Справа №295/11891/24 Головуючий у 1-й інст. Єригіна І. М.
Категорія 70 Доповідач Панкеєва В. А.
07 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 295/11891/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства та стягнення аліментів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Невеської Олександри Олександрівни
на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Єригіної І.М. у м. Житомирі,
встановив:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду м. Житомира з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства та стягнення аліментів.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду.
23 грудня 2025 року представник відповідача - адвокат Примак Валентин Михайлович подав клопотання про зупинення провадження у справі з тих підстав, що ОСОБА_2 перебуває у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2026 року клопотання представника відповідача - адвоката Примака В.М. про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 295/11891/24 до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до копії форми № 5 від 21.11.2025, відповідач ОСОБА_2 призваний по мобілізації, перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Також місцевий суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Невеська О.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Богунського районного суду м. Житомира.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, оскільки постановлена всупереч норм матеріального та процесуального права. Вказує, що постановляючи ухвалу про зупинення провадження на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд першої інстанції не врахував, що перебування сторони у складі Збройних Сил України не є безумовною та автоматичною підставою для зупинення розгляду справи. Згідно з актуальною практикою Верховного Суду (постанова від 13.03.2025 у справі № 557/1226/23), суд повинен оцінювати можливість участі сторони у процесі через представника та дотримання балансу інтересів сторін. У даній справі відповідач ОСОБА_2 має представника - адвоката Примака В.М., який подавав клопотання та здійснює захист інтересів відповідача, що свідчить про відсутність об'єктивних перешкод для продовження розгляду справи за участю представника. Особливу увагу слід приділити предмету спору - встановленню батьківства та стягненню аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд першої інстанції проігнорував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.06.2024 у справі № 317/3364/21, де зазначено, що обов'язок суду зупинити провадження має корелюватися із якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. В даному випадку зупинення провадження на невизначений термін (до кінця воєнного стану) фактично позбавляє дворічну дитину засобів до існування та правової визначеності щодо її походження, що є прямим порушенням ст.3 Конвенції про права дитини та ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Принцип "найкращих інтересів дитини", закріплений у рішенні ЄСПЛ у справі "Мамчур проти України" та "Йевремович проти Сербії", вимагає від суду особливої ретельності та невідкладності. Затягування розгляду справи через формальне застосування процесуальних норм є неприпустимим, оскільки обов'язок батьків утримувати дитину є абсолютним і не припиняється у зв'язку з військовою службою.
Більше того, відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні особисто підтвердив своє біологічне батьківство. Враховуючи, що інтереси відповідача представляє адвокат, а особиста присутність ОСОБА_2 необхідна лише одноразово для надання біологічних зразків для експертизи, зупинення провадження є надмірним обмеженням права позивача на доступ до правосуддя та порушує засади розумності строків розгляду справи (п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідач та третя особа не скористалися правом подачі відзиву.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час постановлення ухвали про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статті 251 ЦПК України, в якій наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава зупинення провадження у справі застосовується виключно з метою забезпечення можливості дотримання процесуальних прав учасників процесу, закріплених нормами ЦПК України, зокрема на безперешкодну участь сторін у судовому процесі, та з метою виконання обов'язку суду щодо повного та об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів ("Дія 97" проти України", § 47, №19164/04, від 21 жовтня 2010 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року в справі №754/947/22, зробила такий висновок щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК:
"1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан";
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні".
Вказаним висновком Велика Палата Верховного Суду вирішила тривалу правову проблему щодо неоднакового застосування положень пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК в питаннях: (1) наявності статусу "переведення на воєнний стан" Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань; (2) належних доказів на підтвердження перебування військовослужбовця на військовій службі; (3) права військовослужбовця на надання згоди на продовження розгляду справи без зупинення провадження у справі.
Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що "розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства".
Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати).
За змістом ЦПК Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в подібних суспільних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19).
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 389 та пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев'ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.
Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України була би вкрай обмеженою та не відповідала би ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Колегія суддів ураховує, що матеріально-правові відносини у справі № 754/947/22, в якій Велика Палата Верховного Суду, сформулювала правовий висновок, та справі, яка переглядається відрізняються. Остання стосується насамперед сімейних правовідносин та захисту інтересів дитини. Вона може мати значення також для інших правовідносин, але визначальними є ті, які стосуються батьківства військовослужбовця стосовно сина позивачки.
Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов'язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК у справі, що стосується інтересів дитини, без з'ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та стандартами Конвенції.
Статтею 51 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість.
27 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР постановою № 789-XII ратифікувала Конвенцію про права дитини, прийняту 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, якою визнала необхідність особливого захисту дитини, що була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року, Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (в статті 10), а також у статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей.
Згідно з статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402-III)).
Частиною першою статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України)).
У справі, що переглядається, апеляційному суду належить, зокрема, вирішити особливості застосування зупинення провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК, з урахуванням характеру спірних правовідносин, що стосуються прав та інтересів дитини.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 ЦПК).
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України (частина друга статті 3 ЦПК).
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) як джерело права.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що у спірних правовідносинах, що стосуються прав та інтересів дитини, вирішення питання про застосування положення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК щодо обов'язку суду зупинити провадження у справі за участю відповідача, який є військовослужбовцем залежить, зокрема, від того, чи відповідатиме застосування відповідного процесуального заходу, Конституції України, Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Слід зазначити, що оскаржувана ухвала про зупинення провадження у справі становить втручання у права позивача та її малолітньої дитини, гарантовані статтею 6 Конвенції в аспекті вирішення спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру упродовж розумного строку, а також у права, гарантовані статтею 8 Конвенції в аспекті тривалості вирішення правового спору, що стосується визначення походження дитини, що належать до сфери приватного життя.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Конвенції є гарантування не прав, які є теоретичними або ілюзорними, а прав, які є практичними та ефективними. Це особливо справедливо по відношенню до гарантій, закріплених у статті 6, у зв'язку з визначним місцем, яке у демократичному суспільстві посідає право на справедливий судовий розгляд разом з усіма гарантіями за цією статтею (справа Stanev v. Bulgaria, § 231).
Вислів "згідно із законом", про який йдеться у статті 8 Конвенції, не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.
У практиці ЄСПЛ визначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Zubac v. Croatia, § 97).
Також оскаржуваний захід щодо зупинення судом провадження у справі повинен мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".
Принцип "необхідності у демократичному суспільстві" включає наявність конкуруючого приватного інтересу; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу повинні бути "відповідними і достатніми". Для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а саме втручання має бути пропорційним законній меті.
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес і перебуває в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) мети, досягнення якої передбачається, та засобів, які використовуються для її досягнення.
Таким чином, будь-яка особа, провадження у справі якої зупиняється судом, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом.
Апеляційний суд вважає, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК, у спірних правовідносинах, що стосуються прав та інтересів дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на (і) розумний строк розгляду справи, що стосується майнових та особистих немайнових прав дитини; (іі) встановлення біологічного походження дитини та забезпечення її належного матеріального утримання від батьків, та конкуруючим інтересом передбачуваного батька, який проходить військову службу на змагальність та диспозитивності цивільного судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з довідкою від 09.05.2025 № 5592 військової частини НОМЕР_2 , долученою представником відповідача, молодший сержант ОСОБА_2 дійсно в період з 06.04.2025 по теперішній час брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області (а.с.150 т.1).
Відповідно до повідомлення №742/414 від 04.04.2025 військової частини НОМЕР_3 , ОСОБА_2 з 04.04.2025 виключений зі списків військової частини та вибув для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 в Дніпропетровській області (а.с.151 т.1).
Згідно посвідчення про відрядження №140 від 29.09.2025, виданого командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 відряджений до військової частини НОМЕР_1 з 16.09.2025 до окремого розпорядження для проходження військової служби (а.с.205 т.1).
