справа № 991/531/25
провадження № 22-ц/991/2/26
30 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
судді - доповідача Никифорова А. С.,
суддів Павлишина О. Ф.,
Семенникова О. Ю.,
секретар судового засідання Маркова А. В.,
за участі:
відповідача ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Н. П.,
представника ОСОБА_2 - адвоката Кукареки К. С.,
прокурора Колотила О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Надії Петрівни та адвоката Кукареки Катерини Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Вищого антикорупційного суду від 02.05.2025 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, постановленого у складі колегії суддів: головуючий суддя Мовчан Н. В., судді Саландяк О. Я., Сікора К. О., 02.05.2025 у місті Києві, повний текст якого складено 15.05.2025,
1. Короткий зміст та мотиви оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) від 02.05.2025 задоволено позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), визнано необґрунтованими та стягнуто в дохід держави активи на суму 2 000 000 грн, які належать ОСОБА_1 , а саме: автомобіль марки та моделі TOYOTA RAV4, 2023 р. в., VIN-код: НОМЕР_1 , вартістю 1 252 158 грн та грошові кошти у сумі 747 842 грн.
Судом встановлено, що наказом від 26.12.2019 № 152/03 ОСОБА_1 з 28.12.2019 призначено на посаду начальника відділу з питань нотаріату у Закарпатській області управління нотаріату Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Мін'юсту) (м. Івано-Франківськ), а відповідно до наказу від 17.10.2022 № 202/03, у зв'язку з перейменуванням Південно-Західного міжрегіонального управління Мін'юсту (м. Івано-Франківськ), ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 17.10.2022 обіймає посаду начальника відділу з питань нотаріату у Закарпатській області Управління нотаріату Західного міжрегіонального управління Мін'юсту.
Таким чином, ОСОБА_1 на момент набуття спірного активу був державним службовцем та відповідно до п. п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
03.03.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Дан І. В. за реєстраційним № 124, за умовами якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар кошти у сумі 2 000 000 грн.
05.03.2021, на виконання вимог ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_1 подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, вказавши у розділі 2 «Доходи, у тому числі подарунки» отримання подарунку у грошовій формі - 2 000 000 грн та джерело доходу - ОСОБА_2 .
Надалі, 07.02.2024 року ОСОБА_1 задекларував подарунок від матері, зазначивши відповідні відомості у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» виправленої щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік.
13.09.2023 між ТОВ «Карат Мотор» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу TOYOTA RAV4 ACTIVE 2.0 CVT (DM) вартістю 1 252 158,00 грн, а 09.12.2023 ОСОБА_1 здійснив реєстрацію зазначеного транспортного засобу.
Враховуючи обставини справи, зазначені прокурором у позові та відповідачем у відзиві, суд дослідив питання щодо майнового стану ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_3 станом на 03.03.2021 - дату здійснення дарування коштів у сумі 2 000 000 грн, та прийшов до переконання, що розмір їх сукупного доходу, а також очевидність здійснення ними певних витрат для забезпечення життєдіяльності сім'ї, не був таким, щоб обумовлював наявність заощаджень у розмірі 120 000 доларів США або як мінімум 70 000 доларів США.
Також суд першої інстанції звернув увагу на рух коштів по рахунках матері відповідача - ОСОБА_2 за період з 01.01.2020 по 03.03.2021 (дата укладення договору дарування) та встановив, що ОСОБА_2 розпоряджалася коштами як шляхом здійснення переказів у безготівковій формі, так і шляхом зняття коштів з рахунків на загальну суму 43050,00 грн, тобто у середньому на місяць мала 3075,00 грн готівкових коштів, що спростовує позицію відповідача щодо обрахування усієї суми доходів, отриманих його матір'ю, у доларах США по курсу НБУ на день отримання такого доходу.
За наслідком встановлених обставин, суд констатував, що декларування ОСОБА_1 , отриманих у подарунок коштів у сумі 2 000 000 грн (еквівалент 70 000 доларів США), слід сприймати як фактичне їх набуття (отримання) у 2021 році, зберігання протягом 2022 року та використання у 2023 році.
