Житомирський апеляційний суд
Справа №289/555/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/432/26
Категорія 289/555/25 Доповідач ОСОБА_2
04 травня 2026 року місто Житомир
Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження №12024060000000910 від 15 грудня 2024 року за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2026 року стосовно
ОСОБА_11 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Лутівка Радомишльського району Житомирської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, розлученого, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 КК України,
Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2026 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 КК України, та призначено покарання:
- за частиною 1 статті 135 КК України у виді 1 року позбавлення волі;
- за частиною 2 статті 286 КК України у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Відповідно до частини 1 статті 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, остаточне покарання ОСОБА_11 визначено шляхом повного складання призначених покарань у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_11 обраховано з моменту фактичного приведення вироку до виконання, зарахувавши строк його тримання під вартою з 17 грудня 2024 року по 27 серпня 2025 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, та термін цілодобового домашнього арешту з 28 серпня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Початок строку додаткового покарання ОСОБА_11 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислено з моменту відбуття основного покарання.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз у розмірі 30 983.60 гривень.
Скасовано арешти, накладені ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 24 грудня 2024 року та ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 19 грудня 2024 року.
Питання про речові докази вирішено відповідно до статті 100 КПК України.
Згідно з вироком суду 14 грудня 2024 року близько 23 год. 46 хв. ОСОБА_11 , керуючи технічно справним автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ним по проїзній частині вулиці Великої Лутовецької в селі Лутівка Радомишльської ТГ Житомирського району Житомирської області зі сторони міста Радомишль в напрямку міста Малин Коростенського району Житомирської області.
Рухаючись указаним транспортним засобом в межах зазначеного населеного пункту поблизу будинку №62 вищевказаної вулиці, водій ОСОБА_11 , будучи достовірно обізнаним про дорожню обстановку на даній ділянці автодороги, проявив злочинну самовпевненість при керуванні транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки).
Так, рухаючись автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зазначений час та місці водій ОСОБА_11 в порушення вимог пунктів 2.3 б), 2.3 д), 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, відповідно до яких для забезпечення безпеки дорожнього руху водій, зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, невірно оцінив дорожню обстановку та проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості перевищив максимально допустиму швидкість руху за умовами видимості елементів проїзної частини, чим створив загрозу безпеці дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом за вказаних умов.
При цьому, маючи технічну можливість уникнути наїзду на пішохода - неповнолітню ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з моменту виникнення небезпеки для руху, яку об'єктивно був спроможний виявити, водій ОСОБА_11 негайно своєчасних заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не вжив та у смузі свого руху передньою частиною керованого ним транспортного засобу здійснив наїзд на пішохода - неповнолітню ОСОБА_13 , яка рухалась попереду біля правого краю проїзної частини у попутному з автомобілем напрямку.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід - неповнолітня ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження у вигляді: садни обличчя, тулуба, кінцівок, перелому обох кісток лівої гомілки, пірамід лівої та правої скроневих кісток, основної кістки, крововиливів у речовину головного мозку, спинного мозку, перелому 9 ребра справа, з ушкодженням пристінкової плеври, крововиливів під м'які тканини голови, в проекції великого потиличного горба, в навколониркову клітковину лівої нирки, під плевру лівої легені, задню поверхню м'яких тканин лівої гомілки, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення і знаходяться в причинному зв'язку зі смертю.
Порушення водієм ОСОБА_11 вимог пунктів 2.3 б), 2.3 д), 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Крім того, після наїзду на пішохода - неповнолітню ОСОБА_13 , водій ОСОБА_11 , будучи причетним до скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди, маючи можливість для надання їй допомоги, не виконав свого громадянського обов'язку, що покладав на нього закон і загальновизнані норми моралі, в порушення вимог пунктів г), ґ) п. 2.10 Правил дорожнього руху не переконався у тому, чи потребує неповнолітня потерпіла допомоги, не вжив усіх можливих заходів для надання їй першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілу до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган поліції, а натомість, з метою уникнення відповідальності за скоєне, на причетному до події транспортному засобі зник з місця пригоди, чим завідомо залишив без допомоги неповнолітню потерпілу ОСОБА_13 , яка перебувала у небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок безпорадного стану, коли водій ОСОБА_11 сам поставив потерпілу у небезпечний для життя стан та був зобов'язаний і мав змогу надати потерпілій допомогу.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_10 просила скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_11 за частиною першою статті 135 КК України, а за частиною другою статті 286 КК України призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі, цивільний позов задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 400 000 гривень.
Апеляційну скаргу захисник ОСОБА_10 мотивувала тим, що суд першої інстанції в обґрунтування ухваленого вироку поклав докази, які ніяким чином не доводять вину ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 135 КК України. Вказувала, що обвинувачений ОСОБА_11 не бачив, що збив людину, тому і поїхав з місця пригоди. Зазначила, що вказане підтверджуються також показами потерпілих про те, що вони не змогли одразу виявити тіло ОСОБА_13 на узбіччі, та свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які безпосередньо виявили тіло загиблої ОСОБА_13 та зазначили, що тіло не було видно з дороги, бо воно лежало за стовпом в ямці. Зазначила про те, показами свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 підтверджується, що ОСОБА_18 не намагався приховати автомобіль після ДТП, оскільки, залишивши його біля будинку, належного ОСОБА_17 , не просив сховати автомобіль, чимось його накрити, відремонтувати тощо.
Крім того, зазначала, що потерпіла ОСОБА_19 порушила Правила дорожнього руху, оскільки рухалась в темну пору доби без світлоповертальних елементів і розмовляла по телефону.
