28 квітня 2026 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22.12.2025,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.12.2025 ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на підставі ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.376, ч.2 ст.376-1 КК України, а кримінальне провадження закрито.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що інкриміновані ОСОБА_7 , ОСОБА_6 діяння відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким і тяжким злочином, які вчинені в 2010-2012 роках, отже строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності станом на момент розгляду відповідного клопотання закінчилися.
Прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання захисників про звільнення від кримінальної відповідальності обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що судом не було досліджено всіх доказів та не здійснено допит обвинувачених, а тому суд не мав можливості обґрунтувати те, що обвинувачені вчинили кримінальні правопорушення, за вчинення яких їх звільнено від кримінальної відповідальності. Вважає, що суд міг задовольнити клопотання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності лише за умови, що досліджених доказів було достатньо, щоб прийти до висновку, що обвинувачені вчинили кримінальні правопорушення, в яких вони обвинувачуються.
Захисник ОСОБА_9 подав в інтересах ОСОБА_6 заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу без змін.
Захисник ОСОБА_8 подав в інтересах ОСОБА_7 заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а ухвалу залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників апеляційного розгляду, обговоривши і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до п.3,4 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину, минуло п'ять років, а з дня вчинення тяжкого злочину - десять років.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.376 КК України в період з 14.02.2011 по 03.12.2012, а ОСОБА_6 - з 18.10.2010 по 21.09.2012, тобто з дня його вчинення минуло більше 5 років.
Також з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.376-1 КК України в період з 14.02.2011 по 03.12.2012, а ОСОБА_6 - з 18.10.2010 по 21.09.2012, тобто з дня його вчинення минуло більше 10 років.
При цьому перебіг строків давності у даному провадженні не зупинявся та не переривався, а обвинувачені не заперечували проти закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав і дали згоду на звільнення їх від кримінальної відповідальності.
Обмежень, встановлених ч.5 ст.49 КК України, у даному провадженні немає.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчились, відповідає фактичним обставинам та узгоджується з положеннями ст.ст. 44, 49 КК України.
Твердження прокурора про те, що рішення про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України може бути прийняте лише за результатом дослідження доказів і встановлення вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення, є надуманим.
Так, у постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 18.02.2025 по справі № 712/8174/23 зазначено, що у результаті закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально-караного діяння.
У постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 17.02.2022 у справі № 752/23954/18 також наголошено, що у разі подання клопотання по звільнення від кримінальної відповідальності за строками давності, суд не досліджує докази, не встановлює винуватість особи і, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, не реабілітує особу за вчинені нею діяння.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 418 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22.12.2025, якою ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на підставі ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.376, ч.2 ст.376-1 КК України, а кримінальне провадження закрито, без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3