Враховуючи те, що активом, який ОСОБА_1 набув безоплатно, є кошти в сумі 2 000 000 грн, вартість якого перевищує 1 003 500 грн, суд при вирішенні цього спору не використовував правила ч. 2 ст. 290 ЦПК України щодо встановлення різниці між вартістю активу та законними доходами відповідача, а керувався нормами ст. 291 ЦПК України у тій частині, яка зазначає, що суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.
Отже, за результатом судового розгляду суд першої інстанції вважав, що докази позивача є більш переконливими порівняно з сукупністю доказів сторони відповідача щодо розміру максимально можливих законних доходів батьків відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з урахуванням розміру їх мінімально можливих витрат, та спростовують твердження відповідача про те, що на час вчинення договору дарування 03.03.2021 ОСОБА_2 мала заощадження еквівалентні 2 000 000 грн. А тому майновий стан ОСОБА_2 не дозволяв їй подарувати ОСОБА_1 03.03.2021 кошти у сумі 2 000 000 грн.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 після набуття необґрунтованого активу у розмірі 2 000 000 грн розпорядився ним на власний розсуд, а саме придбав за частину цих активів транспортний засіб TOYOTA RAV4, 2023 р.в., вартістю 1 252 158 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 необґрунтованих активів, а саме: автомобіля марки та моделі TOYOTA RAV4, 2023 р.в., VIN-код: НОМЕР_1 , та коштів в сумі 747 842 грн.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг.
Посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду матеріалам провадження, представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Гордієнко Н. П. подано апеляційну скаргу, у якій апелянт прохає зазначене рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Держави Україна в особі прокурора САП до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; скасувати арешт, накладений ухвалою ВАКС від 15.01.2025 на транспортний засіб марки та моделі TOYOTA RAV4, 2023 р.в., VIN-код: НОМЕР_1 , вартістю 1 252 158 грн.
Представник відповідача зазначає, що обґрунтування наявності у матері відповідача подарованих грошей підтверджується матеріалами справи.
Так, ОСОБА_2 01.06.2000 набула у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 двокімнатну квартиру, продаж якої фактично здійснила за 35000 доларів США, що підтвердили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні. Водночас висновки суду, що наведені свідки є зацікавленими щодо результату розгляду цієї справи є передчасними. Правовідносини із продажу відбувались 25 років тому і жоден з учасників ( ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ) не могли передбачити виникнення необхідності доведення реальної вартості угоди.
Суд першої інстанції не врахував пояснення ОСОБА_2 щодо можливості здійснення нею накопичень протягом трудового життя разом з чоловіком ОСОБА_3 , оскільки, принаймні з 2011 по 2013 одночасно отримувала заробітну плату за основним місцем роботи та пенсійні виплати.
Оскільки сімейні накопичення батьки відповідача почали формувати понад 30 років тому, вони не могли передбачити необхідність збереження квитанції або інших підтверджуючих документів на майбутнє, що покладає на відповідача надмірний тягар доказування правомірності набуття активів.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердив, що батько відповідача за період з 1995 по 1997 рік міг отримати дохід у розмірі 23 400 доларів США, а судом було встановлено, що ОСОБА_3 . Отримав дохід на території Чеської Республіки у період з 2005 по 2007 роки в розмірі 19 295,50 доларів США.
Представник зазначає, що судом порушено приписи ст. 290 ЦПК України щодо особливостей провадження у справах про визнання необґрунтованих активів та їх стягнення в дохід держави, в частині врахування різниці між доходами та вартістю активів, яка має перевищити 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, у даній справі вартість активу щодо якого подано позов складає 2 000 000 грн. Доходи ОСОБА_2 за підрахунками відповідача підтверджуються на суму 108 805,27 доларів США, що становить 3 039 257,60 грн. Доходи ОСОБА_2 враховані судом першої інстанції складають 1 139 337,05 грн.
Різниця між вартістю активу і мінімальним підтвердженим доходом дарувальника складає 860 662,95 грн, що є меншим ніж поріг у 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та який складає 1 003 500 грн, а тому провадження у справі мало б бути закрито.
Посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду матеріалам провадження, адвокатом Кукарекою К. С. в інтересах ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій вона прохає скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 02.05.2025 та закрити провадження у справі.
Зазначає, що оскаржуваним рішенням з відповідача фактично стягнуті грошові кошти ОСОБА_2 , що були нею подаровані ОСОБА_1 на підставі договору від 03.03.2021 у розмірі 2 000 000 грн. А тому оскаржуване рішення є таким, що прийнято про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі.
