Справа № 162/1104/20 Провадження №11-кп/802/455/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
06 травня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020030140000197 від 30.08.2020 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року якою застосований щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 днів до 19 червня 2026 рокувключно, без визначення розміру застави,
В провадженні Любешівського районного суду Волинської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020030140000197 від 30.08.2020 року, про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.146 КК України.
15.04.2026 року до Любешівського районного суду Волинської області надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання мотивував тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.146 КК України. Із часу застосування та продовження обвинуваченому запобіжного заходу на даний час не змінились ризики, які стали підставою обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка б свідчила про те, що належну процесуальну поведінку останнього може забезпечити більш м'який запобіжний захід. Так, обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи під заставою з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, порушив умови запобіжного заходу, через що внесену заставу у розмірі 80520 гривень звернено у дохід держави. Злочини, які інкримінуються обвинуваченому, стосуються кола близьких родичів, що свідчить про відсутність у ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків. Зазначені обставини вказують на доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Більш м'які запобіжні заходи, на думку прокурора, не забезпечать належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 . На підставі викладеного просив продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 21.04.2026 року задоволено клопотання прокурора. Застосований щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 днів до 19.06.2026 року.
Не погодившись із таким судовим рішенням обвинувачений подав апеляційну скаргу в якій вважає її необґрунтованою та незаконною, оскільки до нього можливо було б застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, не порушуючи норми КПК України. Вказує на те, що обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є невиправдано суворим запобіжним заходом та розходиться із практикою України та ЄСПЛ, усі викладені ризики у клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях сторони обвинувачення.
Просить ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 21.04.2026 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати йому більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, або домашнього арешту, або обрати відносно нього запобіжний захід не пов'язаний із обмеженням волі.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які скаргу підтримали та просили її задовольнити, прокурора, яка скаргу вважала безпідставною, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Так при розгляді в суді першої інстанції клопотання про продовження запобіжного заходу прокурор довів обставини, які свідчать про наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.146 КК України, наявність достатніх підстав вважати про існування хоча б одного із ризиків про те, що обвинувачений ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та що застосований до нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, що вірно встановив суд.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставами для продовження строку тримання під вартою стали наявність обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, а метою - запобігання спробам ухилення від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що з моменту взяття обвинуваченого під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для продовження, щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м'який запобіжний захід.
Так, наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.
З урахуванням наведеного, а також даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , віку та стану його здоров'я, інших обставин, які характеризують його особу, даних про його сімейні та соціальні зв'язки та спосіб життя, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні дітей, офіційно не працевлаштований, фактичну відсутність медичних документів в підтвердження неможливості утримання обвинуваченого в слідчому ізоляторі, апеляційний суд вважає, що інші, більш м'які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України.
За таких обставин суд обґрунтовано продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому законних підстав для скасування ухвали і ухвалення нової ухвали, відповідно до викладених в апеляційний скарзі доводів, апеляційний суд не вбачає.
Доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків, і не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора та обрання щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, як про це просить обвинувачений.
Доводи ОСОБА_7 про те, що судом першої інстанції не враховано даних про його особу, а саме те, що він має на утриманні дітей та проживає з батьками непрацездатного віку, що свідчить про міцні соціальні зв'язки є такими, що не зменшують ризики, передбачені ст.177 КПК України, оскільки ці обставини фактично існували і на час інкримінованих ОСОБА_7 злочинів та жодним чином не виступили стримуючим фактором в його поведінці.
Інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом, на даному етапі, також не установлено.
З урахуванням сукупності вищенаведених обставин апеляційний суд вважає, що лише винятковий запобіжний захід зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування судового рішення, апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи вищенаведене апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.
Керуючись ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року якою застосований щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 днів до 19 червня 2026 рокувключно, без визначення розміру застави, залишити без змін.
Ухвала остаточна й оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді