СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/26048/25
пр. № 2/759/3579/26
28 квітня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бабич Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Олійникової Н.О.,
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ТОВ "Ковад Авто" про стягнення коштів,-
30.10.2025 р. до суду надійшов вказаний позов, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за генеральним кредитним договором № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р., кредитним договором № 15/01-КР-23/2015 від 19.10.2015 р. на виконання та в межах генерального кредитного договору № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р. та договором поруки № 15/05-ПР-36 від 24.10.2017 р. в розмірі 33 813 933,76 грн. та судовий збір в сумі 15 140,00 грн. Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням взятих на себе відповідачем зобов'язань та набуття прави вимоги до відповідача.
Ухвалою судді від 04.11.2025 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 22.01.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
16.02.2026 р. до суд від відповідача надійшла заява про повернення на стадію підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 14.04.2026 р. з занесенням до протоколу судового засідання в задоволенні клопотання відмовлено.
17.02.2026 р. до суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі з тих підстав, що позов належить розглядати за правила господарського судочинства, оскільки сторонами кредитного доогвору є юридичні особи (а.с. 146-155, 156-164).
12.03.2026 р. до суду від представника позивача надійшли письмові заперечення на подану заяву (а.с. 188-195).
Ухвалою суду від 14.04.2026 р. узадоволенні заяви про закриття провадження у справі відмовлено.
Відзиву на позов до суду подано не було.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених в позові.
В судовому засіданні представник позовні вимоги не визнав, безпосередньо письмового відзиву на позов до суду подано не було. Заперечуючи проти вимог позивача, представник відповідача зазначив, що 25.10.2017 Банк вручив Поручителю повідомлення вих. № 202/01, в якому повідомив Відповідача про наявність у Позичальника станом на 25.10.2017 заборгованості за Кредитним договором: за сумою кредиту - 13 994 000,00 грн., за нарахованими, але не сплаченими процентами - 113 868,99 грн.; запропонував Відповідачу, у відповідності до умов Договору поруки, добровільно, в строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання цього повідомлення, сплатити грошові кошти в сумі 14 107 868,99 грн. на рахунок № НОМЕР_1 а АТ «Банк Богуслав», які Банк спрямує на погашення заборгованості Позичальника за Кредитним договором. 04.07.2017 між Відповідачем, як вкладником, та Банком укладено Договір банківського строкового вкладу фізичної особи «Прогресс+» № 17/01-ДД/17-32689 (далі також - «Договір депозиту»), для зберігання залучених Банком та розміщених Відповідачем грошових коштів в сумі 577 000,00 дол. США. Як встановлено в межах судового спору у справі № 826/16536/18, 25.10.2017 на розрахунковий рахунок Відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 15 348200 грн. з призначенням платежу: «Видача коштів по депозитному договору № 17/01- ДД/17-32689 від 04.07.2017». Також, у справі № 826/16536/18 встановлено, що 25.10.2017 Відповідач здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 14 107 868,99 грн. зі свого розрахункового рахунку на рахунок Банку № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» (33601426) зг. Договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015р. та дог. Поруки № 15/05- ПР-36 від 24.10.2017 без ПДВ». 27.10.2017 між Банком та Позичальником укладено Договір про розірвання Генерального кредитного договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015. 06.11.2017, на підставі рішення Національного банку України № 708-рш/БТ, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також -«ФГВФО») прийнято рішення № 4928 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк Богуслав» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць. 01.12.2017, на підставі рішення національного банку України № 774-рш від 30.11.2017, виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 5267 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк Богуслав» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким, зокрема, делеговано всі повноваження ліквідатора Банку Єрмаку Валерію Олександровичу. 03.04.2018 листом №264/045 Ліквідатор повідомив Відповідача про те, що правочини з переказу коштів (транзакції), здійснені 25.10.2017 (повернення вкладу та погашення кредитної заборгованості) є нікчемними на підставі п.п. 2, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На переконання відповідача нею погашено борг в повному обсязі, а тому відсутні підстави для стягнення боргу. Також зазначив, що з огляду на належне виконання Відповідачем свого обов'язку за Договором поруки та сплату на користь Банку грошових коштів у сумі 14 107 868,99 грн., порука за Договором поруки та сам Договір поруки є припиненими з 25.10.2017, що виключає будь-які правові підстави для задоволення позову Кредитора.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази по справі, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».
