06 травня 2026 рокусправа № 380/25144/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії,
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 тис. грн, за період з травня 2025 року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 тис. грн за місяць за період з травня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходить військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . 04.11.2023 під час захисту Батьківщини він отримав тяжке вогнепальне осколкове поранення правого передпліччя та множинні осколкові поранення правої ноги. З того часу безперервно перебуває на лікуванні, зокрема, з серпня 2024 року евакуйований на лікування за кордон до Оденського університетського госпіталю (Королівство Данія), де переніс понад 15 операцій. Позивач вказує, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2025 № 157 йому безпідставно призупинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди з 05.05.2025 року з посиланням на перевищення 12-місячного терміну перебування на лікуванні згідно з пунктом 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки він має відповідні медичні висновки та довідки ВЛК (зокрема, довідку ВЛК № 217 від 23.08.2024) про потребу у довготривалому лікуванні за кордоном, а законодавство передбачає збереження грошового забезпечення за таких обставин. Крім того, позивач просив врахувати його право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.
Ухвалою від 30.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що згідно з ч. 11 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Оскільки позивач вибув на лікування 06.11.2023, цей строк закінчився, і виплата грошового забезпечення правомірно призупинена з 05.05.2025 року до його повернення в розташування частини або проходження нового огляду ВЛК для визначення придатності.
Крім того, відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, посилаючись на те, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права у травні-червні 2025 року, а до суду звернувся лише 25.12.2025, пропустивши тримісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, та наводячи відповідну практику Верховного Суду.
Ухвалою суду від 25.03.2026 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 04.05.2026 суд, врахувавши Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, яким визнано неконституційною ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині обмеження строку звернення, та наявність об'єктивних обставин (безперервне стаціонарне лікування за кордоном), поновив позивачу строк звернення до суду в частині оскаржуваного періоду та продовжив розгляд справи.
Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач, ОСОБА_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у складі Військової частини НОМЕР_1 , де зарахований до списків особового складу та перебуває на усіх видах забезпечення.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 04 листопада 2023 року під час безпосередньої участі у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо на бойовій позиції поблизу населеного пункту Новоегорівка Сватівського району Луганської області, позивач отримав тяжке бойове поранення.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.11.2023 № 1812/ДТ, зафіксовано, що 04.11.2023 штаб-сержант ОСОБА_1 одержав вогнепальне осколкове сліпе поранення правого передпліччя, відкритий перелом, а також множинні вогнепальні осколкові сліпі поранення правої ноги. У вказаній довідці чітко констатовано, що поранення отримане саме при захисті Батьківщини, під час виконання обов'язків військової служби.
На підставі вказаної події, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2023 № 318 штаб-сержанта ОСОБА_1 знято з продовольчого забезпечення та визнано таким, що вибув на стаціонарне лікування до закладів охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (травмою), що пов'язане із захистом Батьківщини.
В подальшому, у зв'язку із складністю отриманих травм, позивач проходив тривале лікування та обстеження. Відповідно до довідки госпітальної військово-лікарської комісії (ВЛК) Комунального некомерційного підприємства «Іршавська міська лікарня» від 23.08.2024 № 217 (№20), травма позивача кваліфікована як важка та така, що безумовно пов'язана із захистом Батьківщини. Прийнятою постановою ВЛК, на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, визначено, що ОСОБА_1 потребує довготривалого спеціалізованого лікування після отриманої травми (поранення) за кордоном.
На виконання зазначених медичних висновків, відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» від 27.08.2024 № 1369, позивача підготовлено та евакуйовано на подальше лікування за кордон згідно з відповідним організаційним рішенням Міністерства охорони здоров'я України.