Суд першої інстанції під час вирішення питання щодо зупинення провадження встановив, що згідно копії витягу з наказу від 02.11.2025 №107 ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.10 т.2).
Відповідно до копії форми № 5 від 21.11.2025, відповідач ОСОБА_2 призваний по мобілізації, перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.9 т.2).
Проте, будь-яких доказів того, що відповідач ОСОБА_2 на час розгляду справи дійсно перебуває безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, матеріали справи не містять.
На переконання колегії суддів відсутність згоди відповідача як військовослужбовця на розгляд справи, за відсутності переконливих доказів, які б об'єктивно свідчили про неможливість його участі у вчиненні відповідних процесуальних дій, сама по собі не може бути достатньою підставою для зупинення провадження у справі, що стосується визначення батьківства та стягнення аліментів на дитину, оскільки є несумісною із завданням цивільного судочинства, що включає своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та не відповідає найкращим інтересам дитини.
Крім того, зупиняючи провадження у справі суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач користується правничою допомогою під час судового провадження.
Так, 12 лютого 2025 року ОСОБА_2 або сторона-1 та адвокат Примак В.М. або сторона-2 уклали Договір №12/02-2025 про надання правничої (правової допомоги) (а.с.94 т.1).
Згідно п.1.2. вищезазначеного договору, правова (правнича) допомога включає:
Проведення стороною-2 в інтересах сторони-1 інформаційно-аналітичної та консультативної роботи в інтересах сторони щодо умов ЦК України, СК України в тому числі щодо сплати аліментів та визнання батьківства підписанням даного Договору сторони визнають виконання стороною -2 даного підпункту Договору в повному обсязі.
У представництві інтересів стороною-2, сторони-1, у справі №295/11891/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 "Про визнання батьківства та сплати аліментів" в Богунському районному суді Житомирської області та Житомирському апеляційному суді і при потребі в Касаційному цивільному суді в складі Верховного суду, або будь-якій цивільній справі, адміністративній, кримінальній в Корольовському районному суді м. Житомира, Богунському районному суді м. Житомира, Житомирському районному суді Житомирської області, Житомирському апеляційному суді, суді Касаційної інстанції або будь-якому суді, стороною є сторона-1 (або інших справах), та приймати участь у судових засіданнях по вищевказаній справі (вах), шляхом їх відвідування та участі в вищевказаних судах, в якості представника сторони-1. Сторона-2 може, має право на власний розсуд не приймати участь в судових засіданнях по вищевказаних справах в разі підстав які сторона-2 за своїм волевиявленням визначає за поважні чи необхідні, при цьому сторона-2 звільняється від обов'язку попередження чи мотивації такого рішення сторону-1.
З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Примак В.М. брав участь в судових засіданнях в місцевому суді та неодноразово направляв до місцевого суду різні заяви (клопотання), зокрема, клопотання про зупинення провадження у справі від 30 червня 2025 року, апеляційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 24 жовтня 2025 року.
Вказане свідчить про реальну можливість реалізації відповідачем права на змагальність процесу, та підтверджує те, що відповідач не позбавлений можливості здійснити реалізацію наданих йому ЦПК України прав, зокрема, шляхом листування, брати участь у розгляді справи через представника.
Апеляційний суд ураховує, що розгляд справи триває з серпня 2024 року, а зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, які переведені на воєнний стан, фактично унеможливлює розгляд справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, на невизначений строк, що може становити порушення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 3 Конвенції про права дитини.
Суд першої інстанції на вказані вище обставини належної уваги не звернув, належним чином не оцінив баланс конкуруючих інтересів сторін, не врахував пріоритет найкращих інтересів дитини та дійшов помилкового висновку про необхідність зупинення провадження у справі, розгляд якої стосується права та інтересів дитини, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, які переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого суду скасуванню, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п."в" ч.4 ст.382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 11 травня 2023 року у справі №910/4631/22.
Таким чином, питання про відшкодування судових витрат за апеляційний перегляд ухвали підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Невеської Олександри Олександрівни, задовольнити.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич