Справа №289/1372/25 Головуючий у 1-й інст. Мельник О. В.
Категорія 69 Доповідач Панкеєва В. А.
07 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу № 289/1372/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Бойка Володимира Володимировича
на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мельника О.В. у м. Радомишлі,
встановив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Радомишльського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Позов мотивовано тим, що вона є донькою відповідача, на даний час навчається на третьому курсі денної форми навчання у Київському національному лінгвістичному університеті. У зв'язку з навчанням вона не має можливості працевлаштуватися та самостійно забезпечувати себе, зокрема несе витрати на навчання, проживання та інші необхідні витрати. Не отримує належної матеріальної допомоги від матері, яка не має постійного місця роботи та утримує ще одну неповнолітню дитину, народжену не від відповідача, що істотно обмежує її можливості щодо надання фінансової підтримки позивачці.
У зв'язку з викладеним позивачка перебуває у скрутному матеріальному становищі та потребує матеріальної допомоги.
Відповідач, будучи батьком позивачки, обов'язку щодо її утримання не виконує, матеріальної допомоги добровільно не надає.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягувати з відповідача на її користь аліменти в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно з дня звернення до суду і до закінчення навчання.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на період її навчання у Київському національному лінгвістичному університеті з денною формою навчання - в розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 01.08.2025 по 31.08.2026, за умови продовження навчання. Рішення суду в межах суми стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в сумі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Бойка В.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вказане рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наданим суду доказам. Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не досліджено належним чином докази, подані сторонами, а також безпідставно покладено в основу рішення припущення щодо наявності підстав для стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.
Вказує, що місцевим судом встановлено лише факт навчання ОСОБА_1 у Київському національному лінгвістичному університеті на денній формі навчання. Разом із тим, інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували необхідність надання матеріальної допомоги у зв'язку із навчанням, позивачкою суду не надано. У матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення витрат на навчання, вартості проживання у гуртожитку або орендованому житлі, витрат на проїзд до навчального закладу, придбання підручників, харчування та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із навчанням. Також не надано доказів того, чи працює ОСОБА_1 , чи отримує будь-який заробіток або інший дохід, за рахунок якого може забезпечувати свої потреби. Судом не встановлено, на які кошти проживає повнолітня дочка позивача та чи дійсно вона потребує матеріальної допомоги саме від відповідача.
Відповідно до статті 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітня дочка або син продовжують навчання і у зв'язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу. Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітню дитину виникає лише за наявності обов'язкової сукупності юридичних фактів, а саме: досягнення дитиною віку понад 18 років, але менше 23 років; продовження навчання; потреби у матеріальній допомозі у зв'язку із навчанням; наявності у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція викладена у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", а також у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 та від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17. Однак суд першої інстанції вищевказаних вимог закону та правових позицій Верховного Суду не врахував.
Крім того, при визначенні розміру аліментів суд повинен враховувати реальну потребу дитини у матеріальній допомозі, вартість навчання, проживання, проїзду, підручників та інших витрат, пов'язаних із навчанням, а також матеріальний та сімейний стан платника аліментів. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18. Однак вартість навчання, вартість проживання, підручників та проїзду до навчального закладу у даній справі нічим не обґрунтована та жодними доказами не підтверджена.
Поміж тим, судом першої інстанції також не враховано матеріальний та сімейний стан відповідача. На даний час ОСОБА_2 є безробітним та має на утриманні ще двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 2016 року народження та ОСОБА_4 2025 року народження. Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, однак судом належної оцінки їм не надано.
Проте суд першої інстанції в порушення вимог статей 81, 89 ЦПК України не дослідив належним чином докази у справі, не надав оцінки відсутності доказів реальної потреби у матеріальній допомозі та фактично поклав в основу рішення припущення, чим порушив норми процесуального права.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Згідно з частиною п'ятою статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 2014 року (а.с.5).
Відповідно до довідки Київського національного лінгвістичного університету від 04.03.2025 №15-01/19-1718 ОСОБА_1 навчається на 3 курсі університету, за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти денної форми здобуття освіти факультету германської філології і перекладу, термін навчання з 19 вересня 2022 до 31 серпня 2026 (а.с.6).
Зі змісту скріншотів із застосунку "Дія" видно, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.80-81).
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач є повнолітньою дочкою відповідача, навчається на денній формі навчання у Київському національному лінгвістичному університеті та у зв'язку з навчанням не має можливості самостійно працювати і забезпечувати себе матеріально. При цьому суд врахував, що відповідач є працездатною особою, не є особою з інвалідністю та має можливість організувати своє життя таким чином, щоб брати участь в утриманні дочки під час її навчання. Разом з тим суд взяв до уваги наявність у відповідача двох неповнолітніх дітей на утриманні, у зв'язку з чим дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого позивачем розміру аліментів з 1/4 частки доходу до 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно.
Суд також зазначив, що обов'язок утримання дитини є рівним для обох батьків та не може бути покладений виключно на матір дитини. На підставі досліджених матеріалів справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення аліментів на період навчання позивача до 31.08.2026 за умови продовження навчання.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.179, 199-201 СК України).
Відповідно до ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно з положеннями ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 цього Кодексу.
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України),
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження (постанова Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18)
Норми глави 16 СК України не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20).
Як роз'яснено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 № 3 обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв'язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що донька ОСОБА_2 навчається на ІІІ курсі за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти денної форми здобуття освіти факультету германської філології і перекладу Київського національного лінгвістичного університету і термін її навчання встановлений з 19 вересня 2022 року по 31 серпня 2026 року.
Отже, повнолітня ОСОБА_1 не працює, оскільки денна форма навчання істотно обмежує можливість повноцінного працевлаштування та отримання самостійного доходу, доказів отримання стипендії матеріали справи не містять, у зв'язку з чим є такою, що потребує матеріальної допомоги.
Вирішуючи питання щодо можливості відповідача надавати матеріальну допомогу на повнолітню доньку, яка продовжує навчатися, суд першої інстанції не встановив наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_2 у виконанні його батьківських обов'язків стосовно його повнолітньої доньки.
Відповідач знаходиться в працездатному віці та не є особою з інвалідністю. Таким чином, відповідач має можливість організувати своє життя таким чином, щоб забезпечити належні умови проживання та утримання своєї дитини і сплачувати аліменти, про що просить позивачка.
Що стосується доводів апеляційної скарги скаржника про наявність двох дітей від іншого шлюбу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20 зазначено, що діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 зазначається, що зміна сімейного стану, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Адже сторона повинна належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу.
Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з огляду на право повнолітньої ОСОБА_1 на утримання від обох батьків, достатнім та обґрунтованим буде визначення аліментів у розмірі 1/8 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, що забезпечить їй необхідну матеріальну підтримку на період навчання, як це правильно визначив суд першої інстанції.
При визначенні розміру аліментів судом першої інстанції враховано визначені у частині дев'ятій статті 7 СК України загальні засади регулювання сімейних відносин, а саме справедливість, добросовісність та розумність.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, враховуючи наведені норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Суд першої інстанції надав оцінку усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судом обставинами справи.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки доводи скарги не містять обставин, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бойка Володимира Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич