Справа № 463/3632/20 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І.
Провадження № 22-ц/811/1582/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
06 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
перевіривши матеріали апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Брухно Валентина Сергійовича на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації ЛМР, Личаківський районний у місті Львові відділ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про встановлення батьківства,-
встановив:
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації ЛМР, Личаківський районний у місті Львові відділ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про встановлення батьківства - закрито.
Позивачу роз"яснено, що у відповідності до положень ч.2 ст.256 ЦПК України, наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Брухно В.С., просить поновити строк для оскарження ухвали, оскільки про наявність такої дізнався 29.04.2026 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень, копії оскаржуваної ухвали не отримував.
Перевіривши матеріали справи, суд приходить висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Кожна особа несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Судом встановлено, що у 2020 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації ЛМР, Личаківський районний у місті Львові відділ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про встановлення батьківства.
Ухвалою судді від 18.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження.
До підготовчого засідання позивачем подано заяву про закриття провадження по справі з підстав відмови позивача від позову.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації ЛМР, Личаківський районний у місті Львові відділ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про встановлення батьківства - закрито.
Позивачу роз"яснено, що у відповідності до положень ч.2 ст.256 ЦПК України, наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
За даними ЄДРСР вказана ухвала надіслана судом для оприлюднення 10.12.2020, надання загального доступу забезпечено 14.12.2020, відтак з цього часу ухвала була у вільному доступі для будь кого, у тому числі позивачу у відповідній справі.
Апеляційна скарга сформована в системі "Електронний суд" 30.04.2026.
Так, строк апеляційного оскарження визначений ст. 354 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України, незалежно від поважності причин прпуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо, апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Таким чином, питання поновлення строку на апеляційне оскарження, щодо апеляційної скарги поданої після спливу одного року з часу складання повного тексту судового рішення, яка подана особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у такій, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, повинно вирішуватися з врахуванням загальних обставин оцінки поважності пропуску процесуального строку, які доведені відповідними правилами доказування.
В свою чергу, предметом оскарження є ухвала про закриття провадження у справі за заявою самого ж ОСОБА_1 , який мав статус позивача та був достеменно обізнаний про розгляд справи і скориствшись наданим йому правом подав заяву про відмову від позову до підготовчого засідання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Таким чином, аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13).
В свою чергу, норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).
Право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільним процесуальним кодексом України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Відповідного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 16 березня 2021 року (справа № 626/2450/14-ц).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний висновок міститься в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження №61-37352сво18).
З врахуванням наведеного, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.
Разом з цим, на переконання судової колегії, скаржник ОСОБА_1 не вжив усіх необхідних та можливих заходів до вчасного подання апеляційної скарги на судове рішення.
Пропустивши понадтри роки строк на апеляційне оскарження судового рішення, ОСОБА_1 не довів наявність визначених в частині другій статті 358 ЦПК України обставин.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана після спливу більш як одного року з дня виготовлення повного тексту ухвали, а також враховуючи відсутність передбачених п.п.1 і 2 ч.2 ст.358 ЦПК України виняткових обставин, апеляційний суд згідно приписів ч.2 ст.358 ЦПК України відмовляє у відкритті апеляційного провадження, при цьому підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відсутні.
Керуючись ст.ст. 352, 358, 370 ЦПК України, суд, -
постановив:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Брухно Валентина Сергійовича на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року.
Копію ухвали, апеляційну скаргу з доданими до скарги матеріалами надіслати апелянту.
Матеріали оскарження надіслати до Личаківського районного суду м. Львова для долучення до матеріалів справи №463/3632/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її постановлення.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк