Справа № 278/3302/25 Номер провадження № 11-кп/4805/523/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія продовження строків тримання під вартою Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
06 травня 2026 рокум. Житомир
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 23.04.2026, якою в межах кримінального провадження № 12025060610000131 від 01.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, задоволено клопотання прокурора про продовження останнім строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 23.04.2026 року задоволено клопотання прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в межах кримінального провадження № 12025060610000131 від 01.04.2025 на строк 60 (шістдесят) днів - до 22.06.2026 року (включно); відмовлено у клопотаннях сторін захисту та обвинувачених про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на більш м'який.
На вказану ухвалу захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу в частині застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та задовільнити частково клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, обравши обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з обов'язковим носінням електронного браслету за місцем його постійного проживання, з покладенням на нього обов'язків.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що клопотання прокурора від 21.04.2026 містить неправильні та недостовірні відомості щодо дати первинного застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою: зазначено, що такий запобіжний захід було застосовано з 02.04.2025 року, а фактично застосовано - з 12.05.2025 року, що впливає на перебіг строків.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду, захисник зауважує, що тяжкість обвинувачення не може сама собою слугувати виправданням застосування до особи тримання під вартою. Після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 30.03.2025, ОСОБА_12 не переховувався від слідства і суду: прибував до органу досудового розслідування, до слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира для розгляду клопотання про застосування до нього запобіжного заходу, продовжував проживати за місцем реєстрації.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, захисник зазначає, що у клопотанні про продовження дії запобіжного заходу не надано жодного доказу того, що обвинувачений має намір ухилятися від явки до суду, також не доведено існування реальних перешкод для його участі у судових засіданнях перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом з носінням електронного браслету (за місцем проживання обвинуваченого). Сторона обвинувачення і суд першої інстанції посилається виключно на потенційні обставини, які можуть або не можуть настати у майбутньому.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, сторона захисту наголошує на міцних соціальних зв'язках ОСОБА_7 : на його утриманні перебуває четверо малолітніх дітей: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружина ОСОБА_17 перебуває у декретній відпустці по догляду за дворічною дитиною. Єдиним годувальником у сім'ї був і залишається ОСОБА_7 . ОСОБА_17 надала пояснення, що у разі обрання її чоловіку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання, вона матиме змогу влаштуватися на роботу та утримувати дітей, поки чоловік здійснюватиме догляд за ними вдома. Довготривале перебування ОСОБА_7 під вартою негативно вплинуло на утримання та розвиток його дітей, адже сім'я лишилася грошового утримання.
Захисник звертає увагу на те, що суд не мотивував своє рішення з точки зору зміни підозри у зв'язку з перекваліфікацією із ст.115 КК України на ст.121 КК України: злочин є не особливо тяжким, а тяжким, імовірне покарання є набагато легшим порівняно з максимальною санкцією, передбаченою ч. 2 ст.121 КК України. Клопотання прокурором було подано не за три години до його розгляду. До клопотання прокурором не було додано жодного доказу, який би доводив твердження прокурора у клопотанні: у головуючого судді перебували лише обвинувальний акт, реєстр матеріалів, розписки про вручення обвинувального акту, реєстру матеріалів, та саме клопотання. Ухвала від 24.02.2026 року не відповідає вимогам п.4 ч.1 ст. 196 КПК України, оскільки не містить посилання суду на докази, які обгрунтовують ці обставини.
Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг та заперечень не надходило.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу з мотивів, зазначених у ній, додав, що на початковому етапі розслідування, коли жив у іншій області, самостійно прибував до органу досудового розслідування і суду.
Захисник ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав, вказав, що поведінка ОСОБА_7 на стадії досудового розслідування свідчить про відсутність ризику переховування від суду. Судом не було враховано, що після перекваліфікації підозри зі ст.115 КК України на ст.121 КК України, міра покарання зменшилася, злочин перекваліфіковано з особливо тяжкого на тяжкий. Вперше запобіжний захід було обрано 12.05.2025, що впливає на перебіг строків.
Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника та зазначив, що клопотання про продовження строку запобіжного заходу було вручено ОСОБА_7 вчасно, його вина підтверджується матеріалами справи. Клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою грунтується на реальності покарання, яке загрожує ОСОБА_7 , його віком, станом здоров'я, наявністю ризиків, передбачених п.1,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив щодо її задоволення, перевіривши ухвалу суду в межах, передбачених ст. 404 КПК України, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, оскільки апеляційну скаргу було подано лише захисником ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 , а тому рішення суду в іншій частині, зокрема, що стосується обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , не переглядається.
Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються, зокрема, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Приписами ст. 331 KПК України встановлено, що під час судового розгляду суд, за клопотанням сторони обвинувачення або захисту, має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Із наданих матеріалів справи слідує, що в провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження, внесене в ЄРДР № 12025060610000131 від 01.04.2025 року за обвинуваченням, зокрема, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Оскаржуваною ухвалою було задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу тримання під вартою, зокрема, ОСОБА_7 та продовжено строк його тримання під вартою на шістдесят днів, тобто до 22 червня 2026 року включно.
З такою ухвалою погоджується і колегія суддів, оскільки суддею під час розгляду клопотання прокурора були в повній мірі досліджені обставини з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, перевірено наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися та продовжують існувати і вони виправдовують тримання під вартою останнього, зважаючи на те, що судовий розгляд ще триває.
Так, на даний час виникла необхідність у продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зокрема, щодо ОСОБА_7 , оскільки наявні підстави вважати, що ризики не зменшилися.
Обґрунтованим та доведеним, на думку судової колегії, є посилання суду в рішенні та прокурором у клопотанні на те, що ризики, заявлені під час продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжують існувати та не зменшились і свідчать про те, що останній може переховуватися від суду (враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, санкція якого, передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років); перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (проживаючи в іншій області, може не з'явитися за викликом; повернувшись до військової служби, до виконання бойових завдань, провадження у справі може бути зупинене); вчинити інше правопорушення, чи продовжити вчинене правопорушення (у схожий спосіб може притягувати до відповідальності осіб, які зловживають алкоголем).
Твердження апелянта про те, що висновки суду першої інстанції, які викладені судом у рішенні, не відповідають обставинам справи і що наведенні прокурором у клопотанні ризики є надуманими, не беруться судом до уваги, оскільки спростовуються вищенаведеним і наданими матеріалами провадження.
При цьому судова колегія звертає увагу на те, що ризиком, у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Тобто, доведеність ризиків не передбачає фактичне вчинення конкретних дій особою, спрямованих на створення перешкод у кримінальному провадженні, оскільки оцінці підлягає наявність вірогідності вчинення таких дій.
Наявність тих обставин, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки: має на утриманні 4 малолітніх дітей, його дружина перебуває у декретній відпустці, ОСОБА_7 є єдиним годувальником у сім'ї, хоча і мають місце, однак не є визначальними і безумовними підставами для відмови в продовженні дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Окрім того, на думку колегії суддів, ці обставини в цьому випадку не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Посилання захисника на те, що обвинувачений не вчиняв спроб ухилитися від органу досудового розслідування та добросовісно виконував покладені на нього обов'язки на початковому етапі розслідування, самі по собі не забезпечують впевненості у подальшій належній процесуальній поведінці обвинуваченого та не свідчать про відсутність існування встановлених ризиків на завершальній стадії судового розгляду справи. Кваліфікація інкримінованого кримінального правопорушення зі ст. 115 КК України на ст.121 ч.2 КК України хоч і змінилася, однак наявність неспростованих ризиків, передбачених п.п.1,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, доводить виправданість продовження строку стримання під вартою ОСОБА_7 .
Колегія суддів також бере до уваги обставини кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , а саме те, що останній, разом з іншими обвинуваченими, виконуючи обов'язки військової служби, розлютившись з приводу вживання ОСОБА_11 алкогольних напоїв, вивели ОСОБА_11 з намету, відвезли його до річки, де наносили йому множинні удари руками та ногами в різні ділянки тіла. Після таких дій, завели ОСОБА_11 попід руки до салону автомобіля, завезли до наметового містечка, поклали на ліжко та пішли. Вказані дії спричинили смерть потерпілого.
Отже, висновок районного суду про виправданість подальшого тримання ОСОБА_7 під вартою є обґрунтованим, а посилання апелянта що суд при прийнятті рішення не в повній мірі урахував всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, таких висновків районного суду не спростовують.
Тому, доводи апелянта про необхідність змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за місцем його постійного проживання з носінням електронного браслету, слід залишити поза увагою.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується, що на завершальній стадії кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 та зможе запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.
При прийнятті рішення апеляційний суд також враховує те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», а тому апеляційний суд вважає необхідним продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Також районний суд, керуючись абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, обґрунтовано не визначив обвинуваченому, як альтернативну міру запобіжного заходу, заставу.
В ході судового розгляду справи не встановлено обставин, які б вказували, що зменшились ризики, які були наявні при застосуванні запобіжного заходу ОСОБА_7 і застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу забезпечить його належну процесуальну поведінку під час розгляду даного кримінального провадження та буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З огляду на викладене, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржувана ухвала судді є законною та обґрунтованою, оскільки постановлена у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, та не вбачає підстав для задоволення поданої апеляційної скарги.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст.ст. 183, 199, 404, 407, 418, 419, 422-1, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 23.04.2026 року щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, терміном на 60 (шістдесят) днів, а саме до 22 червня 2026 року включно, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4