Як підтверджується наявними у матеріалах справи офіційними медичними висновками Оденського університетського госпіталю (Королівство Данія), складеними 22.11.2024, 30.12.2024 та оновленим висновком від 12.06.2025, ОСОБА_1 починаючи з 28 серпня 2024 року безперервно перебуває під посиленим медичним наглядом та проходить стаціонарне, а також амбулаторне лікування у вказаному іноземному медичному закладі. Зі змісту медичної документації вбачається надзвичайна складність клінічної картини пацієнта після численних мінно-вибухових поранень: позивач переніс понад 15 складних хірургічних операцій (як внутрішніх, так і зовнішніх) для фіксації та лікування переломів стегнової кістки та правої руки. Наразі позивач продовжує активне лікування у зв'язку з виявленими ускладненнями (зокрема, інфікованим незрощенням стегнового перелому), гостро потребує безперервної тривалої фізичної реабілітації для відновлення рухливості кінцівок та очікує на подальші життєво необхідні хірургічні втручання (зокрема, згідно з планом лікування, такі втручання заплановані на вересень та контрольні заходи на листопад 2025 року). Іноземними лікарями констатовано, що військовослужбовець безальтернативно залишатиметься під наглядом лікарні як мінімум протягом наступних 6 місяців, починаючи з червня 2025 року, що об'єктивно унеможливлює його повернення на територію України для проходження штатної ВЛК.
Однак, незважаючи на документально підтверджений факт безперервного перебування позивача на стаціонарному лікуванні за кордоном внаслідок тяжкого поранення, отриманого під час захисту Батьківщини, починаючи з травня 2025 року відповідач в односторонньому порядку припинив нарахування та виплату позивачу в повному обсязі щомісячного грошового забезпечення, а також додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Як встановлено судом, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2025 № 157 призупинено виплату грошового забезпечення штаб-сержанту ОСОБА_1 починаючи з 05.05.2025. Як правову підставу для прийняття такого рішення у тексті наказу вказано пункт 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме мотивовано тим, що позивач перебуває на лікуванні терміном більше 12 місяців поспіль.
Фактична відсутність виплат повністю підтверджується долученими до матеріалів справи фінансовими документами, а саме довідками Військової частини НОМЕР_1 про доходи позивача від 05.08.2025 № 17299 та від 08.01.2026 № 1918/Д. Згідно з відомостями вказаних довідок, позивачу частково нараховано та виплачено за травень 2025 року грошове забезпечення лише у сумі 2 899,77 грн та додаткову грошову винагороду пропорційно у сумі 12 903,23 грн (замість гарантованих 100 000 грн). Починаючи з червня 2025 року і до моменту звернення до суду, будь-які нарахування та виплати грошового забезпечення і додаткової винагороди відповідачем взагалі не здійснювались (у відповідних графах довідок про доходи містяться прочерки).
Вважаючи таку бездіяльність військової частини та прийняті на її основі рішення щодо зупинення виплат протиправними та такими, що порушують конституційні права військовослужбовця на належне матеріальне забезпечення під час лікування поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Абзацами першим та другим частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам деталізовано у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
За змістом пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України виплачується додаткова винагорода, розмір якої збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Особливої уваги суду в контексті спірних правовідносин заслуговує абзац четвертий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, згідно з яким відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Аналіз наведених норм законодавства України дає суду підстави для висновку, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень є складовою частиною єдиного грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що гарантовано виплачується їм на період дії воєнного стану. Ця додаткова винагорода має імперативний характер і безумовно підлягає виплаті військовослужбовцям, які отримали важке поранення безпосередньо під час захисту Батьківщини та змушені проходити тривале стаціонарне лікування у медичних закладах, у тому числі в закладах охорони здоров'я іноземних держав.
Судом під час розгляду справи встановлено та підтверджено належними письмовими доказами, що позивач отримав множинні важкі вогнепальні осколкові поранення правого передпліччя та правої ноги безпосередньо під час захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій. У зв'язку з винятковою тяжкістю отриманих поранень та на виконання рішення Міністерства охорони здоров'я України, позивача офіційно направлено на лікування до Королівства Данія, де він з 28 серпня 2024 року безперервно перебуває під наглядом лікарів Оденського університетського госпіталю, переніс понад п'ятнадцять складних хірургічних операцій і об'єктивно потребує подальшого тривалого стаціонарного лікування та реабілітації.
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність призупинення виплати позивачу грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди з 05 травня 2025 року, посилається на вимоги пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначаючи, що загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль.
Оцінюючи вказані доводи відповідача, суд зазначає, що дійсно, відповідно до абзацу першого пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль.
Однак, відповідач, формально застосовуючи вказане обмеження щодо строку, залишив поза увагою інші, невід'ємно пов'язані з ним законодавчі приписи тієї ж норми права, які спеціально покликані захистити права військовослужбовців, що проходять тривале лікування за кордоном.
Так, абзацом другим пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров'я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після поранення із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.
Суд вважає за необхідне наголосити, що норма абзацу першого пункту 11 статті 10-1 Закону не є нормою, що обмежує право на виплату грошового забезпечення взагалі. За своєю правовою природою вона є організаційно-процедурною нормою, спрямованою на забезпечення належного медичного контролю за станом здоров'я військовослужбовця шляхом проходження ВЛК після 12 місяців лікування. Вона не містить жодної підстави для позбавлення військовослужбовця, який продовжує перебувати на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням, грошового забезпечення без проведення відповідного огляду ВЛК (в тому числі дистанційного).
Таке тлумачення повністю узгоджується з телеологічним (цільовим) методом тлумачення права: мета законодавця полягала не у покаранні важкопоранених шляхом позбавлення їх засобів для існування, а у створенні механізму контролю за обґрунтованістю тривалого перебування на лікуванні. Інструментом цього контролю є огляд ВЛК - очний або дистанційний. Відсутність такого огляду з вини відповідача, а не позивача, не може покладати негативні наслідки на військовослужбовця.
Суд акцентує увагу на тому, що позивач перебуває на стаціонарному лікуванні в Оденському університетському госпіталі в Королівстві Данія за офіційним направленням Міністерства охорони здоров'я України. Важкий фізичний стан позивача, зумовлений множинними переломами, інфікованим незрощенням кісток та неможливістю самостійно пересуватися без допоміжних засобів, що підтверджується детальними медичними висновками іноземної клініки від 22 листопада 2024 року, від 30 грудня 2024 року та від 12 червня 2025 року, становить об'єктивну та непереборну перешкоду для його особистого прибуття на територію України для проходження очного медичного огляду штатною військово-лікарською комісією.
Законодавець, враховуючи подібні життєві обставини, прямо передбачив обов'язок держави в особі компетентних органів військового управління організувати та провести дистанційний огляд військово-лікарською комісією на підставі наданих медичних документів закладу охорони здоров'я іноземної держави. Військова частина НОМЕР_1 достовірно обізнана про місцезнаходження позивача, його вкрай важкий стан здоров'я та факт продовження лікування за кордоном, оскільки регулярно отримувала відповідну медичну документацію.
Незважаючи на наявність у відповідача вичерпної інформації про об'єктивну неможливість позивача прибути до України та наявність у матеріалах справи усіх необхідних іноземних медичних висновків, які безальтернативно свідчать про потребу у продовженні лікування як мінімум протягом наступних шести місяців, військова частина не вжила жодних належних заходів для ініціювання дистанційного проходження військово-лікарської комісії позивачем. Натомість, відповідач обрав формальний підхід та видав наказ від 31 травня 2025 року № 157 про зупинення виплати грошового забезпечення, позбавивши важкопораненого військовослужбовця єдиного джерела існування.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що бездіяльність органів державної влади та військового управління щодо організації дистанційного огляду військово-лікарською комісією не може мати наслідком покладення надмірного тягаря на військовослужбовця у вигляді позбавлення його гарантованого державою грошового забезпечення. Захисник Вітчизни, який віддав своє здоров'я заради захисту суверенітету України, не повинен ставати заручником бюрократичних процедур чи пасивної поведінки командування своєї військової частини. Соціальний захист військовослужбовців є пріоритетним обов'язком держави, і будь-які сумніви чи колізії у правозастосуванні мають вирішуватися на користь особи, яка постраждала внаслідок бойових дій.
Беручи до уваги той факт, що позивач безперервно перебуває на лікуванні за кордоном внаслідок тяжкого бойового поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, і це лікування є життєво необхідним та документально підтвердженим іноземними медичними закладами, суд приходить до переконливого висновку, що у позивача наявне беззаперечне, передбачене законом право на подальше отримання грошового забезпечення за останньою займаною посадою та додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень щомісяця.
Дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу вказаних коштів з 05 травня 2025 року суд визнає передчасними, необґрунтованими та такими, що вчинені з порушенням вимог Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у даному випадку є протиправною, оскільки відповідач ухилився від виконання свого обов'язку щодо забезпечення соціальних гарантій пораненого військовослужбовця.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач перебуває на стаціонарному лікуванні в Оденському університетському госпіталі в Королівстві Данія за офіційним направленням Міністерства охорони здоров'я України. Важкий фізичний стан позивача - множинні переломи, інфіковане незрощення кісток, неможливість самостійно пересуватися - підтверджується медичними висновками іноземної клініки від 22.11.2024, від 30.12.2024 та від 12.06.2025 і становить об'єктивну та непереборну перешкоду для його особистого прибуття в Україну.
Законодавець, передбачивши абзацом другим пункту 11 статті 10-1 Закону механізм дистанційного огляду ВЛК, поклав обов'язок організації такого огляду на компетентні органи військового управління, а не на самого військовослужбовця. Військова частина НОМЕР_1 була достовірно обізнана про місцезнаходження позивача та його стан здоров'я, оскільки регулярно отримувала відповідну медичну документацію. Незважаючи на це, жодних заходів для ініціювання дистанційного проходження ВЛК вжито не було.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, бездіяльність органів державної влади у виконанні ними обов'язків не може слугувати підставою для обмеження або позбавлення прав особи, яка постраждала внаслідок виконання конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини. Бездіяльність відповідача щодо організації дистанційного огляду позивача фактично позбавила його єдиного правового механізму для підтвердження права на продовження виплат і є самостійною підставою для визнання оскаржуваних дій (бездіяльності) протиправними.
Суд наголошує, що конституційний обов'язок держави щодо соціального захисту військовослужбовців, закріплений у статті 17 Конституції України, є нормою прямої дії. Позбавлення важкопораненого військовослужбовця, який продовжує перебувати на стаціонарному лікуванні наслідків бойового поранення, грошового забезпечення виключно з формально-процедурних підстав (спливу 12-місячного строку без проведення дистанційного огляду ВЛК) є несумісним із конституційними принципами гідності людини (стаття 21 Конституції), рівності (стаття 24 Конституції) та соціального захисту (стаття 46 Конституції), а також із принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , та зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане щомісячне грошове забезпечення, а також додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у повному розмірі 100 000 гривень за кожен місяць, починаючи з травня 2025 року (з урахуванням частково виплачених сум у травні 2025 року).
Крім того, суд зауважує, що при здійсненні вказаних нарахувань та виплат грошового забезпечення, відповідач зобов'язаний неухильно дотримуватися Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з метою недопущення фактичного зменшення сум, що підлягають виплаті позивачу.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних, достатніх та переконливих доказів, які б беззаперечно підтверджували правомірність його бездіяльності та рішень щодо зупинення життєво важливих виплат пораненому військовослужбовцю. Наведені у відзиві аргументи відповідача зводяться виключно до формального тлумачення окремої норми права без системного аналізу всього комплексу законодавства, спрямованого на захист військовослужбовців, та без урахування виняткових фактичних обставин цієї справи.
Враховуючи сукупність встановлених обставин та норм матеріального права, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню з метою відновлення порушених конституційних прав позивача на належне соціальне забезпечення під час проходження лікування наслідків бойового поранення.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Проте, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», і доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 (ста тисяч) гривень на місяць, за період починаючи з 05 травня 2025 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 тис. грн за місяць за період з травня 2025 року.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення повного тексту) відповідно до частини першої статті 295 та статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 06 травня 2026 року.
Суддя Коморний О.І.