Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/6775/26
29 квітня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
фактичного володільця майна ОСОБА_4 ,
власника майна ОСОБА_5 ,
їхніх представників - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання старшого слідчого СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025102070000060, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, -
Старший слідчий СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 звернулася до слідчого судді з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025102070000060, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, в якому, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, просить накласти арешт на грошові кошти в сумі 109 000 (сто дев'ять тисяч) гривень, а саме 109 банкнот номіналом по 1000 гривень, що були вилучені 23.04.2026 під час проведення обшуку в автомобілі «Mercedes-Benz» моделі «GLS 450», д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання із наведених у ньому підстав. При цьому метою накладення арешту, крім конфіскації майна підозрюваного як виду додаткового покарання, він зазначив також забезпечення збереження вилучених грошових коштів як речових доказів.
Представники власника та фактичного володільця майна просили відмовити у задоволенні клопотання з підстав, наведених у їхніх письмових запереченнях. Зокрема, вони зазначили, що вилучені під час обшуку автомобіля грошові кошти фактично належать ОСОБА_5 , яка є дружиною підозрюваного ОСОБА_4 , та були нею надані останньому для подальшої їх передачі виконавцю за відповідним договором про надання послуг від 01.04.2026, стороною якого вона є як ФОП, на підтвердження чого долучили відповідні письмові докази.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали позицію їхніх представників.
Представник власника майна заперечив щодо арешту майна, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.
Заслухавши учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 131 КПК України передбачено, що заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Статтею 170 КПК України визначено, зокрема, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 132 КПК України).
Згідно з ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК України).
Частиною 1 ст. 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 4 статті 173 КПК України).
Крім цього, згідно з вимогами ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинні бути зазначена, зокрема, достатня, належна, допустима, достовірна сукупність доказів, що майно, щодо якого здійснюється клопотання, є предметом, засобом чи знаряддям його вчинення, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого кримінального правопорушення, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.
Як встановлено слідчим суддею, слідчим відділом Подільського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025102070000060, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні здійснює Подільська окружна прокуратура міста Києва.
Досудове розслідування здійснюється за фактом розтрати та привласнення грошових коштів службовими особами АТ «Укргазвидобування» (код ЄДРПОУ 30019775) та інших суб'єктів господарювання під час укладення договорів за результатами проведення публічних закупівель нафтопродуктів.
В ході проведення досудового розслідування проведено ряд слідчих та процесуальних дій, за результатами яких встановлено коло осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення.
Такою особою, зокрема, є колишній директор з комерційних питань АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому 29.04.2026 органом досудового розслідування повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в умовах воєнного стану та в особливо великих розмірах.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 27.03.2026 було надано дозвіл на проведення обшуку в належному ОСОБА_4 автомобілі «Mercedes-Benz» моделі «GLS 450», д.н.з. НОМЕР_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення документів щодо взаємовідносин між АТ «Укргазвидобування» та ТОВ «АЕТ».
Відповідно до протоколу обшуку від 23.04.2026, складеного слідчим СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , в ході проведення обшуку у вказаному автомобілі було виявлено та вилучено грошові кошти, а саме 109 банкнот номіналом по 1000 гривень.
Постановою слідчого ОСОБА_9 від 23.04.2026 вилучені грошові кошти визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025102070000060 від 23.04.2025.
Як вбачається зі змісту вищевказаної ухвали суду, органу досудового розслідування було надано дозвіл на проведення обшуку в автомобілі ОСОБА_4 з метою вилучення документів щодо взаємовідносин між АТ «Укргазвидобування» та ТОВ «АЕТ», тоді як дозвіл на вилучення будь-яких грошових коштів не надавався.
Таким чином, вказані грошові кошти є тимчасово вилученим майном, оскільки не входять до переліку майна, щодо якого надано дозвіл на відшукання у відповідній ухвалі суду.
Відповідно до ч.1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися або розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Як передбачено ч. 2 ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
В обґрунтування поданого клопотання слідчий посилається на те, що вилучені в ході проведеного обшуку грошові кошти отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та визнані речовими доказами з огляду на обставини, встановлені під час досудового розслідування.
Водночас, додані до клопотання матеріали не містять доказів, що зазначені у клопотанні речі та майно відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки як в самому клопотанні, так і в постанові про визнання речовими доказами, відсутнє будь-яке обґрунтування, за яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України їх визнано речовими доказами.
Слідчим не надано жодних доказів отримання вказаних грошових коштів злочинним шляхом, а також не обґрунтовано, яким чином вказане майно кваліфікується саме як таке, що набуте у ході кримінально-протиправної діяльності.
У клопотанні міститься лише необґрунтоване твердження, що вилучене майно має значення речових доказів у кримінальному провадженні, а будь-яких вагомих мотивів такому висновку у ньому не наведено.
З огляду на наведене, слідчий суддя вважає, що постанова слідчого про визнання вилучених в ході обшуку грошових коштів є формальною та непереконливою.
При цьому, як встановлено слідчим суддею із наданих стороною захисту письмових доказів, ОСОБА_5 , яка є дружиною підозрюваного ОСОБА_4 , зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює відповідну господарську діяльність у сфері надання послуг.
01.04.2026 між ФОП ОСОБА_5 , як замовником, та ФОП ОСОБА_10 , як виконавцем, укладено договір надання послуг № 01/04-2026, предметом якого є виконання робіт по встановленню системи резервного живлення за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з актом надання послуг № 77 від 14.04.2026 та рахунком на оплату № 145 від 14.04.2026 вартість послуг за вказаним договором становить 109 000,00 грн.
22.04.2026 ФОП ОСОБА_10 складено повідомлення на ім'я ФОП ОСОБА_5 із вимогою щодо проведення розрахунку за виконані роботи у вказаному розмірі.
Крім того, як встановлено із наданих до суду документів, 24.06.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюбний контракт, за умовами якого все майно, набуте чоловіком або дружиною, у тому числі в період їхнього перебування у зареєстрованому шлюбі, є особистою власністю кожного із них відповідно.
Наданими стороною захисту копіями банківських документів також підтверджується факт здійснення ОСОБА_5 господарської діяльності та отримання у зв'язку з цим відповідних сум грошових коштів.
Вказані обставини не виключають належності грошових коштів в сумі 109 000,00 грн, вилучених в автомобілі ОСОБА_4 , його дружині ОСОБА_5 .
При цьому, як з'ясовано слідчим суддею, ОСОБА_5 не має жодного статусу у кримінальному провадженні.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним
Статтями 7, 16 КПК України визначено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Слідчий суддя також виходить із того, що у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
З огляду на наведене, враховуючи, що слідчим не надано недостатньої кількості доказів необхідності накладення арешту, слідчий суддя не вбачає достатніми та обґрунтованими підстави для задоволення даного клопотання, оскільки документи додані до клопотання не свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, до того ж, будь-яких негативних наслідків, які можуть негативно позначитися на інтересах слідства, власника майна та інших осіб від невжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, слідчим суддею не встановлено.
На підставі викладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що правові підстави для накладення арешту на вказане майно відсутні.
Керуючись ст.ст. 170, 173, 175, 370 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 42025102070000060, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, про арешт майна, яким є грошові кошти в сумі 109 000 (сто дев'ять тисяч) гривень, а саме 109 банкнот номіналом по 1000 гривень, що були вилучені 23.04.2026 під час проведення обшуку в автомобілі «Mercedes-Benz» моделі «GLS 450», д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Cлідчий суддя Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_1