Відповідно до ч. 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно положень п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено та не оспорюється учасниками процесу, що 19.10.2015 між ПАТ «Банк Богуслав» та ТОВ «Ковад Авто» було укладено Генеральний кредитний договір №15/01-ГКД-04/2015, в який в подальшому вносились зміни та доповнення.
Згідно з п. 1.2. Угоди (в редакції Договору № 1 від 06.04.2016 про внесення змін та доповнень до Угоди) загальний ліміт кредитної лінії за цією Угодою встановлюється в сумі - 14 000 000,00 грн.
Пунктом 1.3. Угоди сторони погодили, що строк дії кредитної лінії встановлюється з «19» жовтня 2015 року - по «17» жовтня 2018 року.
19.10.2015, на виконання та в межах Угоди, між Банком та ТОВ «Ковад Авто» було укладено Кредитний договір № 15/01-КР-23/2015, в який також вносились зміни та доповнення.
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору (в редакції Договору № 1 від 06.04.2016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору) Банк на умовах, передбачених цим Договором та Угодою, відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України з загальним лімітом в сумі - 14 000 000,00 грн., в межах якої надає Позичальнику в користування грошові кошти (надалі - Кредит), зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування Кредитом у розмірі - 27% річних, а Позичальник зобов'язується використати Кредит на цілі зазначені в цьому Договорі, своєчасно та в повному обсязі здійснити повернення Кредиту, сплачувати Банку проценти, неустойку (штрафи та пені) у розмірах, строки та порядку, що визначені цим Договором та Угодою.
Згідно з п. 1.2. Кредитного договору (в редакції Договору № 2 від 13.10.2016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору) термін повернення Позичальником Кредиту - «12» жовтня 2017 року або термін, встановлений у відповідності до п.п. 4.3., 4.4. Угоди (*п.п. 4.3., 4.4. Угоди регулюють питання дострокового повернення Кредиту).
Термін повернення кредиту - 12.10.2017 (відповідно до умов Договору № 2 від 13.10.2016 до Кредитного договору).
24.10.2017 між Відповідачем, Позичальником та Банком укладено Договір поруки № 15/05-ПР-36, за невиконання зобов'язань за генеральним кредитним договором № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р., кредитним договором № 15/01-КР-23/2015 від 19.10.2015 р. на виконання та в межах генерального кредитного договору № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р.
25.10.2017 Банк вручив Поручителю повідомлення вих. № 202/01, в якому Банк: повідомив Відповідача про наявність у Позичальника станом на 25.10.2017 заборгованості за Кредитним договором: за сумою кредиту - 13 994 000,00 грн., за нарахованими, але не сплаченими процентами - 113 868,99 грн.
20.05.2020 позивач ОСОБА_3 переміг в аукціоні щодо продажу активів ПАТ "Банк Богуслав", у тому числі прав вимоги за низкою кредитних договорів, договорів поруки ітп.
За результатами аукціону 15.06.2020 між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк Богуслав" було укладено договір №1 про відступлення прав вимоги до відповідача.
Згідно із додатку №1 до договіру №1 про відступлення прав вимоги від 15.06.2020 р. на користь позивача ОСОБА_3 було відступлено права вимоги, в тому числі і за генеральним кредитним договором № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р., кредитним договором № 15/01-КР-23/2015 від 19.10.2015 р. на виконання та в межах генерального кредитного договору № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р. та договором поруки № 15/05-ПР-36 від 24.10.2017 р.
Тобто, позивачем доведено набуття права вимоги до відповідача за генеральним кредитним договором № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р., кредитним договором №15/01-КР-23/2015 від 19.10.2015 р. на виконання та в межах генерального кредитного договору № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р. та договором поруки № 15/05-ПР-36 від 24.10.2017 р.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 55 Цивільного процесуального кодексу України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного пронесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання».
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Відповідачем не виконано зобов'язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Відповідач заперечуючи проти позову, заначила, що 04.07.2017 між нею як вкладником, та Банком укладено Договір банківського строкового вкладу фізичної особи «Прогресс+» № 17/01-ДД/17-3268 для зберігання залучених Банком та розміщених Відповідачем грошових коштів в сумі 577 000,00 дол. США. Вказаний договір судом не досліджувався, оскільки не є предметом даного спору. Також відповідачем заначено, що нею було сплачено кошти за спірними договорами, на розрахунковий рахунок банку було перераховано грошові кошти в сумі 15 348 200 грн. з призначенням платежу: «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04.07.2017». також, у справі № 826/16536/18 встановлено, що 25.10.2017 Відповідач здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 14 107 868,99 грн. зі свого розрахункового рахунку на рахунок Банку № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» (33601426) зг. Договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015р. та дог. Поруки № 15/05- ПР-36 від 24.10.2017 без ПДВ».
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року у справі 826/16536/18 скасовано, провадження в адміністративній справі закрито. Постановою Верховного суду від 04.05.2023 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі № 826/16536/18 залишено без змін.
А тому стверджувати, що вказані обставини встановленні судовим рігенням, та є доведеними не грунтуються на вимогах закону, оскільки рішення на яке посилається відповідач скасоване та немає преюдиційного факту.
Також відповідач заперечуючи проти позову вказала, що 27.10.2017 між Банком та Позичальником укладено Договір про розірвання Генерального кредитного договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015.
Разом з тим, вказаного договору до суду не було подано, як і не ставилось перед судом питання про його витребування.
Встановлено, що починаючи з лютого 2017 року АТ «Банк Богуслав» був віднесений Національним банком України до переліку проблемних та АТ «Банк Богуслав» безуспішно подавав до Національного банку України плани реструктуризації.
06 листопада 2017 року Національний банк України прийняв рішення №708-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" до категорії неплатоспроможних". Станом на 01 листопада 2017 року ПАТ "Банк Богуслав" не забезпечило виконання заходів, передбачених планом реструктуризації в частині збільшення статутного капіталу, унаслідок чого банк не досяг запланованого розміру статутного капіталу та запланованого розміру регулятивного капіталу. Розмір регулятивного капіталу ПАТ "Банк Богуслав" на 01 листопада 2017 року був меншим однієї третини від мінімального рівня. Таким чином, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.За даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, станом на 01 жовтня 2017 року 96% (5,6 тис. осіб) усіх вкладників ПАТ "Банк Богуслав" отримають свої вклади у повному обсязі, оскільки їх розмір не перевищує гарантовану Фондом суму у 200 тис. грн. Клієнти з більшими обсягами вкладів отримають виплати у межах суми, гарантованої Фондом. Фонд забезпечить виплати гарантованої суми вкладів обсягом близько 178 млн грн. ( https://bank.gov.ua/ua/news/all/pat-bank-boguslav-vidneseno-do-ategoriyi-neplatospromojnih ).
Розмір регулятивного капіталу ПАТ "Банк Богуслав" на 01 листопада 2017 року був меншим однієї третини від мінімального рівня.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність"Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:зменшення значення хоча б одного нормативу достатності капіталу на 50 і більше відсотків від мінімального значення, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України.
Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних».
Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Правочини банку, у тому числі укладені з пов'язаними з банком особами, в якому Фондом здійснюється тимчасова адміністрація та/або процедура ліквідації, є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;3) банк уклав угоди щодо відчуження чи передачі у користування або придбання чи отримання у користування майна, оплати результатів робіт та/або надання послуг на умовах, які не є поточними ринковими умовами, або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов угоди.Поточними ринковими умовами не вважаються:
прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;
придбання в особи майна низької якості чи за завищеною ціною; здійснення інвестиції в цінні папери суб'єкта, яку банк не здійснив би в інше підприємство; оплата товарів і послуг, наданих особою за цінами, вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; продаж особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі;нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком особам, які є меншими, ніж звичайні;
нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від осіб, які є більшими, ніж звичайні;4) банк здійснив оплату кредитору або виконав вимоги кредитора, строк яких на дату виконання правочину не настав, що спричиняє або може спричинити надання переваг одному кредитору перед іншими в частині задоволення вимог, або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;5) банк узяв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо), умови якого передбачають платіж чи передачу майна банку як забезпечення виконання грошових вимог до банку та/або зобов'язань третіх осіб, у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".Положення цього пункту не застосовуються до майна, переданого:як забезпечення виконання зобов'язань перед Національним банком України;для забезпечення здійснення платежів та розрахунків за угодами, укладеними з платіжними системами або операторами таких систем; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення;8) банк уклав правочин з пов'язаною з банком особою або в інтересах пов'язаної з банком особи, або на користь пов'язаної з банком особи з порушенням вимог законодавства, у тому числі недійсність якого встановлена частиною шостою статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність";9) банк уклав (переоформив) правочини, що призвели до збільшення витрат, понесених Фондом у зв'язку із здійсненням тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації банку, з порушенням норм законодавства, у тому числі нормативно-правовових актів Національного банку України.