Суд дослідив матеріальний стан ОСОБА_2 та дійшов до помилкових висновків про неможливість накопичення нею за життя суми у 2 000 000 грн.
Судом першої інстанції безпідставно не прийнято докази відповідача про дійсну вартість продажу квартири - 35 000 доларів США, натомість суд прийняв до уваги вказану у договорі інвентаризаційну вартість об'єкта, зазначену в договорі купівлі-продажу. Крім того, факт того, що вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 06.06.2000 могла становити 39 972,06 доларів США підтверджено висновком експерта за результатом проведення оціночно-будівельної експертизи від 05.02.2025.
Також зазначає, що у прокурора були відсутні підстави для звернення з позовом в порядку ст. 290 ЦПК, що було підставою для закриття провадження у цивільній справі.
3. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Гордієнко Н. П. підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, викладених у ній. Також представник підтримала доводи апеляційної скарги адвоката Кукареки К. С., поданої в інтересах ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_1 підтримав апеляційні скарги свого представника та адвоката Кукареки К. С., наполягав на незаконності оскаржуваного рішення ВАКС, яке прохав скасувати з підстав, викладених в апеляційних скаргах.
Адвокат Кукарека К. С. у судовому засіданні підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити у повному обсязі. Адвокат також підтримала апеляційну скаргу представника відповідача Гордієнко Н. П .
Прокурор Колотило О. О. під час судового розгляду заперечував проти задоволення обох апеляційних скарг та просив залишити в силі рішення ВАКС від 02.05.2025. Подав відзиви на апеляційні скарги, в яких він прохає залишити рішення ВАКС від 02.05.2025 без змін як таке, що прийнято на основі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів (том 4 а. п. 166 - 171, 228 - 229).
ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не прибула, про поважність причин неприбуття суд не повідомила.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відтак, враховуючи викладене та позицію адвоката Кукареки К. С., яка представляє інтереси ОСОБА_2 , яка не заперечувала проти розгляду апеляційних скарг за відсутності її довірительки, апеляційний розгляд проведено за відсутності ОСОБА_2 .
4. Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України.
Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави у суді здійснюється прокурором САП.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Водночас в абзаці 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов'язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України).
Тобто законом визначений стандарт доказування у цій категорії справ - перевага сукупності доказів, які є більш переконливими. Фактично йдеться про стандарт переваги більш вагомих доказів (preponderance of the evidence), за якого тягар доказування виконано, якщо доведено, що суб'єктивна ймовірність того, що оспорюваний факт був, перевищує вірогідність зворотного.
Використаний в національній системі термін «більша переконливість доказів» означає, що існують розумні підозри вважати, що факт скоріше має місце. Цей стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Передбачений ст. 12 ЦПК України принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
За загальним принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Також у цій категорії справ тягар доведення обґрунтованості активів (спростування необґрунтованості) покладається на Відповідача за наявності двох умов:
- достатньої доведеності зв'язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та
- достатньої доведеності наявності різниці між вартістю активів та законними доходами, визначеної частиною другою статті 290 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України, в редакції на момент звернення прокурора з позовом, позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред'являється зокрема щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 3685 Кримінального кодексу України.
Тобто нижня межа різниці між вартістю активів та законними доходами уповноваженої особи, що обумовлює наявність підстав для звернення з відповідним позовом, має становити 1 003 500 грн.
Таким чином, вартість активу, що підлягає стягненню, не може бути меншою цієї різниці, і у випадку, якщо суд дійде висновку, що вартість необґрунтованого активу (або його частини, придбаної за рахунок необґрунтованих доходів) або суми, що підлягає стягненню, менше, ніж мінімальна різниця, позов задоволенню не підлягає. Наявність такої мінімальної межі є запобіжником, гарантією невтручання держави у право власності.
Відповідно до ч. 4 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред'явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з пунктом першим статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом, тобто добросовісність набувача презюмується.
Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання грошей у сумі 2 000 000 грн необґрунтованим активом, аргументуючи це тим, що мати відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , не мала таких коштів та не могла їх подарувати.