Також захисник вказувала на те, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, належно не врахував дані про його особу, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, пом'якшуючі покарання обставини, до яких, на її думку, належить відсутність судимостей на наявність на утриманні обвинуваченого неповнолітньої дитини, а також відсутність обтяжуючих покарання обставини. Зазначала, під час досудового розслідування, мати обвинуваченого направляла на адресу потерпілої ОСОБА_8 грошові кошти на відшкодування шкоди в розмірі 100 000 гривень, які остання їй повернула, хоча пред'являє до обвинуваченого претензії майнового характеру.
До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_10 подала доповнення та зміни до апеляційної скарги, у яких порушувала питання про скасування вищезазначеного вироку суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування зазначала, що місцевий суд 21 січня 2026 року - у день виходу в нарадчу кімнату ухвалив рішення у 24 справах, а саме: про відкриття провадження у 18 справах, про витребування доказів у трьох справах, про адміністративні правопорушення у тьох справах та проголосив вирок в одній справі, чим порушив таємницю нарадчої кімнати. При цьому посилалася на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №127/8831/14-к.
Крім того, зазначала, що після закінчення з'ясування обставин справи 21 січня 2026 року суд не з'ясував думку обвинуваченого ОСОБА_11 щодо проведення судових дебатів без участі іншого захисника ОСОБА_20 , що є порушенням права на захист.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з доповненнями та змінами до неї, думку прокурора, потерпілих та їх представника в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга з доповненнями та змінами не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогамии статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що дослідивши в судовому засіданні зібрані докази, які були оцінені судом у сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_11 у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, та завідомому залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їй допомогу, і коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. Дії обвинуваченого ОСОБА_11 за частиною 2 статті 286, частиною 1 статті 135 КК України судом кваліфіковано правильно.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_11 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав, а цивільний позов визнав частково на суму 300-400 тисяч гривень. Вказав, що 14 грудня 2024 року близько опівночі він на своєму автомобілі поїхав з м. Радомишля у недобудову, що в с. Лутівка по вул. Велика Лутовецька, 44, щоб вимкнути теплову пушку. Їхав по дорозі Кочерів-Малин зі швидкістю близько 50 км/год., швидкісний режим не порушував, з ввімкненим ближнім світлом фар, оглядовість була в межах 20 м. В стані алкогольного сп'яніння не перебував. В цей час пролітав сніг, дорожнє покриття було слизьким, вуличного освітлення не було, погодні умови були незадовільними. Пішоходів на дорозі не бачив. У той момент, коли розминався з зустрічним транспортом, його засліпило світлом фар. Після цього, обвинувачений одразу ж відчув удар, він знизив швидкість руху, зупинився через 10-15 метрів від місця зіткнення посеред дороги, увімкнув аварійну сигналізацію, вийшов і побачив, що у автомобіля була розбита фара і тріснутий бампер. Звернув увагу на те, що він рухався по дорозі, на узбіччя не з'їжджав, після удару зупинився саме на дорозі, а не на узбіччі. Зазначив, що матеріалами справи не було зафіксовано слідів від коліс на узбіччі. Потерпілої на дорозі та узбіччі він не побачив, слідів крові не було, оглянув за допомогою ліхтарика на телефоні ділянку дороги і узбіччя довжиною двадцяти метрів у напрямку м. Радомишль, але нікого не помітив. Будь-яких ознак того, що він збив пішохода не було. Мешканці прилеглих будинків на дорогу не виходили. Оцінивши характер пошкоджень автомобіля він подумав, що збив собаку, тому не викликав поліцію і поїхав далі. Вважає, що потерпіла рухалась по центру його смуги руху і не на зустріч транспортним засобам, тому саме вона порушила Правила дорожнього руху, а саме п. 4.1., та у неї на одязі не було світловідбивних елементів. Одразу ж після події автомобіль вирішив залишити у знайомого ОСОБА_21 у с. Чудині, бо не хотів, щоб люди побачили, що він пошкодив автомобіль за який ще повністю не розрахувався. Останньому він повідомив, що збив собаку та не хотів, щоб його батьки дізнались про цю ДТП. В якийсь момент обвинувачений передумав залишати автомобіль, знаходячись біля домоволодіння Кривошеєнка, однак той перестав заводитись, тому він його залишив та пішов пішки додому. Наступного дня зранку обвинувачений взяв у батьків автомобіль та поїхав на роботу до Києва і згодом близько дев'ятої години ранку від працівника поліції дізнався, що автомобіль збив потерпілу. В розмові з поліцейським обвинувачений висловив припущення, що можливо це він тієї ночі її збив та повідомив, де він залишив свій автомобіль, що на думку обвинуваченого свідчить про те, що він не намагався приховати сліди злочину. Після розмови з поліцейським обвинувачений разом з адвокатом 16 грудня 2024 року поїхав до поліції та на лінію «102» повідомив про обставини ДТП. У відділку поліції добровільно надав показання та цього ж дня пройшов освідування на стан сп'яніння, яке показало, що в стані сп'яніння він не перебував. На підтвердження своїх показань про те, що він не бачив потерпілу ОСОБА_13 після ДТП, звернув увагу, що як потерпілі, так і працівники поліції після події намагались знайти потерпілу, проходили поряд з її тілом, однак виявити її змогли лише мешканці прилеглого будинку. Зазначив, що намагався частково відшкодувати потерпілій ОСОБА_8 заподіяну шкоду, однак вона відмовилась її приймати.
Вина обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України, підтверджується сукупністю доказів, оцінених судом першої інстанції відповідно до вимог статті 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності.
Зокрема, висновки суду ґрунтуються на показаннях потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , допитаних у суді першої інстанції свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_25 ОСОБА_16 , ОСОБА_26 .
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_8 показала, що загибла ОСОБА_13 є її донькою. 14 грудня 2024 року її донька проходила практику у кафе «Піраміда» та повинна була повертатись додому разом із співробітницею. Ввечері по узбіччю вона, як правило, ходила з увімкненим ліхтариком, була уважною до обстановки на дорозі. Близько 23 години потерпілій ОСОБА_8 зателефонував друг доньки ОСОБА_27 і повідомив, що з нею щось трапилось, оскільки він розмовляв з нею по телефону, однак розмова раптово обірвалась і він почув ніби вона впала. Після цього потерпіла одразу ж пішла на пошуки, через 10-15 хвилин була на місці ДТП, однак потерпілу не побачила, бо як вона згодом дізналась, потерпіла лежала біля паркану. Не знайшовши доньку ОСОБА_8 звернулась до поліції і разом з поліцейськими до ранку продовжувала пошуки. Доньку знайшли наступного дня о 8 ранку. Свій цивільний позов підтримала, зазначивши, що обвинувачений заподіяну їй моральну шкоду не відшкодував, пробачення не попросив, внаслідок смерті доньки вона була вимушена проходити лікування у невропатолога, психолога та психіатра. Наразі потребує постійного лікування у психіатра. Зазначила, що їй на пошту приходили якісь кошти, однак вона відмовилась їх отримувати, бо не розуміла з якою метою ці кошти їй надсилались. Наполягала на суворості покарання обвинуваченого.
Потерпіла ОСОБА_7 в суді першої інстанції показала, що ОСОБА_13 є її двоюрідною сестрою, вона дізналась про її смерть о 9 годині 15 грудня 2024 року від ОСОБА_28 , одразу ж з чоловіком приїхала на місце ДТП, де вже проводились слідчі дії, місце події було огороджено, бачила, що на землі лежав телефон, уламки автомобіля, сніг та паркан були у крові. Здалеку потерпіла побачила, що у ОСОБА_13 була розбита голова і пошкоджена нога. З розмови від ОСОБА_29 дізналась, що він розмовляв по телефону з потерпілою, однак в якийсь момент він почув удар і розмова припинилась. Потерпілу ОСОБА_13 охарактеризувала, як добру, товариську, працьовиту і цілеспрямовану. Просила суд покарати обвинуваченого суворо.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 показала, що 15 грудня 2024 року близько 8:30 години її чоловік, виїжджаючи з двору виявив потерпілу, яка лежала біля паркану домоволодіння за стовпом. По зовнішніх ознаках було видно, що вона вже була мертвою, тому швидку медичну допомогу ніхто не викликав. Потерпіла була одягнута у чорну куртку та лосини.
Свідок ОСОБА_15 показав, що знає обвинуваченого, оскільки з дитинства з ним дружить. Позитивно його охарактеризував. 15 грудня 2024 року о 8:40 годині він виїжджав з двору свого будинку на автомобілі, побачив тіло людини за стовпом, який розташований на відставні одного метра від дороги і одразу ж викликав поліцію. Того дня йшов сніг та на дорозі була ожеледиця. Ділянку дороги, де сталась ДТП згідно показань свідка є прямою, не має освітлення, не має тротуару та майже не має узбіччя, однак має велику кількість ям, хоча автомобілі на цій ділянці їздять завжди швидко, тому часто трапляються ДТП.
Свідок ОСОБА_17 показав, що у середині грудня 2024 року після 23 години йому зателефонував обвинувачений і запитав, чи хтось проживає у його будинку, що розташований в селі Чудин, та чи можна залишити біля нього автомобіль, на що свідок відповів, що ніхто не проживає і дозволив ОСОБА_11 залишити автомобіль. Обвинувачений сказав йому, що пошкодив автомобіль і не хотів, щоб батьки про це довідались, тому просив залишити автомобіль, щоб замінити пошкоджені деталі. З проханнями приховати автомобіль до свідка він звертався. Що це був за автомобіль та що з ним сталось обвинувачений не говорив. Наступного дня обвинувачений в телефонній розмові розповів, що йому телефонували з поліції і повідомили, що він збив людину, тому їде з Києва у Радомишль. Свідок позитивно охарактеризував обвинуваченого, рідко бачив, щоб той вживав алкоголь.
Згідно з даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 15 грудня 2024 року, схеми, ілюстративної таблиці та відеозапису до нього, старшим слідчим в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Житомирській області, за участі судово-медичного експерта Малинської філії ДСУ «Житомирське обласне бюро СМЕ» та спеціаліста Житомирського НДЕКЦ МВС, було проведено огляд місця ДТП на 29 км + 300 м автодороги «Кочерів-Радомишль-Малин» на відстані 175,5 м від будинку №62 по вулиці Велика Лутовецька в селі Лутівка Радомишльської ТГ Житомирського району та зафіксовано, зокрема, сліди відкидання та волочіння тіла на засніженому покритті узбіччя з речовиною бурого кольору, схожою на кров, наявність відокремлених від транспортного засобу частин, та труп ОСОБА_13 (а.с. 15-36 том №2).
Висновком експерта Малинської філії ДСУ «Житомирське обласне бюро СМЕ» №135 від 30.01.2025 підтверджується те, що причиною смерті ОСОБА_13 виявились перелом кісток основи черепу, з крововиливами в речовину головного мозку, які ускладнились травматичним шоком важкого ступеню, що зумовило зупинку серцевої діяльності, дихання, функцій центральної нервової системи. Смерть її настала в дуже короткий проміжок часу (хвилини) після отримання тілесних ушкоджень. При судово-медичному дослідженні трупа виявлено тілесні ушкодження у вигляді ссадин обличчя, тулубу, кінцівок, перелому обох кісток лівої гомілки, пірамід лівої та правої скроневих кісток, основної кістки, крововиливів у речовину головного мозку, спинного мозку, перелому 9 ребра справа, з ушкодженням пристінкової плеври, крововиливів під м'які тканини голови, в проекції великого потиличного горба, в навколониркову клітковину лівої нирки, під плевру лівої легені, задню поверхню м'яких тканин лівої гомілки, які мають ознаки тяжкого ступеню тяжкості, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення, могли виникнути від дії твердих тупих предметів, майже одномоментно з значною силою прикладання і знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю. Потерпіла в момент первинного контакту з травмуючим об'єктом перебувала задньою лівою частиною тіла з послідуючим відкиданням тіла. Потерпіла під час наїзду могла рухатись і перебувала у вертикальному положенні. При судово-токсикологічному дослідженні крові не виявлено етиловий спирт. На думку експерта, малоймовірно було б врятувати життя потерпілої в зв'язку з швидким настанням смерті, при наданні своєчасної медичної допомоги (а.с. 63-64 том №2).
Вказаний висновок узгоджується з висновком експерта №11 (комісійної судово-медичної експертизи) від 07.02.2025, згідно з яким безпосередньою причиною смерті ОСОБА_13 був перелом кісток основи черепа з крововиливами в речовину головного мозку, які є складовими спричиненої потерпілій тупої поєднаної травми тіла. В момент первинного контакту ОСОБА_13 знаходилась у вертикальному чи близького до нього положенні тіла, повернена до виступаючих частин рухомого автомобіля задньою лівою стороною тулубу. Місцем первинного контакту виступаючих частин транспортного засобу була ліва гомілка, при цьому напрямок дії травмуючої сили був зліва направо, ззаду наперед. Після спричинення виявлених тілесних ушкоджень здійснення потерпілою яких-небудь цілеспрямованих дій є вкрай малоймовірним. Враховуючи характер виявлених тілесних ушкоджень можливість врятувати життя потерпілої навіть при наданні своєчасної кваліфікованої медичної допомоги можна виключити (а.с. 24-25 том №3).
Відповідно до протоколу огляду місця події від 15 грудня 2024 року та ілюстративної таблиці до нього, старшим слідчим в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Житомирській області було проведено огляд ділянки місцевості поблизу домогосподарства по вулиці Луговій, 2 в селі Чудин Радомишльської ТГ, де виявлено автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , голубого кольору, на якому були встановлені наступні пошкодження: руйнація переднього правого зовнішнього світового приладу, відсутні декоративні накладки решітки радіатора з правого боку, передній бампер зміщений з конструктивного місця, часткова деформація правої стійки в нижній частині, в правому нижньому куті переднього вітрового скла наявні тріщини, з правої сторони наявна деформація в місці відкриття задніх дверей, відсутня циліндрична накладка на задньому бампері з правої сторони (а.с. 37-46 том №2).
Згідно з висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/106-24/18773-ІТ від 30.12.2024 виявлені на автомобілі «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , механічні пошкодження ударно-динамічного характеру, характерні для наїзду транспортного засобу на пішохода, сконцентровані в передній правій кутовій частині автомобіля, виражені слідами тріщин, розломів та відломів фрагментів полімерного матеріалу, концентричних та радіальних тріщин скла, згинів та вминань металу з подряпинами власного лакофарбового покриття. Виявлені на цьому автомобілі механічні пошкодження ударно-динамічного характеру, характерні для контактування з об'єктом обмеженої площини, сконцентровані в правій боковій частині автомобіля, виражені слідами згинів та вминань металу, зчосів та відшарувань власного лакофарбового покриття. З технічної точки зору, місце наїзду вказаного автомобіля на пішохода розташоване по вул. Великій Лутовецькій в с. Лутівка біля правого краю смуги руху по напрямку до с. Мала Рача, перед уламком пластику автомобіля (позиція №1 на схемі), який зафіксовано на відстані 175,5 м від ближнього кута буд. №62 (у повздовжньому напрямку), на відстані 6,75 м від осьової лінії дорожньої розмітки (у поперечному напрямку) (а.с. 153-159 том №2).
Відповідно до висновку експертів Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №КСЕ-19/106-24/18766 від 30.12.2024 уламки автомобіля, які вилучені під час огляду місця ДТП та пошкоджені деталі автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складали єдине ціле та ці уламки мають спільну лінію розділення з пошкодженими деталями наведеного автомобіля, які були відокремлені способом розлому (а.с. 164-180 том №2).
Згідно з протоколом огляду предметів від 26.12.2024 старший слідчий в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Житомирській області оглянув наявні в матеріалах кримінального провадження відеозаписи (а.с. 238 том №2), на одному з яких тривалістю 16 секунд зафіксовано зображення проїзної частини вулиці Велика Лутовецька села Лутівка поблизу будинку №62 14 грудня 2024 року о 23:46 год. Під час перегляду встановлено, що погодні умови були в задовільному стані, опадів не було, стан дорожнього покриття у мокрому стані, узбіччя та прилегла територія забудов засніжена, темна пора доби. По обидва боки проїзної частини наявні забудови у вигляді будинків міського типу. Проїзна частина вказаної вулиці поблизу будинку №62 не освітлюється електроосвітленням. Будь-які перешкоди для руху транспортних засобів по двох напрямках для руху відсутні, крім того об'єкти, що обмежують оглядовість та видимість відсутні. О 23:46:03 на відеозаписі зафіксовано рух автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з увімкненим світлом фар, який рухається по вказаній вулиці у напрямку міста Малин. Зустрічний транспорт не проглядається. О 23:46:12 в напрямку міста Радомишль рухається автомобіль, який розминається з автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER». При перегляді іншого відеозапису тривалістю 45 секунд зафіксовано зображення проїзної частини вулиці Велика Лутовецька села Лутівка поблизу будинку №62 14 грудня 2024 року о 23:43:14. В поле зору потрапляє потерпіла ОСОБА_13 , одягнена у темну куртку, світлий головний убір, світле взуття, яка рухається по вулиці Велика Лутовецька в селі Лутівка в напрямку міста Малин зі сторони центру міста Радомишль повз будинок №62 у часовий проміжок 23:43:13 - 23:43:54, в темпі повільної ходьби по краю проїзної частини (а.с. 218-222 том №2).
Оглядом оптичного диску з відеозаписами з камер спостереження встановлених у господарстві Василя Зозулі по вулиці Великій Лутовецькій, 62 в селі Лутівка підтверджуються зафіксовані фактичні дані у вищевказаному протоколі огляду предметів від 26.12.2024 (а.с. 238 том №2).
Згідно з висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/106-25/11-ФП від 26.02.2025, виходячи з кадрів відеограми файлу, швидкість автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», рух якого спостерігається у проміжок часу від 23:46:02 до 23:46:08, становила близько 64±2 км/год. Швидкість автомобіля «Renault Traffic», рух якого спостерігається у проміжок часу від 23:46:11 до 23:46:17, становила близько 52±2 км/год. Час з моменту коли передня частина автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» починає покидати поле зору камери системи відеоспостереження та до моменту коли передня частина автомобіля «Renault Traffic» потрапляє у поле зору камери відеоспостереження становить 4,45 с (а.с. 228-236 том №2).
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 27 грудня 2024 року за участі свідка ОСОБА_26 , схеми та ілюстративної таблиці до нього, вказаний свідок за погодних умов, які частково не відповідали погодним умовам в момент ДТП вказав, що керований ним автомобіль рухався в напрямку міста Радомишль на відстані 0,3 м від розмітки 1.5 ПДР зі швидкістю 50 км/год. з увімкненим ближнім світлом фар, а автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» рухався у напрямку села Мала Рача на відстані 0,8 м від розмітки 1.5 ПДР зі швидкістю 60 км/год. з увімкненим ближнім світлом фар. Роз'їзд транспортних засобів відбувся на відстані 24,2 м від будинку №62 по вулиці Велика Лутовецька в селі Лутівка (а.с. 239-248 том №2).
Згідно з протоколами огляду місця події від 30.12.2024 у селі Лутівка та в місті Радомишль слідчий провів огляд автомобіля «Renault Traffic», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який за параметрами схожий на автомобіль, який проїздив в місці ДТП і визначив, що його довжина становила 5 м, а також автомобіль «VOLKSVAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , довжина колісної бази якого складала 3,43 м (а.с. 1-2, 3-4 том №3).
Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/106-25/366-ІТ від 10.02.2025 підтверджується те, що у заданій дорожній ситуації, безпечна швидкість руху автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за видимістю елементів проїзної частини 50 м, при увімкненому ближньому світлі фар, визначається рівною не більше 34,2…47,1 км/год. Обвинуваченому ОСОБА_11 необхідно було діяти відповідно до вимог п. 12.2, 12.3 та 12.4 ПДР. При русі зі швидкістю 50 км/год. у діях останнього невідповідностей вимогам п. 12.4 ПДР не вбачається, однак при русі зі швидкістю 60 км/год. вбачається невідповідність вимогам п. 12.4 ПДР. За умови видимості елементів проїзної частини 50 м, при русі зі швидкістю 50-60 км/год. в діях обвинуваченого ОСОБА_11 вбачається невідповідність вимогам п. 12.2 ПДР (а.с. 13-19 том №3).
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 19 лютого 2025 року за участі підозрюваного ОСОБА_11 , схеми та ілюстративної таблиці до нього, за дорожньої обстановки наближеної до тієї при якій сталась ДТП, однак при відсутності снігопаду, наявності вуличного освітлення та сухого асфальту, ОСОБА_11 зазначив, що керований ним автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» рухався в напрямку міста Малин на відстані 0,1 м від лінії дорожньої розмітки 1.5 ПДР (осевої лінії), зі швидкістю 50-60 км/год., з увімкненим ближнім світлом фар. При цьому, зустрічний автомобіль рухався в напрямку м. Радомишль на відстані 0,7 м від лінії дорожньої розмітки 1.5 ПДР, зі швидкістю 80-100 км/год., однак з яким саме світлом фар обвинувачений вказати не зміг, лише зауважив, що це світло фар його засліпило. Роз'їзд вказаних автомобілів згідно показів обвинуваченого відбувся на відстані 179,1 м від будинку №62 по вулиці Велика Лутовецька в селі Лутівка. Наїзд на пішохода відбувся в смузі руху в напрямку міста Малин на відстані 2,2 м від осевої лінії та на відстані 184,1 м від вказаного будинку №62 (а.с. 32-45 том №3).
Висновком експерта Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №135/25-25 від 27.02.2025 підтверджується те, що допустима швидкість руху автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» під керуванням ОСОБА_11 по видимості елементів проїзної частини дороги 50 м при увімкненому ближньому світлі фар, приблизно складає 34…47 км/год. В даній дорожній обстановці, відповідно до заданих вихідних даних обвинувачений не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода, шляхом застосування термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для його руху, рухаючись з фактичною швидкістю руху (64 км/год.), але мав таку можливість рухаючись з допустимою швидкістю руху (34…47 км/год.) по умовах видимості елементів проїзної частини дороги. З технічної точки зору ОСОБА_11 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 12.2, 12.3 ПДР та в його діях вбачається невідповідність технічним вимогам пункту 12.2 ПДР. В даній дорожній обстановці пішохід повинен був діяти відповідно до вимог розділу 4 «обов'язки та права пішоходів» ПДР. З технічної точки зору та згідно проведеного дослідження причиною виникнення даної ДТП слід вважати невідповідність дій водія автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» ОСОБА_11 вимогам пункту 12.2 ПДР (а.с. 52-57 том №3).