Як стверджував відповідач 25.10.2017 вона здійснила перерахування коштів у сумі 15 348 200,00 грн., які отримала з депозитного рахунку на поточний рахунок банку та з поточного рахунку банку на рахунок банку з призначенням «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто».
Встановлено, що Фонд гарантування вкладів 03 квітня 2018 року визнав нікчемність зарахування депозиту в рахунок погашення кредитного договору на підставі п.п. 2, 7, 8, 9 частини третьої ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, вчинення АТ «Банк Богуслав» 25 жовтня 2017 року будь-якого правочину, яким було звільнено забезпечення (поруку) та надано привілегії окремому кредитору/боржнику, є нікчемним з огляду на положення ст. 38 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у вказаний період АТ «Банк Богуслав» вже перебував у статусі проблемного із лютого 2017 року.
Також заперечуючи проти позову відповідач зазначила, що огляду на належне виконання Відповідачем свого обов'язку за Договором поруки та сплату на користь Банку грошових коштів у сумі 14 107 868,99 грн., порука за Договором поруки та сам Договір поруки є припиненими з 25.10.2017, що виключає будь-які правові підстави для задоволення позову Кредитора. Також зазначила, що незалежно від належного виконання Поручителем своїх зобов'язань за Договором поруки, порука за таким Договором припинилася б 12.10.2020 - у зв'язку з непред'явленням вимоги Поручителю про виконання зобов'язання Позичальника. Посилаючись на те, що строки договору поруки припинились, відповідач просила в позові відмовити.
25 жовтня 2017 року АТ «Банк Богуслав» вручив особисто Відповідачу вимогу вих. № 202/01 від 25 жовтня 2017 року. Вказаний лист АТ «Банк Богуслав» вих. № 202/01 від 25 жовтня 2017 року містить особистий підпис Відповідача про отримання вимоги власноруч.
24 жовтня 2023 року Позивач, як новий кредитор, надіслав Відповідачу Повідомлення про зміну кредитора від 24 жовтня 2023 року, яке містило вимогу про необхідність погашення зазначених вище зобов'язань на власну користь.
Отже, Позивач повторно висунув Відповідачу вимогу про виконання зобов'язань за Договором поруки ще 24 жовтня 2023 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Згідно із п. 6.12 Договору поруки цей Договір вступає у силу з моменту його підписання Сторонами та діє до закінчення трирічного строку від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язання за Кредитним договором.
Строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором № 15/01- КЗ-23/2015 від 19 жовтня 2015 року з доповненнями становив до 12 жовтня 2017 року включно.
Отже, строк пред'явлення вимог до поручителя теоретично нібито повинен був би закінчитися 12 жовтня 2020 року, проте відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України, був продовжений на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
остановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 було встановлено із 12 березня 2020 року карантин на усій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Тобто станом на 12 березня 2020 року Позивач мав ще 212 днів пред'явлення вимог до Відповідача з моменту поновлення строку, якби вимоги ще не було висунуто раніше двічі, як описано вище.
Вказаний карантин неодноразово продовжувався шляхом внесення змін до постанови КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236.
У підсумку вказаний карантин продовжував діяти на усій території України до 30 червня 2023 року.
Таким чином, строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України, був продовжений на період із 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України, був продовжений на період воєнного стану.
Воєнний стан на території України було введено Указом Президента України із 24
лютого 2022 року.
Лише Законом України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» було внесено зміни до ЦК України, які набрали чинність 04 вересня 2025 року, було виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Як наслідок, строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України, був продовжений на період воєнного стану із 24 лютого 2022 року до 04 вересня 2025 року.
Підсумовуючи, із 12 березня 2020 року до 04 вересня 2025 року було продовжено строк, встановлений ст. 559 ЦК України, для пред'явлення кредиторами вимог до поручителів за договорами поруки.
Отже, вимоги як первісним кредитором АТ «Банк Богуслав», так і новим кредитором Позивачем було висунуло поручителю Відповідачу значно раніше спливу строку, встановленого ст. 559 ЦК України.
Аналогічно строку, встановленому ст. 559 ЦК України, було продовжено строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.
Позивачем було подано позов у цій справі ще 30 жовтня 2025 року, тобто в межах вказаного строку позовної давності.
Тобто, позивачем доведено набуття права вимоги до відповідача, останнім розмір заборгованості не спростовано, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по поверненню тіла позики в розмірі 1 399 4000,00 грн. та заборгованості по сплаті нарахованих відсотків в розмірі 113 868,99 грн., які підлягають задоволенню.
Що стосується вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 16 309 740,25 грн. та три проценти річних в розмірі 3 396 324,52 грн., то суд зазначає про таке.
Частинами 1,2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. А також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем було здійснено нарахування інфляційних витрат у період з 13.10.2017 до 21.10.2025, виходячи з того, що сума боргу становить 14 107 868,99 грн.
Суд погоджується з доводами позову, що з відповідача слід стягнути інфляційні витрати, передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки відповідач не виконував свої зобов'язання за Кредитним договором, прострочивши виконання грошового зобов'язання.
Проте Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Тлумачення пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто, в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і не скасований на час розгляду судом цієї справи.
Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат у розмірі інфляційних втрат в розмірі 16 309 740,25 грн. та три проценти річних в розмірі 3 396 324,52 грн., що нараховані на підставі положень ст.625 ЦК України за період часу з 13.10.2017 до 21.10.2025, є такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 13.10.2017 до 23.02.2022, тобто до введення воєнного стану в Україні.
Посилання представника позивача, на те, що він не є кредитною установою, а тому інфляційні втрати та три проценти річних в період введення воєнного стану в Україні мають бути стягнуті з відповідач не грунтуються на вимогах Закону.
Таким чином, з відповіача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати в розмірі 5 649 895,91 грн., три відсотки річних в розмірі 1 848 324,10 грн., які вираховувались у відповідності до п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, тобто період з 13.10.2017 по 23.02.2022 включно із врахуванням того, що сума боргу складає 14 107 868,99 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє ствердження під час розгляду, а тому підлягають частковому задоволення, з врахуванням встановлених обмежень встановлених положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 15 140,00 грн., оскільки вказана сума в даній справі, виходячи з розміру позовних вимог, є мінімальною. Керуючись ст.ст. 11, 509, 512-516, 526, 549, 599, 626, 629, 634, 638, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 7, 10, 75-79, 81, 174, 141, 191, 265-268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ТОВ "Ковад Авто" про стягнення коштів,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за генеральним кредитним договором № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р., кредитним договором № 15/01-КР-23/2015 від 19.10.2015 р. на виконання та в межах генерального кредитного договору № 15/01_ГКД-04/2015 від 19.10.2015 р. та договором поруки № 15/05-ПР-36 від 24.10.2017 р., яка складається з: заборгованості по поверненню тіла позики в розмірі 1 399 4000,00 грн., заборгованості по сплаті нарахованих відсотків в розмірі 113 868,99 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 649 895,91 грн., три відсотки річних в розмірі 1 848 324,10 грн. та судовий збір в розмірі 15 140,00 грн,
В задоволені іншої частини, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.05.2026 року.
Зазначити дані сторін:
Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: ТОВ "Ковад Авто", код ЄДРПОУ: 33601426, місце знаходження: м Київ, вул. Прилужна, 4/15.
Суддя Бабич Н.Д.