Однак такі твердження прокурора, які він доводив під час судового розгляду, не співвідносяться із фактичними обставинами справи та висновками суду першої інстанції з огляду на обставини, які були встановлені під час судового розгляду в суді першої інстанції, знайшли своє відображення в оскаржуваному рішенні й не були надалі оскаржені позивачем.
Наказом від 26.12.2019 № 152/03 ОСОБА_1 з 28.12.2019 призначено на посаду начальника відділу з питань нотаріату у Закарпатській області управління нотаріату Південно-Західного міжрегіонального управління Мін'юсту (м. Івано-Франківськ) в порядку переведення з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області зі збереженням 5 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби (том 1 а. п. 86). Відповідно до наказу від 17.10.2022 № 202/03 у зв'язку з перейменуванням Південно-Західного міжрегіонального управління Мін'юсту (м. Івано-Франківськ) ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 17.10.2022 обіймає посаду начальника відділу з питань нотаріату у Закарпатській області Управління нотаріату Західного міжрегіонального управління Мін'юсту (том 1 а. п. 87).
Відповідно до п. п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, є державні службовці. ОСОБА_1 на момент набуття спірного активу був державним службовцем та відповідно до п. п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отже до нього може бути пред'явлено цивільний позов в порядку ст. 290 ЦПК України.
У матеріалах провадження наявний договір дарування грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Дан Інною Василівною 03.03.2021 (том 1 а. п. 180-181). Відповідно до п. 1 договору ОСОБА_2 (дарувальник) подарувала ОСОБА_1 (обдарований) грошові кошти у сумі 2 000 000 грн.
Також у п. 5 договору зазначено, що грошові кошти були передані 03.03.2021 у приміщенні, яке є робочим місцем нотаріуса Дан І. В. у м. Рахові Закарпатської області.
05.03.2021 ОСОБА_1 подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, в якому зазначив про отримання 03.03.2021 2 000 000 грн в подарунок від ОСОБА_2 (том 2 а п. 41-42). Таким чином, ОСОБА_1 діяв добросовісно, в порядку визначеному законодавством.
Одночасно з цим колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів провадження не вбачається, що батьки ОСОБА_1 , зокрема його мати - ОСОБА_2 , колись обіймали посади державної служби чи місцевого самоврядування, що обумовлювало б їх обов'язок звітувати про свої доходи та активи, набуті за життя, в тому ж порядку, в якому такий обов'язок було покладено законом на відповідача - ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06.06.2000, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та посвідченого завідуючою Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О. І. за реєстровим № 727, продавець ( ОСОБА_2 ) продала, а покупець ( ОСОБА_5 ) купила належну продавцю на праві особистої власності жилу двокімнатну квартиру за 8 619 грн, які продавець одержала до підписання даного договору (том 1 а. п. 126).
Крім того, суд першої інстанції, на підставі достовірних та достатніх доказів, а саме: показань свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , відомостей, отриманих від адвоката Томаша Марека, викладених у листі від 07.04.2025 та доповненнях до нього, щодо доходів ОСОБА_3 отриманих від фірми ZL stavebni, spol. s r. o. (том 3 а. п. 82-90), дійшов висновку, що вказані докази у сукупності дають підстави для висновку про доведеність стороною відповідача отримання ОСОБА_3 доходу у період з 2005 року по 2007 рік у розмірі 19 295,50 доларів США.
Також судом першої інстанції на підставі належних доказів встановлено та враховано дохід ОСОБА_3 , отриманий у період з 1998 року по 30 квітня 2010 року у сумі 56 662,44 грн, складовими якого є: нарахована заробітна плата у розмірі 4024,89 грн (том 1 а. п. 107), пенсія - 52 637,55 грн (том 1 а. п. 118-132), а також зазначений вище дохід в сумі 19 295,50 доларів США.
Суд першої інстанції також врахував, сукупний дохід ОСОБА_2 , який у період з 1971 по 03.03.2021 складав 543 693,41 грн, складовими якого є: нарахована заробітна плата у розмірі 161 524,04 грн, пенсія - 382 169,37 грн (том 1 а. п. 111-115 зворот).
Також під час судового розгляду встановлено, що батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі у період з 01.05.1969 по 27.07.2000, що підтверджується матеріалами справи (том 1 а. п. 92-93). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть (том 1 а. п. 94-95).
Відповідно до показань, які надала ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції, після розлучення вони з ОСОБА_3 продовжували проживати однією сім'єю, мали спільний бюджет та вели спільний побут. Доказів, які б спростовували ці обставини, матеріали справи не містять. Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали змогу спільно накопичувати гроші, які в подальшому були подаровані їх сину - ОСОБА_1 .
Виходячи із наведеного, судом встановлена можливість накопичення батьками відповідача - ОСОБА_1 грошових коштів у відповідному розмірі, отриманих з законних джерел.
Сумніви прокурора щодо можливості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зберегти зазначену суму протягом значного проміжку часу, з урахуванням розміру їх доходів, є припущеннями позивача, на підтвердження яких ним не наведено ані доказів, ані розрахунків. Зокрема прокурором не надано доказів здійснення батьками ОСОБА_1 у досліджуваний період часу дороговартісних покупок, чи ведення ними такого способу життя, який передбачає здійснення суттєвих витрат.
Колегія суддів Апеляційної палати ВАКС вважає за необхідне врахувати витрати ОСОБА_2 , які були документально підтвердженні та відображені в рішенні суду від 02.05.2025.
Так, згідно з інформацією щодо наявності рахунків в банківських установах, на ім'я ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбанк» відкриті три рахунки: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (том 1 а. п. 192-197). За результатом аналізу руху коштів по цим рахункам судом встановлено, що ОСОБА_2 за період з 01.01.2020 по 03.03.2021 розпоряджалася наявними на них коштами як шляхом здійснення переказів у безготівковій формі, так і шляхом зняття готівкових коштів на загальну суму 43050,00 грн.
Відповідно до листа Рахівського КП «Рахівтепло» (том 4 а. п. 18-20), за період з 01.01.2018 по 31.01.2021 ОСОБА_2 сплатила за послуги водопостачання та водовідведення по квартирі АДРЕСА_1 1235,53 грн.
Також надаючи показання у суді першої інстанції ОСОБА_2 зазначила про те, що нею та її чоловіком у 2000 році були здійснені витрати з поточних доходів на ремонт квартири АДРЕСА_1 , але вартість такого ремонту зазначена не була.
Таким чином, колегія суддів Апеляційної палати ВАКС вважає доведеним такий розмір сукупного доходу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на дату укладання договору дарування коштів відповідачу: 8619 грн - дохід від продажу квартири, 4024,89 грн - заробітна плата ОСОБА_3 , 52 637,55 грн - пенсія отримана ОСОБА_3 , 19 295,50 доларів США - заробітна палата ОСОБА_3 отримана в період роботи за кордоном, 161 524,04 грн - заробітна палата ОСОБА_2 , 382 169,37 - пенсія отримана ОСОБА_2 .
При цьому, колегія суддів, виходячи з того, що предметом дарування за договором від 03.03.2021 були готівкові кошти в національній валюті України, перераховує суму доходів, отриманих ОСОБА_3 в період роботи за кордоном - 19 295,5 доларів США, за курсом НБУ на вказану дату, який складає 27,8477 грн за 1 долар США, і відзначає, що розмір таких доходів відповідає 537 335,30 грн.
Таким чином, загальний розмір доходів, отриманих батьками відповідача ОСОБА_1 до моменту укладання договору дарування, з яким погодився суд першої інстанції складає 1 146 310,15 грн.
Колегія суддів Апеляційної палати ВАКС також враховує висновки суду першої інстанції, щодо розміру доведених в ході судового розгляду витрат ОСОБА_2 на суму 44 285,53 грн, понесених ОСОБА_2 до моменту укладання договору дарування. Вказана сума витрат складається з коштів, знятих з рахунків та перерахованих третім особам на суму 43050 гривень, а також 1235,53 гривень, витрачених на оплату комунальних послуг.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що під час судового розгляду була встановлена наявність у ОСОБА_2 станом на дату укладання договору дарування коштів (03.03.2021) щонайменше 1 102 024,62 грн, які є різницею між підтвердженою сумою доходів батьків відповідача ОСОБА_1 в розмірі 1 146 310,15 грн та встановленою сумою понесених ними витрат 44 285,53 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України, в редакції станом на дату набуття ОСОБА_1 відповідного активу (03.03.2021), позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред'являється зокрема щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 3685 Кримінального кодексу України.