Згідно з висновком експерта №31-СЕ-19/106-25/4408-ІТ від 21.03.2025 (комплексної судово-медичної, медико-криміналістичної та транспортно-трасологічної експертизи) комісія експертів, зіставивши локалізацію виявлених тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_13 , пошкоджень одягу з механічними пошкодженнями кузова автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» вважає, що контактуючими, травмуючими, слідоутворюючими елементами кузова вищевказаного транспортного засобу були: бампер - утворення переломів обох кісток лівої гомілки на межі нижньої та середньої третини, крововилив в м'язи лівої гомілки, сліди ковзання на підошві лівого кросівка; передня блок-фара головного світла, права частина кришки моторного відсіку - утворення садна в поперековій ділянці зліва, крововиливу в ліву навколониркову клітковину та під вісцеральну плевру лівої легені, пошкодження по задній поверхні куртки зсередини; права частина переднього вітрового скла - утворення крововиливу під м'які покриви голови, перелому кісток склепіння та основи черепа, пошкодження задньої поверхні коміра куртки ззовні; передня права стійка кузова, переднє праве крило, заднє крило - утворення садна в ділянці гребня лівої здухвинної кістки, пошкоджень задньої поверхні куртки ззовні під час ковзання тіла по даних деталях при його волочінні. Крововилив в середостіння утворився в результаті загального струсу тіла внаслідок передачі йому значної кількості кінетичної енергії при первинному контакті. Садна на обличчі, перелом в проекції передньої поверхні правого колінного суглобу, перелом 9-го ребра справа могли утворитися в результаті волочіння, тертя та удару об ґрунт тіла. З технічної точки зору місце наїзду автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» на пішохода розташоване по вулиці Велика Лутовецька в с. Лутівка Радомишльської територіальної громади Житомирського району, біля правого краю смуги руху по напрямку до с. Мала Рача, перед уламком пластику автомобіля (позиція №1 на схемі), який зафіксовано на відстані 175,5 метра від ближнього кута будинку №62 (у повздовжньому напрямку), на відстані 6,75 метра від осьової лінії дорожньої розмітки (у поперечному напрямку). Локалізація та характер виявлених ушкоджень на тілі і пошкоджень на одягу з урахуванням слідів волочіння не суперечить технічним даним, які вказують на місце наїзду. Характер виявлених тілесних ушкоджень, наявність виражених ознак загального струсу тіла, а також механічних пошкоджень елементів кузова автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» дозволяє вважати, що в момент наїзду на пішохода швидкість транспортного засобу могла складати 60-80 км/год. (а.с. 71-77 том №3).
Проаналізувавши сукупність зібраних доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України, за обставин, встановлених судом, доведена повністю.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає, що вказані докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», відповідно до якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (рішенням ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України", заява № 16437/04).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність вказаних у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки перелічені вище докази, кожний окремо та у сукупності, підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України, за обставин, встановлених судом.
Слід зазначити, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин. У цьому кримінальному провадженні суд з'ясував усі обставини, передбачені у статті 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку безсумнівно доводять вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України. Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом першої інстанції приписів статей 84,91,94 КПК України, в апеляційній скарзі не наведено.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд немотивовано визнав обвинуваченого ОСОБА_11 винуватим за частиною першою статті 135 КК, є безпідставними.
Так, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, то ставлення суб'єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю). Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК, полягає у небажанні суб'єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що є повністю доведеним той факт, що після вчинення наїзду на пішохода ОСОБА_13 водій ОСОБА_11 , достовірно знаючи, що пішохід отримала тілесні ушкодження та залишилась на місці пригоди, позбавлена реальної можливості до самозбереження, усвідомлюючи, що в результаті його дій можуть настати тяжкі наслідки, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, самовільно залишив місце події.
Ці висновки суду підтверджуються, зокрема, протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 15 грудня 2024 року, схеми, ілюстративної таблиці та відеозапису до нього, де зафіксовано сліди волочіння тіла (а.с. 15-36 том №2), а також висновком експерта Малинської філії ДСУ «Житомирське обласне бюро СМЕ» №135 від 30.01.2025 року, яким підтверджується те, що потерпіла в момент первинного контакту з травмуючим об'єктом перебувала задньою лівою частиною тіла з послідуючим відкиданням тіла (а.с. 63-64 том №2).
Тобто, обвинувачений, який в суді першої інстанції пояснив, що після того, як відчув удар, він знизив швидкість руху, зупинився, вийшов і побачив, що у автомобіля була розбита фара і тріснутий бампер, оглянув за допомогою ліхтарика на телефоні ділянку дороги і узбіччя. Таким чином останній не міг не побачити сліди волочіння тіла.
Доводам сторони захисту з посиланням на те, що потерпілі також не змогли одразу виявити тіло ОСОБА_13 на узбіччі, суд дав правильну оцінку у вироку, вказавши, що безрезультатність пошуків ОСОБА_13 потерпілими та працівниками поліції, на думку суду, пояснюється тим, що вони достовірно не знали у якому саме місці та що саме трапилось з потерпілою ОСОБА_13 . Обвинувачений же точно знав на якому відрізку дороги відбулось зіткнення.
Також суд дав належну оцінку показанням обвинуваченого про те, що він рухався виключно по своїй смузі і не з'їжджав на узбіччя, а також те, що наїзд на потерпілу відбувся саме внаслідок порушення ОСОБА_13 вимог Розділу 4 ПДР, оскільки вона рухалась посеред смуги руху спиною до попутного транспорту та в темну пору доби без світлоповертальних елементів на одязі.
Так, такі доводи сторони захисту, як правильно вказав суд у своєму вироку, спростовані схемою до протоколу огляду місця ДТП від 15.12.2024 (а.с. 24 том №2), відповідно до якої місце наїзду на потерпілу розташоване на узбіччі на відстані 3,9 м від краю смуги руху.
Отже, суд дав належну оцінку доказам та правильно кваліфікував дії ОСОБА_11 за частиною першою статті 135 та частиною другою статті 286 КК.
Як вказував Верховний Суд, зокрема, і в постанові від 10 листопада 2020 року у справі №552/6700/17, для кваліфікації за цим законом не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за статтею 135 КК. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений об'єктивно не міг усвідомлювати, що скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13 , та про неправильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність щодо обвинувачення останнього за частиною першою статті 135 КК України, є необґрунтованими.
Також колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що призначене ОСОБА_11 покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його особі, та є явно несправедливим через суворість.
Мотивуючи свої доводи, захисник зазначає, що суд не врахував, що ОСОБА_11 раніше не судимий, на медичному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, вжив заходів для відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_8 .
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні статті 414 КПК України, означає з'ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК України) вчинене в конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком та покаранням.
Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні бути враховані під час призначення покарання.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2025 року у справі № 307/1313/22.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_11 , призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, виходив із того, що ОСОБА_11 має молодий вік, вперше притягується до кримінальної відповідальності, по місцю проживання характеризується, як такий щодо якого скарг від сусідів та мешканців села не надходило, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, розлучений, має на утриманні малолітню дитину.
В той же час, суд врахував тяжкість вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, одне із яких відповідно до статті 12 КК України є нетяжким злочином (частина перша статті135 КК України), а інший - тяжким злочином (частина друга статті 286 КК України), та наслідком яких є загибель неповнолітньої дитини.
При цьому суд врахував думку потерпілих щодо призначення обвинуваченому суворого покарання, однак врахувавши відсутність обтяжуючих обставин, а також те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вперше, суд вважав, що покарання обвинуваченому із застосуванням статті 70 КК України необхідно призначити не у максимальному розмірі, передбаченому санкцією частиною другою статті 286 КК України, але наближеному до максимального.
На думку колегії суддів апеляційного суду, призначене обвинуваченому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_11 , попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить статті 65 КК України, та з огляду на вимоги статті 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
При цьому не заслуговують на увагу твердження захисника про те, що ОСОБА_11 вжив заходів до відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_8 , оскільки після того, як вона повернула кошти, що були адресовані їй матір'ю обвинуваченого ще на стадії досудового розслідування, останній більше не намагався надати їй жодної матеріальної допомоги.
Колегія суддів дійшла висновку, що захисником не було наведено аргументованих доводів в частині призначеного ОСОБА_11 покарання, враховуючи, що всі обставини, на які посилається захисник, були враховані судом першої інстанцій під час призначення ОСОБА_11 покарання.
Таким чином, враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, а також те, що від дій обвинуваченого втратила життя неповнолітня особа, а також думку потерпілої, яка втратила свою дитину, відсутні підстави вважати призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання явно несправедливим через його суворість.
Щодо доводів сторони захисту в частині вирішення цивільного позову, де захисник просила задовольнити позов частково, стягнути з ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 400 000 гривень, апеляційний суд зазначає таке.
З матеріалів кримінального провадження видно, що потерпіла ОСОБА_8 пред'явила цивільний позов до ОСОБА_11 про відшкодування, зокрема, завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди в розмірі 10 000 000 гривень.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково та визначив розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 у розмірі 1 000 000 гривень.
Статтею 23 ЦК передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, між іншим, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до статті 1167 ЦК під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сталою судовою практикою визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стосовно розміру суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
Цих вимог у частині стягнення з ОСОБА_11 на користь потерпілої розміру відшкодування моральної шкоди суд в повній мірі дотримався.
Так, як видно з матеріалів провадження, діянням обвинуваченого потерпілій була заподіяна моральна шкода, яка полягає в моральних переживаннях і стражданнях через смерть неповнолітньої дочки.
При цьому суд врахував, що потерпіла ОСОБА_8 переживає постійні душевні страждання після смерті доньки, втратила душевний спокій, весь час перебуває у стані постійного напруження та стресу, суттєво були порушені її нормальні життєві зв'язки, змушена докладати значних зусиль для організації свого життя, що підтверджується відповідними медичними документами та її показаннями у судовому засіданні (а.с. 60, 62, 221-224 том №1).
Суд першої інстанції правильно визначив, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань потерпілої завдана їй моральна шкода підлягає відшкодуванню в розмірі 1 000 000 гривень, що відповідатиме вимогам розумності, виваженості та справедливості.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції при ухваленні вироку апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно з частиною 1 статті 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Саме вирішення справи судом відбувається в умовах закритості не лише від публіки, але і від сторін та інших учасників кримінального провадження.
Зі змісту статті 367 КПК України слідує, що під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті.
Таким чином, з урахуванням наведених положень КПК України, нарада суду відбувається у нарадчій кімнаті, тобто ізольованому приміщенні, доступ до якої інших осіб, крім суддів, які входять до складу колегії у вказаному кримінальному провадженню відсутній; судді зобов'язані приймати рішення виключно на підставі внутрішнього переконання, що сформувалося у ході судового розгляду, і власних правових знань; під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті окрім складу суду (судді), який здійснює судовий розгляд; неприпустимим є контакт з суддями (суддею), які перебувають у нарадчій кімнаті, в тому числі по телефону чи з використанням інших засобів зв'язку стосовно справи, що розглядається; заборонено розголошувати відомості про те, що відбувається в нарадчій кімнаті, включаючи обговорення фактичних обставин кримінального провадження, хід обговорення, судження суддів, їх позиції, результат голосування; неприпустимість будь-якого впливу ззовні на процес прийняття судового рішення; судді (суддя) не мають права консультуватися з будь-ким з приводу розгляду кримінального провадження; під час перерви судді (суддя) не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні та не вправі обговорювати матеріали цього провадження; судді (суддя) зобов'язані бути зосередженими на обставинах того кримінального провадження, для вирішення якого і ухвалення судового рішення видалилися до нарадчої кімнати.
Норми чинного КПК України не містять законодавчої дефініції «таємниця нарадчої кімнати», однак відповідно до положеньЗакону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) незалежність судді забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення (пункт 4 частини 5 статті 48 Закону); суддя зобов'язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання (пункт 5 частини 7 статті 56 Закону); передбачено можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження в разі розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні (пункт 5 частини 1 статті 106 Закону).
Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 366 КПК України, після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
Водночас у вказаній правовій нормі вживано термін «негайно» щодо виходу суду до нарадчої кімнати після заслуховування останнього слова обвинуваченого, оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, але й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення, і відповідно до частини 2 статті 367 КПК України суд вправі перервати нараду по справі лише для відпочинку з настанням нічного часу.
Під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті приймається рішення щодо формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі, оцінюються докази, кожен окремо та у сукупності, вирішується питання допустимості доказів під час такої оцінки тощо.
Таким чином, вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах, є порушенням таємниці наради суддів.
Разом з тим, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 370 КПК України 1960 року порушення таємниці наради суддів вважалося безумовною підставною для скасування судового рішення.
Проте в КПК України 2012 року законодавець суттєво скоротив перелік підстав, наявність яких є безумовною підставою для скасування судового рішення (частина 2 статті 412 КПК України). Відсутня серед них і така підстава як порушення таємниці наради суддів.
Отже застосування історичного методу тлумачення дає підстави вважати, що при ухваленні КПК 2012 року законодавець вважав недоцільним відносити порушення таємниці наради суддів до безумовних підстав для скасування судового рішення, залишивши тим самим судам апеляційної та касаційної інстанцій можливість оцінювати істотність виявлених порушень порядку ухвалення рішення в нарадчій кімнаті з точки зору критеріїв, указаних в частині 1 статті 412 КПК України 2012 року, а саме шляхом з'ясування чи призвели вони до неможливості ухвалити законне й справедливе рішення.
Як видно з матеріалів справи, суд після останнього слова обвинуваченого ОСОБА_11 21 січня 2026 року видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, та проголосив вирок після виходу з нарадчої кімнати 03 лютого 2026 року.
Зазначений вирок оскаржує захисник, в тому числі з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки під час перебування в нарадчій кімнаті у даному кримінальному провадженні, суддею було прийнято рішення в інших судових справах. Зокрема, захисник ззазначила, що 21 січня 2026 року - у день виходу в нарадчу кімнату суд ухвалив рішення у 24 справах, а саме: про відкриття провадження у 18 справах, про витребування доказів у трьох справах, про адміністративні правопорушення у трьох справах та проголосив вирок в одній справі.
Судом апеляційної інстанції не було встановлено порушення таємниці наради суддів з огляду на таке.
Згідно з відповіддю судді Радомишльського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 від 14 квітня 2026 року на запит прокурора щодо розгляду ним справ 21 січня 2026 року, то останній не ухвалював судових рішень під час перебування у нарадчій кімнаті в ході розгляду та винесення вироку у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_11 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 135 та частиною 2 статті 286 КК України. А зазначені у запиті прокурора судові рішення були ухвалені судом та в паперовій формі підписані суддею власноруч до виходу 21 січня 2026 року в нарадчу кімнату у вказаному кримінальному провадженні. Водночас, після проголошення судом про вихід до нарадчої кімнати у цій справі інші справи, які були призначені у період з 21 січня по 02 лютого 2026 року, були зняті з розгляду.
Таким чином, апеляційні доводи захисника в цій частині не підтверджені жодними доказами та спростовані вищевказаним листом судді.
При цьому безпідставними є посилання захисника на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №127/8831/14-к, оскільки Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2020 року у справі №316/1358/17, відступила від висновку про застосування норм кримінального процесуального закону у подібних правовідносинах, викладених у постанові, на яку посилається захисник, та дійшла висновку, що з урахуванням положень статті 367 КПК України, вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах, слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі частини 1 статті 412 КПК України може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у разі коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обгрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.
Таких обставин у даній справі не встановлено.
Так само необґрунтованими є доводи захисника про порушення права на захист з огляду на те, що після закінчення з'ясування обставин справи 21 січня 2026 року суд не з'ясував думку обвинуваченого ОСОБА_11 щодо проведення судових дебатів без участі іншого захисника ОСОБА_20 , оскільки такі не ґрунтуються на положеннях КПК України, виходячи з такого.
Положеннями частини 3 статті 46 КПК України передбачено, що одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п'яти захисників одного обвинуваченого.
Згідно з матеріалами кримінального провадження захист інтересів обвинуваченого ОСОБА_11 здійснюють захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_20 . Обвинувачений від послуг захисника ОСОБА_20 не відмовлявся та в суді першої інстанції брали участь обидва захисники. Разом з тим, після закінчення з'ясування обставин справи 21 січня 2026 року обвинувачений ОСОБА_11 не заперечував проти переходу до судових дебатів та не заявляв клопотання про відкладення проведення судових дебатів для участі у них іншого захисника ОСОБА_20 .
Таким чином, відсутні підстави вважати, що обвинувачений вбачав, що для ефективного захисту йому в судових дебатах у суді першої інстанції необхідно скористатися правовою допомогою обох своїх захисників, та не вказує на те, що суд першої інстанції не забезпечив достатніх умов для можливості реалізації своїх функцій кожним із захисників в міру необхідності забезпечення права обвинуваченого на ефективний правовий захист за обставин даного провадження.
З огляду на це, за указаних вище конкретних обставин цього провадження колегія суддів апеляційного суду ввжає, що обвинувачений не був позбавлений можливості реалізувати своє право на ефективний правовий захист.
Таким чином, при апеляційному розгляді встановлено, що доводи апеляційної скарги з доповненнями та змінами не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України. Порушення вимог кримінального процесуального закону відсутні, закону України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тому підстави для скасування вироку відсутні.
Керуючись частиною другою статті 376, статтями 404, 405, 407, 426 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_11 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді :