Справа № 552/1908/25 Номер провадження 22-ц/814/2167/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
07 травня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Дряниця Ю.В.,
судді Триголов В.М., Чумак О.В.,
розглянувши у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 23 січня 2026 року, постановлену суддею Самсоновою О.А.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення Київського районного суду м.Полтави від 11 липня 2025 року,
08.12.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою у порядку статті 435 ЦПК України, у якій просив відстрочити виконання рішення Київського районного суду м.Полтави від 11.07.2025 на 1 (один) рік або на строк до закінчення воєнного стану в Україні.
В обґрунтування вимог заяви зазначає, що рішенням Київського районного суду м.Полтави від 11.07.2025 (справа №552/1908/25) стягнуто з нього, ОСОБА_1 , на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги теплопостачання з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період із 01.12.2021 по 01.02.2025 у сумі 27 427,82 грн. Указане судове рішення набрало законної сили та підлягає виконанню.
Між тим, заявник наразі проживає в Німеччині та, як особа з інвалідністю першої групи, має психічне захворювання унаслідок якого він не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому не може брати участь у виконавчому провадженні. Указані обставини унеможливлюють виконання судового рішення, тоді як отримана ним пенсія використовується на лікування.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 23.01.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення Київського районного суду м.Полтави від 11.07.2025 - відмовлено.
Ухвала районного суду вмотивована тим, що заявником не надано належним та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.
Заявник не погодився із ухвалою районного суду та подав апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нове рішення про задоволення заяви. Також просить винести окрему ухвалу щодо незаконних дій осіб суду першої інстанції і притягнути їх до відповідальності.
Зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали районний суд неправильно установив фактичні обставини справи, залишивши поза увагою надану ним довідку із психдиспансеру, якою підтверджено наявність у заявника психіатричного захворювання. Наявність такого захворювання у відповідності до вимог статті 435 ЦПК України та роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №14, є підставою для відстрочення виконання судового рішення.
Додатково повідомляє, що він, заявник, є хворим на онкологічне захворювання, що підтверджується довідкою із поліклініки м.Черкаси, яка з об'єктивних причин не становила предмет дослідження суду першої інстанції.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12.03.2026 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням учасників справи.
30.03.2026 до апеляційного суду надійшов відзив ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Зазначає, що приєднані заявником копії доказів не завірені належним чином, тоді як наданим ним консультаційний висновок спеціаліста виготовлений друкованим текстом, а дата його складання - кульковою ручкою. Вважає, що апеляційний суд не повинен приймати до уваги вказаний висновок, оскільки заявник вказує, що із 2022 року проживає у Німеччині, оскільки в Україні йде війна, а тому діагноз, який зазначений у висновку не міг бути встановлений ОСОБА_1 22.09.2025. Інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б бути розцінені як підстава для відстрочення виконання рішення суду заявником не надано.
Учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київського районного суду м.Полтави від 11.07.2025 (справа №552/1908/25) стягнуто із ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги теплопостачання з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період із 01.12.2021 по 01.02.2025 у сумі 27 427,82 грн.
Компенсовано ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» за рахунок держави понесені ним судові витрати в загальній сумі 3 038,00 грн у зв'язку зі сплатою судового збору./а.с.40-41/
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.11.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Київського районного суду м.Полтави від 11.07.2025 - залишено без змін./а.с.75-83/
08.12.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою у порядку статті 435 ЦПК України, у якій просив відстрочити виконання рішення Київського районного суду м.Полтави від 11.07.2025 на 1 (один) рік або на строк до закінчення воєнного стану в Україні. До заяви приєднано: копію посвідчення серії НОМЕР_1 , яким підтверджено, що ОСОБА_1 , має першу групу інвалідності терміном із 01.04.2007 та довічно; а також копію консультативного висновку спеціаліста КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер», яким установлено діагноз ОСОБА_1 : інші уточнені психічні розлади, обумовлені пошкодженням та дисфункцією головного мозку або самотичною хворобою, галюцинаторний с-м. Захворювання носить хронічних характер./а.с.87/
Відмовляючи у задоволенні заяви, районний суд виходив із того, що стан здоров'я заявника, а також та обставина, що він є пенсіонером, не є обставинами, які в значенні статті 435 ЦПК України істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Натомість, доказів, які б дозволяли надати оцінку матеріальному становищу заявника, останнім суду не надано.
Апеляційний суд із таким висновком районного суду погоджується. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до довільного трактування норм права на власну користь.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця, у випадках, встановлених законом, встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи, тяжке захворювання її самої чи членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Водночас розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №9901/598/19, постанова Верховного Суду від 28.05.2024 справа №906/1035/23); тоді як матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №796/43/2018, від 19.06.2019 у справі №2-55/10).
Згідно із висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 у справі №1-7/2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При постановленні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції правильно застосував наведені норми процесуального закону, та, установивши відсутність належних та допустимих доказів, які б у розумінні статті 435 ЦПК України свідчили про наявність підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим, дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для відстрочення його виконання.
Доводи апеляційної скарги зводяться до загального цитування норм процесуального закону безвідносно та фактичних обставин цієї справи. Натомість той факт, що заявник страждає на психічне захворювання, яке носить хронічний характер, саме по собі, без сукупності інших обставин, які б свідчили про матеріальний стан боржника, не може бути єдиною підставою для розстрочення виконання рішення суду. Так, ОСОБА_1 не наведено жодних даних та не надано відповідних доказів щодо його майнового стану та майнового стану членів його сім'ї, відсутність інших джерел доходу, майна, за рахунок якого може бути погашена заборгованість за рішенням суду.
Приєднану заявником до апеляційної скарги копію довідки №21/2 КНП «Другий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такий доказ не становив предмет дослідження суду першої інстанції і заявник не довів, що з об'єктивних причин такий доказ не міг бути поданий ним при зверненні в суд із заявою про розстрочення виконання судового рішення.
Інших доводів, які б впливали на правильність висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Стосовно постановлення окремої ухвали, колегія суддів ураховує наступне
Статтею 385 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
Згідно із частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №438/610/14-ц сформовано висновок, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
У постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №761/32388/13-ц зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком.
Доводи апеляційної скарги щодо підставності постановлення окремої ухвали зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, які в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження. Підстави для постановлення окремої ухвали відсутні та апеляційним судом не встановлені, тому у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали слід відмовити.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с та н о в и в:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 23 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Ю.В. Дряниця
Судді В.М. Триголов
О.В. Чумак