Закон України № 263-IX від 31.10.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» набув чинності 28.11.2019. Своєю чергою, відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних станом на дату набрання чинності Законом № 263-IX від 31.10.2019 було встановлено на рівні 2 007 грн.
Відтак, нижня межа різниці між вартістю активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, досягнення та перевищення якої обумовлює виникнення підстав для звернення з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, встановлена на рівні 1 003 500 грн.
Як вже зазначалось, в ході судового розгляду була встановлена можливість батьків відповідача ОСОБА_1 закумулювати до моменту укладання договору дарування 03.03.2021 суму коштів у розмірі 1 102 024,62 грн. При цьому, прокурор у позовній заяві прохав визнати необґрунтованим актив - кошти у розмірі 2 000 000 грн, подаровані згідно договору від 03.03.2021. Таким чином, враховуючи, що різниця між сумою подарованих коштів і підтвердженими в ході судового розгляду доходами батьків відповідача ОСОБА_1 складає 897 975,38 грн, колегія судів дійшла висновку, що встановлена законодавцем мінімальна різниця між вартістю активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлена ст. 290 ЦПК не досягнута.
У своїй апеляційній скарзі адвокат Кукарека К. С. просилила закрити провадження у справі № 991/531/25. Крім того, нею було подано окреме клопотання про закриття провадження у справі № 991/531/25 з підстав, визначених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, тобто у зв'язку з відсутністю предмету спору (том 5 а. п. 4 - 5).
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Колегія суддів наголошує, що в цій справі, як на момент звернення з позовною заявою, так і протягом судового розгляду, включно зі стадією апеляційного розгляду, вочевидь був наявний предмет спору, адже сторони доводили суду свою позицію щодо необґрунтованості набуття ОСОБА_1 активів, а саме коштів у сумі 2 000 000 грн, частина з яких потім була витрачена на покупку автомобіля TOYOTA RAV4, 2023 р.в., VIN-код: НОМЕР_1 , вартістю 1 252 158 грн. Відтак, а ні вимоги апеляційної скарги адвоката Кукареки К. С. в цій частині, ні її клопотання від 26.08.2025 задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції, встановивши відповідні обставини щодо наявності у батьків відповідача ОСОБА_1 законних доходів у розмірі 1 102 024,62 грн, не врахував такі доходи як законні у загальній сумі активів - коштів, набутих ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03.03.2021, та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позовної заяви.
Наведене, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви прокурора.
Ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Колегія суддів Апеляційної палати ВАКС прийшла до висновку про необхідність вирішення питань, щодо розподілу судових витрат наступним чином.
Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ). Оскільки позивач по даній категорії справ звільнений від сплати судового збору в силу вимог п. 15 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги на рішення ВАКС від 02.05.2025 судовий збір має бути повернутий за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі адвокат Гордієнко Н. П. навела попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат відповідача в апеляційній інстанції в розмірі 40 000 грн, який складається із витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, хоч адвокат Гордієнко Н. П. у своїй апеляційній скарзі і вказала попередній розмір витрат на правничу допомого, але не дотрималася приписів ст. 141 ЦПК України, а тому колегія суддів не знаходить підстав для вирішення питання щодо розподілу витрат, понесених стороною на правничу допомогу.
Також колегія суддів, відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України, якою встановлено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову, вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.01.2025 у справі № 991/292/25 (том 1 а. п. 49 - 52), оскільки такий був накладений як захід забезпечення позову до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави.
5. Висновки суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.
Оскільки за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування інституту цивільної конфіскації, рішення ВАКС від 02.05.2025 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволені позову Держави України в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Надії Петрівни - задовольнити.
Апеляційну скаргу адвоката Кукареки Катерини Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Вищого антикорупційного суду від 02.05.2025 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Держави України в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.01.2025 у справі № 991/292/25, на транспортний засіб TOYOTA RAV4, 2023 р.в., VIN-код: НОМЕР_1 , вартістю 1 252 158 грн.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, сплачений ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) у розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч грн 00 коп.) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя - доповідач А. С. Никифоров
Судді О. Ф. Павлишин
О. Ю. Семенников
Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року.