052/13-01-24-08, № 7053/13-01-24-08.
Зазначені податкові повідомлення - рішення надіслані ОСОБА_1 на її податкову адресу поштовим відправленням рекомендованим листом 21.02.2025 (відправлення №7902600173234).
Згідно з даними Довідки Укрпошти про причини повернення кореспонденції, лист повернутий 08.03.2025 у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Суд у вимірі спірних правовідносин вважає, що ключовою обставиною, яку необхідно встановити під час надання правової оцінки причинам пропуску строку звернення до суду, є з'ясування моменту, коли оскаржені податкові повідомлення- рішення вважаються належним чином врученими платнику податків.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України) документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 згаданої статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з Наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015 «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень - рішень платникам податків» визначено, що податкове повідомлення - рішення вважається належним чином надісланим (врученим) платнику податків, якщо його надіслано у порядку, визначеному статею 42 ПК України.
Відповідно до абзаців 1,2 пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Згідно з даними, наявними у ІКС «Податковий блок» податкова адреса ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . Саме за такою адресою контролюючий орган надсилав усю кореспонденцію, яка стосується предмету позову.
Суд відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 23.05.2022 справа №810/3116/18 виснував, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У цій же постанові Судова палата виснувала, що обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику, зокрема повідомлення - рішення у спосіб, визначений статтями 42, 58 ПК України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.
Верховний Суд у постанові від 14.11.2025 справа №580/8025/24 виснував, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише посилатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом 6 місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Також триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Водночас поняття «повинен був дізнатись» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатись про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатись про те, яке рішення прийнято або які дії вчинені.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2026 справа №120/12990/25 виснував, що законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Така позиція Верховного Суду є усталеною та відображена у постановах від 19.06.2025 справа №420/35627/23, від 15.02.2024 справа № 640/9016/20, від 24.09.2025 справа №520/7480/25.
З врахуванням висновків Верховного Суду, суд вважає, що у випадку направлення відповідних рішень на правильну податкову адресу ОСОБА_1 та з моменту проставлення поштовим оператором відповідної відмітки про невручення адресату поштового відправлення із зазначенням такої причини, спірні податкові повідомлення-рішення вважаються врученими платнику податків.
З таких підстав, суд вважає, що перебіг строку для оскарження податкових повідомлень-рішень від 20.02.2025, почався саме з 08.03.2025.
Позивач звернувся до суду із зустрічним позовом лише 25.02.2026, тобто з пропуском шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом.
У заявах по суті справи та додаткових поясненнях представник позивача за зустрічним позовом не зазначив будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду та не надав жодних доказів, які б підтверджували такі обставини.
У підготовчому засіданні представник позивача за зустрічним позовом підтвердив, що ОСОБА_1 на момент доставки поштової кореспонденції перебувала за своєю податковою адресою, таку не залишала, за межі території України не виїзджала.
Суд відхиляє аргументи представника позивача за зустрічним позовом про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення скеровувались позивачу без опису вкладеного, оскільки надсилання такого виду поштової кореспонденції не передбачено положеннями ПК України.
З таких підстав суд висновує, що позивач пропустив строк звернення до суду із зустрічним позовом без поважних причин.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи “Бочан проти України», “Смірнова проти України», “Федіна проти України», “Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції», “ТОВ Фріда проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Таким чином, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З огляду на вказане, вказані представником позивача за зустрічним позовом причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду визнати неповажними.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень необхідно залишити без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 243, 248 КАС України, суд
причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із зустрічним позовом визнати неповажними.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень залишити без руху.
Визначити ОСОБА_1 десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви у строк, з дня отримання ухвали про залишення зустрічної позовної заяви без руху, скерувавши до Львівського окружного адміністративного суду:
- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
Ухвала суду про залишення зустрічної позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Повна ухвала суду складена 07 травня 2026 року.
Суддя Гулик А.Г.